8 ВСЕСВ ІСТ

 Дата: 10.02.2023

Тема: Тридцятилітня війна

 

1.     Міжнародні відносини в Європі на початку XVII ст.

         

Як у Середні віки, так  і в Новий час відбувався процес формування принципів міжнародних відносин.

1.  Згідно  з династичним принципом міжнародних відносин  інтереси народу  і  держави  дорівнювалися  до  інтересів  правлячої  династії в особі монарха. Міжнародні відносини розглядалися як відносини між  правлячими  династіями  і  монархами.  (Пригадайте  поняття «шлюбна дипломатія».)

2.  Релігійний  принцип —  народи  однієї  віри  розглядалися  як  одна сім’я. У Новий час в Європі починаються війни під релігійними гаслами, пов’язаними з Реформацією та Контрреформацією.

3.  Кордони в Європі не були визначені.

4.  Після Великих географічних відкриттів європейські держави, перш за  все  Іспанія  та  Португалія,  почали  здійснювати  політику  колоніальних захоплень.

5.  Виникає державний  інтерес. Носієм державного  інтересу була бюрократія. (Бюрократія — спеціально організована система керування суспільством, діє в інтересах певних груп суспільства).

 

На початку XVI ст. імператором Священної Римської імперії було обрано Карла V, який мріяв про створення всесвітньої католицької імперії. Його герб прикрашав девіз «Усе далі». (Демонстрація володінь Карла V).

Але  йому протистояли Англія та Франція. Боротьба з цими державами не мала успіху. Після смерті Карла V династія Габсбургів розкололася на дві гілки – сина та брата. Одна з них правила в Німеччині. (Демонстрація володінь іспанських та австрійських Габсбургів).

Франція на початку XVII ст. готувалася до війни з Габсбургами, але смерть Генріха ІV завадила втіленню цих планів у життя. Метою французької корони було відібрати у Священної Римської імперії Ельзас і Лотарингію.

Данія і Швеція намагалися закріпитися на Балтиці.

У самій Німеччині на початку XVII ст. загострилися суперечності між створеними Католицькою лігою та Євангелічною унією.

Історик М. Барг про причини війни.

Установлення політичної системи нової, буржуазної цивілізації в Нідерландах та Англії внесло зміни до розміщення військово-політичних сил у Європі.

 Політичними режимами решти країн Європи, які виражали єдиновладдя земельної знаті, було кинуто виклик. Якщо до цього додати ще й релігійний розкол континенту на країни протестантські та країни римо-католицькі, то стає ймовірним, яким складним вийшло тут сплетіння протиріч, особливо в першій половині XVII ст.

У складному клубку протиріч…провідною ниткою було протистояння Іспанії й Нідерландів, два варіанти державності: імперської та національної, а на мові релігійній – Контрреформації (Іспанія, Габсбурги) та Реформації

(Нідерланди, Англія та ін.)

2.     Перебіг подій війни.

Опрацюйте параграф  17 і дайте відповідь на запитання (усно):

Чеський період війни (1618-1624):

-  Які зміни відбулися в Чехії після початку Тридцятилітньої війни.

-         Хто вступив у боротьбу з незалежною Чехією?

-         Де відбулась вирішальна битва між прихильниками Габсбургів і чеським військом? Позначити на контурній карті

-         Які наслідки мала поразка чехів?

-         Хто із полководців відзначився в цей період?

Данський період війни (1625-1629):

-         Яких цілей в Тридцятилітній війні домагалась Данія?

-         Які зміни відбулись в Католицькій лізі?

-          Хто із полководців відзначився в цей період?

-         На яких умовах Данія уклала мир з Габсбургами?

Група ІІ

Шведський період війни (1630-1635):

-         Яких цілей в Тридцятилітній війні домагалась Швеція?

-         Хто із полководців відзначився в цей період?

-         За якими принципами створювалась армія Густава – Адольфа?

-         Яких кроків вжили католики?

-         Які підсумки шведського періоду війни?

Франко-шведський період (1635-1648):

    -   Чому у війну змушена була вступити Франція?

-         - де велись бойові дії?  Позначити на контурній карті

- На чиїй стороні була військова перемога?

- Чому  французький уряд почав вживати заходів для укладення миру?

Група ІІІ

          Вестфальський мир. Наслідки війни.

 

Тридцятилітня війна
Період	Назва періоду	Роки	Основні події
1	Чеський	1618– 1624	У Чехії обраний новий уряд, імператор Фердинанд II позбавляється владі над ним. Розгром чеського війська поблизу Білої гори. Перемога Габсбургів та їхніх союзників
2	Датський	1625– 1629	Успішний наступ на Габсбургів здійснив датський король Крістіан IV. Фердинанд II створює власну армію, яку очолив Альбрехт Валленштейн, проявивши себе як видатний полководець. Данія була змушена укласти мирі зобов’язалася не втручатися у справи Німеччини. Відставка Валленштейна
3	Шведський	1630– 1635	Швеція прагне перетворити Балтійське море на своє «внутрішнє озеро» і здійснює успішні бойові дії у Німеччині. Валленштейн знов очолює армію католиків. Обстановка знову змінюється на користь Габсбургів
4	Франко- шведський	1635– 1648	Швеція у союзі з Францією веде бойові дії в Німеччині; водночас Франція і Голландія воюють  з Іспанією. Обидві сторони виснажені. Виникає загроза поразки Габсбургів. Франція розпочинає мирні переговори

 

1.  Вестфальський мир був підписаний у Мюнстері та Оснабрюку.

2.  Було визнано незалежність Голландії і Швейцарського союзу.

3.  За  умовами миру Швеція  отримала  всю  Західну  і  частину Східної Померанії. До неї відійшли архієпископства Бремен і Ферден, а також місто Вісмар. Швеція отримала також величезну грошову компенсацію і стала великою європейською державою.

4.  Франція отримала Ельзас  і три лотаринзьких єпископства — Мец, Туль, Верден. Під опікою Франції перебувало 10 імперських міст.

5.  Голландія отримала північну частину  іспанських Нідерландів, було підтверджено статус Антверпена.

6.  Бранденбург  отримав  територію  Східної  Померанії,  архієпископство Магдебург.

7.  До Баварії відійшов Верхній Пфальц.

Висновок.  Вестфальський  мир  закріпив  політичну  роздробленість Німеччини на 200 років, який надовго затримав її розвиток. Сама ж імперія перетворилася на об’єднання розрізнених територій, що були мало пов’язані між собою.

 

Наслідки війни

Учитель пропонує  учням ознайомитися  з  документом,  за  допомогою карти історичного атласа «Тридцятилітня війна 1618–1648 рр.» назвати  міста,  які  зазнали  найбільших  руйнувань,  та  зробити  висновок про наслідки війни.

Текст . Із донесення думи м. Преслау  (1639)

Оскільки війна уже багато років не дає землеробу працювати, життя настільки подорожчало, що тепер скрізь чути стогін, галас і виття голодуючих. Люди їдять собак, котів (...) Голод лютує з такою жорстокістю, що люди кидаються один на одного (...)

Збитки, завдані Шведською державою Німеччині, ніколи не будуть відшкодовані,  навіть  якщо  б  потім  зважити  і  продати  всю Шведську державу  і  вичерпати  їх  залізні  і мідні  гори  (Дрібниця В. О., Крижанівська В.  В.  Всесвітня  історія.  Нова  історія  XVI —  к.  XVIII  ст. —  К., 1998. — С. 72).

Висновок.Тридцятилітня війна принесла розорення Німеччині, населення якої скоротилося вдвічі, а в деяких місцях — у 10 разів. У Чехії з 2,5 млн населення залишилося лише 700тисяч.

 

Домашнє завдання:

1. Прочитайте  § 17.

2.  Заповнити таблицю «Тридцятилітня війна».

Країна	Мета війни	Територіальні надбання
Франція
Священна Римська імперія
Данія
Швеція
Швейцарія
Голландія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дата: 25.10.2022

Тематичне оцінювання з розділу: " Великі географічні відкриття та становлення капіталістичних відносин".

Мета: перевірити рівень засвоєних знань.

Завдання виконайте за посиланням: join.naurok.ua , код доступу 3306056

 Дата: 11.10.2022

Практична робота № 1. Великі географічні відкриття: вплив європейської цивілізації  на світ.

Виконайте завдання практичної роботи за підручником § 5, ст.31-32

 

Дата: 27.05.2022, 03.05.2022

Тема: Індія та Персія в XVI – XVIII ст.

Узагальнення до курсу: «Ранній Новий час в історії людства».

Мета: повторити, закріпити й узагальнити матеріал теми, розвивати вміння, навички, які формувалися на уроках теми.

 

I• Упродовж року ми вивчали три століття світової історії. Це була доба великих змін ужитті людей та їхньому світогляді. Завдяки великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти.

• Виникли нові релігійні напрямки, які тепер по-іншому визначали місце церкви в суспільстві, відносини людини з Богом та відповідальність людини за свою долю. Такі віровчення були необхідними для формування новоєвропейської цивілізації.

• Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини. Вона спричинила і зміни в структурі суспільства. Людину почали шанувати не стільки за її походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип — людина, яка прагнула дізнатися про все сама, своїм розумом, яка брала під сумнів незаперечні істини та авторитети. Ця жага до пізнання всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів, здійснених у ранній Новий час. Унаслідок цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу та його законів. Людина почала вірити в силу науки. Так формувалася найважливіша передумова майбутнього поступу людства — віра в науку як силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ручні знаряддя праці замінювалися машинними. Ремісничу майстерню заступила спершу мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово затвердились і в сільському господарстві.

• Змінилась і політична карта світу. Виникли нові держави. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну.

• Більшість населення, як і раніше, жила в селах, працювала на землі. Однак промислова революція дуже швидко все змінила. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1.     Перегляньте відео-урок за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=RGoJmIRLpuY

Дата: 20.05.2022

Тема. Китай та Японія в XVI-XVIII ст.

 

Дата: 13.05.2022

Тематичне оцінювання з розділу: « Епоха просвітництва»

Мета: перевірити рівень засвоєних знань.

Завдання виконайте за посиланням:join.naurok.ua , код доступу 5715459

Дата: 06.05.2022

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ: позначити на контурній карті нові держави( зокрема США) й територіальні надбання/втрати Великої Британії, Пруссії, Австрійської монархії в другій половині XVIII ст.

(Для виконання завдань використовуйте електронні карті та підручник  - ст.218)

Дата: 29.04.2022

Дата:22.04.2022

Тема. Міжнародні відносини XVIII ст

Мета: дати уявлення про характер міжнародних відносин, розкрити їх

особливості в XVIII ст, сформувати уявлення про події та наслідки основних

війн в Європі.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

Війни першої третини XVIII ст.

             Перша чверть XVIII ст. відзначилася серією війн, які значно

змінили політичну карту Європи: війна за іспанську спадщину 1701—1714 рр.,

Північна війна 1700—1721 рр., іспано-австрійська війна 1715—1717 рр.

 

       За  допомогою карти «Держави Європи XVIIІ ст.»

відповісти на запитання(письмово).

1.Які держави втратили свої позиції у міжнародній політиці на початку

XVIIІ ст.

2.Яка держава посилила свою могутність у XVIIІ ст.

Війна за іспанську спадщину 1701—1714 рр.

1706  р. під  Турином  французи  зазнали  нищівної  поразки.

 1709 р.  біля  селища  Мальплаке  французи  знову  зазнали  поразки. 

Війна  завершилася  підписанням  Утрехтського (1713 р.)  та Раштадтського

(1714 р.) мирних договорів. Австрія стала найбільш могутньою державою

континентальної Європи, а Англія зміцнила свої позиції на морях.

 

Формування системи рівноваги в міжнародних відносинах.

 

Самостійна робота з підручником

Завдання. Прочитайте  відповідний параграф за темою та заповніть у зошиті таблицю «Цілі провідних держав Європи у міжнародних відносинах XVIII ст.»

Франція	Англія	Австрія	Пруссія	Росія

 

Семилітня війна (1756–1763 рр.)

    Вирішальна битва біля Кунерсдорфа (1759 р.) завершилася розгромом

армії Фрідріха II, а сам король ледве уникнув полону. У вересні 1760 р.

 

російські війська вступили до Берліна, а у 1761 р. здобули добре укріплену

фортецю Кольберг.

Попрацюйте  з документом (усно)

Фрідріх II про одну з битв Семилітньої війни «Я нещасний від того, що досі

живий. Із армії в 48 тис. воїнів у мене не залишається і 3 тисяч. Коли я кажу це,

все втікає, її у мене немає, вже немає більше влади над цими людьми… У мене

немає більше ніяких засобів, і, щиро кажучи, я вважаю все втраченим.»

 

Запитання до документа:

1. Коли ці слова були сказані Фрідріхом II?

2. Чим був викликаний такий

відчай?

                                    

              10 лютого 1763 р. був підписаний Паризький мирний договір. Згідно з

його умовами: - Англія закріпила за собою Канаду й більшість придбань в

Індії, а також іспанську Флориду; - Франція повернула собі Мартініку і

Гваделупу; - Іспанія — Кубу, Філіппіни.

15 лютого 1763 року укладається Губертусбургский мирний договір між

Королівством Пруссією, Австрійською монархією та Саксонією.

 

Поділи Речі Посполитої 

 

Назва	Дата	Результати	Наслідки
І поділ	1772 р.	Австрія відійшла до Галичини;Східна Білорусія – до Росії,Західна Прусія – до Прусського королівства
ІІ поділ	1793 р.	Правобережна Україна відійшла до   Росії	Унаслідок  трьох  поділів  державну  самостійність  Польщі  було  ліквідовано
ІІІ поділ	1795 р.	Росія  отримала  Західну  Білорусію,    Західну  Волинь,  Литву  й  Курляндію;  Австрія  —  Краківську,  Сандомирську  та  Люблінську  області,  а  Пруссія  —  інші  землі  разом  із  Варшавою.

 

Беіда за запитаннями (усно)

1. Які колись могутні держави Європи на початок XVIII ст. втратили свій вплив

на європейську політику?

2. Коли було підписано Утрехтський договір?

3. Протистояння між якими державами Європи зберігало баланс сил у продовж

XVIII ст.?

4. Яка війна перетворила Росію на вагомий чинник європейської політики?

5. Скільки поділів Речі Посполитої відбулося у XVIII ст.?

6. Які держави у війнах з Османською імперією збільшили свої територіальні

володіння?

7. Чому міжнародні відносини XVIII ст. називають балансом сил?

8. Яких головних цілей прагнула досягти Англія у війнах XVIII ст.?

9. Що врятувало короля Пруссії Фрідріха II від повної поразки в Семилітній

війні?

 

Домашнє завдання

1. Прочитати параграф 24.

 

Дата:15.04.2022

Тема. Освідчений абсолютизм

 

Дата: 08.03.2022

Тема: Просвітництво і промислова революція

Мета: сформувати уявлення про просвітництво та вплив промислової революції на розвиток просвітництва.

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Початок епохи Просвітництва.

 У другій половині XVII ст. в середовищі освічених людей утвердилося прагнення знайти розумне, а не релігійне пояснення всіх явищ природи і людського життя. За людським розумом визнавалася здатність пізнавати й пояснювати світ. Світогляд, згідно з яким основним засобом пізнання і критерієм істини є розум людини, а не божественне одкровення і досвід, називається раціоналістичним.

Раціоналізм дав могутній поштовх до набуття знань, хоча в науці XVII ст. ще не було вузької спеціалізації (вчені не поділялися на математиків, фізиків, філософів тощо, а працювали одночасно в багатьох галузях). У ній були сформульовані нові принципи наукових досліджень. Наука отримувала знання з експерименту і заговорила мовою математичних формул.

Зростання авторитету науки все більше переконувало в могутності людського розуму. У XVIII ст. віра в розум стала панівною: освічена частина суспільства вважала, що в усьому слід прислухатися тільки до нього. Розум, вважали вони, необхідно розвивати за допомогою розумових вправ, вивчення наук і мистецтва. Це допоможе людині змінити навколишній світ, зробити його розумним і справедливим.

Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення у другій половині XVII — XVIII ст. Представники цієї течії (вчені, філософи, письменники) вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до розуму; були прихильниками теорії природного права.

Просвітництвом стали називати поширення розуму. Значна кількість освічених людей була переконана, що Просвітництво приведе людство до щастя. Основним умонастроєм суспільства став оптимізм. Люди вірили у те, що історія рухається до кращого, розвивається від несправедливого устрою до справедливого суспільства. Людина XVIII ст., як ніколи раніше, вважала себе господарем власної долі.

 

 

 

Батьківщиною Просвітництва була Англія, де розвиток капіталізму стимулював прогрес науки і знань. Визначні англійські вчені-мислителі Ісаак Ньютон, Томас Гоббс, Джон Локк разом із голландцем Бенедиктом (Барухом) Спінозою та німцем Готфрідом Лейбніцем заклалиоснови ідей Просвітництва.

Природа людини і природне право. Просвітництво і церква.

Епоха Просвітництва затвердила у свідомості людей поняття природного права. Просвітники вважали, що всі люди від природи наділені природними правами, зокрема правом на життя, свободу та рівність. Із цього випливало, що всі існуючі в суспільстві відмінності (між бідними та багатими, правителями й підданими, дворянами і непривілейованими особами) були встановлені не Богом, а самими людьми. З огляду на це вони мали змінити те, що самі створили.

Наміри змінити державу й суспільство в епоху Просвітництва розглядалися не як зазіхання на світовий порядок, а як законне право людини. На думку просвітників, щоб зробити людей щасливими, найперше слід усіх їх забезпечити природними правами, відкритими за допомогою розуму. Надії на реалізацію своїх ідей просвітники покладали на освічених монархів.

До релігії та церкви просвітники здебільшого ставилися байдуже, а то й вороже. Вони вважали, що світотворення було або деїстичним (Бог створив світ і після того не втручався в історію людства), або атеїстичним (повне заперечення існування Бога). Проте церква вже не змогла гідно відповісти на критику просвітителів.

Із падінням авторитету церкви її багатства та привілеї стали об’єктом зазіхань із боку держави. Європейські правителі стали здійснювати секуляризацію церковної власності. Відкривалися світські школи. Папі Римському навіть довелося розпустити Орден єзуїтів (згодом його відновили). У більшості країн припинилися суди інквізиції.

Освіта. Енциклопедисти.

 Епоха Просвітництва дала могутній поштовх освіті. Так, король Пруссії Фрідріх II та австрійський імператор Йосип II ввели у своїх країнах загальну початкову освіту. У Франції протягом XVIII ст. кількість неписьменних скоротилася із 79 до 63 % населення. Проте нова епоха додала до соціального розколу в суспільстві ще й культурно-освітній. Незначна частина освічених людей часом не могла порозумітися з рештою населення. Просвітителі самовпевнено вважали істинними лише ті знання, що здобуті наукою, власним розумом, а не ті, що ґрунтуються на традиціях і народній мудрості. Народні вірування вважалися забобонами, а народне життя — проявом відсталості.

Секуляризація (від латин. saecularis— світський) — в історичній науці вилучення будь-чого із церковного, духовного відання і передача у світське, цивільне відання, перетворення церковної власності на державну.

 

 

 

 

Філософ Дені Дідро (1713—1784) вважав своїм завданням зробити сучасні знання більш доступними для всіх. Його задум полягав у тому, щоб скласти загальну картину накопичених знань і об’єднати їх у спеціальний словник. Видання отримало назву «Енциклопедія» («Енциклопедія, або тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел»), а авторів статей називали енциклопедистами.

Організаторам задуманого Д. Дідро і Жану Д'Аламберу (1717—1783) вдалося залучити до справи всіх великих філософів і письменників того часу: Вольтера, Монтеск’є, Гольбаха, Руссо та інших. Перший том цієї праці був надрукований у 1751 р. Проте вже в 1759 р. видавати «Енциклопедію» було заборонено. Однак видання продовжувало виходити підпільно. Ця масштабна праця справила величезний вплив на тогочасне суспільство.

Громадське життя.

 В епоху Просвітництва з’явилася нова вагома сила в суспільстві — громадська думка. Вона стала суттєво впливати на державну політику, що обмежувало свавілля монарха, і виявилася могутньою зброєю в руках тих, хто вмів нею керувати. Інструментом, за допомогою якого формувалася громадська думка, були чутки, газети.

Середовищем прояву громадської думки були світські салони. XVIII ст. стало століттям салонів, де вели розмови про науку, філософію, політику, дізнавалися новини тощо. Просвітителі постійно відвідували салони, і частина їхніх творів була написана у формі розмов.

 

Окрім салонів виникали літературні, філософські, наукові товариства й гуртки, завданням яких було впливати на громадську думку і сприяти поширенню ідей Просвітництва. Особливістю таких гуртків і товариств було те, що в суспільстві, розділеному становими привілеями, вони об’єднували людей незалежно від походження.

Одним із таких об’єднань було товариство масонів (франкмасонство). Це було таємне братство, закрите для необізнаних. Слово masson у перекладі з французької мови означає «каменяр», franc-masson — «вільний каменяр». Перші масонські ложі (так називалися масонські організації) у XVIII ст. заснували англійські просвітителі, які запозичили назви та обряди середньовічного цеху каменярів.

Масонство стало модною, навіть впливовою течією. До лож вступали особи, які прагнули змінити існуючий несправедливий світ. Вони проповідували свободу і братерство всіх людей, поширювали ідеї Просвітництва, займалися благодійницькою діяльністю.

Крім салонів з їх філософсько-науковими розмовами і масонських лож у XVIII ст. бурхливо розвивалося світське мистецьке життя. Раніше театри здебільшого були придворними; театри, відкриті для широкої публіки, діяли тільки в Лондоні та Парижі. У XVIII ст. вони відкривалися навіть у невеликих містах Європи. Найбільш відомими були комедії Жана-Батиста Мольєра.

 

У цей час змінилась і роль музики. Раніше вона виконувала роль супроводу під час богослужіння, придворних свят, спектаклів, а у XVIII ст. зазвучала самостійно. Клавесин, фортепіано, скрипка, флейта стали концертними інструментами. Композитори й виконавці опинились у центрі уваги світської публіки, їх запрошували королі та вельможі. Йоганн Себастьян Бах, Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт, Людвіг ван Бетховен набули світової слави як композитори і виконавці.

Більш доступним для широкої публіки також став живопис. Тогочасні митці організовували виставки картин, що потім обговорювалися в салонах і пресі. Твори Ніколо Пуссена, Жака-Луї Давида користувалися найбільшою популярністю.

Бароко, класицизм, рококо, неокласицизм. У другій половині XVIII ст. у більшості європейських країн — Італії, Іспанії, німецьких державах, Польщі та інших — домінуючим художнім стилем ще залишалося бароко, яке мало чітко виражені місцеві особливості. Проте у Франції вже затверджувався новий стиль — класицизм, який був зорієнтований на античні зразки.

Драматурги писали п’єси на сюжети з грецької та римської міфології та історії. Художники зображували на своїх полотнах стародавніх богів і героїв. Архітектори наслідували трикутні фронтони і колонади античних храмів. На відміну від майстрів бароко, письменники і художники класицизму у своїй творчості свідомо прагнули наслідувати встановлені норми прекрасного.

З’явившись у Франції, класицизм поширився й на інші країни Європи. П’єси, написані в цьому стилі, мали логічні та зрозумілі сюжет і мову. В основі твору завжди була певна ідея, яка розкривалася протягом п’єси. Події, зображені у п’єсі, завжди відбувалися в одному місці, протягом одного дня. Ніяких другорядних сюжетних ліній не допускалося. У літературі та мистецтві класицизму існувала ієрархія жанрів.

Засновником французької класичної трагедії був П'єр Корнель (1606—1684). Він писав п’єси та праці з теорії мистецтв. Доля героїв його п’єс була тісно пов’язана з політичною боротьбою. Сюжет розгортався на тлі історичних подій. Своїми п’єсами Корнель намагався довести необхідність зміцнення абсолютної монархії. Хоча комедія в класицизмі вважалася нижчим жанром, видатний комедіограф Жан-Батист Мольєр (1622—1673) своїми творами зумів довести протилежне. Його комедії («Дон Жуан», «Міщанин-шляхтич») залишаються популярними й досі.

Художник Нікола Пуссен (1594—1665) вважав, що сюжет мистецького твору має бути благородним, величним і піднесеним, а композиція — логічною і простою.

Взірцем мистецтва класицизму стала резиденція французьких королів у Версалі. Над її створенням працювали найкращі архітектори, художники, садівники.

У першій половині ХVIII ст. набув поширення новий стиль — рококо (декоративні мотиви у вигляді мушлі). Цей стиль найбільше проявився в декоративно-прикладному мистецтві. Майстри рококо створювали витончені речі, в оточенні яких людині зручно і приємно жити. Для цього стилю характерні багатство прикрас, незвичність і вишуканість форм.

 

У другій половині ХVIII ст. знову повернулося захоплення античними класичними формами. Цей стиль назвали неокласицизмом, тобто новим класицизмом. Нове захоплення було викликане археологічними розкопками римських міст Помпеї та Геркуланум, що загинули від виверження вулкана Везувій.

Чіткість забудови римських міст наштовхнула архітекторів XVIII ст. на думку, що міста слід будувати за простим і розумним планом. Художники-неокласики вважали, що мистецтво має виховувати, облагороджувати людину. Вони шукали героя, готового до подвигу і гідного наслідування.

Новий стиль приніс із собою і зміни в одязі: пишні жіночі сукні попереднього століття заступили легкі, схожі на давньогрецькі хітони.

 

Ідеї Просвітництва в літературі та філософії.

 Більшість просвітителів, особливо французькі (Монтеск’є, Вольтер, Дідро, Руссо), прагнули донести до людей свої думки через літературний твір.

Через творчість таких письменників, як Даніель Дефо (1661—1731), Джонатан Свіфт (1667—1745), П'єр Огюстен Бомарше (1732— 1799), Фрідріх Шиллер (1759—1805), Йоганн Вольфганг Гете (1749—1832) та інших, можна простежити всю еволюцію ідей Просвітництва в літературі.

Д. Дефо утверджував у літературі нового позитивного героя (Робінзон Крузо), який працелюбством і розумом досяг усього. Інший англійський письменник Дж. Свіфт у романі «Подорож Гуллівера» намагався показати вади ідей Просвітництва. Герої П. Бомарше і Ф. Шиллера — прості люди, які своєю працьовитістю, розумом, людяністю протиставлялися аристократам. Ці автори утверджували природні права людини. Гете своїми літературними творами намагався виховати людей мужніми, сильними і добрими, здатними кинути виклик існуючому несправедливому ладу.

Найвідомішим представником німецького Просвітництва був Іммануїл Кант (1724—1804), син дрібного ремісника. Усе своє життя він безвиїзно прожив у Кенігсберзі (тепер Калінінград). Тут він здобув освіту, став професором університету, а згодом і ректором. Кант читав лекції з філософії, філології, географії, права, математики, фізики та інших наук. Він розробив концепцію походження Сонячної системи із гігантської туманності, яка й дотепер залишається однією з основних наукових ідей в астрономії.

Йому також належить ідея правової держави. Проте головна проблема, що його хвилювала, була пов’язана з можливостями людини пізнавати світ.

Кант дійшов висновку, що людина може отримати знання лише про обмежену кількість навколишніх речей. Поряд із ними існують «речі в собі», які пізнати неможливо, оскільки неможливо довести їх існування, і навпаки. Із цього випливає, що повністю пізнати світ неможливо. У такий спосіб мислитель піддав критиці ідею про безмежну силу людського розуму.

 

 

Зміна смаків поширилася і на садово-паркове мистецтво. Модними стали романтичні куточки з дикою природою (англійський парк).

У світському товаристві набули популярності містика, магія — усе, чого не можна пояснити, надприродне. Публіку шокували досліди німецького лікаря Ф. Месмера, результати яких були покладені в основу вчення про гіпноз.

Мода на надприродне створила умови для діяльності авантюристів і пройдисвітів. Вони стверджували, що мають еліксир молодості й філософський камінь. Їм вірили та радо приймали у вищому світі.

Одним із найвідоміших авантюристів був Джузеппе Бальзамо, відомий під ім’ям графа Каліостро.

Зміни у повсякденному житті. У другій половині XVII — XVIII ст. у побуті європейців набули поширення нові напої — кава і чай, навколо яких склалася особлива культура споживання та спілкування.

Більш зручним стало житло. Звичною деталлю інтер’єру стали дзеркала. Мабуть, найбільш відомою стала дзеркальна зала Версальського палацу.

У моду увійшла китайська порцеляна — посуд, статуетки, вази. Проте вона була занадто дорогою, і європейські майстри намагалися відкрити таємницю її виробництва. У результаті їхніх пошуків з’явився фаянс — легка біла кераміка. Проте вона поступалася порцеляні. Згодом німецький алхімік Й. Бетгер відкрив таємницю порцеляни, і в 1710 р. в місті Майсені відкрилася мануфактура з виробництва порцелянових виробів.

У XVII—XVIII ст. з’явилися деякі звичні тепер речі: настінні годинники з маятником (винахід голландського вченого Х. Гюйгенса) і кишенькові годинники. Англійці стали користуватися парасольками проти дощу. Невід’ємною складовою гардероба європейців стали спідня білизна, нічні сорочки, кишенькові хустинки (перші були круглої форми).У той самий час у житті основної маси населення (селян) зміни були незначними, і пов’язані вони були переважно з поширенням товарів мануфактурного виробництва і нових сільськогосподарських культур.

Аграрна революція — це перехід від натурального до товарного виробництва в сільському господарстві, ліквідація дрібних селянських господарств і зосередження землі в руках великих землевласників, орендарів; запровадження найманої праці.

Промислова революція та її наслідки.

Наприкінці XVIII ст. в Європі розпочалася промислова революція (промисловий переворот), тобто перехід від мануфактурного виробництва до фабричного, від ручної праці до машинної. Батьківщиною промислової революції стала Англія. Першою передумовою промислової революції стала аграрна революція (аграрний переворот), яка розпочалась у

 

XVI ст. Вона забезпечила промисловість дешевою робочою силою та необхідною сировиною.

 

Другою необхідною передумовою промислової революції стали зміни в техніці. Найважливішим винаходом, який став поштовхом до промислового перевороту, було вдосконалення ткацького верстата. Джон Кей, який працював ткачем, а згодом механіком, винайшов у 1733 р. ткацький човник. Результатом цього винаходу стало зростання вдвічі продуктивності праці, тобто роботу двох ткачів став виконувати один.

Із прискоренням виробництва тканин виникла проблема нестачі пряжі. Технологічний прорив у процесі прядіння здійснив ткач і тесля Джеймс Харгрівс. Створена ним прядка «Дженні» являла собою механізм, що забезпечував одночасне витягування і скручування нитки. Продуктивність праці прядильника зросла у 18—20 разів.

Фабрика — промислове підприємство, де основні операції здійснює система машин.

У 1784 р. Едмунд Картрайт винайшов принципово новий ткацький верстат, який підвищив продуктивність праці у 40 разів. Отже, винайдення робочого механізму, тобто тієї частини машини, яка безпосередньо обробляє сировину, замінюючи руку людини, стало початком промислової революції в Англії.

Однак усім цим пристроям надавала руху м’язова сила людини або тварини, що гальмувало подальше зростання продуктивності праці. У 1771 р. Річард Аркрайт заснував підприємство, де прядильні машини рухалися за допомогою водяного колеса. Це була вже не мануфактура, а перша в історії фабрика. На фабриці Аркрайта було встановлено декілька тисяч веретен і працювали 300 робітників. Через 20 років таких фабрик в Англії налічувалося 150. Проте фабрики не могли витіснити мануфактури, оскільки були «прив’язані» до зручних місць на річках. Потрібен був універсальний двигун. Таким двигуном стала парова машина, створена Джеймсом Уаттом. Паровий двигун понад століття лишався основним двигуном.

Будівництво парових машин і верстатів привело до виникнення машинобудівної галузі. Машинобудування спричинило збільшення потреби в металі, що, у свою чергу, дало поштовх розвитку металургії. Протягом ХVIII ст. було вирішено проблему масового виробництва чавуну, а згодом і заліза на основі кам’яного вугілля. Завдяки цьому видобування кам’яного вугілля стало однією з основних галузей господарства (особливо в Англії та західнонімецьких землях).

Винайдення парової машини уможливило і вдосконалення транспорту. Паровий двигун було поставлено на колеса і після невдалих спроб пересування бруківкою пущено по рейках. Перший вдалий паровоз, що рухався зі швидкістю 10 км на годину і мав вісім вагонів, створив 1814 р. інженер-самоук Джордж Стефенсон. Масове будівництво залізниць розпочалось у 20-х рр. ХІХ ст. Американський механік Роберт Фултон установив парову машину на судні; так з’явився пароплав.

 

 

Розвиток машинобудування, металургії, вуглевидобування, транспорту став основою здійснення індустріалізації та формування індустріального суспільства.

Етапи становлення індустріального суспільства в Англії у XVІ—XVIII ст.

Промислова революція сприяла формуванню нової економіки й суспільної структури. В економіці головну роль стала відігравати фабрично-заводська промисловість. Продукція, що виготовлялася на фабриках і заводах, завдяки використанню машин була дешевшою; це спричинило поступове витіснення з ринку виробів ремісників і мануфактур. Змінювався й характер торгівлі, особливо це було помітно на прикладі Англії.

До країни завозили все більше необхідної сировини, а за межі Англії вивозили дешеві фабричні товари.

Величезні зміни сталися у соціальній структурі суспільства. Унаслідок промислової революції старі соціальні верстви (феодали й селяни) стали поступатися місцем підприємцям і найманим робітникам.Кількість підприємців перевищила кількість старих землевласників. Нові підприємці, або буржуазія, уособлювали нову промислову Англію. Вони володіли фабриками й заводами, знали ринки і вміло пристосовувалися до мінливого попиту споживачів Для підприємців головним мірилом успішної діяльності ставав прибуток. Тільки за наявності прибутків вони могли розвивати своє виробництво. Тому з появою в суспільстві підприємців

і найманих робітників почалася боротьба, викликана конфліктом інтересів: або інтереси підприємця та розвитку виробництва, або інтереси найманого робітника й збільшення оплати його праці, соціальні гарантії. Перші виступи робітників були спрямовані проти машин, оскільки їх вважали винними в погіршенні умов праці, скороченні працівників і заробітної плати. «Борців із машинами» назвали луддитами.

У період промислової революції головними верствами суспільства стали підприємці та наймані робітники, що свідчило про формування індустріального суспільства.

 

 

Адам Сміт. Бурхливий економічний розвиток Англії, зміни в техніці й технології спричинили необхідність наукового обґрунтування процесів, що відбувалися. Так з’явилася наука про економічний розвиток суспільства.

Одним із її засновників був шотландець Адам Сміт, який обстоював необхідність розвитку ринкових відносин. У своїй основній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміт писав, що людське суспільство — це насамперед союз, в основі якого лежить обмін різними видами праці. Схильність до обміну він вважав основною властивістю людської природи, яка водночас сприяє зростанню добробуту всього суспільства. Керує цим процесом ринок — «невидимий механізм», що організовує господарську діяльність. Для нормального функціонування ринку необхідна «природна свобода», тому держава не повинна втручатися в економічне життя суспільства, а виконувати функцію «нічного охоронця». Для розвитку ринкових відносин, а відповідно — економіки, потрібні вільна торгівля і свобода підприємницької діяльності. Капіталізм, на думку А. Сміта, є тим єдиним порядком, що відповідає природі людини і в перспективі має забезпечити загальний добробут і процвітання.

Висновки

XVIII ст. називають епохою Просвітництва.

Ідеї Просвітництва дали могутній поштовх до розвитку науки.

Ідеї Просвітництва спричинили появу такого явища, як освічений абсолютизм. Проте вони охопили лише незначну частину населення, переважно освіченого. Свідомість більшості населення була середньовічною і не сприймала нових ідей.

Наприкінці XVIII ст. в Англії розпочалася промислова революція; її передумовами були аграрна революція і технічні досягнення, найважливішим із яких стала парова машина.

Промислова революція спричинила суттєві соціальні зміни. Провідними верствами суспільства стали підприємці та наймані робітники.

Бурхливий економічний розвиток Англії викликав появу науки про економічний розвиток суспільства. Одним із її засновників був А. Сміт.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

 

1.     Прочитайте параграф відповідно до теми

2.     Перегляньте відео 

 

ДАТА: 01. 04.2022

Узагальнення і тематичне оцінювання за розділом IV «Османська імперія. Країни Східної Європи у XVI — першій половині XVIII ст.».

Мета: повторити, узагальнити та закріпити знання, здійснити тематичне оцінювання знань, умінь і навичок, набутих учнями впродовж вивчення теми.

Виконайте завдання контрольної роботи  за посиланням:

 join.naurok.ua , код доступу 1706095

Дата: 25.03.2022

Тема.  Османська імперія. Кримське ханство. Внутрішня і зовнішня політика.

  Мета: розглянути особливості економічного, політичного та культурного  розвитку  імперії Османа  в  епоху Нового  часу;  сформувати уявлення про Османську імперію у XVII - XVIII ст.; створити умови для розуміння характерних рис державного устрою Османської імперії; розглянути турецько-українські відносини, культуру Османської імперії; встановити зв’язок між зовнішніми та внутрішніми чинниками у розвитку Османської імперії; охарактеризувати взаємовплив Османської імперії та європейських країн.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

Східний світ жив своїми, відмінними від Заходу, законами. Тут, на Сході, була дуже велика роль традицій, правил поведінки, які передавалися від покоління в покоління, тому цю цивілізацію називають  «традиційними  суспільствами».  Османська  імперія  була  однією з них і свого часу чимало впливала на долю України.

 

1.Правителі Османської держави.

Захоплення Константинополя султаном Мехмедом II стало новою сторінкою в розвитку Османської імперії. Його син Баязид II (1481-1512 рр.) продовжив батькову справу. За часів його правління держава постійно воювала з європейськими країнами (Венецією, Угорщиною, Австрійськими Габсбургами, Польщею), Єгиптом та Персією. Молдавське князівство визнало васальну залежність. Також було підкорене східне узбережжя Чорного моря.

Син Баязида II Селім I (1513-1520 рр.) підняв повстання проти батька, але був розбитий армією султана. Кримський хан надав йому притулок. У 1512 р. в Османській імперії відбувся переворот, у результаті якого султаном був проголошений Селім I. Баязид II зрікся престолу. Повернувшись до Константинополя, султан Селім I наказав убити всіх своїх родичів, за що отримав прізвисько «Грозний». За часів його правління імперія майже не воювала з європейськими країнами. Усю увагу султан зосередив на протистоянні з Персією та мамлюкським Єгиптом. Результатом переможних війн стало приєднання до імперії частини Вірменії, Курдистану, Месопотамії, Сирії, Палестини, Північної Аравії (з Меккою та Мединою) та Єгипту. Селім I узяв титул халіфа. Помер від чуми під час підготовки чергового військового походу.

Найбільшої могутності Османська імперія досягає за часів правління султана Сулеймана I Пишного (Кануні) (1520-1566 рр.). Він прославився прийняттям зводу законів, в основу яких був покладений поділ населення на мусульман та немусульман. За Сулеймана I імперія досягає найбільших розмірів, сам султан брав участь у
13 військових походах. Із великими втратами були захоплені острів Родос та Белград. У 1526 р. після перемоги турецького війська над чесько-угорською армією відбулося підкорення більшої частини Угорщини. В Азії до імперії були приєднані Ірак та частина Грузії. У Середземномор’ї Сулейман I також мав успіхи - були завойовані Барка і Триполітанія, під залежність султана потрапив і Алжир. В Європі тривали завоювання, була підкорена Трансільванія, але невдала облога Відня у 1529 р. припинила просування турків. Султан вів активну дипломатичну політику і навіть уклав союзний договір із Францією проти Габсбургів. Дружиною султана була Настя Лісовська, відома як Роксолана. Вона мала великий вплив на султана.

З усіх синів батька пережив тільки Селім II (1566-1574 рр.), який і став його наступником. Інші брати загинули або від хвороб, або під час боротьби за престол. Султан Селім II не цікавився політикою та управлінням державою, переклавши всі обов’язки на візирів. За часів його правління був укладений договір із Габсбургами, які визнали васальну залежність Молдавії та Валахії і щороку виплачували 30 тис. дукатів. У 1569 р. похід на Астрахань завершився поразкою, а в 1571 р. турецький флот був розбитий у битві під Лепанто. Ненадовго турки захопили Туніс.

Син Селіма II Мурад III (1574-1595 рр.) також не цікавився державними справами, ними більше переймалися його мати та дружина. За часів правління Мурада III було відновлено флот, знову підкорено Туніс та поновлено військові дії в Європі.
У результаті успішної війни з Іраном до імперії відійшла більша частина Азербайджану, більша частина Закавказзя, Курдистан, Луристан, Хузестан та Картні.
У державі посилилася корупція.

За Османа II (1617-1621 рр.) тривала війна з Персією та Річчю Посполитою.
У 1620 р. турецька армія розбила польські війська під Цецорою, але зазнала поразки в Хотинській битві від козацько-польської армії. Султан повернувся до імперії і вирішив перенести столицю, але був убитий яничарами.

Султан Мехмед IV (1648-1687 рр.) був відомий прізвиськом «Мисливець». Він брав активну участь у подіях на українських землях, воюючи з польськими та московськими військами. За Бахчисарайським договором 1681 р. Османська імперія отримала Північну Київщину, Брацлавщину та Поділля. У 1683 р. війська на чолі з Яном Собеським розгромили турецьку армію під Віднем. Це був початок занепаду Османської імперії.

10 фактів про життя Сулеймана І, особистість та епоху.

1. Прізвиськом "Пишний" Сулеймана найчастіше називають європейці, а не турки. І не тому, що в Європі його так сильно поважають, а просто через труднощі перекладу. На турецькій його прізвисько звучить як Кануні (Kanuni) - справедливий. Але європейські літописці і географи свого часу інтерпретували це слово неправильно, так що для них Сулейман став Пишним.

2. Сулейман глибоко цікавився інженерною і ковальською справою. Вважав, що за розвитком науки і техніки майбутнє. Гармати, якими була озброєна османська армія, він часто відливав і тестував особисто. Крім того, султан цікавився архітектурою, сам проводив деякі математичні розрахунки при будівництві будівель і мостів. Поза всяким сумнівом, він був одним з найосвіченіших людей своєї епохи. І не тільки в Османській імперії.

3. Фігура Сулеймана була б дуже корисною в сучасній Україні, так як він був рішучим борцем з хабарниками. В його уяві, чиновник був обличчям держави, з яким підданий стикається безпосередньо в побуті, тому це обличчя повинне було бути чисто і чесне. За надто розкішне життя невідповідно до своїх достатків державних службовців при Сулеймані карали вкрай жорстко.

4. При цьому сам Сулейман мав вкрай складний характер. Розуміючи, що любов народу має і зворотну сторону - заздрість придворних, він поринув у світ інтриг, вишукуючи найменші ознаки змови. Поступово це призвело до справжньої одержимості і параної. Сулейману здавалося, що кожен з придворних щось затіває та перевіряти треба всіх. Втім, деякі і правда задумували скинути його з трону.Придворні та чиновники боялися монарха і рідко сміли йому перечити

5. У народі Сулеймана любили за те, що він сильно обмежив в Османській імперії рабство. Звичайно, рабство в цілому нікуди не зникло, але султан звільнив чимало місцевих ремісників і робітників, що потрапили в залежність від аристократії. Природно, що аристократи його за це не любили.

6. До речі, та сама Роксолана, яка з часом стала його "коханою дружиною" потурала його параної, для того, щоб розчистити шлях до трону для свого сина Селіма. Варто було їй зародити у султановій голові думку, що хтось із придворних - зрадник, як з підозрюваним негайно розправлялися. У самого Сулеймана, само собою, було багато дітей від різних жінок з гарему. І деякі з них були страчені тільки тому, що могли перешкодити Селімові стати султаном. Закони придворного життя в Османській імперії завжди були жорстокими.

Загадки та таємниці життя Роксолани

7. До речі, про саму Роксолану і її походження сказати щось конкретне дуже складно. На думку автора повісті "Роксолана. Дружина халіфа і падишаха (Сулеймана Великого), завойовника і законодавця "Осипа Назарука вона була родом з Рогатина або зі Стрийщини. Поет Михайло Гославський вважав, що з Поділля. Турецькі джерела називають саме Рогатин, що в Галичині.

8. На жаль, але любов Роксолани до сина Селіма в результаті привела Османську імперію до кризи і занепаду. Правителем він виявився, не в приклад батька, слабким і безвольним. Ще й страждав алкоголізмом, не дивлячись на канони ісламу. В результаті згубної залежності Селім став практично підконтрольний купцям, які поставляли йому вино, і перестав приймати рішення самостійно.

9. На даний момент султан Сулейман I Пишний - один з найпопулярніших персонажів турецького кінематографа і телебачення. Про епоху його правління зняті серіали "Хюррем Султан" і "Величне століття", написано чимало книг, його знають і пам'ятають як ідеал правителя, який міг захищати і розвивати державу в той непростий час.

10. Замість десятого факту розповімо байку. Достовірно невідомо, чи відбувалося це з султаном Сулейманом чи ні, але в будь-якому випадку, історія дуже повчальна.

Вмираючи Сулейман покликав слугу, щоб він записав його останню волю. Слуга був надзвичайно здивований трьома останніми пунктами заповіту:

1. Він заповідав, щоб його труну несли на руках найкращі лікарі Османської імперії.

2. Щоб по всьому шляху, по якому будуть нести його табут, розкидали золоті монети і дорогоцінні камені.

3. І щоб його руки висовувалися з табута і були на виду.

Набравшись сміливості слуга запитав у Сулеймана, навіщо йому це. На що султан відповів наступне:

"Нехай кращі лікарі несуть мій табут, і нехай усі бачать, що навіть найкращі лікарі безсилі перед обличчям смерті. Розкидайте зароблене мною золото: нехай усі бачать, що то багатство, яке ми отримуємо від життя, в цьому світі і залишається. Нехай всі бачать мої руки і засвоять, що навіть Падишах усього світу - султан Сулейман Кануні, пішов з цього життя з порожніми руками ".

 

Додатковий матеріал

Яничари - особливі підрозділи турецької армії, створеної султаном Урханом у 1330 р. на базі регулярної піхоти. Спершу набиралися з полонених юнаків міцної статури, пізніше - примусовим набором хлопчиків із християнського населення Османської імперії (сербів, болгарів та інших). Їх навертали в мусульманську віру і виховували в дусі релігійного фанатизму й сліпого послуху.

Яничари одержували щедру винагороду за службу, але їм було заборонено одружуватися (до 1566 р.) та займатися господарством. Кількість яничарів постійно зростала: спочатку їх налічувалося 1 тис. осіб, за Сулеймана I було вже 20 тис., а згодом - понад 100 тис. Армія яничарів поділялася на 196 загонів, які відрізнялися один від одного правами і привілеями, формою та озброєнням. Структура війська була досить простою: воно складалося з окремих рот - ортів, члени яких проживали спільно в одній казармі (ода). Уже на початку XVII ст. вони мали на озброєнні мушкети, ятагани і кинджали, які носили за поясом. З яничар формувалися військові гарнізони найбільш важливих міст і фортець Османської імперії. Яничари брали участь майже в усіх великих війнах, становили майже четверту частину турецьких військ під час Чигиринських походів у 1677 та 1678 рр. Від XVII ст. до їх складу почали входити вільні мусульмани. Вони отримали право займатися ремеслами, торгівлею й жити зі своїми сім’ями в місті.

Яничари відзначалися суворою дисципліною, хоробрістю, проте інколи виявляли свавілля та жорстокість. Яничари становили значну частину населення Константинополя, їх використовували як основну силу під час палацових переворотів.

Військо яничарів було ліквідоване 1826 р. наказом султана Махмуда II після спроби заколоту проти нього.

 

2.Боротьба народів проти турецьких завойовників

Під час вторгнення турки чинили страшні спустошення. Для утримання загарбаних територій великі міста перетворювалися на сильно укріплені фортеці, а на кращі землі переселяли турків. Усіх чоловіків-немусульман обкладали подушним податком. Крім того, вони виконували повинності на будівництві шляхів, фортець, мостів. Їм заборонялося їздити верхи, носити зброю, споруджувати будинки вищі, ніж у турків. Османська імперія лише силою зброї тримала в покорі завойовані народи, які вели проти неї збройну боротьбу.

У Болгарії та Сербії поширився гайдуцький рух. Гайдуки нападали на турецьких чиновників, солдатів, спалювали й вирізали мусульманські поселення. Переховувались гайдуки в горах, лісах і сусідніх країнах. Їхні дії не мали б успіху без підтримки християнського населення, яке вважало їх народними героями. Втім, безстрашні у битвах гайдуки нерідко виявляли надмірну жорстокість, чинили грабежі й насилля.

Християнська церква підтримувала та освячувала народні повстання проти турецького поневолення, але без підтримки європейських держав вони зазнавали поразок.

Попри тяжке гноблення, слов'янські народи зберегли свої культуру, звичаї, мову. Боротьба поневолених народів підривала міць Османської імперії та послаблювала її натиск на Європу.

3.Економічний та соціально-політичний стан імперії Османа

Османська імперія в період свого розквіту поширювалася на території Європи, Азії та Африки. За своїм устроєм імперія була абсолютною монархією, вся влада належала султану. Він володів усією землею у державі, був головнокомандуючим та духовним лідером усіх мусульман держави. Султан управляв державою за допомогою дивану (уряду), який сам і призначав. Від імені султана роботою дивану керував великий візир, а духовним життям та дотриманням шаріату (мусульманського законодавства) опікувався шейх-уль-іслам.

У Туреччині була створена військово-ленна, або тимарна, система - воїн (найчастіше кіннотник) отримував земельний наділ за службу. Він був зобов’язаний за першим наказом виступити в похід з озброєнням та на коні.

Основне населення Османської імперії становили селяни. Вони були особливо вільними, але не мали права володіти землею, тому орендували її, виплачуючи податок у розмірі десятої частини врожаю. У містах розвивалося цехове ремесло. Ціни на товари контролювала влада. Розвивалася торгівля, а диван проводив політику меркантилізму. Туреччина перебувала на перетині торговельних шляхів, збирання мита давало великі прибутки. Проте капіталістичні відносини в державі розвивалися слабо.

Державною релігією Османської імперії був іслам, а більшість населення становили мусульмани. Султан одночасно виступав і халіфом, тобто духовним лідером усіх мусульман. Немусульманське населення сплачувало спеціальний податок. Ставлення до представників інших релігій змінювалося залежно від правління певного султана, але в основному немусульмани не зазнавали гонінь. Судочинство в державі базувалося на шаріаті (правові, морально-етичні та релігійні норми ісламу).

 

Схема державного управління в османської імперії

 

 

 

«Населення  Османської імперії».

Категорії	Становище
Султан	Верховний власник землі; володів законодавчою, виконавчою та судовою владою; заохочував розвиток торгівлі
Кіннотники	отримували від султана землі з селами за умови несення служби у війську і спорядження декількох вершників з числа селян власним коштом
Яничари	турецька регулярна піхота
Башибузуки	воїни-добровольці, що служили тільки за військову здобич
Землероби	мали право обробляти землю й передавати дітям свій наділ, за це вони повинні або платити податки до казни султана, або оброк його кінним воїнам
Ремісники	працювали переважно на замовлення держави або заможних людей
Немусульмани	сплачували особливий грошовий податок - бжизью

Війни Османської імперії

 

Дата	Приєднані території	Важливі події
Сер. XIV ст.	Болгарія, Сербія
1453 р.	Візантія	1453 р. - узяття Константинополя
Правління Селіма I (1512–1520)	Вірменія, частина Грузії, Мала Азія, частина Месопотамії, Сірія, Палестина, частина Аравійського півострова, Єгипет
Правління Сулеймана I (1520–1566)	Угорщина, частина Грузії, Ірак, Барка, Тріполітанія	1526 р. - битва при Могачі; перемога турецьких військ; 1529 р. - облога Відня
Залежні території
1511 р. 1520 р. 1541 р. 1546 р. сер. XVI ст. 1574 р. к. XVI ст. 1672 р.	Князівство Молдавія Алжир Князівство Трансільванія Ємен Князівство Валахія Туніс Феццан Кримське ханство Правобережна Україна	1571 р. - битва при Лепанто     1683 р. – розгром турків під Віднем

 

4.Відносини  Туреччини  та  Запорозької Січі.

 

Турецько-татарські напади на Україну призводили до:

•  знищення й спустошення українських земель;

•  пограбування й спалення українських міст та сіл;

•  захоплення в полон українських чоловіків, жінок, хлопчиків та дівчат, які потрапляли в рабство (полонених називали ясир);

•  чоловіки  ставали  веслярами на  турецьких  галерах-каторгах, жінки та дівчата потрапляли до гаремів, хлопчиків віддавали до султанської гвардії, де з них виховували вірних захисників султанського престолу - яничар;

•  всіх, хто чинив опір, убивали.

Д. Вишневецький на острові Хортиця заснував Запорозьку Січ для відсічі нападів турків і татар. З часом козаки почали здійснювати походи на турецькі землі.

Найбільш  вдалими  були  походи  козаків  проти  турків  на  початку XVII  ст.  Цей  період  увійшов  в  історію  козацтва  як  «доба  героїчних походів». Найбільш  успішними  були  походи  під  проводом П. Сагайдачного.

1606 р. -  козаки  завдали  удару по  турецьких фортецях Аккерман, Кілії, Варні;

1608 р. - здобули Перекоп, а згодом Ізмаїл, Кілію та Аккерман;

1616 р. -  козаки  здобули Кафу - найбільший невільничий  ринок у Криму - і звільнили бранців.

 

5.Ослаблення османської імперії

 

Причини занепаду Османської імперії

• Постійні війни.

• Підвищення податків.

• Боротьба всередині імперії.

• Напади інших країн.

• Повстання поневолених народів.

• Слабкий розвиток економіки.

 

Протягом багатьох століть Османська імперія вела завойовницькі війни. З одного боку, збільшення території, захоплення та експлуатація підкорених земель сприяли певному зростанню, але з другого боку - суттєво ослаблювали державу. Війни та розкішне життя султанів, утримання численного апарату чиновників потребували великих коштів, що приводило до підвищення податків і занепаду економіки. Боротьба за владу всередині імперії викликала зростання ролі яничарів у державній політиці, що позначилося на стані імперії. Постійні війни призвели до того, що Османська імперія перебувала в оточенні ворогів не тільки на кордонах (війни з європейськими державами, Персією), а й усередині держави (постійні повстання підкорених народів). Велика імперія не встигала за економічним розвитком світу. Феодальна система не могла утримати економіку, а реформи не давали необхідних результатів.

Наприкінці XVIII ст. Османська імперія перебувала в стані занепаду, втрачаючи вплив і території.

 

Додатковий матеріал

Турецько-українські відносини були досить складними. Експансія Османської імперії спричинила розвиток та зміцнення козацтва. Майже протягом усього часу відносини мали форму збройного конфлікту, який часто переростав у війни. Особливо цей процес посилився після визнання васальної залежності Кримським ханством та просування кордонів Османської імперії на південь. Козаки неодноразово здійснювали військові походи на турецькі землі, а татарські орди та турецькі війська плюндрували українські терени. Піком конфлікту стало XVII ст., коли васалами імперії стали Молдавія, Волощина, Трансільванія, а напади козаків почастішали. У 1620 р. турецька армія рушила на Річ Посполиту та під Цецорою розбила польську армію, але у 1621 р. під Хотином об’єднана козацько-польська армія завдала поразки війську султана Османа II.

За часів Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Б. Хмельницький вів переговори з Османською імперією, а Кримське ханство стало союзником козаків. У 1667 р. П. Дорошенко розпочав переговори про військово-політичний союз із Туреччиною, який був ухвалений Корсунською радою 1669 р.

У 1672 р. об’єднана козацько-турецька армія захопила Кам’янецьку фортецю та значну частину Поділля і Галичини. Але султан не дотримав слова, що призвело до краху політики П. Дорошенка. У цей час на українських землях розгортається боротьба між Османською імперією та Московським ханством. Результатом кровопролитних боїв, у яких українці брали участь з обох боків, стало підписання Бахчисарайського мирного договору (1681 р.).

Кінець XVII ст. також був неспокійним - Кримські та Азовські походи не принесли значних змін, а поразка Петра I в Прутському поході спричинила відновлення позицій.

У другій половині XVIII ст. Османська імперія перебувала в стані занепаду, і в результаті кількох російсько-турецьких війн більшість українських земель опинилася в складі Російської імперії.

 

 

6.Культура османської імперії

 

Турецька культура розвивалася разом із державою, зазнаючи піднесення та падіння. Певною мірою на неї впливали культури та релігії підкорених народів (християнство, буддизм).

Культура Османської імперії перебувала під впливом ісламу. Уся система освіти перебувала в руках духовенства. Усі навчальні заклади розташовувалися при мечетях (називалися вони медресе) і виховували дітей у дусі мусульманської релігії. У школах викладали арабську та перську мови, мусульманське право (шаріат), пізніше були запроваджені математика, астрономія та логіка. При мечетях існували бібліотеки, у XVII ст. виникає перша приватна публічна бібліотека, а в XVIII ст. - типографія з арабським шрифтом.

Іслам впливав і на розвиток наукових знань, у першу чергу низьким рівнем освіти. Проте у XV ст. були створені історичні хроніки «Османська історія» (Ібн Кемаль). Мандрівники описували власні враження від подорожей та створювали картографічні книги («Книга подорожей» Челебі, морський атлас «Бахрійс» Пірі Реїс). Опис побудови Всесвіту на підставі європейських джерел зробив Хаджі Халіф.

Період XVI-XVII ст. став «золотою добою» турецької літератури. З’являються хасиди (оди) та газелі (лірика) (поети Мехесі, Ільяс Ревані, Моял Махмуд). Розвивається міська література - латини (короткі розповіді, анекдоти). Письменник Бурса Лям складає перші розповіді про Ходжу Насреддіна. Поширюються сатиричні твори - поети Вейсі, Нефе.

Набувала розвитку архітектура. За часів Сулеймана I будувалися фортеці та мечеті, мавзолеї та палаци. Архітектор Ходжа Сінан (1490-1588 рр.) створив близько 360 споруд, зокрема мечеті Шах-заде, Сулейманіє (Стамбул), Селіма (Едирне). Як і інші галузі культури, архітектура також перебувала під впливом ісламу, тому розпис здійснювався тільки геометричними або рослинними орнаментами.

Іслам забороняв зображення людей і тварин, тому живопис розвивався слабко, в основному він втілився в жанрових мініатюрах у книжках.

 

Домашнє завдання

1. Прочитати параграф відповідно до теми

2.  Переглянути відео 

Дата: 18.03.2022

Тема: Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із розділу «Держави Західної Європи у ХVІ — ХVІІ ст.»

Мета: перевірити рівень підготовки учнів з теми відповідно до  програмових вимог: рівень теоретичних знань дат, фактів, подій, понять та їх розуміння і використання; перевірити рівень набутих умінь і сформованих навичок; оцінити рівень навчальних досягнень учнів з вивченої теми.

 Виконати завдання за посиланням:

join.naurok.ua, код доступу 5551172

    Дата: 12.02.2022

Тема: Іспанія  у 16 ст. Національно-визвольна боротьба в Нідерландах

 

Мета: сформувати в учнів уявлення про життя різних верств населення в Іспанії; створити умови для розуміння причин повстання комунерос; розглянути розвиток Іспанської держави за правління Карла І та Філіппа ІІ;

установити зв’язок між Великими географічними відкриттями та створенням іспанської колоніальної імперії; схарактеризувати становище католицької церкви в Іспанії;

розвивати вміння порівнювати становище держави в різні часи на прикладі Іспанії до та після Великих географічних відкриттів і висловлювати власну думку щодо вигнання маврів з Іспанії

 

Вивчення нового матеріалу

 

ХVІ ст. часто називають «століттям Іспанії». Відкриття Америки подарувало Іспанії шанс стати наддержавою завдяки не баченим до того часу ресурсам, у першу чергу коштовним металам — золоту та сріблу.

На межі XV—XVI ст. в Іспанії відбулися значні зміни в територіальному устрої — наприкінці XV ст. була підкорена остання мусульманська країна на Піренейському півострові — Гранадський емірат, успішна війна на Апеннінському півострові привела до приєднання Південної Іспанії, а відкриття Колумбом нового континенту принесло величезні володіння — Іспанія перетворилася на одну з найбільших у світі колоніальних імперій.

Після об’єднання країни одним із перших кроків правителів Іспанії Фердинанда та Ізабелли стало встановлення єдиної релігії. Боротьбу за чистоту віри активно розпочала інквізиція. Почалися переслідування іновірців. Першими їх зазнали євреї. Відповідно до королівського указу 1492 р. вони мусили або перейти в католицтво, або виїхати з країни. Переважна більшість євреїв вирішила залишити країну і виїхати до Нідерландів, Німеччини та інших країн. Тих євреїв, хто охрестився, називали «маранами» (у перекладі — свині). Навіть після прийняття християнства влада продовжувала їх переслідувати. Наступними стали мусульмани. Їм теж запропонували або прийняти християнство, або виїхати з країни. Але прийняття християнства не врятувало морисків (так називали охрещених мусульман в Іспанії). Їм заборонялося розмовляти рідною мовою, мати арабські імена, дотримуватися своїх звичаїв. На початку XVII ст. майже всі мориски теж були вигнані з країни. Із вигнанням євреїв і морисків Іспанія втратила лікарів і банкірів, учених і поетів, ремісників і землеробів. Економіці та духовному життю країни було завдано величезної шкоди. Була безжально знищена культура арабської та іудейської Іспанії.

Від кінця ХVІ ст. в економіці Іспанії почалося піднесення. Зростання міст і поява американського ринку для збуту сільськогосподарської продукції стимулювали розвиток агрокультури — з’явилися виноградники й маслинові гаї, вино й маслини вивозилися в Америку і Європу. Але піднесення в сільському господарстві швидко змінилося занепадом. Уведення максимуму цін на зернові та активний перехід господарств на вирощування овець призвели до зменшення посівів, і невдовзі Іспанія почала ввозити пшеницю. Потік золота та срібла до Іспанії спричинив його знецінення та підвищення цін (так звана «революція цін»). Разом із тим активне захоплення та утримування нових колоній, пишне життя аристократії потребували великих коштів, що викликало подальше зростання податків. Результатом став занепад економіки. Іспанія, маючи величезні ресурси, втратила можливість стати передовою країною.

Іспанія на межі XV—XVI ст.

 

Зміни	Характеристика	Результат
Територіальні	Відвоювання Гранадського емірату. Приєднання Південної Італії. Відкриття Америки — створення колоніальної імперії	Створення величезної держави
Релігійні	Посилення ролі інквізиції.  1492 р. — вигнання євреїв; примусове хрещення мусульман	Знищення культурної спадщини, занепад духовного життя
Економічні	«Революція цін». Зруйнування зернового господарства внаслідок установлення максимуму цін. Підвищення податків. Погіршення стану економіки країни, яка внаслідок вигнання євреїв і морисків втратила землеробів і ремісників, що виробляли основні експортні товари країни	Занепад економіки країни, яка трималася тільки на золоті з колоній

 

Однією з причин економічної кризи в Європі, яка найбільше вплинула на Іспанію, стала «революція цін». Збільшення кількості золота та срібла з колоній привело не до піднесення економіки, а навпаки, до її занепаду. «Революція цін» спричинила перехід від феодальних до капіталістичних відносин.

Революція цін – швидке і велике підвищення цін на товари. революція цін відбулася в Західній Європі протягом XVI століття, і полягала в підвищенні цін на продукти харчування, промислові товари та знеціненні дорогоцінних металів (небувалому до того кількаразовому протягом століття), викликаному великими надходженнями золота і срібла до Іспанії та Португалії внаслідок відкриття Америки (1492) та морського шляху до Індії (1498). революція цін відбулася в останній третині ХІХ столітті. Вона полягала в підвищенні цін на товари та одночасному зниженні цін на золото і була викликана відкриттям і розробкою великих покладів золота в Каліфорнії (США) і Австралії.

 2)  Правління за Карла V

У 1519 р. онук короля Фердинанда і королеви Ізабелли Карл Габсбург, який правив в Іспанії під ім’ям Карлос І, за допомогою підкупу став імператором Священної Римської імперії, узявши ім’ям Карл V.

 Володіння Карла V Габсбурга

 

Території	Від кого отримані
Нідерланди, Бургундія	Від батька Філіппа
Іспанія, володіння в Новому Світі (Америці)	Від матері Хуаніти
Північна Італія	Від діда Фернандо ІІ
Території у Священній Римській імперії	Від діда Максиміліана І

 

Карл V прагнув «всесвітньої християнської монархії», але для цього йому довелося вести війну на декілька фронтів. Першим із них була Франція, яка опинилася в оточенні володінь Карла V і намагалася вирватися з них, утвердивши свій вплив на європейському континенті. У результаті Італійських війн відбулося полонення французького короля, розгром французької армії, пограбування Риму та отримання величезного викупу за французьких принців.

Наступним фронтом була війна з Османською імперією. Найгучнішою перемогою Карла V стала оборона Відня 1529 р. від турків. Результатом протистояння з турками стало підписання миру, за яким Габсбурги виплачували незначну контрибуцію.

Ще одним, третім, ворогом імператора Карла V стала Реформація. Це привело до участі у Рицарській війні, придушенні Селянської війни, розгрому лютеранської армії. До кінця життя він непохитно захищав католицьку віру і боровся з протестантами.

Амбітний план Карла V щодо відродження Священної Римської імперії як всесвітньої християнської монархії так і залишився в проекті. Піднесення національного руху й поширення Реформації виключали можливість здобуття влади народами, які були різними за культурою та віросповіданням і проживали на величезних територіях Європи.

 

 

Війни Карла V

 

Фронт	Діяльність і результат
Франція	Узяття в полон французького короля, розгром французької армії, пограбування Риму, отримання величезного викупу за французьких принців
Османська імперія	Незначні успіхи, підписання миру, за яким Габсбурги сплачували незначну контрибуцію
Німеччина	Участь у Рицарській війні, придушенні Селянської війни, розгром лютеранської армії

 

2. Повстання комунерос у Кастилії

Карл прибув до Іспанії з Нідерландів. Його супроводжували радники-фламандці, яких імператор призначив на ключові посади, чим викликав незадоволення іспанського дворянства. Карл V, зміцнюючи свою владу, розпочав наступ на привілеї грандів і міст. Постійно перебуваючи за межами Іспанії, він майже не скликав кортеси. Війни, які вів Карл V, потребували великих коштів, що спричинило збільшення податків і масове розорення селян та ремісників. Усе це призвело до повстання, яке було назване на честь іспанських комун, — повстання комунерос.

Приводом до цього повстання стало призначення у травні 1520 р. намісником короля кардинала Адріана Утрехтського, який прибув із Нідерландів. Він повинен був забезпечити надходження податків для здійснення планів Карла V. Центром повстання стало місто Толедо. До повстанців приєдналися інші міста, гранди (великі землевласники) та ідальго (дрібні дворяни). Було утворено «Священну хунту» (союз). Повстанці вимагали від Карла V не залишати Іспанію, призначати на найвищі посади лише іспанців, не вивозити за кордон золото і срібло, кожні три роки скликати кортеси, обкласти дворян податками і повернути в державну скарбницю розкрадені після смерті Ізабелли землі й копальні. Дворяни не погодилися з останніми вимогами і залишили повстанців, чим і скористався Карл V. Вирішальна битва між армією короля та повстанцями відбулася у 1521 р. біля села Вільялар. Повстанці зазнали поразки. Тільки місто Толедо продовжило боротьбу і захищалося ще шість місяців.

Придушення повстання дало змогу Карлу V зміцнити свою абсолютну владу, приборкати міста і кортеси, які втратили право приймати закони.

 Повстання комунерос.

Критерії	Характеристика
Причини	Ключові державні посади обійняли радники-фламандці. Наступ на привілеї грандів (феодалів) та міст. Кортеси збиралися рідко. Збільшення податків
Учасники	Жителі міста, дрібні дворяни (ідальго), великі землевласники (гранди)
Привід	Призначення намісником короля кардинала Адріана Утрехтського, що прибув із Нідерландів
Вимоги повстанців	1) Король має жити в Іспанії; 2) призначення на вищі посади лише іспанців; 3) заборона вивезення золота й срібла з Іспанії; 4) регулярне скликання кортесів — один раз на три роки; 5) обкладання податками дворян; 6) повернення до скарбниці пограбованих багатств королеви Ізабелли
Перебіг подій	1520 р. — повстання охопило міста Кастилії. Повсталі утворили «Священну хунту» (союз). Серед повстанців виникли суперечності, чим скористався Карл V. Розпалилася боротьба між містами й дворянами. Вирішальна битва між армією короля та повстанцями відбулася у 1521 р. біля села Вільялар. Повстанці зазнали поразки. Толедо захищалося ще шість місяців
Результати	Придушення повстання дало змогу Карлу V зміцнити свою абсолютну владу, приборкати міста й кортеси, які втратили право приймати закони

 

3. Іспанія за Філіппа ІІ

Карл V — володар найбільшої за розмірами й водночас політично найслабшої імперії. Її окремі частини проводили самостійну політику, не завжди рахуючись з імператором. Після поразки від німецьких лютеранських князів у 1555 р. Карл V зрікається влади на користь свого брата Фердинанда, якому віддає австрійські й угорські володіння, та сина Філіппа, який дістає іспанську корону, колонії в Новому Світі, Нідерланди й Південну Італію.

За часів правління Філіппа ІІ Іспанія досягла найвищого рівня своєї могутності. За неквапливість під час прийняття рішень сучасники називали Філіппа «обережний король».

Як фанатичний католик Філіпп II вважав себе захисником католицького світу. Почалося знищення єретиків, активізувалась інквізиція. Вона займалася цензурою, видавала індекси заборонених книг. В Іспанії були знищені лютерани і кальвіністи. Король очолив католицьку реакцію на міжнародній арені, намагаючись придушити Реформацію в Європі.

Переслідування морисків посилилося — їм заборонялося мати арабські імена, дотримуватися своїх звичаїв і зберігати книги. Повстання жорстоко придушувалися. Морискі масово виїжджали з країни.

Філіпп ІІ майже завжди перебував в Іспанії. Своєю столицею він зробив місто Мадрид, неподалік якого був збудований Ескоріал (палац, монастир і гробниця), де король проводив більшість часу. Для прикрашення Ескоріалу Філіпп II зібрав величезну колекцію творів мистецтва, у тому числі шедеври Тиціана, Веронезе, Босха.

Головним ворогом Іспанії Філіпп ІІ вважав протестанську Англію. Між державами велась війна на морях — англійські пірати дедалі частіше нападали на іспанські галеони. Король підтримував змови проти Єлизавети, які очолювала Марія Стюарт. Але в 1587 р. Марія Стюарт була страчена. Розпочалася відкрита війна між Англією та Іспанією. У 1588 р. до Англії був направлений іспанський флот — «Непереможна армада». Вона була розгромлена англійським флотом.

Продовжувалася і війна з Османською імперією. Для боротьби з нею була створена «Священна ліга», де головувала Іспанія. У 1571 р. при Лепанто союзний флот Іспанії, Венеції та Папи Римського розгромив турецький флот. Могутність Османської імперії на Середземному морі була підірвана.

Активно втручалася Іспанія і в справи своєї сусідки — Франції. Під час гугенотської війни Філіпп ІІ активно підтримував католиків, у Парижі навіть перебував іспанський гарнізон. Але після того як королем став Генріх ІV, іспанські війська залишили Францію.

У 60-х рр. XVI ст. в Нідерландах розпочалося повстання проти Іспанії. Незважаючи на величезні кошти та зусилля, Іспанія втратила північні провінції Нідерландів.

У 1581 р. під час експедиції в Африку загинув португальський король. Філіпп ІІ обіцянками та інтригами схилив на свій бік знать і духовенство, і Португалія приєдналася до Іспанії.

 

4. Занепад Іспанії

Бажання утворити світову імперію привело до того, що іспанські королі більше уваги приділяли міжнародним справам, а Іспанію розглядали як засіб отримання ресурсів — золота та солдатів.

Відкриття Нового Світу та потік золота, який хлинув в Іспанію, спричинили «революцію цін», що призвела до економічної кризи в країні. Іспанія почала завозити хліб з інших країн, а вироби іспанських ремісників не користувалися попитом навіть в Америці.

Постійні війни на багато фронтів викликали ситуацію, коли золото та срібло «відпливало» з Іспанії скоріше, ніж потрапляло до країни. Війни виснажили економіку держави, спричинили економічну стагнацію.

Політика, спрямована на очищення іспанської землі від іновірців, призвела до того, що країну залишили тисячі євреїв та арабів — ремісників і вчених, науковців і письменників. Іспанія втратила величезну кількість фахівців, замінити яких ніхто не зміг.

Війни й економічний занепад викликав загальне ослаблення країни. У середині XVII ст. Іспанія перетворилася на другорядну європейську державу.

 

     5.Нідерланди під владою Іспанії в XVI ст.

 Перегляньте відео, зверніть увагу саме на національно-визвольну боротьбу в Нідерландах

Домашнє завдання:

1.Опрацюйте матеріал підручника : § 15

2. Виконайте онлайн-тести за посиланням:join.naurok.ua, код доступу 

9027293

Дата: 27.11.2021

Тема: Реформація в Німеччині.                                                          

Мета:сформувати уявлення учнів про католицьку церкву на межі XV—XVI ст.; створити умови для розуміння причин Реформації; розглянути перебіг подій Селянської війни у Німеччині; встановити зв'язок між Реформацією та змінами у політичному й економічному житті Європи; охарактеризувати людей, які стали ідеологами Реформації; розвивати вміння порівнювати різні течії серед учасників Селянської війни у Німеччині та висловлювати власну думку про вплив релігії на життя людини.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

Сьогодні на уроці ми поговоримо про подію, яка змінила хід всієї подальшої історії людства. Завдяки якому, сучасний світ виглядає саме так, як він виглядає

Запишіть визначення у словники:

Реформація - (від лат. Reformatio — перетворення, виправлення) – широкий релігійний, політичний та суспільний рух у країнах Західної Європи XVI ст., спрямований на оновлення Католицької церкви.

Саме Реформація стала однією з ключових подій, які відбулися на зламі середноіччя і нового часу. Реф зачепила усі сфери життя людини, сприяла появі нових протестантських церков, адаптувала Християнство до потреб Нового часу, кардинально змінила характер політичної влади в країнах Європи і багато багато іншого, але все по порядку.

Індулігенція - (лат. Indulgentia — дозволяю) - грамота, яка за певну плату звільняла його власника від його гріхів, обов’язку дотримання посту і т.д.

 

1. Становище католицької церкви напередодні Реформації

Католицька церква напередодні Реформації. І тут ми повинні сказати що, що на початок 16 в Католицькій церкві починають проявлятися певні кризові явища. За довгі століття свого існування КЦ накопичила величезні багатвса. З усієї Європи до Риму стікався нескінченний потік золота. І навіть у затято віруючих людей багатства Папи і духовенства викликало певне обурення.

Реальне  життя архієпископів, священників кардинально відрізнялося від того, чого насправді вчив Ісус Христос і церква. Говорячи в церквах під час служби про смиренність, покору, бідність і скромність, саме духовенство вело далеко не «смиренне життя», жило в роскоші та розпусті. Це було першим проявом кризи всередині Католицької церкви.

Католицька церква була найбільшим феодалом Європи (Ми вже говорили, хто такі феодали, як правило це були люди. Але КЦ теж володла своєю землею) – в її розпорядженнях були величезні території, на яких працювали селяни – вони платили десятину, податок за землю, віддавали частину урожаю і вимушені були виживати на те, що залишиться після цього. Це викликало незадоволення як самих селян, так і світських правителів, яких дратувала економічна і політична могутність церковних діячів. Це ще один прояв кризи Католицької церкви.

Окрім цього усі богослужіння проводилися латинською мовою – незалежно від того де ти проживав – в Польщі, Німеччині, Франції – в церкві служба проводилася невідомою для простих людей латиною. Це вело по перше до невдоволення людей а по друге до зловживання духовенством біблійними істинами, які вони підлаштовували для своєї вигоди. – ще один кризовий факт

Найбільшого невдоволення серед всього населення Європи спричинило введення Індулігенції. Справа в тому що КЦ на чолі з Папою Взяла на себе «обов’язок» і право відпускати гріхи людей. А на початку 16 ст. довели це до абсолютного абсурду, ввівши індульгенцію – право купити будь-якій людині прощення гріхів за певну суму грошей. Простіше кажучи, маючи достатньо грошей, згідно з логікою Католицької церкви – ти міг стати безгрішним. Продаж індульгенцій доходив до абсурду. Одного разу Мюнстерський монах Йоган Тетцель - настоятель домініканського монастиря, ходив по місту і збирав останні гроші з містян взамін на індульгенцію. Один багатий, і як можна побачити розумний аристократ підійшов до монаха і спитав чи можна купити індульгенцію для гріха, який він вже задумав, але ще не здійснив. Ну монах відповів що звісно можна, але тоді гроші ти маєш дати негайно – він купив. Коли монах вже виходив з міста то цей аристократ догнав його і жорстоко побив – у своє виправдання він сказав що саме це і було його задуманим гріхом.

Безсоромний продаж  індульгенцій викликав величезне обурення серед католиків які бачили кричуще протиріччя між справжнім християнським вченням і поведінкою Папської церкви. Це невдоволення, власне, і переросло в те, що ми називаємо реформацією – рухом за оновлення церкви, його перетворення і поверхня до першоджерел церкви. Почалася реформація саме в Німеччині

 

2. Становище Німеччини напередодні Реформації

Що являло собою Німеччина на поч. 16 ст? – Такої держави як Німеччина не існувало аж до 1871 р. На 16 ст. Німецькі землі воходили до СРІГН. Політично вона не була єдиною державою. ЇЇ тер. Була поділена на десятки окремих князівств, кюрфурств, герцогств і т. д. Не існувало єдиного законодавчого органу (парламенту), єдиної армії  чи єдиних навіть законів.

Чому Реформація почалася саме з Німеччини? 1. Відсутність сильної королівської влади. ФАКТИЧНО – імператор — обирали 7 найбільших курфурстів (3 архієпископа) Він ставленик Папи римського і виконує його забаганки і не має реальної влади.

2. Ще з раннього середньовіччя католицьке духовенство в Німеччині було величезним власником земель. Фактично КАТОЛИЦЬКА Церква була найбільшим німецьким феодалом, німецькі землі . давали величезні доходи Римському папі, який вважав Німеччину своєю вотчиною.

3. Окрім духовної, Католицьке Духовенство мало і світську владу – серед 7 найбільших курфюрстів – 3 були архієпископами (майну, кельнський, пфальцский)

4. Духовенство не піддавалося світському суду – лише церковний

Все це дратувало як звичайних людей, так і привілейовані стани населення. Все це справило грунт для початку реформації.

 

 

3. Початок Реформації. Мартін Лютер

Початок реформації пов'язаний із іменем Мартіна Лютера – звичайного монаха з м. Віттенберг, який своїми вчинками змінив усю подальшу історію Людства. Біографію Лютера розповідати не буду, бо це буде одним із домашніх Завдань, але на 1517 р. він, будучи монахом переживав всі ті самі невдоволення, що і решта населення німечинни. Він був невдоволений свавіллям Католицької церкви, зокрема продажем індульгенцій.

І 31 жовтня 1517 р. він робить те, що згодом змінить увесь хід світової історії. Він прибиває до дверей Віттенберзького Собору  свої 95 тез проти індульгенції. Це були 95 заперечень колишнього монаха проти права римських Пап прощати гріхи за гроші. У лічені дні він став відомим на всю Німеччину, навколо нього тут же згуртувалися величезна кількість однодумців .Поступово від критики індульгенції вони перейшли до критики папства і Католицької церкви в цілому

Папа побачив загрозу в постаті Лютера і 1520 р. видав буллу в якій відлучав МЛ від церкви. Те що зробив лютер – тобто спалив буллу привселюдно у стінах університету. . це означало остаточний розрив із римом.

Головна теза лютера – спасіння вірою – людина є творінням бога і вона напряму повзуна з богом, а отже немає потреби в священиках, єпископах і папі які себе позиціонують як посередники. Кожен християнин має право самостійно постати перед богом, Спасіння отримується лише Божою милістю і не залежить від будь-яких заслуг людини. Єдиним авторитетом у справах віри є Святе письмо. Це вчення Лютера, яке можна охарактеризувати як спасіння вірою спонукало до подальших роздумів. Якщо спасіння залежить лише від божого милосердя, то навіщо людині посередництво церкви на чолі з папою? Вчення лютера перекреслювало обовязковий авторитет для християнина на рівні з біблією рішень вселенських соборів і папських булл — На його думку, все що не сказано в писанні вигадка людей. Окрім цього він наголошував на тому що землі Католицької церкви повинні бути секуляризовані, монастирі і монаші ордени ліквідувати, священники тепер могли одружуватися (целібат) носити звичайний одяг, Також розвінчувався культ ікон і скульптур як таке що відволікає від віри.. А із 7 таїнств залишалося лише 2 з біблії Лютер оголосив біблію єдиним авторитетом для християнина, і за його вченням кожен християнин повинен був її регулярно читати

Виступ лютера отримав величезну підтримку Людей.

Папа римський  Лев Х і імператор Карл5 бачачи загрозу церкві – оголошує збір рейстагу у м.Вормс, куди запросили самого лютера і змусили відмовитися від його поглядів. Але він сказав, що він залишиться вірним своїм поглядам “На цьому стою і не можу по іншому”. Здавалося би це був вирок для Лютера, але раптово він зник (його було викрадено саксонським курфустом) чим власне його врятовано від смерті. За час свого переховування Мартін лютер зробив дещо визначальне – переклав біблію на німецьку мову

 

4. Селянська війна. Томас Мюнцер

Ідеї лютера знайшли широку підтримку серед населення. Почавши з реформи церкви міська біднота і селянство сподівалися оновити світ і встановити в ньому справедливість. Ці ідеї знайшли підтримку населення. Її ідейним керівником став Томас мюнцер. Він був прихильником ідей лютера і його вірним товаришем, але згодом став на більш радикальні позиції. Мюнцер хотів встановити царство боже на землі де пануватиме справедливість а влада належатиме народу. У такому царстві місце було лише бідним дворянам які припинять гнобити народ, а решту потрібно стратити. Під такими гаслами і настроями розпочалася селянська війна.

Повстання спалахували стихійно у різних частинах Німеччини. Люди штурмували замки і монастирі, вбивали аристократів і духовенство, захоплювали їхнє майно.

Певним маніфестом повстанців стало проголошення “12 статтей” - програма повстанців під час Селянської війни. В ній бунтівники проголосили свої вимоги:це і ідеї Лютера про реформацію, і звільнення селян від особистої залежності, обмеження панщини, відміна штрафів та побиттів і тд

Згодом була розроблена «Гейльбронська програма» . ЇЇ авторами була спеціальна комісія депутатів. Цей проект теж виражав інтереси бідноти міста  селян — звільнення селян з під влади дворян, надання землі селянам після її конфіскації у церкви, реформа судів,

Статейний лист — Розроблений прихильниками мюнцера. Вони пропонували дворянам і духівництву відмовитися від усіх привілеїв, багатсв і працювати разом і селянами однаково. Всіх хто  відмовиться — чекала смерть.

Цікаво як мартін лютер відреагував на повстання? Він засудив і став на сторону князів.

Селянський рух придушили до 1526р  (Стихійність, неорганізованість, розкиданість, оборонна тактика) а його наслідками були значне скорочення населення німеччини і повторне закріпачення селян.

 

Дванадцять статей

Стаття шоста По-шосте, ми терпимо великий тягар від панщини (der dienst-halfren), які зростають і множаться з дня на день. Ми хочемо, щоб нам у цьому приділили належну вагу, щоб не обтяжували нас так сильно, але ласкаво розглянули б, як служили наші батьки, але все відповідно до точного смислу слова божого.

Стаття восьма По-восьме, ми – всі, ті, у кого є земля, – обтяжені тим, що якраз ця земля не може окупити орендної плати (gult) і що на такій землі селяни втрачають і гублять своє власне добро. Нехай пани накажуть і вста­новлять оренду по справедливості, так, щоб селянин не робив своєї роботи даром.

Стаття дев’ята: По-дев’яте, ми надто обтяжені штрафами, (freve), бо завжди запроваджують нові постанови і карають нас не по заслузі, а через ворожість або догідливість. Наша думка така: карати нас за старими писаними законами залежно від обставин, а не свавільно.Стаття десята По-десяте, ми обтяжені тим, що дехто привласнив собі луки які належать общині. Ці землі ми хочемо знову повернути в наше загальне користування (der unseren qemeinen Landen). Коли ж вони придбані нечесно, то-треба укласти братерську угоду, за­лежно від обставин.

 

Дамашнє завдання:

1  Прочитати  параграф відповідно до теми

2. Переглянути відео

 

3. Виконати онлайн-тести за посиланням:

join.naurok.ua - код доступу 6937562

Дата: 26.11.2021

Практичне заняття. Уявна подорож до пам’яток епохи Відродження в Італії, Франції, Німеччині, інших країн

Здійсніть уявну подорож до пам'яток епохи Відродження та дайте відповіді на питання тесту.Посиланняjoin.naurok.ua - 2433205

1. Особливості мистецтва Відродження

 Європейська культура цієї доби поділялася на дві великі епохи — Відродження та бароко. Колискою мистецтва епохи Відродження, або Ренесансу, вважається Італія. Саме італійські майстри знову відкрили мистецтво Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, звідки й походить сама назва епохи. Нове мистецтво виникло на основі гуманізму. Гуманісти проголошували найвищою вартістю людину, вважали, що вона має незаперечне право на вільний розвиток і реалізацію своїх можливостей. Видатним майстрам Ренесансу була притаманна різнобічність їхніх обдаровань: вони поєднували заняття живописом, архітектурою, скульптурою, літературою, філософією з вивченням точних наук. Творчість майстрів епохи Відродження заклала основи європейської культури нового часу.

Найвищого розквіту мистецтво Відродження досягло за часів Високого Відродження (кінець XV — перші десятиріччя XVI ст.) — “золотого віку” італійської літератури, образотворчого мистецтва, філософії та науки. Це були часи титанів Відродження, що закладали підвалини нового розуміння світу та місця людини в ньому. Під впливом Італії мистецтво Відродження поширилось у країнах Північної Європи. Тут на становлення нової культури вирішальний вплив мала не антична спадщина, а християнство.

Доба відродження започаткувало суттєві зрушення у світогляді людей, їх релігійних і політичних переконаннях. Розпочалося формування нового типу людини, яка була більше духовно розкріпаченою і переконаною у собі ніж раніше. Нові ідеї торували собі шлях у боротьбі з офіційним релігійним вченням, готуючи переворот у світогляді людей, що відбувся 3 роки реформації. Саме тому цей період називають епохою Відродження і Реформації.

2. Леонардо да Вінчі (1452—1519) народився у Флоренції. У 14-річному віці він почав навчатися живопису. Проте на цьому не зупинився — впродовж усього життя наполегливо вивчав різні науки. Мабуть, немає галузі людських знань, якою не цікавився б Леонардо. Він переймався математикою, анатомією, різними галузями техніки, будував літальні апарати й підводні човни, в його записах можна знайти описи гелікоптера, парашута, автомобіля, отруйних газів, телефону тощо. Безмежність його знань вражала і тоді, і зараз.

Леонардо-живописець працював дуже повільно, постійно шукаючи, експериментуючи. Живопис був для нього засобом пізнання світу. Він вдивлявся в обличчя людей, прагнучи зрозуміти їхній внутрішній світ і перенести у свої картини. Загалом він написав близько півтора десятка картин, але кожна з них стала неперевершеним твором високого мистецтва.

В одному зі своїх ранніх творів “Мадонна з квіткою” Леонардо відмовився від звичного зображення сумної й задумливої мадонни, зобразив її життєрадісною, сповненою жіночої краси. У цій картині він уперше використав світотінь для “оживлення” об'єкта.

У період розквіту свого таланту Леонардо створив фреску на біблійну тему “Таємна вечеря” (1495—1497 рр.). В основі фрески — євангельський сюжет про те, як під час вечері перед стратою Христос повідомив учнів, що один із них зрадить його. Вирази облич учнів Христа сповнені обурення, здивування, а спотворене жахом обличчя Іуди передано з вражаючою глибиною реалізму.

Одним із найвідоміших творів Леонардо став портрет Мони Лізи, жінки купця дель Джокондо. Цей твір уважають першим у західноєвропейському живописі психологічним портретом. Живописець зумів зосередити увагу глядача не на зовнішній привабливості Мони Лізи, а на її внутрішньому світі. Вдивляючись в її немолоде обличчя, відчуваєш волю та інтелект, здається, що не її розглядає глядач, а вона з ледь прихованою усмішкою слідкує за ним. Зараз ця картина знаходиться в паризькому музеї Луврі. У цю картину закохувались, її ненавиділи, через неї кінчали життя самогубством, але остаточно зрозуміти й розгадати її таємницю так і не змогли.

Леонардо мав гордий та незалежний характер. Упродовж усього життя поневірявся, не бажаючи служити нікому, і помер на чужині, у Франції 2 травня 1519 р.

3. Мікеланджело Буонарроті (1475—1564). Якщо Леонардо мав вдачу мислителя, то Мікеланджело — вічного бунтівника. Він постійно боровся проти заздрощів, нерозуміння, навіть проти самого себе, і довів, що людина може зробити неможливе протягом свого короткого життя.

Мікеланджело зробив предметом своїх творів людину. Жоден пейзаж не цікавив майстра — тільки зображення прекрасного людського тіла. У своєму величному мармуровому “Давиді” п'ятиметрової висоти він, усупереч біблійному міфові, зобразив не хлопчика, а розквітлого юнака, сповненого титанічної сили. Ця статуя стала водночас і символом повернення античної краси до мистецтва, і ідеалом нової людини, втіленням непохитної волі та могутності.

Працюючи над розписом плафону Сікстинської капели, Мікеланджело один із 1508 р. по 1512 р. розписав 600 кв. м стелі на висоті 18 метрів сюжетами з біблійних міфів. Проте його композиції далекі від традиційного релігійного змісту, вони лунають гімном людській величі та красі.

Таку ж силу й натхнення вклав він у виконання фігури Мойсея для могили папи Юлія ІІ. У трактуванні Мікеланджело Мойсей — це могутній вождь, якого в ті часи так не вистачало роздробленій Італії.

Мікеланджело був найбільш незалежним з усіх митців італійського Відродження. На прохання папи римського зробити його величезну статую відповів у листі: “Про те, що робити, або не робити.., дозвольте вирішувати тому, хто до цього причетний”.

Мікеланджело підніс мистецтво скульптури на новий рівень. Колись, розглядаючи античну статую, він сказав, що її автор “...знав більше, ніж сама природа”. Ці слова з цілковитою підставою можна віднести й до самого Мікеланджело.

4. Рафаель Санті (1483—1520). Його називали світлим генієм італійського Відродження, який спромігся поєднати дух античності з духом християнства. За своє коротке життя Рафаель зумів зробити дуже багато як художник. У своїх творах він відтворив найтонші відтінки людських почуттів, духовну й фізичну красу персонажів. Цей новий ідеал людини він утверджував насамперед у портретах і численних зображеннях Мадонни. Вершиною творчості Рафаеля вважають створену 1513 р. “Сікстинську мадонну”. Цікавою є композиція картини: розкривається завіса, й ми бачимо жінку, яка тримає перед собою дитину; жінка водночас і віддає свою дитину, і хоче утримати її, в її погляді — сум, тривога за долю дитини, яку вона жертвує в ім'я спасіння людства. Ми бачимо не просто Мадонну, а жінку, матір, яка страждає, як і кожна людина. У створенні узагальненого образу ідеальної людини — головний сенс творчості Рафаеля.

5. Тиціан Вечелліо (1477—1576) був найвідомішим італійським художником венеціанської школи. Багато уваги Тиціан приділяв біблійним сюжетам (“Христос і Магдалена”, “Покладення в труну”). Його образи сповнені внутрішнього спокою, краси, випромінюють внутрішнє світло.

Неперевершених висот досяг Тиціан у мистецтві портрета. Йому таланило відтворювати різні, іноді суперечливі, риси характеру героїв: велич, скупість, підозрілість, лицемірство, хитрість тощо. Художник відкривав у своїх героях те, що вони намагалися приховати, і, знаходив неповторні, ледь помітні засоби, щоб це передати. Його портретам завжди була притаманна особливість — домінуючий колір, що повторювався у відтінках. Найвідоміші з-поміж портретів Тиціана — “Іпполіто Медічі”, “Карл V”. Особливо цікавим є портрет “Папи Павла ІІІ з племінниками”, в якому автор зумів показати зіткнення трьох різних характерів, жоден з яких не бажає примиритися з іншим. Творчість Тиціана справляла великий вплив на художників інших країн — Рубенса, Веласкеса, Рембрандта та ін.

Видатні майстри італійського Високого Відродження своєю творчістю утвердили в суспільстві нові ідеали, нові погляди на людину та її місце в навколишньому світі.

6. Північне Відродження.

Північним Відродженням називають культуру Ренесанса у країнах, розсташованих на північ від Італії: у Німеччині, Нідерландах, Франції та Англії. У цих країнах культура Відродження мала не таке поширенння як в Італії. Але ї тут були творці світових шедеврів. Північне Відродження на відміно від італійського  натхнення черпало не лише у античності, а і в готиці та працях середньовічних богословів.

Самим визначним мислителем Північного Відродження був Еразм Роттердамським, якого називали „королем гуманістів”.

У мистецтві Північного Відродження провідна роль належала живопису. Вже у ХV ст. досягає розквіту мистецтво Нідерландів, а кінець ХV – перша половина ХVІ ст. – це „золота доба” німецького живопису. Серед кращих майстрів виділяються – Лукас Кранах Старший, який написав відомий портрет Лютера, а також Ханс Хольбейн Молодший, який став придворним майстром англійських королів і досягнув досконалості у створенні портретів. Дивне поєднання світу відкривають картини художника Янна ван Ейна, який працював у першій половині ХV ст. У своїх портретах він намагався не ідеал і чисту правду. Тому людей, яких він зображав є некрасивими. Навіть Богородиця на його картинах позбавлена правільних рис. Її лице скоріш миловидне, ніж красиве. Досягненням майстра стало точна передача навколишніх речей, які сіяли, переливалися, були природніми. Це вдалося завдяки винайденню нідерландськими художниками рецепту масляних фарб, якими користувалися і італійські майстри.

Видатними творами Північного Відродження є картини Пітера Брейгеля Старшого. На його картинах красиве існує поряд з потворним, родість з трагедією. Його картини відбивають реалії того часу. Одні назви говорять самі за себе: „Триуф смерті”, Танець під виселицею”, „Сліпі”, „Каліки”. Своїми творами північні майстри намагалися показати зворотній бік життя – невпевненість у майбутньому, страх, рушнення звичного способу життя.

Центральне місце німецького мистецтва Відродження посідає Альбрехт Дюрер (1471—1528). У його творчості відображено драматичні події історії Німеччини того часу. Дюрер вирізнявся характерною для майстрів Відродження різноманітністю вподобань: він цікавився анатомією, математикою, інженерною справою, живописом і виготовленням гравюр.

Дюрер у 13-річному віці зробив перший автопортрет, а з 15 років захопився живописом. Написав багато портретів своїх сучасників — тих, хто жив і діяв у ті буремні роки в Німеччині. Особливої майстерності Дюрер досяг у мистецтві гравюри, створивши понад 200 творів. Використовуючи відомі біблійні сюжети, він вкладав у них новий зміст. Відома серія гравюр “Апокаліпсис”, де під виглядом стародавнього Вавилона, що накликав на себе Божу кару, художник зобразив папський Рим. Дюрер прихильно ставився до Реформації, що розгорнулася в Німеччині, підтримував вимоги повстанців у Селянській війні. Глибоко обурений розправою над ними після придушення війни, митець розробив ескіз пам'ятника повстанцям. Головним у ньому було зображення селянина, враженого мечем у спину, що підкреслювало ниций характер придушення повстання.

Одним із найкращих творів А. Дюрера вважають гравюру “Святий Ієронім”. Майстер зумів із надзвичайною майстерністю зобразити святого, заглибленого в читання книги, з обличчям, осяяним спокійною мудрістю людини похилого віку. Поруч з Ієронімом сидять собака і лев — вірні друзі святого, що символізують підкорення його розуму всіх живих творінь. В образі Ієроніма митець прославив людську мудрість, плекаючи надію на те, що вона допоможе змінити цей світ.

Таким чином, Північне Відродження, яке молодше італійського на сто років, переймалося проблемами оточуючого світу, умовами повсякденного життя людини, страхом перед змінами. Італійські майстри бачили в людині піднесене, героїчне, сподівались на визволення і розкріпачення людини у майбутньому.

 

Документи. Факти. Коментарі

Із записів Леонардо да Вінчі

“Мої предмети народилися з простого й чистого досвіду, який є справжнім учителем”.

“Усе наше пізнання починається з відчуттів. Якщо прилад, зроблений гвинтом, зроблено добре... і швидко приводиться в обертання, — названий гвинт вкручується в повітря і підіймається вгору”.

“[Якщо] у людини є шатро з прокрохмаленого полотна шириною в 12 ліктів і висотою в 12 ліктів, вона може кидатися без небезпеки для себе з будь-якої висоти”.

“Зроби скло для очей, щоб бачити Місяць великим”.

“Я не пишу про свій засіб залишатися під водою стільки часу, скільки можна залишатися без їжі. Цього не обнародую і не оголошую я через лиху породу людей, які цей засіб використали б для вбивств на дні морів, проламуючи дно кораблів і топлячи їх разом із людьми”.

“Люди розмовлятимуть один з одним із найвіддаленіших країн і один одному відповідатимуть”.

Дата: 19.10.2020

Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із розділу «Великі географічні відкриття та становлення капіталістичних відносин»

Дата _______________________  Прізвище, ім’я _______________________

І рівень (0,5 бала)

1

1. Першовідкривач Америки?

а) Мартін Лютер               б) Христофор Колумб

в) Васко да Гама               г) Ернан Кортес

2

2 . Здійснив першу навколосвітню подорож ?

а) Афонсу Альбукерке    б) Христофор Колумб

в) Фернан Магеллан        г) Ернан Кортес

3

3.  Коли було відкрито Америку?

а) 1342 році                  б) 1500 році

в) 1492 році                  г)  1522 році

4

4. Якою була середня тривалість життя людини у ранній

Новий час?

а) 30-35 років   б) 40-45 років   в) 50-55років    г) 60-65 років

5

5. Яка європейська держава наприкінці XVI ст. найбільше

постраждала від «революції цін»?

а) Англія              б) Іспанія  

в) Франція            г) Португалія

6

6. Який період історії вивчається у 8 класі?

а) Новий час                                  б) Середньовіччя

в) Стародавня історія                    г) Новітня історія

ІІ рівень (1 бал)

7. Дайте визначення термінів:

Революція цін — це __________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________

Конкіста- ___________________________________________________________

____________________________________________________________________

8. Про кого йдеться:  

«Принц, талановитий організатор морських експедицій. На мисі Сагріш, на самому краю Європи, він заснував мореплавну школу, куди запрошував кращих фахівців, які навчали португальських моряків. Принц звідусіль збирав географічні карти, активно листувався з видатними географами і вченими. До самої смерті він споряджаводну за одною експедиції у пошуках нових земель.».

 

9.Хто здійснив першу навколосвітню подорож?

                

                                       _______________________________

 

 

ІІІ рівень (1,5 бала)

10. Так чи ні?                                                                      

1. Першовідкривачем Америки  був  Амеріго Веспуччі?  _____

2. Першу навколосвітню подорож здійснив Христофор Колумб? ____

3. Америка була відкрита у 1492 році? ________

4. Більшість населення Європи XVI ст.складали селяни?     . _______   

5. З Америки в Європу завезли какао? _____

 

11.  Установіть відповідність між описом та особистістю.

1.  Цей  мореплавець  отримав  від  короля  Португалії  три  кораблі з екіпажем та сто сімдесят чоловік команди. Він відкрив те, чого  Колумбу,  попри  всі  його  намагання,  відкрити  не вдалося.	А) Христофор Колумб
2.  Він народився у збіднілій дворянській родині. Авантюрист. Шукач пригод. Підкорив Мексику.	Б)  Ернан Кортес
3.  У  1488  р.  цей мореплавець, пливучи  вздовж  західного  узбережжя  Африки,  зумів  досягти  її  південного  краю  і  вийти  до  Індійського  океану,  але  був  змушений  повернутися  через  загрозу  бунту  моряків.	В) Бартоломеу Діаш
4.  Він народився в Італії, але плавав під іспанським прапором. В Іспанії отримав звання адмірала та був упевнений, що в результаті здійсненої ним експедиції досяг східних берегів Індії або Китаю.	Г) Васко да Гама

1.____ 2.____ 3.____ 4.____ 

IV рівень (3 бала)

12.  Висловіть власну думку про передумови, причини та вплив Великих географічних відкриттів на розвиток європейського суспільства.

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Клас: 8

Дата: 18.01.2021

Тема. Англія у 16 ст. Англійська революція

Вивчення нового матеріалу

 

1.Зміни в житті країни

 

У XVI ст. Англія стала невеликою за територією країною. Розміщуючись на Британських островах, вона не володіла всією їх територією — володіння Англії в Ірландії були незначними, Шотландія також не входила до її складу.

Населення Англії на початку XVI ст. налічувало близько 3 млн осіб, а наприкінці століття збільшилося до 4 млн жителів (не враховуючи Шотландію). На початку XVI ст. у містах проживало не більше ніж 10 % населення Англії, а наприкінці століття кількість городян зросла до 20 %.

Англія була аграрною країною. Земля належала дворянам-землевласникам і королю. Більшість селян власної землі не мала, а за користування нею сплачувала грошову ренту.      

1)  Зміни в економіці

У XVI ст. Англія була невеликою за територією країною. Володіння її в Ірландії були незначними, Шотландія не входила до її складу. Населення складало 3 млн чоловік близько 10%.

Англія, як і інші країни Європи, постраждала від «революції цін». Підвищення цін призвело до того, що селяни втратили власні ділянки і перетворилися на жебраків. Разом із тим в Англії швидкими темпами стало розвиватися мануфактурне виробництво у провідних галузях. У декілька разів зросло виробництво металів, країна повністю забезпечувала себе вугіллям і почала продавати його за кордон, будівництво кораблів надавало Англії необхідну кількість військових, торговельних та рибальських суден. Але основною галуззю промисловості стало виробництво сукна. Замість вовни Англія почала вивозити до інших країн вовняне сукно. Невдовзі сукно становило 80 % загального англійського експорту, а збільшення попиту на нього привело до поширення мануфактурного виробництва.

Великі географічні відкриття змінили торговельні шляхи, й Англія опинилася на перехресті торговельних шляхів із Північної Європи до Середземномор’я, з Європи та Америки. Це сприяло розвитку англійської торгівлі — збагачувалося купецтво й зростали міста, розвивалися порти. Портом міжнародного значення став Лондон. Торгівля була небезпечною справою — бурі та пірати створювали небезпеку втрати товарів і навіть загибелі. У XVI ст. для зменшення ризику купці почали об’єднуватися в акціонерні компанії. Вони об’єднували свої капітали, ставали акціонерами компанії та отримували прибутки відповідно до власного внеску. Однією з найбільших торговельних акціонерних компаній стала Ост-Індська компанія, яка зосередила у своїх руках торгівлю з Африкою та Індією.

На початку XVI ст. сільське господарство Англії зазнало суттєвих змін. Попит на англійську вовну значно збільшився як в Англії, так і за кордоном. Землевласники зайнялися розведенням овець, часто за рахунок рільництва. Лендлорди (так називали цих землевласників) почали перетворювати землі у своїх володіннях на пасовиська для овець. Збільшуючи площі пасовиськ, власники зганяли селян із земель та огороджували їх. Цей процес дістав назву «огороджування». Вовна перетворилася на головне багатство країни. Огороджування призвело до зменшення вирощування пшениці, і невдовзі Англія почала завозити пшеницю із-за кордону. У XVI ст. розпочався процес аграрного перевороту — встановлення ринкових відносин у сільському господарстві.

Робота з термінами і поняттями: (запишіть у словники)

Компанія – підприємство, засноване на панівній участі учасників.

Акціонерна компанія – колективна форма підприємництва, за якою з метою розширення підприємств створюються товариства (компанії), що об’єднують індивідуальні капітали пайщиків-акціонерів.

Аграрна революція – зміни в сільському господарстві, основним змістом є встановлення капіталістичних ринкових відносин.

Обгороджування – насильницьке позбавлення селян землі, яку землевласники потім обгороджували.

Англійська церква – державна церква у Великій Британії, утворена в країні в XVI ст. внаслідок Реформації. З усіх протестантських церков найближча до католицької.

 

Економіка Англії

Галузь	Характеристика
Промисловість	Розвиток суконного виробництва — мануфактури — основний товар експорту. Кораблебудування. Металургія
Сільське господарство	Розвиток зернового господарства, м’ясо-молочного скотарства та вівчарства. Огороджування. Увезення зерна до Англії
Торгівля	Виникнення світової торгівлі — зручні порти Англії. Власний флот. Торгівля без посередників. Створення акціонерних компаній

2)  Зміни в суспільстві

Капіталістичні відносини, які активно почали розвиватися в Англії, привели до значних змін у суспільстві. Виникають нові верстви населення — буржуазія та наймані робітники. Дворянство продовжувало відігравати значну роль в Англійському королівстві, але й воно зазнало впливу Нового часу.

Дворянство поділилося на дві великі групи — старі та нові дворяни. Життя старого дворянства не змінилося — вони жили на платежі від селян, несли службу у війську або при дворі. До інших справ вони ставилися з презирством, вважаючи їх нешляхетними. Старі дворяни не тільки ігнорували господарство, але й залишалися осторонь ділового життя. У результаті їхні прибутки падали і вони розорювались.

Нові дворяни, або джентрі, активно займалися господарством і вели торгівлю. Вони проводили огороджування, збільшуючи пасовиська для овець, вкладали капітали в торговельні компанії, а у своїх маєтках будували мануфактури з виробництва сукна. Нове дворянство швидко збагачувалось, зростав їхній вплив, і вони починали відігравати важливу роль у житті держави.

 

Англійське дворянство
Старі дворяни	Нові дворяни (джентрі)
Жили на платежі від селян. Противники реформ та перетворень. Служили при дворі або несли військову службу	Активно займалися торгівлею та виробництвом — вівчарство, мануфактури, торговельні компанії

2.  Огороджування

Підвищення попиту на вовну зробило вівчарство дуже прибутковою справою. Але збільшення поголів’я овець потребувало і зростання площ пасовиськ. Разом із тим вільної землі в Англії не було, адже її орендували у землевласників селяни. Тому збільшення площ пасовиськ проходило двома шляхами — або скуповуванням землі, або захопленням общинних земель (лісів, пасовиськ, лугів). Потім почали захоплювати і землю орендарів, зганяючи селян, а ділянки огороджували. Ріллю засівали травою і перетворювали на пасовище. Селянські будівлі знищувалися, а їхніх мешканців виганяли на вулицю.

Інший погляд на огороджування

Класичний погляд був сформований під впливом творів Томаса Мора. Саме цей погляд відображався в історичних працях ХІХ ст. Карл Маркс, описуючи огороджування, мав на увазі саме твори Мора. Радянські історики теж використовували ці джерела. Із залученням дедалі більшої кількості архівних матеріалів стало зрозуміло, що ситуація, яку зображав у своїх творах Томас Мор, не відповідає дійсності. Від початку ХХ ст. популярність цієї теорії помітно зменшується, але радянські вчені продовжували її дотримуватися, оскільки вона добре ілюструвала період формування капіталістичного суспільства. Крім того, вони не мали можливості ознайомитися з первинними архівними матеріалами, тому їх праці спираються на роботи істориків першої половини — середини ХІХ ст. та твори Томаса Мора. Разом із тим первинні архівні матеріали вказують на такі події.

Ціни на продукти (у тому числі зерно) за часів огороджування ще більше зросли порівняно з цінами на вовну. Економічно огороджування було невигідним.

Масштаби огороджування перебільшували — протягом ХVІ ст. (саме цей період описав Томас Мор) було огороджено лише близько 2 % земель.

Бунти проти огороджування відбувалися в районах, де огороджування практично не було.

У середині ХІV ст. чума значно скоротила кількість населення Англії, і протягом майже 200 років для обробітку землі не вистачало робочих рук. Наприкінці ХІІІ — на початку ХІV ст. було освоєно багато малородючих ґрунтів, які пізніше покинули. Ці землі навіть заростали лісом, і у ХVІ ст., тобто в часи Томаса Мора, їх почали обробляти. Землевласники були зацікавлені здавати в оренду такі землі великими площами, у першу чергу для випасання овець. Крім того, у ці часи існувала проблема сквотерів — найбідніших людей, які оселялися на землях, що пустували, займалися полюванням та рибальством, мали невеличке підсобне господарство, — звісно, оренду вони не платили. Тому коли з’являлися орендатори, вони виганяли сквотерів.

Що ж стосується бунтів проти огороджування, то виявилося, що більшість із них не мають жодного відношення до виступів проти перетворення ріллі на пасовиська. Ці бунти відбувалися переважно на територіях, де землі були бідні й тому більш придатні для випасання худоби. Зростання населення викликало необхідність збільшення виробництва м’яса та молока, тому на пасовиська виганяли велику рогату худобу. Разом із тим ціни підвищувалися, і на бідних прошарках суспільства це позначалося найбільше.

Такі факти, а точніше чутки про них у Лондоні, і породили класичне уявлення про огороджування.

3.   Королівська Реформація

 

У 1485 р. англійський престол перейшов до династії Тюдорів. Суттєве зміцнення держави і королівської влади відбулося за правління другого короля з цієї династії — Генріха VIII (1509—1547 рр.). У цей час в Англії розпочалася Реформація.

На відміну від інших держав, де Реформація здійснился внаслідок народного руху «знизу», в Англії Реформація відбувалася «згори» — за активного втручання і під керівництвом короля, унаслідок чого її називають королівською.

Спочатку Генріх VІІІ виступив проти Реформації, проте сімейні обставини змусили змінити його позицію. Спроба розлучитися з іспанкою Катериною Арагонською не знайшла підтримки в Папи Римського. Тоді король виступив проти католицької церкви.

Під тиском Генріха VІІІ парламент у 1534 р. прийняв «Акт про супрематію (верховенство)», який проголосив короля главою і захисником англійської церкви. У 1536—1540 рр. була проведена секуляризація церковних земель — монастирі було закрито, а ченців розігнано. Усі землі й майно монастирів, а також власність церкви перейшли до скарбниці короля. Разом із тим майже всі католицькі догмати зберігалися. Нова церква стала називатися англіканською, вона була більш поміркованою порівняно з лютеранством та кальвінізмом.

Аграрний переворот і розвиток ринкових виробничих відносин у сільському господарстві зумовили великі зміни в англійському суспільстві. Мануфактурні підприємства та господарства нових дворян не могли забезпечити роботою величезну кількість знедолених селян. Міста заполонили жебраки, багато людей шукало роботу і, не знаходячи її, крало або старцювало. На початку ХVІІ ст. в Лондоні налічувалося 50 тис. жебраків. Король Генріх VІІІ почав видавати закони, спрямовані проти старцювання. Збирати милостиню дозволялося тільки немічним і старим; тих, хто міг працювати, били батогом і повертали додому. Якщо затримували вдруге – знову били та відрізали половину вуха. Кого затримували втретє – страчували як злочинця.

Робота з історичною постаттю:

Генріх VIII

Генріх набув чудову освіту в дусі Відродження, був знавцем мов, літератури, непоганим музикантом і композитором, брав участь у філософських диспутах. Королем він став після смерті брата Артура, коли взяв шлюб з удовою брата Катериною Арагонською — племінницею імператора Карла V. Упродовж майже 20 років їхнього подружнього життя відсутність спадкоємця престолу доводила Генріха VIII до шаленства. Так само до шаленства закохався він у придворну красуню Анну Болейн і вирішив розлучитися з дружиною, щоб оженитися з Анною. Від нового шлюбу король сподівався отримати жаданого сина — наступника престолу. Загалом Генріх одружувався шість разів: із двома дружинами розлучився; двох звинуватив у державній зраді та стратив; одна померла під час пологів, а от остання залишилася живою (можливо, завдяки тому, що помер сам король). Більшість війн, що їх провадив Генріх VIII, виявились успішними і значно підвищили міжнародний авторитет Англії. Це допомогло невеликій острівній державі підготуватися до тієї ролі, яку вона стала відігравати в подіях світової історії під час правління доньки Генріха VIII та Анни Болейн — Єлизавети. За характером Генріх був тираном – нестерпним, деспотичним, мстивим, дратівливим, який тримав своїх наближених у постійному страху. Проте він посилив єдність королівства, вселив в англійців переконання в належності до єдиної нації. Щоб уславити своє правління, він перебудував старі королівські резиденції. Наприкінці свого правління Генріх мав 55 палаців. Лондон перетворився в одне з найблискучіших міст Європи. Служити при дворі англійського короля бажали найвідоміші художники, скульптори, письменники з Італії, Німеччини.

 

В Англії Реформація відбувалася “зверху” — за активного втручання самого короля.

 

Попервах, коли в Європі розгорнулася Реформація, Генріх VIII виступив проти неї. Він навіть узяв участь у полеміці проти М. Лютера, надіславши до Рима свій памфлет “на захист семи таїнств”, за що отримав від папи почесний титул “захисника віри”. Але особиста зацікавленість у звільненні від влади та опіки папи змусила Генріха VIII змінити свої погляди.

Приводом для проведення Реформації стала відмова папи Климента VII дати Генріху VIII дозвіл на розлучення з його першою дружиною — іспанською принцесою Катериною Арагонською. За католицькими канонами дати такий дозвіл міг лише папа. Тоді розлючений Генріх VIII примусив з'їзд англійського духовенства ухвалити рішення, за яким король очолив церкву в Англії. Він без перешкод оформив розлучення та одружився з красунею Анною Болейн.

Коли Климент VII почав погрожувати королю за такі дії відлученням від церкви, парламент прийняв Акт про супрематію (верховенство), яким оголосив про виведення англійської церкви з-під зверхності Рима і перехід її під оруду Генріха VIII. Усі католицькі догмати при цьому зберігалися. Сталося це 1534 р.

У подружньому житті з Анною Болейн королю знову не поталанило. Спадкоємця престолу шлюб не приніс, — королева народила доньку, а син помер. По деякім часі розчарований король підло звинуватив Анну Болейн у невірності, що прирівнювалося до державної зради, і наказав стратити її.

Генріх VIII наважився на розрив із католицизмом, сподіваючись на те, що більшість населення країни його підтримає. Він казав, що не бажає ні Рима, ні Віттенберга. Нова — англіканська — церква посіла місце між католицизмом і протестантством.

За рішеннями парламенту в Англії закривалися всі монастирі, а їхнє майно переходило до короля. За часів Генріха VIII в Англії було закрито 3 тис. монастирів, їхні землі король роздав своїм прибічникам або розпродав, значно збагативши скарбницю. Землі купували нові дворяни та буржуазія для створення на них нових прибуткових господарств. Отже, реформа церкви сприяла розвиткові ринкових відносин в Англії.

Реформація провадилася методами терору. Десятки тисяч ченців опинилися без притулку й каралися “кривавими” законами проти жебраків. Від усіх англійців вимагали повного підкорення англіканській церкві. За відмову від її визнання карали як за державну зраду.

Нащадок Генріха VІІІ Едуард VI (1547—1553 рр.) продовжував королівську Реформацію. Від 1549 р. служба почала здійснюватися англійською мовою, було спрощено церковні обряди.

За правління доньки Генріха VIII та Катерини Арагонської королеви Марії Тюдор (1553—1558 рр.) було здійснено спробу повернутися до католицизму. Королева відновила католицьку церкву, почала переслідування протестантів, за що в Англії її називали Марією Кривавою. Однак землі монастирям повернути не вдалося.

За правління королеви Марії Тюдор (1553—1558 рр.) — доньки Генріха VIII та Катерини Арагонської, яка трималася католицизму, в Англії було здійснено спробу повернутися до старої, католицької віри. Марія Тюдор відновила католицьку церкву, почала страчувати протестантів, за що її називали Марією Кривавою. Однак англіканська церква вже глибоко вкоренилася в англійському суспільстві. Повертати землі монастирям ніхто не хотів.

Після смерті Марії Тюдор корона перейшла до Єлизавети I (1558—1603 рр.) — доньки Анни Болейн та Генріха VIII. Вона відновила англіканську церкву. Почалося переслідування католиків, було видано суворі закони — перехід з англіканської церкви в католицьку вважався державною зрадою. Орден єзуїтів було заборонено. У 1571 р. був прийнятий англійський «Символ віри» (39 статей), у якому проголошувалися основні принципи англіканської церкви.

Частина віруючих залишилася незадоволеною королівською Реформацією і вимагала продовжити «очищення» церкви від католицизму. Називали їх пуританами (від латин.purus — чистий), вони не визнавали влади єпископів, відкидали всю церковну ієрархію. Поступово пуритани вийшли з англіканської церкви та стали створювати власні общини на чолі зі старшинами (пресвітерами). Королева Єлизавета І не підтримала пуритан і навіть почала їх переслідувати.

Королівська Реформація в Англії

План	Характеристика
Мета	Звільнити церкву від підпорядкування Папі Римському. Секуляризація церковних земель та багатства. Підпорядкування церкви королю. «Дешева церква»
Привід	Відмова Папи Римського дати дозвіл на розлучення короля Генріха VIII
Перебіг подій	1534 р. — підписання «Акта про супрематію (верховенство)», за яким король є єдиним головою англійської церкви. 1535 р. — страта Томаса Мора. Утворення англіканської церкви. 1536—1540 рр. — секуляризація (конфіскація церковної власності). 1549 р. — початок ведення служб англійською мовою. 1553—1558 рр. — відновлення католицизму за правління королеви Марії Кривавої.  1571 р. — відновлення англіканської церкви Єлизаветою І. 1567 р. — початок відділення пуритан (кальвіністів) від англіканської церкви. 1571 р. — прийняття нового «Символу віри» (39 статей) — наближення до кальвінізму, збереження ієрархії та ін. Завершення становлення англіканської церкви
Наслідки	Англія очолила протестантів у Європі. Зміцнення абсолютизму в Англії. Посилення протистояння з Іспанією. Церква приєднана до системи держави

 3.   Єлизавета І. Прихід до влади династії Стюартів

Правління королеви Єлизавети І тривало 45 років (1558—1603 рр.), цей період ще називають «золотою добою». Економіка й культура країни розквітла, а сама Англія перетворилася на провідну європейську державу.

Єлизавета І була обдарованою людиною та здобула чудову освіту. Вона знала дев’ять мов, писала вірші, чудово грала на музичних інструментах; вміла добирати собі оточення: її міністри й полководці, радники й державні службовці були поетами і філософами, воїнами і мореплавцями, героями і видатними політиками.

Релігійна політика королеви була зорієнтована на віротерпіння, але в межах державної політики. Єлизавета І прагнула залучити на свій бік як протестантів, так і католиків. Королева заборонила грабувати та руйнувати католицькі церкви, знищувати ікони. Вона стверджувала, що піклуватиметься про всіх своїх підданих, незалежно від їх віросповідання.

У королівстві проводилася політика протекціонізму — сприяння розвитку англійського виробництва й торгівлі. Англія надавала притулок усім, хто переховувався від релігійного переслідування, — майстри з різних країн, завдяки своїм секретам, сприяли відродженню старих галузей та розвитку нових. Уряд підтримував будівництво мануфактур, сприяв винахідникам. Торговельні компанії отримували привілеї, а в деякі торговельні компанії королева вкладала власні гроші. Англійські товари проникали в усі куточки світу. Відкриття Лондонської біржі (місце, де здійснювалися різноманітні торговельні операції) підтвердило успішну економічну політику уряду.

Єлизавета І проводила активну зовнішню політику. Англія починає будувати власну колоніальну імперію — у 1585 р. була заснована перша англійська колонія в Північній Америці — Вірджинія. Загострилися відносини з Іспанією. Королева надавала підтримку нідерландським повстанцям, сприяла англійським піратам, які грабували іспанські галеони. Френсіс Дрейк, який здійснив другу навколосвітню подорож (1577—1580 рр.), був посвячений у рицарі самою королевою. Протистояння з Іспанією переросло у військовий конфлікт — Іспанія відрядила до Англії величезний флот, який отримав назву «Непереможна армада». Англійський флот на чолі з Френсісом Дрейком розгромив іспанську ескадру в протоці Ла-Манш, а буря завершила знищення іспанців. Англія перетворилася на володарку морів.

Єлизавета І  продовжувала політику приєднання земель на Британських островах. Вона активно підтримувала протестантів у Шотландії, унаслідок чого була ув’язнена, а потім страчена шотландська королева Марія Стюарт. Шотландія увійшла до складу англійського королівства вже після смерті Єлизавети. В Ірландії королева продовжила захоплення земель. Після придушення повстання у 1603 р. ірландські землі ввійшли до складу англійської корони.

Єлизавета не мала дітей і була останньою представницею династії Тюдорів. За домовленістю англійський трон успадкував шотландський король Яків (Джеймс) Стюарт (1603—1625 рр.), син страченої Марії Стюарт. Він об’єднав під своєю владою Англію, Шотландію та Ірландію, започаткувавши триєдине королівство — Велику Британію.

 

Робота з історичною постаттю:

Після смерті Марії Тюдор корона перейшла до доньки Анни Болейн та Генріха VIII — Єлизавети I (1558—1603 рр.). Єлизавета I відновила англіканську церкву, бо Рим не визнавав її прав на престол.

Єлизавета була непривабливою, жорстокою й хитрою, але компенсувала це природним розумом, прекрасною освітою та неабиякою здатністю до керування державою. Єлизавета — переконаною протестанткою.

Єлизавета I — як зазначалося вище, донька Генріха VIII та Анни Болейн — росла забутою батьком, який зрікся її після страти дружини. Вчителі виявили в неї неабиякі здібності. Єлизавета дістала глибокі знання з математики, класичних мов. Під час правління Марії Тюдор вона опинилась у в'язниці. Після смерті Марії парламент проголосив її королевою Англії. Її руки домагалися наймогутніші володарі Європи — французький принц Франсуа Анжуйський, іспанський король Філіпп II, московський цар Іван IV Грозний. Усім вона відмовила і заявила, що повінчалася з народом Англії, а всіх підданих вважає своїми дітьми. Нова королева вміло лавірувала між давньою аристократією та новими дворянами, посилювала королівську владу, зберігаючи парламент і місцеве самоврядування. Все, що вона робила, виправдовувалося турботою про народ. Подейкували, що її символом був птах — пелікан, який, за легендою, годує пташенят м'ясом, вирваним із власних грудей. Такою вона вважала свою турботу про підданих. А водночас — видавала нові закони проти жебраків.

Єлизавета I сприяла розвиткові англійської торгівлі й торгового флоту, надавала привілеї торговельним компаніям, а надто Ост-Індській. Свідченням успішного розвитку торгівлі стало відкриття Лондонської біржі (місце, де здійснювалися різноманітні торговельні операції). Засновникові біржі банкіру Грехему вона навіть присвоїла рицарське звання.

Другу половину XVI ст. англійці назвали Єлизаветинською епохою. Остання королева з династії Тюдорів зуміла лишити помітний слід в історії Англії.

 

Правління Єлизавети І

·         Роки життя: 1558—1603 рр.

·         Знала дев’ять мов, писала вірші, грала на музичних інструментах.

·         Уміла добирати собі радників, міністрів, державних службовців.

·         Виступала за віротерпіння, але в межах державної політики.

·         Проводила політику протекціонізму.

·         Вкладала гроші в торговельні компанії.

·          За часів її правління зріс добробут англійців.

·         Активна діяльність парламенту, особливо палати громад.

·         1585 р. — заснування першої англійської колонії в Північній Америці — Вірджинії.

·         Загострення відносин з Іспанією.

·         Активна підтримка нідерландських повстанців.

·         1577—1580 рр. — експедиція Ф. Дрейка.

·         1588 р. — знищення іспанської «Непереможної армади».

·         Не мала дітей, була останньою представницею династії Тюдорів.

·         Трон успадкував шотландський король Яків (Джеймс) Стюарт (1603—1625 рр.), який об’єднав Англію,

Шотландію та Ірландію.

5.   Англо-шотландські відносини.

Шотландія, що охоплювала північну частину острова, в XVI ст. була самостійним королівством. Вона поділялася на Північну, або Гірську, Шотландію та Південну, або Долинну. У Гірській Шотландії панували феодально-патріархальні відносини, існували родові громади — клани на чолі з вождями. Заняттями населення були скотарство і мисливство. Південна Шотландія розвивалася швидше, її жителі були не лише скотарями, а й рільниками. Тут існувало багато міст, які вели жваву торгівлю з Англією, Нідерландами та Францією.

У XVI ст. шотландський престол належав династії Стюартів. Але королівська влада була дуже слабкою. Великі землевласники Південної Шотландії та вожді кланів на півночі зберігали незалежність і не корилися королю. Міщани Південної Шотландії теж не підтримували короля, тому що їх більше цікавив розвиток зв'язків з Англією, ніж об'єднання з відсталою північчю. За таких обставин Стюарти, не маючи підтримки в країні, самі ставали іграшкою в боротьбі родових кланів.

Економічно слабка, роздерта внутрішньою боротьбою Шотландія перетворилась у XVI ст. на об'єкт загарбницьких прагнень Англії. Війна проти Англії в першій половині XVI ст. тривала впродовж кількох десятиріч. У 1542 р. шотландський король, який зазнав поразки в цій війні, помер. Корона перейшла до його доньки Марії Стюарт, яка народилася того ж 1542 р. Марію відправили виховуватися до Франції, де вона стала ревною католичкою. Шотландією в той час керувала мати королеви — Марія Гіз, представниця могутнього французького роду Гізів.

У боротьбі, яка розгорнулася між двома королевами — Єлизаветою I та шотландською королевою Марією Стюарт (1542—1567 рр.), знайшло відображення політичне і релігійне протистояння в тогочасній Англії.

Робота з історичною постаттю:

 

Марія Стюарт

Марія Стюарт, за свідченням сучасників, вирізнялася чарівною красою та легковажністю, а справами державного управління не переймалася. Марія була ревною католичкою, Дитинство Марії було безхмарним. Корону Шотландії вона отримала з народженням, у 6-річному віці стала нареченою спадкоємця французького престолу, до 1561 р. виховувалась у Франції; 16-річна Марія Стюарт стала королевою Франції, а через рік — удовою. Єлизавета з дитячих років дізналася, що таке бути донькою людини, звинуваченої в державній зраді. Після страти матері — Анни Болейн Єлизавета опинилася за жахними мурами в'язниці Тауер. Марія Стюарт гадала, що всяка країна належить монархові, їй було байдуже, яку саме країну вона очолила. Єлизавета ж уважала, що належить Англії та її народові, що, керуючи державою, виконує волю Божу. Вона не вагалась у винесенні рішень тоді, коли це мало принести користь Англії.

У середині XVI ст. в Шотландії поширилися кальвіністські ідеї. Вождем шотландської Реформації став Джон Нокс. Свої проповіді він завжди закінчував словами: “Боже! Звільни нас од влади блудниці!”, маючи на увазі Марію Стюарт.

Боротьбу кальвіністів проти католицької церкви підтримувала зброєю та грошима Єлизавета I. Вона намірялася в такий спосіб підкорити Шотландію та фізично знищити Марію Стюарт. Іспанія та папа римський плекали надію зробити Марію Стюарт англійською королевою замість Єлизавети І і покінчити з протестантами в Англії.

Після смерті свого чоловіка — короля Франції Франциска II Марія Стюарт повернулася до Шотландії. Боротьба кальвіністів проти католиків спалахнула з новою силою. Марія Стюарт підтримувала католицьку церкву, встановила зв'язки з англійськими дворянами-католиками, які готували змову проти Єлизавети I. Натомість Єлизавета I організувала виступ кальвіністів проти неї.

У 1567 р. кальвіністи, очолювані графом Мюрреєм, підняли повстання. Марія Стюарт змушена була тікати. Вона попросила притулку в Єлизавети. Королева надала притулок “дорогій сестрі”, ув'язнивши її в замку на довгі 20 років.

У Шотландії доступилися до влади, за підтримки Єлизавети I, проанглійські сили. Королем Шотландії став син Марії Стюарт Яків VI. Водночас в Англії навколо ув'язненої Марії Стюарт точилася запекла боротьба. Марія розсилала таємні листи до католицьких країн із благаннями про допомогу. Кілька спроб звільнити її скінчилися невдало. Водночас англійські католики намагалися вбити Єлизавету I, щоб проголосити королевою Марію Стюарт. Змови провалилися, їхніх учасників було страчено.

У 1585 р. англійський парламент прийняв закон, за яким кожен, хто брав участь у змовах проти королеви, має бути страчений. За цим законом королівський трибунал засудив Марію Стюарт до страти за діяльність, небезпечну для Англії та королеви. Син Марії Стюарт Яків VI погрожував Англії війною за страту матері, але Єлизавета знайшла засіб для його приборкання. Будучи бездітною, вона уклала союз із королем Шотландії, за яким визнала Якова VI спадкоємцем англійського престолу. Марію Стюарт було страчено 1587 р.

6. Підкорення Ірландії.

Поряд з Англією міститься острів Ірландія. Він давно приваблював англійців родючими землями та багатими покладами корисних копалин. Англійським загарбанням сприяла політична слабкість країни. Ірландія поділялася на родові клани по 5—6 тис. осіб, які постійно ворогували між собою.

Підкорення Ірландії розпочалося ще у XII ст. На початок XVI ст. горді ірландці були витіснені англійцями в гори, трясовини й ліси, але продовжували боротьбу.

У 1541 р. Генріх VIII оголосив себе королем Ірландії та володарем усіх її земель. Він надавав ірландській знаті право користування землею за визнання його своїм королем. У тих, хто не погоджувався, землі відбирали. Конфіскація земель стала головним засобом підкорення Ірландії англійською короною в XVI ст. Землі роздавали англійським колоністам за умови заселення їх англійцями.

Політика англійців спричинила посилення боротьби ірландців проти загарбників. У другій половині XVI ст. на півдні острова сталося кілька повстань проти англійського панування. Повстанці вимагали повернути конфісковані землі, припинити утиски католиків-ірландців. 16-тисячна армія повела успішну боротьбу проти англійців. Після кількох поразок англійці розпочали проти ірландців війну на знищення. Вони дощенту спалювали села, нищили всіх мешканців, урожай на полях, залишаючи по собі спустошену землю. Внаслідок такої тотальної війни 1603 р. повстання було придушено. Намісник Англії в Ірландії лорд Маунтджой сповіщав королеву: “Вашій Величності немає над чим панувати в цій країні, окрім трупів і попелу”.

Після поразки повстання 1594—1603 рр. Ірландія остаточно перетворилася на англійську колонію.

Одночасно з боротьбою за підкорення Ірландії Англія розпочала спроби проникнення у Америку. Проте на її шляху була Іспанія, яка після об'єднання 1581 р. з Португалією мала в Америці величезні колонії. З Нового Світу пливли до Іспанії славнозвісні каравани кораблів, навантажених золотом і сріблом. Боротьба Англії проти Іспанії від середини XVI ст. набула форми контрабандної торгівлі з колоніями Іспанії та нападів піратів на її порти й кораблі, що перевозили золото до Європи.

Єлизавета І всіляко підтримувала піратів, надавала їм ліцензії, які дозволяли нападати на іспанські й португальські кораблі. В Англії створювалися спеціальні компанії для організації піратських експедицій. Сама королева та її наближені були акціонерами цих компаній. Піратські експедиції завдавали величезної шкоди Іспанії, яка втрачала від них до 3 млн дукатів на рік, і сприяли збагаченню Англії. 

Значення піратів для розвитку Англії можна порівняти зі значенням конкістадорів для Іспанії, лише з тією різницею, що вони завойовували не суходіл, а море.

У 1562 р. англійські пірати почали завозити до іспанських колоній в Америці негрів-рабів з Африки. Англійський пірат на королівській службі Уолтер Релі 1585 р. заснував першу англійську колонію в Північній Америці, назвавши її на честь королеви-незайманиці Віргінією (від англ. virgin — діва). Попервах колонія була притулком для піратів, які полювали за іспанськими кораблями.

Серед англійських піратів того часу найуславленішим став “пірат Її Королівської Величності”, як він себе називав, Френсіс Дрейк (1543—1596).

Робота з історичною постаттю:

 

Френсіс Дрейк

Найвідоміший англієць був мореплавцем вищого ґатунку, який неодноразово здійснював успішні напади на іспанські колонії в Америці. Іспанці називали його “драконом”, а король Філіпп ІІ вимагав від Єлизавети І страти ненависного пірата. Проте королева не покарала пірата, а посвятила в рицарі та зробила віце-адміралом. Усі ці відзнаки від Єлизавети І він отримав за свою славнозвісну навколосвітню подорож 1577—1580 рр. Метою цієї експедиції було, за планом Дрейка, перетнути Атлантичний океан, обігнути Південну Америку і атакувати міста на її західному узбережжі, де іспанці накопичували величезні запаси золота для відправлення в Європу. Королева підтримала свого пірата і навіть вклала кошти в його експедицію. Офіційно було оголошено, що ескадра з п'яти кораблів пливе шукати вільні землі для колоній у Південній Америці. Переслідуваний іспанцями Дрейк проплив через Магелланову протоку і, хоча вцілів лише його флагман “Золота лань”, рушив на Перу. Захопивши там величезну здобич, він перетнув Тихий океан, побував на Молуккських островах (де домовився з місцевим султаном про торгівлю прянощами з Англією), обігнув мис Доброї Надії та 26 вересня 1580 р. повернувся до Англії. Це була друга в історії навколосвітня подорож. Єлизавета щедро винагородила свого пірата — адже вартість здобичі, яку привіз Дрейк, перевищувала прибутки англійської скарбниці за два роки. Вимогою Філіппа ІІ повернути награбоване вона знехтувала.

Король Іспанії Філіпп II болісно сприймав зухвалість англійської королеви. Останньою краплею, що переповнила чашу його терпіння, стала страта Марії Стюарт. Як захисник католиків в усьому світі, Філіпп II на заклик папи римського почав готуватися до війни проти Англії.

Для вторгнення в Англію Філіпп II вирішив зібрати величезний флот. Проте 1587 р. Френсіс Дрейк за наказом Єлизавети здійснив зухвалий рейд до порту Кадіс — бази іспанського флоту і знищив більшість іспанських кораблів. Іспанцям довелося знову збирати флот. У 1588 р. Непереможна армада (так назвав свій флот Філіпп II) вирушила до берегів Англії. Вона налічувала 130 вітрильників із 20 тис. матросів. У Нідерландах на іспанців чекало ще 300 кораблів, які мали приєднатися до Непереможної армади. Командувати англійським флотом Єлизавета доручила Ф. Дрейку.

У 1588 р. англійські кораблі атакували Непереможну армаду в протоці Ла-Манш. Бій тривав два тижні. Важкі іспанські кораблі було розбито легкими англійськими. Залишки іспанського флоту, намагаючись обійти Англію з півночі, загинули під час бурі. Флот Англії не втратив жодного корабля. У своєму донесенні Єлизаветі I Ф. Дрейк писав: “Ми виривали з хвоста іспанського птаха одне перо за одним, а жалюгідні їхні залишки розсіяли по всьому морю”. На відзнаку перемоги Єлизавета I наказала викарбувати медаль із написом: “Бог подув, і їх було розвіяно”.

Завдяки перемозі Англія почала перетворюватися на володарку морів, а могутня колись Іспанія поступово ставала другорядною державою.

Єлизавета I померла 1603 р. — остання королева династії Тюдорів, за часів правління якої розпочалося перетворення Англії у велику європейську державу, могутню світову імперію.

Домашнє завдання:

1.              1.  Прочитати § 13,14

     2.Заповнити таблицю «Діяльність королеви Єлизавети І».

Запитання	Внутрішня політика	Зовнішня політика
Основні заходи
Досягненні результати

Дата: 12.04.2021

 

Тема:«Освічений абсолютизм». Володіння австрійських Габсбургів. Королівство Пруссія.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ:

 

Поняття освіченого абсолютизму. Один зі шляхів досягнення свободи, рівності та братерства просвітителі вбачали в діяльності освічених монархів — мудреців на троні, які, користуючись своєю владою, сприятимуть справі освіти суспільства і встановлення справедливості. Уявлення про державу як головний інструмент досягнення суспільного блага було пануючим у той час. Проте розуміння монархами рівності й свободи знаходило прояв лише в закріпленні прав і привілеїв кожного стану в межах абсолютної монархії.

У результаті епоха Просвітництва спричинила таке явище, як освічений абсолютизм. Воно мало загальноєвропейський характер. Його змістом було знищення або перетворення згори найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, представляли своє правління як союз королів і філософів. Ключовим у політиці освіченого абсолютизму стала ідея переустрою держави «на засадах розуму». Із цього випливало, що існуючий устрій держави, влади, система відносин у суспільстві мали бути переглянуті та в разі потреби змінені з точки зору їх доцільності згідно з новими умовами. На чолі всього цього процесу мав стояти «монарх-філософ». Найбільш яскраво риси освіченого абсолютизму проявилися в правлінні Марії Терезії та Йосипа II (Австрія), Фрідріха ІІ (Пруссія) і Катерини ІІ (Росія).

На практиці освічений абсолютизм знаходив прояв у проведенні адміністративних реформ, обмеженні впливу церкви, запровадженні системи державної освіти, упорядкуванні системи податків, змінах становища деяких прошарків суспільства тощо.

Володіння австрійських Габсбургів. Реформи Марії Терезії та Йосипа II. Вестфальський мир (1648 р.) надовго закріпив роздробленість німецьких земель. У Німеччині налічувалося близько 300 князівств, 51 вільне місто і майже 1,5 тис. самостійних рицарських володінь. Усі ці держави було об’єднано у Священну Римську імперію німецької нації. Проте реальна влада імператора, який належав до родини австрійських Габсбургів, поширювалася лише на його родові володіння. Загальнонімецький рейхстаг (представницький орган), який засідав у Регенсбурзі, теж не мав реальної влади. У Німеччині не було ні єдиної армії, ні об’єднаних фінансів.

Землі мали різний рівень економічного розвитку. Кожний князь поводився як абсолютний монарх.

Найбільшими державами імперії були Австрія, Бранденбург-Пруссія, Саксонія, Баварія. Крім того, Австрія і Пруссія мали володіння, які не входили до складу Священної Римської імперії.

Так, під владою австрійських Габсбургів, крім австрійців, були чехи, словаки, хорвати, угорці, італійці та інші народи. Усі вони розмовляли різними мовами, мали самобутню культуру, звичаї. Кожна із земель володінь Габсбургів жила за своїми законами, мала власну скарбницю і свого головного міністра — канцлера, зберігалися станово-представницькі зібрання (чини) із місцевих дворян, духовенства, городян. Чини затверджували податки з населення. Монархію Габсбургів для зручності називають Австрією, хоча на той час Австрія була лише однією зі складових держави, яка називалася «спадковими володіннями австрійського дому» Габсбургів. Величезний вплив у суспільстві мала католицька церква, а протестанти зазнавали переслідувань.

Економічний розвиток окремих володінь відрізнявся. Найбільш розвиненими були власне Австрія та Чехія; найвідсталішими — Тіроль та Угорщина. В Австрії та Чехії розвивалося цехове ремесло, створювалися мануфактури. Металургія і обробка металів були провідними галузями. Місто Відень наприкінці XVII ст. налічувало 100 тис. жителів. Уряд проводив політику меркантилізму, сприяв розвитку власної промисловості, особливо військової.

Аграрні відносини були різними: у Тіролі селяни-горці були особисто вільними; у Чехії, Угорщині, Словаччині селяни були кріпаками; в Австрії — фактично вільними.

Період кінця XVII — початку XVIII ст. Австрія провела в майже нескінченних війнах. Головними її противниками були Османська імперія, Франція, а згодом Пруссія. У цих війнах імперія, з одного боку, розширила свої володіння, а з іншого — розтратила фінансові й матеріальні ресурси. Загострилися соціальні та національні проблеми, які призвели до вибуху повстань у Чехії та Угорщині.

У 1740 р. помер імператор Карл VI, у якого не було спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступником імператора згідно з Прагматичною санкцією стала його 23-річна донька Марія Терезія. Їй одразу довелося вступити в боротьбу з претендентами на престол (Війна за австрійську спадщину 1740—1748 рр.). Марія Терезія зуміла захистити своє право, але Австрія втратила Силезію. Згодом це призвело до нового збройного протистояння — Семилітньої війни.

Прагматична санкція — закон про престолонаслідування, який проголошував неподільність володінь Габсбургів і про перехід престолу за жіночою лінією в разі відсутності спадкоємців-чоловіків.

За всю 650-річну історію династії Габсбургів Марія Терезія була єдиною жінкою на престолі. Її розум, освіта, природні здібності викликали захват і друзів, і ворогів. Більша частина правління Марії Терезії була пов'язана з війнами. Саме участь у цих війнах і спонукала імператрицю реформувати армію. Великі зміни було здійснено і у внутрішньому житті імперії. Марія Терезія мала 16 дітей, найвідомішими з яких були Марія-Антуанетта — королева Франції, страчена разом із чоловіком Людовіком XVI під час Великої французької революції кінця XVIII ст., та Йосип II, який заступив свою матір на престолі.

 

Марія Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму. Майже всі реформи були продиктовані прагненням Марії Терезії відстояти єдність своїх володінь. Із метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Австрія і Чехія були об’єднані під владою одного канцлера. Для успішного ведення війни було здійснено військову реформу. Вербування найманців замінили рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 тис. до 278 тис. воїнів. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, який сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати їхні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень.

 

Було видано цивільний «Терезіанський кодекс» і кримінальний кодекс «Терезіанська Немезіда».

Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.

Значно більших успіхів у проведенні реформ досяг син Марії Терезії Йосип II (самостійне правлення 1780—1790 рр.). Він був освіченою і розумною людиною, вихованою на ідеях Просвітництва.

Йосип ІІ замислив широку програму реформ, які, на його думку, мали покращити життя підданих.

Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу канцлерів, яких призначав імператор, зрівняно в правах усі землі, у судах та адміністраціях запроваджено німецьку мову.

Йосип ІІ прагнув підкорити собі церкву й послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоб папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; зменшив кількість монастирів і ченців. Церковні школи було переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. У 1781 р. було скасовано особисту залежність селян.

Проведені Йосипом II реформи викликали широкий опір у суспільстві. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські; релігійна — спричинила конфлікт із Папою та повстання в Бельгії; адміністративні — загострили суперечності між народами імперії. Зрештою наприкінці свого правління Йосип II скасував свої реформи, крім селянської та введеної віротерпимості. «Я мав нещастя бачити, як усі мої плани занепадають», — сказав перед смертю Йосип II.

Піднесення Бранденбург-Прусської держави. Освічений абсолютизм Фрідріха II Великого. Після Вестфальського миру основні володіння бранденбурзьких курфюрстів складалися з чотирьох частин: Бранденбургу, Пруссії (до 1657 р. перебувала у васальній залежності від Польщі), Східної Померанії, герцогства Клеве, розташованого на Рейні.

Через землі Бранденбургу-Пруссії пролягли основні торговельні шляхи (переважно річками) із Німеччини до Балтійського та Північного морів. Отож, майже вся хлібна і посередницька торгівля з Англією та Нідерландами опинилася в руках бранденбурзького курфюрста. Це зумовило економічне піднесення цих земель.

Особливо швидко процес посилення Бранденбургу-Пруссії відбувався за правління курфюрста Фрідріха Вільгельма (1640—1688 рр.). Проголосивши у своїх володіннях віротерпимість і пільги для переселенців, курфюрст домігся прибуття значної кількості кваліфікованої робочої сили. Він розгорнув роботи з будівництва каналів, осушування боліт, що збільшило кількість придатних для землеробства земель і покращило торговельні відносини з Англією та Нідерландами. У сфері торгівлі й промисловості проводилася політика меркантилізму.

Засновувалися державні мануфактури. Навіть в’язниці було перетворено на майстерні. Заборонялося вивезення монет (срібних, золотих). Натуральний податок замінили грошовим. Було впорядковано систему збирання податків. На державній службі встановлювалася сувора дисципліна. Усі ці заходи сприяли створенню міцної фінансової системи і сильного війська (30 тис. воїнів).

У 1657 р. Фрідріх Вільгельм домігся припинення васальної залежності Пруссії від Польщі. Його син Фрідріх І (1688—1713 рр.) за участь у війні за іспанську спадщину на боці імператора отримав від нього титул короля Пруссії.

Для здійснення загарбницьких планів потрібно було велике військо, а отже, і значні кошти на його утримання. Тому наступний король Фрідріх Вільгельм І (1713—1740 рр.) під час свого правління запровадив сувору економію. Завдяки таким заходам кількісний склад армії було доведено до 80 тис. воїнів. В армії панувала сувора дисципліна (знаменита «прусська муштра»). Проте наука і мистецтво занепадали.

Політику Фрідріха Вільгельма І щодо збільшення володінь Пруссії продовжив його син Фрідріх II (1740—1786 рр.). Ставши королем, він одразу вступив у війну проти Австрії і захопив більшу частину Силезії.

Війна перетворила Пруссію на впливову європейську державу, і Фрідріх II виношував нові загарбницькі плани. Проте Семилітня війна (1756—1763 рр.) ледь не закінчилася для Фрідріха катастрофою. Хоча війна не змінила карти Європи, а Пруссія не змогла здійснити своїх загарбницьких планів, вона піднесла Великий герб ПруссіїПруссію на рівень Австрії.

Фрідріх II не залишав спроб збільшити територію Пруссії. У 1772 р. він разом із Росією та Австрією взяв участь у першому поділі Польщі. Після цього Фрідріх II повернувся до свого захоплення літературою та мистецтвом. Він написав чимало музичних творів і листів до філософів.

З ім’ям Фрідріха II пов’язаний період Просвітництва в німецькій історії. Усі заходи, хоча вони іноді й збігалися з ідеями Просвітництва, були спрямовані лише на те, щоб зберегти й покращити військово-економічний устрій держави. Із цією метою король проголосив повну віротерпимість. Було видано збірник законів «Фрідріхів кодекс», за яким запроваджувався рівний для всіх і незалежний суд, скасовувалися тортури. Фрідріх II також дбав про розвиток землеробства і промисловості (особливо військової). Відкривалися банки, будувалися канали, дороги, здійснювалося масштабне будівництво у Берліні та Потсдамі.

Запроваджуючи реформи, король не змінював соціальної структури суспільства. Дворяни, яких він вважав єдиною опорою армії, залишалися панівною верствою.

Для покращення становища поміщицьких селян він провів незначну реформу в Померанії: забороняв зганяти селян із землі та забирати їх наділи. Фрідріх II побоювався, що зміни в становищі селян позбавлять його армію рекрутів.

Проте становище державних селян покращилося. Вони отримали право володіти землею і передавати її у спадок. Ця реформа була продиктована прагненням, щоб у країні не зменшувалася кількість тих, хто сплачує податки.

Фрідріх II піклувався про розвиток вищої, частково — середньої освіти. У 1763 р. була запроваджена загальна обов’язкова початкова освіта, проте її якість була низькою.

Російська імперія у XVIII ст. Реформи Петра І дали могутній поштовх розвитку Російської імперії. Особливим досягненням країни у другій половині ХVIII ст. стала металургія: наприкінці століття Росія вийшла на перше місце у світі з виробництва та експорту продукції залізоробних заводів. Іншою важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому вивезення переважало над ввезенням. Незважаючи на успіхи, країна залишалася переважно аграрною. Більшість населення (95,9 %) жила в селах, де майже половина (48,7 %) перебувала у кріпосній залежності від поміщиків.

У січні 1725 р. Петро І помер, не залишивши законного наступника престолу. Це дало привід до низки державних переворотів. Узагалі другу чверть ХVIII ст. нерідко називають епохою палацових переворотів і правління фаворитів. На престолі змінилося декілька правителів: Катерина І (1725—1727 рр.), Петро II (1727—1730 рр.), Анна Іванівна (1730— 1740 рр.), Іван V (1740—1741 рр.).

Нововведення царя ще не встигли вкорінитися. Це зумовило гостру боротьбу між новими дворянами, які здобували собі звання відданою службою, та нащадками бояр, князів, які прагнули відновити колишній вплив і цим обмежити владу царя.

Після вступу на престол доньки Петра І Єлизавети (1741—1761 рр.) влада нарешті стабілізувалася.

На початку правління Єлизавета Петрівна не дуже переймалася державними справами. Вона полюбляла гарний одяг, бали, феєрверки, карнавали та інші розваги. Проте з часом стала серйозно ставитися до своїх обов’язків і проявила себе розсудливою і мудрою правителькою. За 20 років перебування Єлизавети на престолі було відновлено систему правління, започатковану Петром І, скорочено кількість при дворі іноземців-службовців.

Значною подією стало скасування у 1753—1754 рр. внутрішніх митних кордонів, що сприяло розвитку торгівлі. Водночас Єлизавета здійснила низку заходів, спрямованих на зміцнення становища дворянства. Так, поміщикам дозволялося збирати подушне, продавати своїх селян для здачі в рекрути.

Свідченням зміцнення Російської держави стали її перемоги у Семилітній війні.

Наступником Єлизавети став її племінник Карл-Петро Ульріх, онук Петра I і Карла XII, що правив Російською імперією під іменем Петра III (1761 —1762 рр.). Він був при владі лише 186 днів, але встиг видати указ про перехід церковних земель до держави, послабив гоніння на старообрядців. Найважливішою його справою став Маніфест про вольності дворянства, яким скасовувалася обов’язкова служба для дворян.

Петра III було усунуто від влади 28 червня 1762 р. внаслідок останнього у XVIII ст. палацового перевороту.

Новою імператрицею стала Катерина II (1762—1796 рр.). Період її правління називали «золотим віком» Російської імперії.

Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербтська походила з роду небагатих німецьких князів. Її батько був генералом в армії прусського короля Фрідріха II. За протекцією короля її одружили з Петром Федоровичем (Петро III, племінник Єлизавети Петрівни, онук Петра І).

Після прийняття православ'я принцесу охрестили Катериною Олексіївною. На відміну від свого чоловіка, розумна й честолюбна Катерина швидко вивчила російську мову та особливості менталітету (національного характеру, способу мислення) народу. Діяльність цариці виявилася настільки активною і «зрозумілою», що незабаром забулося німецьке минуле «государині-матушки».

Катерина II продовжила реформи, спрямовані на подальше зміцнення самодержавства. Отримавши владу з рук дворянства, вона діяла винятково в його інтересах. Так, Катерина II остаточно перебрала на себе право видавати закони (укази).

Своїми указами Катерина II заборонила кріпосним селянам подавати скарги на поміщиків до урядових органів; дозволила поміщикам засилати селян за провини до Сибіру, продавати їх без землі; у 1783 р. поширила кріпосне право на Лівобережну Україну, Слобожанщину.

Вершиною дворянських привілеїв став Маніфест від 21 квітня 1785 р. про жалувані грамоти дворянству й містам. За дворянами юридично закріплювали селян із нерухомим майном; дворян звільняли від податків, повинностей, тілесних покарань, обов’язку нести військову й державну службу тощо. У містах створювалися міські думи, а міщани поділялися на шість розрядів за майновим цензом. Для роздачі земель дворянам у країні було проведено секуляризацію монастирських земель. Відбувалася подальша централізація та бюрократизація державного апарату. Катерина II зосередила в своїх руках усю повноту виконавчої влади.

У 1775 р. було здійснено адміністративну реформу, за якою територію Росії переділено на 50 губерній (замість 23), які, у свою чергу, складалися з повітів.

Імператриця скасувала «особливий прибалтійський порядок», реорганізувала управління Донським краєм. Було ліквідовано гетьманство на Лівобережній Україні та козацький устрій у Слобідській Україні (1765 р.). 3 серпня 1775 р. царським маніфестом було оголошено про ліквідацію Запорозької Січі. У 1781—1783 рр. на Гетьманщині скасовувався полково-сотенний адміністративний устрій і вводився повітовий, замість Гетьманщини утворювалося Малоросійське генерал-губернаторство. Самобутня Україна була перетворена на пересічну частину Російської імперії — Малоросію.

Посилення кріпосного гніту, свавілля землевласників, важке становище уральських приписних робітників, утиски козацтва спричинили Селянську війну 1773—1775 рр. під проводом донського козака Омеляна Пугачова (1742—1775). Війна охопила величезну територію — Південний та Середній Урал, Західний Сибір, Башкирію, Пермський край, Прикам’я, Поволжя та Дон. Незважаючи на ряд перемог над урядовими військами, повстання було жорстоко придушене, а кріпосницькі порядки проіснували аж до 1861 р.

Період правління Катерини II став часом розширення володінь Російської імперії. Завдяки майже безперервним війнам і дипломатичним домовленостям до Росії було приєднано такі території: Північне Причорномор’я та Крим, Північний Кавказ, частина Казахстану, Правобережна Україна, Білорусія, Литва, частина Фінляндії. Закріпилася Росія і в Північній Америці (Аляска, Тихоокеанське узбережжя Америки). Росія розправилася зі своїми давніми противниками: Кримським ханством, Річчю Посполитою та Швецією.

Висновки

Священна Римська імперія німецької нації після Тридцятилітньої війни залишалася роздробленою державою; наймогутнішими з німецьких держав були Австрія та Пруссія.

У XVIII ст. провідною галуззю економіки німецьких земель залишалося сільське господарство, яке переживало період піднесення.

Після смерті Петра І Росія вступила в епоху палацових переворотів 1725—1762 рр., які були закономірним етапом у зміцненні абсолютизму Росії.

У результаті палацових переворотів змінилося становище дворянства, розширилися його права і привілеї.

У другій половині XVIII ст. завершився процес формування Російської імперії.

У внутрішній політиці відбулося остаточне оформлення абсолютизму, який за часів Катерини II мав риси освіченого; зміцніли кріпосницькі відносини, соціальні виступи населення жорстоко придушувалися.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

 

1. Опрацюйте текст § 23.

 

2. Робота з документом

Прочитайте текст та дайте відповіді на запитання.

Перший поділ Польщі, незважаючи на протидію Росії, був здійснений згідно з договором між Австрією, Пруссією та Росією, підписаним 5 червня 1772 р. Існував таємний протокол до нього, в якому зазначалося:

«З огляду на необхідність усунути все, що може оживити пам’ять про існування Польського королівства... високі договірні сторони погодились... ніколи не вводити до своїх титулів, у назву або навіть вказівку на назву Польського королівства».

1. Чому держави, що поділили польські землі, прийняли такий документ?

2. Чому протокол був таємним?

3. Які наслідки для Польщі мав цей документ?

 

Дата: 19.04.2021

Тема:Англійські колонії у Північній Америці. Війна за незалежність(1775-1783рр.).Утворення США.

Вивчення нового матеріалу

1. Англійські колонії у Північній Америці. У 1620 р. на кораблі "Мей флауер" до Америки прибули перші англійські поселенці. Вони заснували Вірджинію, а пізніше ще 12 колоній. Вісім колоній були королівськими (Вірджинія, Північна і Південна Кароліни, Джорджия, Массачусетс, Нью-Гемпшир, Нью-Йорк і Нью-Джерсі). Три колонії (Меріленд, Пенсільванія і Делавер) належали приватним особам, а дві (Коннектикут і Род-Айленд) користувались самоуправлінням. Багато переселенців були протестантами, яких вигнали з батьківщини за релігійні переконання. У північних колоніях земля належала дрібним господарям - фермерам. Вони самі обробляли землю, а при необхідності наймали робітників. У південних колоніях (Віргінія, Кароліна, Джорджія) землі отримали англійські аристократи. На них вони створили плантації, щоб вирощувати бавовну, тютюн. Робочою силою були негри, яких завозили з Африки. Кількість рабів сягала 60 % населення.
Спочатку відносини між поселенцями та індіанцями були мирними. Індіанці навіть підгодовували колоністів, коли траплявся неврожай. Але кількість поселенців швидко зростала за рахунок емігрантів з Європи. Колоністи відтісняли індіанців у глиб континенту. Багато племен було знищено. Племена алгонкінів — могікани, мохавки... — зникали дуже швидко. Тим паче що нагорода за скальп индіанця постійно зростала, а скальп дитини коштував стільки ж, скільки скальп дорослого! Європейці принесли з собою горілку, хвороби, вогнепальну зброю. Колоністи нацьковували одні племена на інші. За безцінь скуповували цінне хутро. Щоб купити рушницю, індіанцю потрібно було віддати купу бобрових шкір такої ж висоти, як рушниця.

Французькі колоністи зявилися в Америці раніше англійських. Землі французьких колоній були власністю французького короля і від його імені роздані дворянам і монастирям, а колоністи, обробляли землю, платили ті ж податки, що і у Франції. Франція обзавелася колоніями на півночі Америки заради хутра, а не для виробництва і широкої експлуатації природних ресурсів континента. Англійські колоністи прибували в Америку як вільні підприємці. У них був стимул до діяльності, тому потенціал англійських колоній швидко ріс. Французькі колонії були приречені на загибель. Це було справою часу. У 1759 р. англійцізахопили Квебек, а в 1760 р. Монреаль. В 1763 р. був підписаний Паризький мир,за я Англія отримувала майже всі французькі володіння в Північній Америці. Одночасно Англія забрала Флориду у Іспанії.

Управляли колоніями губернатори, яких назначали у Лондоні. Губернатор керував Колоніальною Асамблеєю. Вона складалася з двох палат: палати ради і палати, яку вибирало населення. Для виборців існівав високий майновий ценз, таким чином бідняки не мали права голосувати. Але платили губернаторам гроші місцеві законодавчі збори. Зайнята європейською політикою Англія не приділяла достатньої уваги Північно-Американським колоніям. Тому життя в колоніях було набагато вільнішим, ніж у метрополії. Воно було ще й заможнішим. У кінці XVIII ст. колонії займали одне з перших місць у світі за виробництвом заліза. Доменних печей було більше, ніж у Англії. Не діяли обмеження на зовнішню торгівлю.

2. Причини війни за незалежність. Коли на престол Англії сів Георг III, він хотів посилити свою владу за рахунок пограбування колоній. Був введений закон про гербовий збір - податок, який повинні платити всі, хто друкував угоди, документи, газети, навіть гральні карти. У 1763 р. король видав указ про заборону переселятись на західні землі. Інтереси купців, що торгували хутром, були захищені, але цей указ обурював фермерів, яким потрібні були землі. Англійський уряд заборонив відкривати мануфактури, а промислові товари ввозились у колонії за завищеними цінами. Наприклад, у 1750 р. в колоніях було дозволено виплавляти чавун і залізо, але залишилася заборона на їх обробку. Судовласникам заборонялось використовувати неанглійське парусне полотно. Доходило до смішного: у 1732 р. було заборонено вивозити з колоній фетрові капелюхи.

 

3. Війна за незалежність . Хоч гербовий збір у настопному році було відмінено, конфлікт залишився. Почався бойкот англійських товарів. У 1773 р. у Бостоні група американців переодягнувшись індіанцями викинула ящики з чаєм уморе. З цього «Бостонського чаювання» розпочалась боротьба. В ході війни за незалежність усі колоністи розділилися на 2 табори: патріотів( прихильників незалежності) і лоялістів( прихильників законної влади англійського короля). Англійська влада закрила бостонський порт для торгівлі. У відповідь на це у всіх 13 колоніях розпочалося повстання. З метою організації спільної боротьби проти Англії у Філадельфії зібрався І Континентальний конгрес. На ньому запропонувалося надати колоніям право утворити свої законодавчі органи. Після цього розпочалося створення запасів зброї та спорядження, стали формуватися загони добровольців. У квітні 1775 р. загін англійських військ вирушив до м. Конкорда та Лексингтона, щоб захопити склад зброї. По дорозі вони розігнали загін мініметменів - місцевих добровольців. Повертаючись до Бостона, англійці (за колір мундирів їх називали раками) потрапили під обстріл. Колоністи застосували розсипний стрій, а були ж влучними стрільцями. В результаті втрати англійців - 273 чоловіки, а американців - 95.
Розпочалось створення американської армії на чолі з віргінським плантатором Джорджем Вашингтоном. Йому довелося зіткнутися з великими труднощами. В армії не вистачало зброї. Бувало, що на трьох був один мушкет. Патріоти навіть скинули і переплавили свинцеву статую короля Великобританії,кажучи: “Хай англійці спробують кулі, з їх короля”. Солдати були погано навчені. Адже вона складалася з фермерів, робітників, підприємців, купців, які не були знайомі з тактикою ведення бою. А доводилося воювати з добре неавченою і озброєною, британською армією, якою керували професіонали. Д. Вашингтон писав у Конгрес: “У солдат немає ні одягу, ні взуття, тому шлях помічені кривавими слідами їх ніг”.

Колонії проголошували себе незалежними країнами - штатами. Першою це зробила Віргінія.
У ході війни в 1776 р. було прийнято "Декларацію незалежності США", що підняло бойовий дух американців. До Америки стали прибувати добровольці з Європи - найвідомішими з них були генерал Лафайєт з Франції та Костюшко із Польщі. На 1777 р. англійські війська за рахунок найманців з Німеччини та англійських солдатів зросли до 60 тис. Англійці намагалися захопити Нью-Йорк, розгорнути наступ у долині річки Гудзон з метою відрізати американські війська від Півдня. Однак американцям вдалося перемогти поблизу Трентона та Прістона. 19 жовтня 1777 р. американці здобули перемогу поблизу Саратоги, що стало початком перелому у ході війни на їхню користь. Союзницею США стала Франція, що надала американцям озброєння та солдатів, а пізніше Іспанія та Нідерланди. Хоча у 1780 р. англійці перейшли у наступ на Півдні і здобули ряд перемог, ці перемоги не змогли змінити хід війни. У 1781 р. американці завдали поразки англійцям на Півдні. Влітку 1781 р. основні сили англійців були оточені американськими військами на чолі з Вашингтоном та французами на чолі з Лафайєтом під Йорктауном. 19 жовтня 1781 р. англійці капітулювали. США, що не бажали виконувати умови своїх союзників, та Англія підписали З вересня 1783 р. Паризький (Версальский) мирний договір, за яким Англія визнала незалежність США, передала їм землі на Заході до річки Міссісіпі, а США обіцяли сплатити англійським купцям довоєнні борги та компенсацію за конфісковану власність.

На 1775 рік сформувався новий народ – американці, які не бажали жити по законам, навязаним їм англійським парламентом. Жителі американських колоній прагнули свободи і незалежності,тому взялись за зброю. Війна за незалежність призвела до створення США.Лідерами у війні були буржуазія і плантатори - рабовласники, рушійною силою її були народні маси.

 

Домашнє завдання:

1.     Прочитати § 25

2.     Дати письмову відповідь на запитання в кінці підручника.

3.     Проблемне запитання: як на вашу думку чи можна було б здобути незалежність мирним шляхом?