КОНТРОЛЮЄМО СВІЙ ЧАС ПІД ЧАС РОБОТИ ЗА КОМПЮТЕРОМ
ЗАВДАННЯ З ПРЕДМЕТІВ ДУБЛЮЮТЬСЯ НА БЛОЗІ

6 ІСТ


Дата: 10.02.2023

Тема уроку: Культура Давнього Китаю 

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Ключове слово – культура. Це – підказка до  вивчення нової теми « Культура Давнього Китаю». Що таке культура? ( Досягнення людей в  матеріальному і духовному житті). Що входить до поняття культура?  (Освіта, література,  наука, живопис, архітектура, скульптура, музика, релігія ...).

Девіз нашого уроку – подорожі : « Учитесь, читайте , чужого навчайтесь й свого не цурайтесь..»

Китайська мова

У  розповіді вчителя учні   повинні  знайти  відповідь  на  питання : Що дуже  цінували китайці ?

При розмові китайська  мова нагадувала спів. Ставити  слова треба  в  певному порядку. Якщо порядок  слів  змінити , то  змінюється і  зміст. Китайці  навчилися  писати 4 тисячі років  тому. Для запису  слів  китайці  користуються ієрогліфами. Хто ще використовує ієрогліфи?( єгиптяни ) . Що це ? ( знаки – картинки).

    Китайська каліграфія була справжнім мистецтвом красивого писання текстів.“ Богом каліграфії “ був Ван Сіджі.

На  сьогодні китайцям  відомо 80 тисяч ієрогліфів. Достатньо знати 5 – 6 тис. ієрогліфів. А щоб  надрукувати газету необхідно 4тис. ієрогліфів. Знаряддя письма – пензлик, папір, туш, камінь для розтирання туші – “чотири коштовності вченої  людини“. З розповіді ми довідалися ,що  китайці  навчилися писати , користуються ієрогліфами. Китайська мова – співуча.

 Яка українська мова?(солов’їна, калинова).

    Що ж дуже  цінували китайці? (пензлик, папір, туш, камінь для  розтирання туші ).

 

Філософія

Конфуціанство

 Визначимо негативні й позитивні риси конфуціанства.

Конфуцій – засновник філософського вчення, яке виправдовувало нерівність і закріплювало владу імператора. Виникло в VІ- V ст. до н.е.

У VІ ст. до н.е. конфуціанство стає релігією, яка освячувала нерівність людей. В основі вивчення лежало негативне ставлення до всього нового, релігія підтримувала владу імператора.

  Конфуцій був засновником школи і викладав у ній. Закликав чиновників вчитись, тільки освічена людина може обіймати державні посади.

Негативні риси ( нерівність, захищав владу імператора). Позитивні риси

 засновник школи, всі  повинні вчитися )

                              А що  проповідувало вчення даосизм?

                            ( вчення  пов’язане з ім’ям Лао –Цзи)

                             

 

Астрономія

 

 

      Для спостереження за небесними світилами імператори наказували будувати пункти спостереження. Дані цих спостережень об’єднали в

“ Зірковий каталог  Гань Ші “ У документах описано 986 затемнень Сонця. Китайці розпочали вже в давнину описувати темні плями Сонця , польоти комет.

      

      Медицина      

 

   Китайці чудово знали  властивості людського організму. Вони визначали на тілі людини біологічно активні точки . Особливими голками китайці вміли посилювати діяльність цих центрів. і в наш час використовують цей метод , який називається акупунктурою ( голкотерапією )

 

      Географія

 

   Значний обсяг знань був накопичений китайськими мандрівниками й  торговцями, які діставалися країн на  заході аж до Середземномор’я. Вони користувалися компасом, винайденим китайцями.

     

Історія

 

Видатний китаєць Сима Цянь ( 145 – 86 р. до н.е )

зібрав багато відомостей  про минуле. Його роль у творенні цієї науки  Китаю така ж визначна , як роль Геродота. Сима Цянь описав гробницю Цінь Шіхуанді.

 

        Музика  

    Китайці -  дуже музикальний народ. Вони дуже люблять музику, навчилися робити музичні  інструменти з каменю, шовку, бамбука, металу, шкіри, гарбуза, глини. Королевою  музичних  інструментів була Цінь , на  якій  грали ,легко доторкуючись кінчиками  пальців до  струн. Китайці  вважали , що людина  ніколи не  повинна  розлучатися  з цінь , бо  її звуки творять тільки добро.

 

Домашнє завдання

1.     Підготуватись до контрольної роботи , повторити § 24-30

Дата: 16.12.2022

ПРАКТИЧНА РОБОТА НА ТЕМУ: МУМІЇ В ДАВНЬОМУ ЄГИПТІ.

Мета: ознайомитися з  похо[1]вальним обрядом та уявлен[1]нями про потойбічне життя в  Давньому Єгипті за допо[1]могою історичних джерел.

Завдання виконати за підручником ст. 73-74

 Дата: 25.11.2022

Тема: Природа, населення і господарство Стародавнього Єгипту

Мета:  ознайомитись з географічними і хронологічними межами історії давнього Сходу; розповісти про природні умови та розташування давнього Єгипту, основні заняття його населення; уявлення про владу фараона;

 

         Мабуть, усі чули про існування Єгипту. Як виникла і як розвивалася Єгипетська держава? Як вдавалося давнім людям побудувати такі величні піраміди, що збереглися до наших днів?

Вивчення нового матеріалу

1.Розташування Єгипту

Єгипет тягнеться в основному з півночі на південь і, здається, значною мірою перевершує природною красою країни всі інші місцевості Римської імперії. З заходу він захищений Лівійською пустелею, повною диких звірів, що тягнеться на велику відстань... З частин країни, звернених до сходу, одні захищені річкою, інші — оточені пустелею та болотистими місцями, названими «безоднями». Четверта сторона вся омивається Єгипетським (Середземним) морем, що захищає її, майже не має пристаней; плавання вздовж берега цього моря вкрай тривале, а висадка вкрай важка, оскільки не можна знайти безпечної гавані, окрім Фороса. Окрім цього, майже біля всього побережжя Єгипту знаходиться вузька піщана смуга землі, прихована водою та невиразна для тих, хто підпливає, не знаючи місцевості...

2. Господарство

         Землеробство не одразу стало головним заняттям єгиптян. В Єгипті було мало земель, придатних для землеробства: країна за- тиснена з двох сторін пустелями, горами, непрохідні болота вкривали значну територію країни. Для осушення цих земель необхідна була організація великої кількості людей, координація їх дій. Крім осушення, землю необхідно було зрошувати. Особливістю землеробського господарства в Єгипті була іригація — система зрошування («зрошувати» — просочувати водою), полив за допомогою штучних каналів, гребель, водосховищ, шадуфіф та ін. Це було необхідне тому, що не всі ділянки землі зволожувалися розливом Нілу. На узвишшя вода не доходила, тому її подавали спеціальними пристроями (шадуф), схожими на український журавель.

      Для зрошення ланів, розташованих далеко від річки, селяни викопували від русла Нілу канали, а від них невеликі канавки, які підводили воду до полів. Лани та канали перетинали земляні стіни — дамби, зроблені з глини та папірусу. Вся країна за давніх часів була вкрита густою сіткою насипів і каналів. Таке землеробство називали іригаційним.

     Посівний сезон єгиптяни проводили після розливу Нілу, коли поля були добре зволожені та вкривалися родючим мулом (листопад, грудень). Зазвичай тут сіяли пшеницю та ячмінь. На засіяне поле виганяли худобу, щоб тварини своїми ратицями втоптали зерно в землю. Урожай збирали серпами. Молотили ж колоски, кидаючи їх під ноги худобі. Потім жінки провіювали обмолочене зерно, підкидаючи його вгору. Використання на сільгоспроботах тварин вимагало дуже добре розвиненого скотарства.

     Окрім землеробів, серед єгиптян були ремісники — гончарі, ткалі, ковалі та інші. Ковалі, додаючи до міді олово, кували бронзові мотики, мечі, ножі; склярі виготовляли різнокольорове скло, успішно розвивалася торгівля.

 Домашнє завдання

1. Прочитати §18

2. Заповніть таблицю «Сприятливі та несприятливі природні умови Єгипту»,

вписуючи в колонки таблиці відповідні номери наведених назв:

1) розливи Нілу; 2) суховій; 3) жаркий клімат; 4) танення снігу; 5) дощі

на початку літа.

 

Природні умови

Сприятливі

Не сприятливі

 

 

 

 

Дата: 01.11.2022

Тема: Держави бронзового віку: Шумер і Вавилон.

Завдання: перегляньте презентацію та запам'ятайте матеріал, домашнє завдання в останньому слайлі. 

 
Дата: 25.10.2022

Тема.   «Природні умови Месопотамії. Найдавніші держави  

               Дворіччя»

                              

Мета:   з’ясувати, якими були природні умови Месопотамії, яким заняттям населення   вони сприяли. З’ясувати, які держави виникли  на цій території в давнину, якою була релігія  мешканців Дворіччя.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

   Діти! Сьогодні на уроці ми вивчаємо звами одну із давніх цивілізацій – Месопотамію.

А як ви гадаєте, чому для нас важливо дізнатися про минуле Месопотамії?

                     

                             Розглянемо природні умови Месопотамії, її ще називають Дворіччя або Межиріччя.

 

1.     Географічне положення і природа Південного Дворіччя

В горах Вірмени беруть свій початок дві річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка була в давнину розташована на берегах цих двох річок (по середній і нижній течії), називають Дворіччям. Греки називали – Месопотамія, що їх мовою означає Межиріччя. Завдяки річковим наносам за багато віків і тисячоліть південний берег Перської затоки обмілів, сама затока відступила на південь.

Розлиття Євфрату і Тигру не таке, як розлиття Нілу – коротке, бурхливе і часто несподіване. Коли навесні в горах Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять з берегів і заливають околиці. Особливо небезпечна повінь під час припливу, коли вода в Перській затоці піднімається. Тоді води річок заливають усю країну. Саме в Дворіччі виник міф про Всесвітній потоп, який нібито знищив майже все на землі. Тому люди, які жили тут, перебували у постійному страху перед повінню. Коли вода поступово спадала, то залишала товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт дуже родючий.

Влітку в Південному Дворіччі надто жарко: спека сягає 50°С у затінку. Від палючого сонячного проміння на горбах усе вигорало. А в низинах вода застоювалась і утворювались непрохідні болота. Вони кишіли різними комахами, укуси деяких із них могли бути смертельними для людини. Тому тут часто лютувала лихоманка, малярія та інші хвороби.

Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була мало придатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів та натиском ворогів).

 

Природні умови Месопотамії

1. Південні країни, багато світла і тепла. В зимовий період на території Месопотамії ідуть дощі

2. Влітку сильна спека, жара сягає 50 градусів.

3. По території країн протікають повноводні ріки, які розливаються, зволожуючи землю, лишаючи на ній плодородний іл.

4. На території Месопотамії та Єгипту є болота та в північній Месопотамії є гори

5. На території Месопотамії – багато глини, зате не має будівельного каменю, корисних копалин, не ростуть ліси. Багато піску.

Дайте відповідь на запитання (усно)

       На вашу думку якому заняттю сприяли ці природні умови?

       Які природні умови не сприяли землеробству?

       Як люди боролися з несприятливими умовами?

 

 

 

1.     Господарство і перші поселення

Основу економічного розвитку тогочасного Півдня Месопотамії становило іригаційне землеробство. Знаряддя обробітку були примітивні — заступ, плуг, сівалка. Жали глиняним серпом із уставленими в нього крем'яними зубчиками, молотили на току ціпом чи спеціальними санками, у полозках яких були вкраплені кремінчики. Вирощували у XI—VIII тис. до н. е. ячмінь, пшеницю, просо, горох, боби, гірчицю тощо, лікарські рослини, культивували фінікові пальми. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім "деревом життя", бо з неї виробляли близько 360 видів різноманітної продукції. Здавна у Південній Месопотамії розвивалися ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструменти, з глини. Велику кількість в'язкої алювіальної (наносної) глини використовували в гончарній справі. Перший на планеті гончарний круг виготовлено в Месопотамії в першій половині V тис. до н. е. Тут уперше стали виробляти глиняну цеглу, яка стала основною серед будівельних матеріалів.

Надлишки сільськогосподарської продукції та нестача сировини для розвитку ремесел спонукали до пожвавлення зовнішньої торгівлі. Усередині країни побутувала торгівля у формі простого обміну без купців та загального торгового еквіваленту.

Усе населення об'єднувалось в іригаційно-землеробські общини (міські та сільські) і спільно володіло не тільки землею, а й водою для її зрошування. Держава підтримувала в належному стані всю іригаційну мережу, а община — окремі її ділянки. Общинна організація була дуже міцною, але в ній не було ні майнової, ні соціальної рівності. Жрецтво й незначна кількість общинників виходили  з неї і влаштовувалися за службовий наділ чи пайок. Поступово поселення ремісників і торговців перетворилися на перші міста.

 

Іригаційне землеробство – вид землеробства, заснований на зведенні споруд і пристосувань для зрошення оброблюваної землі.

Податки  - обов’язкові платежі, які органи влади стягують із  населення в обмін на захист і допомогу.

Місто – держава – держава, яка складається з міста та навколишньої території.

 

Домашнє завдання:

1.     Прочитати § 10

2.     Виконайте завдання на контурній карті ст.4, за допомогою атласа ст.3

      

 Дата: 21.10.2022

Тематичне оцінювання з розділу « Первісні спільноти. Археологічні спільноти».

Мета: перевірити рівень засвоєних знань

Завдання виконайте за посиланням: join.naurok.ua , код доступу 3050955


Дата: 14.10.2022

Практична робота № 1 « Повсякденне життя в камяний вік»

Мета: описати заняття та спосіб життя первісних людей на основі різних джерел.

Завдання виконайте за підручником ( ст. 32-33) 

 Дата: 11.10.2022

Тема. Бронзовий вік

Мета: розкрити характерні риси суспільного розвитку у ранній залізний вік; визначити основні риси господарювання бронзового віку; проаналізувати життя представників ямної культури.

-       Сьогодні ми познайомимося з історичним періодом, що отримав назву бронзової доби. Порівняємо життя та заняття людей цього періоду з попередніми. Визначимо особливості суспільного життя бронзового віку.

      I.            Вивчення нового матеріалу.

1.     Завдання:

-       Прочитайте матеріал підручника на с. 29.  Перегляньте відео за посиланнямhttps://www.youtube.com/watch?v=8CUWGXCZkEI

та випишіть два – три твердження, що відповідають на питання «Чому давні люди віддали перевагу бронзі?».

-         Який період в історії належить бронзі?

-       Розшифруйте ребуси.

-       Поясніть значення слів-відгадок.

 







1.     Робота з історичною картою.


-       Розгляньте історичну карту.

-       Покажіть кордони давньоямної культури.

-       Які території сучасної України вони охоплювали?

Домашнє  завдання.

1.     Прочитайте § 9.

 

 



Дата: 31.05.2022

Тематичне оцінювання з розділу « Внесок давніх цивілізацій, культур, народів в історію людства»

Завдання виконайте за посиланням join.naurok.ua , код доступу

5659806

Дорогі діти! Виконайте завдання до 02.06.2022. Це остання ваша робота з історії в цьому році, сподіваюсь, що 1 вересня ми зустрінемо з вами у стінах рідної школи, гарних канікул!

Дата: 30.05.2022

Тема. Внесок давніх цивілізацій, культур, народів в історію людства.

Значення давньої історії України як частини світової історії.

Мета:систематизувати та узагальнити знання.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

1. Стародавні та сучасні цивілізації. Вивчаючи історію, ми пройшли шлях від виникнення перших людиноподібних істот, які тільки мали стати людиною, до падіння великої держави — Римської імперії та початку формування українського народу.

Ви дізналися, що головним підсумком дуже тривалої Первісної доби було виникнення людини сучасного типу. Найважливішим у людині стало те, що вона виявилася творцем. Людина почала вивчати, а потім і перетворювати природу, зрештою, виражати своє ставлення до неї через релігію та мистецтво. Людина опанувала землеробство й скотарство, навчилася зводити будівлі та міста.

На межі IV—III тис. до н. е. виникли перші цивілізації та перші держави. Великим досягненням людства була писемність, люди навчилися жити у великих спільнотах, узгоджувати свої інтереси з інтересами інших людей.

Кожна цивілізація була неповторною, і водночас усі вони мали й спільні риси. У VI ст. до н. е. відбулися величезні зрушення в культурах стародавніх народів. У Персії, Індії, Китаї виникли нові релігійні вчення — зороастризм, буддизм і конфуціанство, a в Греції зародилася філософія. Це був час великого духовного прориву давніх народів, що сприяв найвищому злету культури.

Сучасна цивілізація пов’язана з історією Стародавнього світу, де беруть початок народи і держави, мови й культури.

Європейська цивілізація, частина сучасної світової цивілізації, розвинула культурну й політичну спадщину Античності, а також перейняла одну зі світових релігій, яка зародилася в її межах, — християнство. У сучасній Китайській цивілізації живе конфуціанство, а в цивілізаціях Південно-Східної Азії — буддизм.

Слово «цивілізація» має давнє латинське коріння, так само як звичні нам поняття «культура», «конституція», «республіка». Із Давньої Греції прийшли такі слова і явища, як «політика», «демократія», «філософія», «стратегія».У Греції зародилося розуміння того, що «людина — міра всіх речей», а в Римі була зроблена спроба обґрунтувати та захистити права людини. Античний світ дав приклади республіканського ладу, демократії, показав образ справжнього громадянина, який уміє мудро поєднувати права й обов’язки. У давніх цивілізаціях були закладені основи багатьох сучасних наук — математики й астрономії, медицини та фізики, історії та філософії. У них же склалися певні уявлення про красу, які наслідувало у своєму подальшому розвитку мистецтво, були створені архітектура й театр, поезія і музика. Сучасну літературу, наприклад, неможливо уявити без античних образів і міфології.

Історія Стародавнього світу показує, наскільки плідною може бути мирна взаємодія цивілізацій. У наш час ми особливо відчуваємо єдність людства. Завдяки розвитку техніки, нових видів транспорту, засобам масової інформації народи, країни виявилися тісно пов’язаними. Важливі події миттєво можуть стати надбанням усіх жителів планети. Комп’ютери утворили навколо земної кулі мережу передачі інформації і знань. Виникла єдина інформаційна цивілізація, яку називають глобальною, або світовою.

Проте не варто забувати, що ці досягнення не стали б можливими без сміливості, відваги, винахідливості перших мореплавців, астрономів, вчених. Вони навчилися не лише бачити, а й аналізувати світ навколо, ризикували вирушати в невідомі краї, маючи за орієнтир лише зорі та легенди про далекі незвідані багатства. Перші в історії громадяни неодноразово захищали свої домівки від ворога, що вважався непереможним.

В основі сучасної світової цивілізації лежить спадщина Стародавнього світу. Історія пов’язує минуле, сьогодення й майбутнє.

2. Здобутки давніх цивілізацій і народів.

·                     чудеса світу — піраміди та Великий Сфінкс

·                     розгалужена іригаційна система землеробства

·                     накопичені значні наукові знання з медицини, астрономії, математики

·                     створено ієрогліфічне письмо

·                     винайдено папірус та кольорове чорнило

·                     сформовано складну релігію і міфологію

·                     здійснено численні побутові винаходи, серед яких перуки, косметика, хірургічні інструменти, ножиці та зубна паста

Дворіччя (Месопотамія)

·                     Шумер — найдавніша цивілізація, тут виникли найдавніші міста-держави

·                     створено зикурати

·                     створена розгалужена іригаційна система землеробства

·                     записано перші закони

·                     винайдено колесо

·                     створено систему письма — клинопис

·                     створено бібліотеки

·                     створено першу настільну гру

Ассирія

 

·                     перша могутня імперія Давнього Сходу, що трималася на військовій силі

·                     масова професійна армія з поділом на роди військ

·                     масове використання залізної зброї

·                     створено найбільшу на той час бібліотеку глиняних книг

Персія

·        найбільша й наймогутніша імперія Давнього Сходу

·        система державних доріг («царська дорога»)

·        створення першої державної поштової служби

·        виникнення релігії — зороастризму

Фінікія

 

·                     створення першого алфавіту

·                     винайдення пурпурової фарби, прозорого скла

·                     розвиток мореплавства — перша зафіксована вдала спроба пропливти навколо Африки

·                     колонізація Середземномор’я та світова торгівля оловом від сучасної Великої Британії до Персії

·                     заснування міста-держави Карфаген

Ізраїль

·                     формування монотеїстичної релігії

·                     створення Старого Завіту — першої частини Біблії

·                     будівництво храму в Єрусалимі

Індія

·                     міста з продуманим плануванням і життєзабезпеченням (водогін, каналізація)

·                     у містах Хараппської цивілізації винайдено сучасний гральний кубик із крапками на гранях

·                     санскрит — найдавніша збережена до наших днів форма колись єдиної індоєвропейської мови

·                     створення найдавніших релігійних книг — Вед

·                     виникнення буддизму — однієї зі світових релігій

·                     система поділу суспільства на варни, що існує й донині

·                     винайдення сучасних цифр

·                     винайдення гри в шахи

Китай

 

·                     збудовано Велику Китайську стіну та унікальне поховання імператора Цінь Ши Хуан-ді (теракотова армія)

·                     за часів династії Цінь уперше створено єдину китайську державу

·                     виникли даосизм та конфуціанство

·                     винайдено шовк, папір, лак, компас, локшину, чай, стремена

·                     закладено основи сучасної китайської писемності

·                     було прокладено Великий Шовковий шлях зі Сходу на Захід

Греція

 

·                     зберегла окремі досягнення Мінойської та Мікенської цивілізацій

·                     зародилася і розвинулася міфологія

·                     створено видатні поеми «Іліада» та «Одіссея» (Гомер)

·                     виникнення поліса — самоврядної міської громади

·                     уперше сформувалися поняття «демократія» і «громадянин»

·                     відбулося становлення канонів (правил) в архітектурі та скульптурі, якими користуються й сьогодні

·                     було сформовано принцип, що закони однакові для всіх

·                     зародилися філософія як наука та основи інших наук

·                     зведено перші театри, створено перші трагедії і комедії

·                     виникнення та розвиток ораторського мистецтва

·                     започатковано проведення Олімпійських ігор

·                     приклад Александра Македонського як довершеного полководця, що зберігався протягом десятків століть

·                     взаємодія Грецької цивілізації і цивілізації Сходу, розквіт культури еллінізму, як наслідок — виникнення світової культури

Рим

·        заклав підвалини сучасної західноєвропейської цивілізації

·                     римське право та розвинена система судочинства

·                     латина — мова медицини, біології та права; граматичні норми латини стали основою романської групи європейських мов

·                     ідея та устрій республіки

·                     світова імперія

·                     початки міського самоврядування

·                     мистецтво будівництва доріг і водогонів

·                     елементи архітектури — арка, купол; використання цементу

·                     військове мистецтво

·                     література, яка порушує нагальні проблеми суспільства

·                     зародження християнства та християнської церкви

 

 

 

Перші внески України у світову історію. Вплив епохи Київської Русі на загальносвітову історію та культуру

Україна - значить "земля, що лежить скраю". Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом.

Іншою суттєвою рисою географії краю є відсутність природних бар'єрів. За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні більшість території України - це рівнина, котра поступово спадає з покритих лісом Галицького, Волинського та Подільського плато до горбистих місцин по обидва боки Дніпра й переходить в неосяжний відкритий Причорноморський степ.

Однак, Україна не лежить скраю історії світу, історія України є важливою складовою Всесвітньої історії. Переповнена трагізмом історія України претендує на особливе місце та увагу не тільки сучасних українців, але й інших народів.

Перші внески України у світову історію

Розташована на основних шляхах між Європою та Азією, Україна часто ставала об'єктом впливів різних, часом протилежних культур. Через Причорномор'я вона зазнавала благотворних впливів грецької цивілізації - як античної, так і візантійської. Зате, знаходячись на західному кінці великого Євразійського степу, Україна часто ставала жертвою нападів войовничих кочовиків, і запекла боротьба з ними вичерпувала людські та матеріальні ресурси.

Пізніше тут з'явилися оборонці її кордонів - козаки, котрі стали центральними постатями української історії та культури. Неосяжні смуги чорноземів, що за площею та родючістю - серед найзначніших в усьому світі, також лишили відбиток на населенні краю. Власне, саме на території України розвинулися найбільш ранні землеробські цивілізації Європи. І до зовсім недавнього часу землеробство було символом українського способу життя. Якщо природа виявлялася лагідною до України, то цього не скажеш про її історію.

З давніх-давен аж до новітніх часів через свої природні багатства й незахищеність Україна - можливо, більше, ніж будь-яка інша країна Європи - зазнавала спустошливих нападів і завоювань.

У результаті тема чужоземного поневолення й боротьби з ним стала домінуючою в її історії. Розгортаючись на неозорій, відкритій і щедро прикрашеній сцені, ця історична епопея була довгою, барвистою, сповненою бурхливих подій.

     

За доби скіфів Україна стала важливою, хоч і віддаленою частиною античної цивілізації Середземномор'я. Через грецькі колонії у Причорномор'ї скіфи ввійшли у контакт із грецькою цивілізацією й навчилися цінувати її. Водночас контакти зі світом Середземномор'я втягували скіфів і в його конфлікти.

У 513 р. до н. е. величезне військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України. Проте, вдавшись до стратегії "спаленої землі", скіфи змусили його ганебно відступити.

Наприкінці V - на початку IV ст. до н. е. скіфи пішли на захід і підкорили фракійців на Дунаї. Ця перемога виявилася для них зовсім непотрібною, бо віч-на-віч звела їх із Філіпом Македонським, батьком Олександра Великого. У 339 р. до н. е. македонці завдали страшної поразки кочовикам.

Вплив епохи Київської Русі на загальносвітову історію та культуру

Дух князівських часів мав за основу місцеві народні елементи, виявлені у багатому побуті і словесності, віруваннях і народній філософії. Ця первісна культура розвивалася на власному ґрунті, проте зазнавала і чужинних впливів. У ранні часи ці впливи йшли через хозарів, арабів, персів як у галузі мистецтва, так і самого виробництва. Вплив Скандинавії позначився на державній та військовій організації Русі. Західноєвропейські віяння йшли через Угорщину і Німеччину, проявилися в архітектурі, міському праві, вживанні латинської мови, в толеранції до католицької церкви.

Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття християнства. З X ст. з його поширенням запановує візантійський стиль у ремеслах, письменстві, мистецтві, праві. Разом з ним відбулися якісні зміни в світогляді і побуті русичів: нова релігія широко відкрила двері візантійству в усіх сферах життя.

Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяло входженню України-Русі в європейський культурний світ. Однак і після цього Україна-Русь не втратила самобутності, своєрідності в усіх галузях культури. Так, наприклад, наприкінці XII ст. було написано "Слово о полку Ігоревім" - перлину давньоруської художньої літератури. Знайдено цей твір у рукописному збірнику кінця XV - початку XVI ст. в одному з монастирів Росії. Збірник був переписаний у 1800 р. і надрукований, а сам рукопис згорів під час пожежі Москви у 1812 р.

Дослідники виявили, що "Слово" написане в 1187 р., а темою його є трагічний у наслідках похід 1185 р. проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Провідна думка твору - слава і честь руської княжої держави, яку нерозважливі князі наражають на небезпеку і занепад. Цей епос сповнений мистецькими описами природи, самого походу, відваги й мужності князів, фольклорними образами; всі картини сповнені чару високої поезії.

"Слово" як тема мало надзвичайний вплив на українську та інші слов'янські літератури, породило багато наслідувачів і перекладачів. Цей твір входить в загальносвітову скарбничку світової історії та культури.

Також на той час великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські "зміївники", лунниці, колти, оздоблені зерню або емаллю, вироби художнього ремесла Русі, що у значній кількості вивозилися за кордон. Речі, виготовлені у Києві, Галичі, Чернігові та в інших містах, трапляються під час розкопок в усіх європейських країнах.

Також не відставала Київська Русь у галузі науки. Так, першим відомим нам в світовій історії вченим-медиком була княгиня Євпраксія - Зоя. Онучка Володимира Мономаха, вона народилася в 1108 р., одержала добру освіту, цікавилася народною медициною. В юному віці з успіхом почала лікувати хворих, за що в народі одержала назву "Добродії". В 1122 р. виходить заміж за візантійського царя Іоана Комнена, прийнявши під час коронації ім'я Зоя. Переїзд до Візантії дав можливість Євпраксії-Зої доповнювати та поглиблювати свої знання в галузі медицини. З давніх часів у Візантії працювало немало видатних лікарів.

Саме у Візантії були закладені перші лікарні при монастирях і запроваджена систематична наука медицини в школах, причому також викладалися анатомія, фізіологія, фармація, токсикологія, загальна патологія, терапія, акушерство, гінекологія на рівні тогочасних пізнань.

Поєднавши набуті знання з власним досвідом лікування хворих, Євпраксія написала грецькою мовою трактат "Алімма" (Мазі). Трактат служив своєрідною енциклопедією медичних знань. Написана ця праця у 30-х роках XII ст. вона знаходиться в бібліотеці Лоренцо Медичі у Флоренції. Цей великий рукопис складається з 5 частин та 29 розділів. У перших трьох частинах книги висвітлюються питання загальної патології, загальної діагностики, загальної гігієни, гігієни жінки та дитини, а дві останні присвячені лікуванню різних хвороб.

Феномен незвичайного злету культури України-Русі пояснюється тісними зв'язками з Візантією, країнами Європи, Хозарією. Хоча їхній вплив був вагомим, але не вирішальним. Щоб досягти значних успіхів у мистецтві, архітектурі, літературі, щоб зерна інших культур могли зростати в новому середовищі, вони мали лягти в добрий ґрунт, яким був духовний та матеріальний світ східних слов'ян.

У той же час високий рівень культури України-Русі впливав на розвиток культур сусідніх народів. Так, описання давньоруських літописів і сам процес літописання простежуються у хроніках Матвея Паризького, польських та литовських хроністів. Величезним був вплив київського фрескового живопису на розпис храмів Польщі, Чехії, Готланду. Культура Русі в усіх її проявах показала свою яскраву самобутність, заклала підвалини для подальшого розвитку культури України пізнього середньовіччя.

Неймовірно тяжкою для українського народу була перша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Цей фактор негативно позначився на економічному і культурному розвитку України. Однак не варто забувати, що стримування татарських орд на території України давало хорошу нагоду для розвитку інших західноєвропейських держав. Хто знає, як розвивалися зараз країни Євросоюзу, коли б на їх території так часто з'являлися татарських орди, як на теренах України.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1.     Прочитайте  вищезазначений матеріал та підготуйтесь по даному матеріалу до останньої контрольної роботи 

 Дата: 24.05.2022 

 Тема: Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із теми «Занепад Західної Римської імперії. Сусідні народи Риму»

Мета: систематизувати, узагальнити та закріпити знання учнів з даної теми, визначити якість засвоєння знань.

Завдання: виконайте контрольну роботу за посиланням join.naurok.ua , код доступу 5021839

Дата: 23.05.2022

Практичне заняття: позначити на контурній карті Балканський та Апенінський острови, античні грецькі поселення на території України.

Обладнання: атлас, контурна карта

Дата: 17.05.2022

Тема уроку: Давні слов’яни.

Мета: дати уявлення про життя слов'ян напередодні Великого переселення народів; познайомитися із суспільним і господарським життям слов'янських племен.

 Вивчення нового матеріалу

 

Запишіть поняття та визначення у словники:

Слов’яни  - найбільша в Європі спільнота споріднених народів, що населяє  значні території Центральної, Східної, Південної Європи.

Автохтонний — той, що виник чи зародився на місці сучасного проживання певного народу.

Міграція — переселення, переміщення.

 

ТЕОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ СЛОВЯН:

І Міграційна:

1.     Балканська(дунайська)

2.     Балтійська

ІІ Автохтонна:

1.     Вісло-Дніпровська

2.     Вісло-Одерська

 

 

Завдання: Робота з історичними джерелами. Прочитати письмові джерела про слов’ян

Маврикій «Стратегікон»

У них велика кількість різноманітної худоби і плодів земних, що лежать у купах, особливо проса і пшениці.

Вони селяться у лісах, біля важкодоступних рік, боліт та озер, влаштовуючи у своїх житлах багато виходів... Необхідні для них речі вони заривають у схронах, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя бродяче.

Ібн-Руст (арабський автор)

...Це народ, котрий пасе свиней, а більша частина його посівів — із проса.

Прокопій Кесарійський. «Історія воєн».

А живуть вони в убогих хатинах, розташовуючись далеко один від одного... Саме тому вони займають надзвичайно обширні землі.

А племена ці, слов’яни та анти, не управляються однією людиною, а здавна живуть у народоправстві. Й від того у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно...

 

Господарське життя слов’ян

1. Землеробство

  • перелогове;
  • підсічне.

2. Скотарство

  • домашнє

3. Промисли

  • збиральництво;
  • мисливство;
  • рибальство;
  • бортництво (лісове бджільництво).

4. Ремесло

  • металообробка;
  • гончарство;
  • прядіння, ткацтво;
  • каменярство;
  • деревообробка.

5. Торгівля (натуральний обмін)

  • внутрішня;
  • зовнішня.

 

Життя і праця східних слов’ян були тісно пов’язані зі своєю сім’єю і природою. Це і визначило два основних культи – обожнення сил природи і культу пращурів. Систему вірувань ранніх слов’ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог – бог Сонця й добра; Перун – бог грому; Сварог – бог неба; Дана – богиня води; Стрибог – бог вітрів; Велес – бог худоби. 

   Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями. 
   Вірили східні слов’яни і в духів – домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо.
   Уже в ті часи, ґрунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається із 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні – тоді, коли день починав переважати ніч. 

   Розвивалось у східних слов’ян й ужиткове мистецтво зі „звіриним” і „геометричним” жанровими стилями. Вдосконалювалась й музична творчість.

   Східні слов’яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.

   Протягом VIII–IX ст. слов’яни розселилися по території Східної Європи. Найбільшими слов’янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни – на р. Десна, в’ятичі – на Оці, на заході від полян – дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об’єднання. На північному заході сусідами східних слов’ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні – кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов’ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу. 

  

Венеди  найдавніша назва слов’ян, під якою вони згадуються в античних джерелах І ст. та відповідно  найдавніше слов'янське етноплемінне об'єднання. На той час венеди займали землі між Прип'яттю на півночі, Віслою на заході та Середньою Наддністрянщиною на півдні, без чіткого визначення східних рубежів.

Анти  етноплемінне об’єднання давніх слов’ян, котре займало територію між Дністром та Дніпром. Археологічним відповідником антів є пеньківська культура. У 6 ст. анти разом із іншими слов'янськими племенами брали активну участь у колонізації Балканського півострова, у війнах слов'ян проти Візантії. Остання письмова згадка про антів датується 602 р. у зв'язку з походом аварського карального загону з метою їх винищення. Проте археологічні матеріали свідчать, що поселення антів та їхніх нащадків існували і після того — протягом усього 7 ст. Разом із іншими ранньослов'янськими групами анти причетні до етногенезу східних, західних та південних слов'ян.

Склавини  етноплемінне об’єднання давніх слов’ян, котре займало територію між Дністром і Дунаєм. Археологічним відповідником склавинів є празько-корчацька культура.

Хронологія

4–6 ст.

Велике переселення народів

6–7 ст.

Велике розселення слов'ян

Розселення антів і склавинів відбувалося за часів, знаних в історії як Велике переселення народів. Перейняті ним, слов’яни брали активну участь у воєнних подіях, здобуваючи досвід державного життя, що його згодом втілили у власних державах.

 

Домашнє завдання:

1.     Прочитайте параграф 53

2.     Завдання: Розподіліть наведені твердження по відповідних колонках таблиці.

Зернові культури

Городні культури

Свійські тварини

Ремесла

Купували

Продавали

  • а) Велика й дрібна рогата худоба, вівці, свині.
  • б) Горох, ріпа, редька, цибуля й часник.
  • в) Ливарна справа й ковальство.
  • г) Посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія.
  • д) Просо, ячмінь, пшениця, жито, овес, льон, конопля.
  • е) Хутро, мед, віск, шкури, зерно.

3.     Перегляньте презентацію:


Дата:16.05.2022


 Тема. Падіння Західної Римської імперії

Мета: проаналізувати як виникло християнство; охарактеризувати хто такі апостоли; дати уявлення про особливості правління Константина Великого; проаналізувати падіння Західної Римської імперії.

 

   Добрий день, діти! Ми продовжуємо вивчати історію Риму. А саме завершення періоду Римської імперії.

 

Вивчення нового матеріалу.

1.     Перегляньте відеосюжет https://www.youtube.com/watch?v=46knSJKrJIc  та дайте відповідь на запитання(усно)

«Виникнення християнства, Давня Греція та Рим»

-          Де виникло християнство?

-          Чому Ісуса було страчено

-          Як називали учнів Ісуса?

2.     Робота з підручником с. 166 пунк 2 .

Прочитайте матеріал та дайте відповідь на питання(усно).

-       Хто й коли переніс столицю Римської імперії до міста Візантій?

3.     Вибіркове читання (с. 167 – 168 підручника).

-       Зачитайте речення, які містять відповіді на запитання.

·        Хто поділив імперію між своїми синами?

·        З яким племенем зіткнулася Західна Римська імперія?

·        Коли відбулася Каталаунська битва?

·        Чи був переможець в цій битві?

·        Яким племенем Рим було пограбовано у 410 р.?

·        Хто змусив зректися престола Ромула Августула?

·        Де виникли варварські королівства?

·         Під якою назвою існувала Східна Римська імперія?

 

Попрацюйте з картою(усно)

-       Проаналізуйте карта за допомогою її легенди.

-       Знайдіть на карті Східну Римську імперію та Західну

-       Визначте шлях вандалів.


Домашнє завдання.

1.     Прочитайте § 52.

2.     Скористайтеся своєю уявою та дайте відповідь на запитання «Що було б, якби  Західна Римська  імперія не впала?».

 

 



Дата:10.05.2022

Тема уроку. Кризові явища в Римській імперії.

Мета: визначити причини кризи Римської імперії; наводити приклади кризових явищ в імперії; характеризувати реформи імператорів Діоклетіана і Константина.

                                                

  Шановні шестикласники! Сьогодні ми з вами ознайомимося з причинами кризи Римської імперії.

    Бажаю вам успішної праці та цікавих відкриттів.

Вивчення нового матеріалу

1.     Криза в Римській імперії в з ст.

  Добробут імперії часів розквіту ґрунтувався на праці рабів. Однак з припиненням завойовницьких походів кількість рабів зменшилася, на них зросла ціна, тож використання рабської праці стало невигідним. Крім того, раби, які за свою працю нічого не отримували, не були зацікавлені в тому, щоб добре працювати, а навпаки – за першої-ліпшої нагоди вони намагалися втекти, часто повставали проти своїх хазяїв. Тому, починаючи з 3 ст., власники великих земельних маєтків відмовилися від використання рабської праці. Вони надавали рабам ділянку землі та дозволяли мати сім’ю, будинок, власне невеличке господарство. За це колишній раб мав сплачувати власникові орендну плату за користування ділянкою та віддавати певну частку від урожаю. Орендарями також ставали розорені городяни, вільні селяни та інший збіднілий люд – їх називали колонами.

   Чому землевласники вважали, що колони працюватимуть краще, ніж раби?(усно)

  З ст. виявилося дуже важким для Римської імперії. Окрім господарської кризи, розпочався наступ варварських племен на прикордонні провінції. Особливо грізною силою були готи. У середині століття вони разом з іншими племенами завдавали ударів північним провінціям Риму. На території імперії лютували голод та епідемії, спалахували повстання рабів та колонів. Солдати самі вибирали імператорів. Послаблення центральної влади в Римі призвело до того, що імперія почала розпадатися. Одна за одною провінції робили спроби вийти з її складу. Намісники не бажали підкорятися імператорові й прагнули стати повноправними володарями в провінціях.

    Давні греки та римляни називали всіх іноземців, що не володіли грецькою та латинською мовами, варварами – від не зрозумілого для їхнього вуха нагромадження проривних та дрижачих звуків.

     Готи – загальна назва одного з германських союзів племен першої половини І тис. н. е. Вихідці зі Скандинавії, готи на початку н. е. переселилися до Прибалтики, а на рубежі 2-3 ст. – у Східну Європу.

  Попрацюйте з історичною картою.

Роздивіться карту в підручнику за відповідним параграфом. Яких меж сягала територія Римської імперії наприкінці 2 - у 3 ст.? Які провінції належали до її складу?(усно)

      2.     Діяльність імператора Діоклетіана

Завдання. Опрацювати підпункт параграфа та дати відповідь на запитання «Що зробив імператор Діоклетіан для послаблення кризи Римської імперії?»(усно)

  Призупинити розпад імперії спромігся імператор Діоклетіан. У 284 р. легіони проголосили його імператором. Син вільновідпущеника, він пройшов усі щаблі військової служби – від солдата до полководця Римської імперії.

   Для більш ефективного керівництва частинами величезної імперії Діоклетіан узяв собі трьох співправителів. Склалася нова система управління – тетрархія (у перекладі – влада чотирьох). Щоправда, реальна влада належала Діоклетіану. Для резиденції він обрав місто Нікомедію на північно-східному узбережжі Малої Азії. Тож Рим перестав бути центром імперії, оскільки тетрархи правили зі своїх міст-резиденцій.

Аби впоратися з повстаннями та захистити імперію від ворожих навал, Діоклетіан збільшив чисельність армії.

     Усю імперію було поділено на військові округи, їх очолювали військові командири, а провінції – цивільні чиновники. Кордони провінцій не збігалися з кордонами округів. Командири та намісники провінцій стежили один за одним та доповідали про все правителям.

    Селяни сплачували податок за землю та за кожного члена родини, а городяни – подушний. Для обчислення податків було проведено перепис населення. Податки збиралися не лише грошима, а й продуктами й товарами.

    Унаслідок реформ занепад в імперії уповільнився. У 305 р. Діоклетіан відмовився від влади та повернувся в рідну Далмацію (узбережжя Адріатичного моря), де в м. Спалато збудував собі палац. Тут були величезні зали для урочистих прийомів, храм Юпітера, навіть мавзолей імператора. За переказами, під час смути, що спалахнула в імперії, до Діоклетіана прибули колишні співправителі, сенатори Риму, з проханням повернутися на трон. Однак він з гордістю продемонстрував їм... грядки власноруч вирощеної капусти.

                     3.Імператор Константин

    У 306 р. в запеклій боротьбі за імператорський престол переміг один з полководців – Константин (306-337 рр. н. е.). В ознаменування перемоги за його наказом спорудили тріумфальну арку – останню в Римі. Константин продовжив реформи Діоклетіана: замінив знецінені срібні гроші золотою монетою, для поліпшення контролю за сплатою податків він прикріпив колонів до землі, а жителів міст – до свого місця проживання. Ремісникам імператор заборонив змінювати професію. Було збережено поділ імперії на чотири частини.

    Певний час імператор не мав постійної резиденції. Місцем своєї столиці він обрав грецьке місто-колонію Візантій на європейському узбережжі Босфору. Місто лежало на перетині шляхів (водного – із Середземного моря в Чорне; сухопутного – з Малої Азії до Європи) і водночас – у центрі володінь імператора. Нову столицю  –  «Другий Рим» на честь засновника стали називати Константинополем. Від 330 р. Константинополь – офіційна столиця імперії. Швидко розбудовуючись, місто незабаром стало центром торгівлі та осередком культури античної цивілізації, на тисячу років переживши її, ставши столицею Візантійської імперії.

    Константин першим вирішив скористатися авторитетом християнської релігії для зміцнення держави. У 313 р. імператор дарував християнам право вільно збиратися й сповідувати їхню віру.

     За Діоклетіана та Константина змінився характер влади монарха. На зміну принципату, де імператор був «першим», прийшов домінат – імператор став «домінусом» (паном, господарем). Громадяни держави тепер були підданими імператора, а його влада стала необмеженою. Навіть найближчі радники Константина не мали права сидіти в присутності імператора. Константин носив розкішний, оздоблений золотом одяг, корону, прикрашену коштовностями.

 

Попрацюйте з історичним джерелом.

   Прочитайте джерело про розбудову Константинополя. Поясніть, навіщо імператорові були потрібні такі грандіозні будівельні заходи. (Усно)

    «Константин вирішив за кілька років перетворити мальовничу фортецю на блискучу столицю і мав для цього потрібні засоби. Наче з-під землі виростали численні палаци з мармуру та бронзи, оточені пальмами й платанами, прикрашені тріумфальними арками, статуями та фонтанами, з бібліотеками й школами. З Афін та Ефесу, з Дельф, Родосу й Криту були привезені всі скарби грецького мистецтва, які ще можна було знайти. Місто пишалося численними великими площами й широкими, з аркадами, вулицями».

 

   Хронологічна задача.(Письмово)

    У 330 р. відбулося освячення й проголошення Константинополя столицею імперії. Обчисліть, скільки років тому відбулася ця подія.

 Домашнє завдання

   1.Прочитайте параграф відповідно до теми

   2. Підготувати повідомлення про діяльність імператорів Діоклетіана та Константина.

Дата:09.05.2022

    Тема.Народи - сусіди Риму.


Дата: 03.05.2022

    ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. Повсякденне життя римлян за часів імперії.

Мета: поглибити знання про повсякденне життя римлян за часів Імперії

 Завдання виконайте за підручником ст. 157.

 

Дата:02.05.2022

Тема. Культура Давнього Риму  

Мета: ознайомити з досягненнями та особливостями давньоримської культури.  

 

·        Що вам відомо про архітектуру давнього Риму?

·        Сьогодні ми дізнаємося про досягнення давніх римлян у мистецтві та архітектурі, навчимося порівнювати давньогрецькі та давньоримські культурні досягнення. 

 

Вивчення нового матеріалу.

На мистецтво Риму визначальний вплив справили культурні досягнення Греції. Однак римляни перевершили їх у мистецтві скульптурного портрету. Римські скульптори прагнули досягти портретної схожості, передати рису характеру, внутрішню енергію. Частина портретів виконана в грецьких традиціях, що передбачали створення ідеального образу могутнього й мудрого правителя.  

Розвивався також рельєф. Ним прикрашали храми, вівтарі, тріумфальні арки та колони. Найпопулярнішим у Римі був історичний рельєф. Яскравим прикладом такого рельєфу є зображення на колоні Траяна, присвячені підкоренню даків римлянами.

Про розвиток мистецтва свідчать настінні розписи та мозаїки. Здебільшого в них передавалися міфологічні та історичні сюжети. Також траплялися й сцени побуту, портрети, фантастичні й реальні пейзажі.

1.     Самостійна робота з текстом підручника (с. 154-157).

·        Прочитайте текст підручника та виконайте завдання.

1)     Закінчіть речення.

o   Римляни будували кам’яні мости через ріки, багатоповерхові будинки з … .

o   Вода надходила до будинків прокладеними свинцевими трубами в … .

o   Особливим типом споруд були … .

o   Споруди, що призначалися для судових засідань, були місцем укладання торгових угод та ділових зустрічей називали… .

o   Утіленням міці й величі були… .

o   Найбільшою спорудою тогочасного Риму був…  .

o   Найвідомішою спорудою Рима й досі залишається…  .

.

·        Розгляньте зображення на с. 154-157 підручника.

·        Що будують зображені на малюнку майстри?

·        Про які досягнення давньоримських інженерів свідчить ілюстрація?

 

Відкриття в 2 ст. до н.е. бетону дозволило будівельникам широко застосовувати купольні конструкції. Найхарактерніший елемент римської архітектури – арка. Неперевершеним зразком римської купольної споруди є Пантеон – «храм усіх богів». До 19 століття його купол залишався найбільшим у світі 43 м в діаметрі. Щоб втримати склепіння такої ваги, довелося зробити стіни завтовшки 6 метрів. Пантеон став першим античним храмом, у якому акцент у сприйнятті перенесено із зовнішнього вигляду на внутрішнє оздоблення.

 

Домашнє завдання.

1)     Прочитати відповідний параграф до теми

2)     Попрацюйте з цитатою.

·        Подумайте, що мав на увазі римлянин, характеризуючи римську архітектуру словами: «Кам’яні громади не можна порівнювати з безглуздими пірамідами Єгипту чи з найславетнішими спорудами греків»?

               

       

та: 26.04.2022

Тема.Римська імперія.

Мета: розглянути процес утворення Римської імперії, основні напрямки політичного життя в І-ІІ ст. н.е.

  

    Сьогодні ми під час нашої заочної подорожі до Стародавнього Риму дізнаємося про становище Римської держави в період правління Октавіана Августа.

 

 Вивчення нового матеріалу

1. Другий тріумвірат

Після смерті Цезаря влада перейшла до рук сенату, який поквапився укласти з Марком Антонієм угоду: усі розпорядження Цезаря залишилися чинними, його вбивць було помилувано. Невдовзі в Римі заявив про себе новий політичний діяч -родич Цезаря Гай Юлій Цезар Октавіан (Октавій), усиновлений Цезарем незадовго до смерті та названий ним у заповіті основним спадкоємцем.

У листопаді 43 р. до н. е. Октавій, Марк Антоній та намісник в Іспанії Лепід створили Другий тріумвірат, поставивши собі за мету покарати вбивць Цезаря. Через рік у Македонії тріумвірат переміг армію заколотників. Після цього Антоній залишився на Сході, а Октавій відбув до Італії. Згодом Октавій усунув від влади Лепіда та виступив проти Антонія, якому цариця Єгипту Клеопатра надала допомогу. У вересні 31 р. до н. е. між флотами Октавія та Антонія відбулася битва біля мису Акцій. Антоній зазнав поразкийого армія перейшла на бік Октавія.

Переслідуючи Антонія, Октавій підійшов до мурів Александрії. Він пообіцяв залишити Клеопатру царицею в Єгипті та захистити її дітей, вимагаючи натомість видати Антонія. Але Антоній і Клеопатра наклали на себе руки. 1 серпня 30 р. до н. е. війська Октавія вступили в Александрію. Єгипет став римською провінцією.

 

2. Принципат

Після завоювання Єгипту та смерті Антонія Октавіан став єдиним, з необмеженою владою, володарем. У 27 р. до н. е. на засіданні сенату Октавіан оголосив, що громадянські війни припинено, відновлено мир і що він відмовляється від влади. Сенатори, злякавшись відповідальності, стали благати його не полишати державне кермо й висловили згоду пристати на всі його умови. Тоді Октавіан продиктував розгубленому сенату свої умови, які було прийнято. Октавіана проголосили довічним трибуном, консулом та цензором. У нових списках сенаторів ім’я Октавіана стояло першим. Так він став принцепсом найавторитетнішим серед сенаторів, тим, хто визначав порядок денний, головував на засіданнях.

 Октавіан мав найвищу військову владу – імперій (звідси - «імператор» як частина титулу принцепса), міг скликати народні збори та збори сенату, вносити законопроекти або накладати вето на закони. Згодом йому було присвоєно титул верховного жерця, почесний титул Августа («поважний», «возвеличений богами»), трохи пізнішетитул «батька вітчизни». Культ Августа поширювався і в римських провінціях: у Єгипті, наприклад, його вважави фараоном і сином бога Сонця.

 Імператор Октавіан Август правив Римом від 30 р. до н. е. до 14 р. н. е. Римляни назвали його найщасливішим принцепсом. Він виправдав їхні надії. Октавіан роздавав гроші плебсу та землі легіонерам, відновлював храми й відбудовував Рим. Він піклувався про звичаї й шанував традиції римлян.

 

3. Внутрішня та зовнішня політика Августа

 

Октавіан Август постійно наголошував, що він лише відновив Римську республіку. Але насправді він створив нову форму управління державою. Римська знать підтримувала нові порядки, бо вбачала в них силу, здатну придушувати повстання рабів і припиняти громадянські війни. Нова держава стала називатися Римською імперією. Від часів Октавіана Августа всіх правителів Римської держави називали імператорами.

 Август запровадив нові посади – префекта Рима і префекта преторіанської гвардії. Префекта Рима обирали із сенаторів, до обов’язків цього посадовця належало наглядати за порядком у місті. Префект преторіанської гвардії командував охороною імператора.

Було підвищено платню солдатам і офіцерам. Чимало ветеранів осіли в провінціях і допомагали їх освоювати. Як головнокомандувач армії Август керував провінціями, де перебували війська (імператорські провінції). Він призначав намісників, які командували гарнізонами. Сенату для управління було надано спокійніші й розвинутіші провінції. Їх називали сенаторськими провінціями.

     За Октавіана Августа західний кордон досяг Атлантичного океану й пролягав по Рейну. Північні кордони сягнули Дунаю, де було створено нові провінції. Кордони на сході посунули до річки Євфрат та Парф’янського царства, з яким імператор уклав мир.

 

Домашнє завдання

1. Прочитати параграф відповідно до теми або матеріал на блозі

      2.  Вирішіть хронологічну задачу: Скільки років минуло від створення імперії в Давньому  Римі?

 



Дата: 25.04.2022





Дата: 19.04.2022

Тема. Релігія та звичаї  давніх римлян

Мета: дізнатися про релігію давніх римлян, ознайомитись з основними досягненнями культури Риму.

 

Доброго дня діти! Ми продовжуємо вивчати з вами Римську республіку. Сьогодні розглянемо звичаї та релігію римлян, у кого вірили римляни, як жили.

 Вивчення нового матеріалу   

Прочитайте текст підручника  і заповніть таблицю «Боги Риму»

Римські боги

Що уособлювали

 

 

Побут римських громадян

Бідні римляни

-         Наймали невеликі кімнати в інсулах — п’яти­ або шести­ поверхових будинках, які займали цілі квартали . В інсулах не було водогонів та каналізації. Вікна не були засклені; коли було холодно, їх закривали дерев’яними віконницями з прорізами. Печей не було, кімнати опалювалися жаровнями з дерев’яним вугіллям. Приміщення освітлювалися масляними світильниками, від чого часто спалахували пожежі

-         Справжніх кухонь в інсулах не було: їжу готували також на жаровнях. Харчувалися хлібом з маслинами, буряком і цибулею, пшеничною кашею. М’ясо їли лише у святкові дні . Дуже часто їли всухом’ятку або на ходу, купуючи гарячу їжу і кухоль дешевого вина у вуличних торговців.

-         Чоловіки й жінки одягалися в туніки, що являли собою два шматки тканини, зшиті так, щоб залишався отвір для голови. Туніка підперезувалася ременем . Від дощу і вітру захищав цупкий товстий плащ. На ноги взували дерев’яні черевики або легкі плетені сандалії; у теплу погоду ходили босоніж.

Заможні римляни

-         Окремі будинки (домуси) були розташовані на пагорбах, де повітря було чистішим. Головна найбільша частина дому атрій — приміщення без вікон, дах якого тримався на чотирьох колонах. Під чотирикутним отвором у даху атрію розташовувався басейн, до якого потрапляла дощова вода. Це була офіційна частина дому, де господар приймав відвідувачів . Із трьох боків атрію були розташовані кімнати різного призначення. Глибока ніша в атрії — таблін — була кабінетом господаря . Родина господаря займала другу частину дома — перистиль — двір з басейном, оточений закритою колонадою (галереєю), де були спальні, комори та інші приміщення . Відкритий простір поряд перетворювали на сад і квітник. Будинок обігрівався за допомогою центрального опалення (гіпокаусту) — труб, якими піднімалося гаряче повітря від каміна. Підлога прикрашалася мозаїкою, а стіни — фресками . Вікна закривалися шкурами і тканинами.

-         Перший сніданок за традицією складався з хліба, змоченого вином або намазаного медом . Другий сніданок, опівдні, складався з хліба, сушеного інжиру, маслин, сиру та горіхів . Обід складався з трьох частин: закуски, другої страви з м’яса та риби і десерту . Закуску запивали вином з медом або виноградним соком, а після завершення обіду пили вино, розведене водою . М’ясну страву становили смажені лелеки, журавлі, голуби, бекаси, павичі . Готувалися також різноманітні дивовижні страви — паштети з язиків павичів і солов’їв, смажені дрозди тощо.

-         Представники заможних верств також одягали туніки, але вони були білі, із широкою пурпурною смугою у сенаторів та вузькою у вершників. Зверху на неї одягали тогу . Це був шмат матерії у формі еліпса, у два­три рази більший за фігуру. Укласти складками тогу і перекинути її через ліве плече було неможливо без допомоги спеціального раба. До тоги одягалися спеціальні черевики з ременями, які закривали ногу . Тога повинна була бути білого кольору. Крім цього, носили короткий і довгий пухнасті плащі. Жінки одягали туніку, столу (довге вбрання з багатьма складками) та пеллу — довгу широку шаль.

 

Виховання і навчання дітей у стародавньому Римі

Дошкільне

ви­ховання


До семи років хлопчики й дівчатка виховувалися разом, удома. До хлопчиків часто приставляли раба­ педагога. Це, як правило, був грек. Він постійно супро­воджував дитину, навчав її добрих манер і грецької мови. Батько мав повну вла­ду над своїми дітьми: міг продати або вбити їх без будь-­якого покарання.

Початкова

освіта

 

Розпочиналася лише для хлопчиків із семи років. У людусі (початковій школі) навчалися п’ять років. Була доступною для дітей бідних римлян . Учитель початкової школи — літератор (від латин . «літера») був низького походження, як правило, вільновідпущеником­греком, мало заробляв і ніколи не користувався повагою в Римі. У початковій школі вчилися читати, писати і займалися арифметикою . Дисципліна в школі була суворою, із використанням фізичних покарань. Діти із заможних сімей дуже часто початкову освіту отримували вдома.

Середня освіта

Отримували у граматиці — середній школі. Головним завданням вчителя­граматика було впродовж двох років навчити хлопчиків правильно говорити й писати, ґрунтовно познайомити з літературою та історією. Від учителя­граматика вимагалася всебічна освіченість, і його суспільне становище було вищим, ніж у літератора. Навчання було платним.

Вища освіта

У 14 років хлопчики вступали до риторської школи . Навчання охоплювало теорію ораторського мистецтва й практичні вправи у складанні промов. Після завершення риторської школи можна було виступати захисником або звинувачувачем у суді . Для навчання у ній потрібно було мати багато грошей для оплати навчання й досконало володіти грецькою мовою. У школі граматика й ритора навчалися сини сенаторів і вершників.

Післяшкільна

освіта

По завершенні риторської школи в 16 років юнак одягав тогу дорослого і батько доручав його піклуванню якогось політичного діяча . Тепер він як глядач супроводжував наставника в сенаті, був присутнім на обговоренні державних справ, слухав виступи найпопулярніших ораторів свого часу. Після цього він повинен був піти на військову службу. Відслуживши два роки, юнак міг залишитися в армії або повернутися до Риму і розпочати політичну кар’єру.

 

 

Запитання (усно)

1.  Яким богам поклонялися римляни ? Які з них подібні до грецьких, а які — ні?

2.  Кого в Стародавньому Римі називали генієм?

3.  Якою була мета виховання й освіти в Римі?

4.  Чим відрізнялося становище жінки в Римі та Греції?

5.  Які моральні правила визначали життя римлянина, римської сім’ї, римської громадянської общини? Чи є вони значущими сьогодні? Які саме? Чому?

Домашнє завдання

 

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Перегляньте відео за посиланням:https://www.youtube.com/watch?v=25OJgQYYofI

Дата: 18.04.2022

Тема: Повсякденне життя  в римських містах

Мета: сформувати уявлення про місто Рим та його мешканців, їхні життя і побут, традиції та систему освіти й виховання; дати характеристику відомим римським спорудам та пам’ятникам.

 Завдання для самоперевірки:

1) Яке почесне ім’я сенат присвоїв Октавіану?

2) Як називається перший період Римської імперії?

3) Що створив Октавіан для своєї охорони?

4) Як називали правителя східних провінцій?

5) Засновником якої династії був Октавіан Август?

6) Ім’я якого імператора утворилося від назви взуття?

7) Засновником якої династії став Віспасіан?

8) Хто став першим імператором династії Антонінів?

9) За правління якого імператора була приєднана Дакія?

10) Правління якої династії називають «золотим століттям» Римської держави?

 

Вивчення нового матеріалу  

Прочитати текст підручника  і скласти міні-розповідь.

• Місто Рим у часи імперії

• Будівництво у Стародавньому Римі

• Особливості повсякденного життя римлян

• Розваги мешканців Риму

 

Записати у словники:

Лудус — початкова школа в Давньому Римі.

Граматика — середня школа в Давньому Римі.

Ритор — вчитель красномовства.

Клоака — каналізація.

Патер — голова римської родини.

Матрона — заміжня жінка, мати сімейства.

Форум — центральна площа.

Терми — лазні, якими користувався міський плебс.

 

Додаткова інформація

1. «Вічне місто»

На початку II ст. до н. е. Рим із невеличкого поселення землеробів перетворився на одне з найбільших міст стародавнього світу. «Вічне місто», як називають Рим, розташоване на берегах річки Тибр на семи пагорбах. Основними з них є Капітолій, Палатин, Квірінал. На вершині Капітолійського пагорба височів храм Юпітера. На Палатині стояли палаци римських імператорів. Між цими трьома пагорбами простягалася центральна площа Риму — форум Романум. По обидва боки форуму в різні часи було збудовано храми, присвячені богам, і громадські будівлі — базиліки. У приміщеннях базилік відбувалися судові засідання, укладалися торговельні договори. На форумі в різні часи встановлювали пам’ятники й скульптури. Форум був місцем народних зборів, тому тут височіла трибуна для виступів ораторів та оголошення державних указів. Із боку Капітолійського пагорба до площі підступав будинок державного сховища документів — Табуларій. Це — найдавніша споруда Риму, яка збереглася до наших часів. Трохи нижче на схилі розташовувалися храми Конкордії (Злагоди) та Веспасіана, зведені за доби імперії. На північно-західному боці форуму в II ст. до н. е. побудована базиліка консула Емілія (базиліки мали ім’я політичного або державного діяча, з ініціативи якого їх будували). Поряд із нею розміщувався будинок сенату. На протилежному боці форуму розміщувалися базиліка Юлія Цезаря, збудована у І ст. до н. е., та храми, присвячені богам.

Через форум пролягала Священна дорога, яка поєднувала Палатинський пагорб з Капітолієм. На цій дорозі було споруджено тріумфальну арку на честь взяття Тітом Єрусалима.

У зв’язку зі зростанням кількості населення між Капітолієм і Квіріналом збудували додаткові форуми. На найбільшому з них — форумі Траяна — на одній лінії розташовувалися квадратний двір із кінною статуєю імператора і найбільша римська базиліка Ульпія. Найбільші громадські споруди Риму — цирки, стадіони, амфітеатри — будували на околицях міста.

Із-за меж міста тяглися акведуки, що забезпечували його водою. Життєдайна волога подавалася до 400 фонтанів, які використовувалися також як колодязі.

У період найвищого розквіту в місті Рим проживало близько 1 млн осіб. Щоб розв’язати транспортну проблему перенаселеного міста, Юлій Цезар заборонив громадянам користуватися власними візками. Заможних громадян носили на ношах або вони пересувалися на громадському «таксі», яке мало спеціальний лічильник для оплати.

 

2. Римська громада

Структура римського суспільства була складною. Воно поділялося на патриціїв і плебеїв, на вільних і невільників. Вільні ще поділялися на квіринів, латинів, перегринів і вільновідпущеників. Квірини мали право власності на землю, укладання угод, голосу в народних зборах і право обіймати державні посади. Латини мали обмежені права. Перегрини — іноземці — були безправними, але із часом могли одежати права, якщо їх під патронат (опіку) брали квірини. Вільновідпущеники хоч і вважалися римськими громадянами, але мали тільки право укладати торговельні угоди.

Невільники-раби також поділялися на групи. Найгіршим було становище тих, кого взяли в полон зі зброєю в руках.

Рабам дозволяли брати участь у релігійних ритуалах. Існувала традиція відпускання рабів на волю.

3. Повсякденне життя римлян

День у римлян розпочинався о третій (за нашим часом о дев’ятій) годині ранку. Римлянин снідав хлібом і вином, інколи сиром і медом. Потім ішов у своїх справах: до суду чи сенату. Багатий громадянин приймав бідних, роздавав їм їжу і гроші, сподіваючись, що його підтримають під час виборів. Обідали холодними та гарячими стравами, рибою, хлібом, вином. Після обіду розпочиналася сієста — час відпочинку. Робота всіх установ припинялася. Зачинялися храми, купецькі крамниці. Винятком були лише засідання сенату й суду, народні збори. Інколи раби також продовжували роботу в полі. Після сієсти римляни займалися спортом, ішли до терм, тренувалися на Марсовому полі. Потім вони вечеряли.

Улюбленими розвагами римлян були бої гладіаторів і перегони на колісницях. Десятки тисяч римлян збиралися до амфітеатру, щоб побачити, як гладіатори, звезені з різних провінцій, вбивали один одного чи боролися з хижими звірами — левами, ведмедями, биками. Інколи гладіаторські бої тривали по півроку. Долю переможеного гладіатора вирішували самі глядачі. Великий палець, що показував униз, означав смерть, піднятий угору — життя. Вигравши багато боїв, раб- гладіатор міг дістати волю.

Мешкали римляни залежно від статку або в інсулі (багатоповерховий багатоквартирний будинок), або в палаці, або в атріумі.

Атріум — дім заможного римлянина, який мав внутрішній двір, оточений із чотирьох боків критою колонадою (перестиль). У перестилі серед квітів і фонтанів сім’я проводила свій вільний час. Складовою дому були бібліотека та ойкос — велика зала для прийомів. У такому будинку із часом підлогу почали покривати мармуровою плиткою, а потім і мозаїкою. Стіни розписували фресками. Стелю прикрашали золотом і слоновою кісткою. Змінювалося й умеблювання кімнат: замість старих дубових меблів з’явилися меблі з деревини цінних порід, що завозилася зі Сходу. Разом із предметами побуту заможні римляни запозичували з Греції та країн Сходу також моду і звичаї. Дім оточували мурами. Зовні на стіні висів дзвіночок, який сповіщав господарям про прихід відвідувачів. На порозі мозаїкою було викладене слово «savle» — «будь здоровий», а інколи — мозаїчне зображення собаки.

Для обігрівання будинків римляни використовували водяне й парове опалення, яке підігрівало підлогу.

 Домашнє завдання

1.     Прочитати параграф відповідно до теми або додатковий матеріал на блозі

 


Дата: 12.04.2022

Тема.Римська республіка 

 

Дата: 11.04.2022

Тема: Природа та господарство Апеннінського півострова. Виникнення міста Рим.

Мета: охарактеризувати географічне положення, природу та кліматичні умови Апеннінського півострова; ознайомити з історією виникнення міста Рима та суспільно-політичним життям римлян.

   

            Доброго дня діти!  Сьогодні ми будемо вивчати  тему, пов’язану з Італією, здійснимо уявну подорож до цієї держави. Для того, щоб ми розпочали цю подорож, нам знадобляться перепустки. Але отримати їх ви зможете лише в тому випадку, коли відтворите в пам’яті знання з попередньої теми.( Перевірте себе):

 

  

Запитання на повторення

1. Історію виникнення яких держав стародавнього світу ми вивчили?

2. З чого ми розпочинаємо вивчення кожної країни?

3. Як природні умови впливають на господарську діяльність людей?

 

 

    Сьогодні ми перегорнемо наступну сторінку історії і дізнаємося як виникло місто Рим та з’ясуємо які природні умови Апеннінського півострова визначали заняття його мешканців.

 

      Вивчення нового матеріалу

 

1. Природно-кліматичні умови Апеннінського півострова

 

   Римська держава була розташована на території Апеннінського півострова. Ще в давнину греки стали називати його Італією. Спочатку цю назву вживали щодо південної частини Апеннінського півострова, багатої на пасовиська для худоби.

    Природним північним кордоном Італії є високі Альпійські гори. На південь від Альп відгалужуються Апенніни, що простягаються вздовж усього півострова. Це досить молоді гори, тому й досі там є діючі вулкани. Найбільша річка Італії – По. На захід і схід з гір збігали річки: Рубікон, Арно, Тибр. Вони судноплавні, що забезпечувало тісний зв’язок між областями. Земля тут неоднакова: і вулканічний ґрунт, і родючі червоноземи. Покладів корисних копалин небагато: золото та мідь, у середній частині півострова – залізо, мідь, олово, срібло. У дельті Тибру видобували сіль.

   Клімат за тих часів був вологішим і холоднішим за теперішній, особливо в північних районах. Як і Греція, Італія поділялася на історичні області, пов’язані з розселенням племен. Найпривабливіші за природними умовами були Етрурія, Лацій, Кампанія та Апулія. Італія перекладається як «країна телят». У III ст. до н. е. так почали називати весь півострів.

 

          Заповнити таблицю ( в робочому зошиті) з критеріями відповідно до прослуханого матеріалу, використовуючи атласи та карту.

 

Питання

Італія

1.          Півострів

      2.          Моря

      3.          Клімат

      4.          Рельєф

 

      5.         Острови

      6.        Корисні     копалини

 

 

2. Населення стародавньої Італії

    Віками в Італії осідали племена італіків, етрусків, греків, галлів, іллірійців. На острові Сицилія жили переселенці з Карфагена.

   Італіки прийшли з півночі в 2 – на початку 1 тисячоліття до н. е. й оселилися в центральній частині півострова. Вони виготовляли залізо, займалися землеробством та тваринництвом. Разом з італіками з Балкан переселилася й невелика частина іллірійських племен.

    Приблизно в 10 ст. до н. е. північніше від річки Тибр оселилися етруски. Геродот уважав, що вони – вихідці з Малої Азії. Інші автори доводять, що етруски прийшли з Греції або жили в Італії завжди. Етруски вирощували пшеницю, ячмінь, овес, виноград. З льону виготовляли одяг, вітрила для кораблів. Осушували болота й перетворювали їх на родючі поля. Успішно торгували: вивозили морем сировину, кераміку, мідні, бронзові, залізні речі, ювелірні вироби, дорогі тканини. До початку нашої ери етруски розчинилися серед інших племен Італії, проте залишили в історії помітний слід. Вони були засновниками першого державного утворення на землі Італії, яке об’єднувало 12 незалежних міст, кожне з яких засновувало колонії. Суперниками етрусків були греки та карфагеняни.

   Греки у 8-7 ст. до н. е. заснували багато колоній в Італії та на Сицилії. Найбільшими з них були Тарент, Куми та Сиракузи. Саме в греків етруски та римляни запозичили абетку. У 4 ст. до н. е. з півночі в Італію прийшли галли – кельтські племена, які оселилися в північній частині півострова.

 

 

 

3. Виникнення міста Рима

    Приблизно в 10-9 ст. до н. е. на пагорбах, розташованих у місцевості Лацій, на лівому березі річки Тибр, жили племена італіків – латини та сабіни. Поступово поселення цих двох племен об’єдналися та утворили нове, з фортецею на пагорбі Капітолій. Так виникло місто Рим, назване на честь легендарного засновника – Ромула. Пізніше римські історики писали, що ця подія сталась 21 квітня 753 р. до         н. е. Від цієї дати римляни вели своє літочислення.

   Кожен рід мав свою назву і складався з великих патріархальних сімей, які латинською мовою називалися фаміліями. Вони об’єднувалися в 3 триби (племені), кожна з яких складалася із 10 курій. Курії – це союзи чоловіків-воїнів, які стали основою формування армії. Кожна курія виставляла 100 піших воїнів та 10 вершників. Триби поступово перетворилися на райони міста.

   Спочатку кожен рід спільно володів землею, обробляв її гуртом. Поступово землю розподілили між найбагатшими сім’ями. Ці сім’ї отримували кращі ділянки завойованих територій. Патриції були такими заможними землевласниками. Вони володіли рабами, обіймали важливі посади в державі.

  Кількість мешканців Рима* постійно зростала. За 250 років від заснування населення міста зросло від 20 до 100 тис. Більшість римлян із числа прийшлого та збіднілого населення не належала до складу старих родів. Особисто вільні, вони не володіли землею, не мали права обіймати державні посади, одружуватися з патриціями. їх називали плебеями. Якщо, позичивши гроші, вони не могли їх повернути, ставали борговими рабами.

  Патриції – все корінне населення, що належало до родової громади за давніших часів у Давньому Римі. Потім так стали називати родову аристократію – привілейованих членів суспільства.

   Патриції жили просто і скромно. Раб їв за одним столом із своїм господарем, іноді ставав членом родини. Найнижчою верствою населення були слуги та раби.

 

* Зверніть увагу на те, яке закінчення має іменник Рим у родовому відмінку. Закінчення -а (Рима) вживаємо тоді, коли йдеться про місто; -у (Риму) - коли йдеться про державу.

     Місто Рим розташоване на сімох пагорбах. Головними з них були Палатин, Авентин і Капітолій.

 

 

    Існує італійське прислів’я «Рим не один день будували». Про історію виникнення міста населення склало чимало легенд.

 

    Коли Рем і Ромул виросли, то одразу стало видно їх царське походження. Вони займалися гімнастикою, билися з розбійниками, захищали бідних. Дізнавшись про таємницю свого походження, Ромул і Рем захопили Альба‑Лонгу, вбили Амулія і повернули престол своєму дідусеві. Невдовзі брати посварилися, бо обидва хотіли назвати місто на свою честь, і Ромул у гніві вбив Рема. А згодом заснував місто і назвав його Римом, латиною  – «Рома», і став його першим царем.

    Вважається, що Рим був заснований у 753 р. до н. е. Ромул, прагнучи збільшити свій народ, приймав усіх прибульців: жебраків, розбійників, рабів‑втікачів. Місто розросталося, але у його перших жителів не було дружин, оскільки навколишні племена, зневажаючи їхнім походженням, не віддавали за них своїх дочок. Тоді римляни пішли на хитрість – вони викрали дочок у своїх найближчих сусідів – племені сабинян. Із здобутими таким чином дружинами римляни поводилися дуже шанобливо, так, що невдовзі завоювали їх любов. Але батьки та брати сабинянок пішли на римлян війною. Одного разу під час битви на полі бою з’явилися заплакані жінки і кинулися в гущавину битви. Обіймаючи родичів і чоловіків, протягуючи їм дітей, що народилися, вони зупинили битву й примирили воїнів. Після цього багато сабинянських родин переселилися до Рима та увійшли до складу римського народу.

 

 

«Цікавинка про Рим»

   Рим був першим в світі містом-мільйонером. Першим містом Європи, яке перевищило римський рекорд за кількістю населення був Лондон ХІХ століття.

   Однією з головних проблем Стародавнього Риму була перенаселеність, тому міста розширювалися і в висоту. Але через невпевненість в міцності високих конструкцій імператор Август навіть видав указ, який забороняв будувати будівлі вище 21 метра.

 

 

     Плутарх про процес заснування Риму

   Поховавши Рема, Ромул заходився будувати місто… Він запросив з Етрурії чоловіків, які в усіх подробицях навчили його потрібних обрядів, настанов і правил. На нинішній площі для народних зборів вирили яму і поклали усе те, що люди вважали для себе корисним, а потім кожний кинув туди жменю землі, принесеної з тих країв, звідки він прийшов, і всю цю землю перемішали. Звідси, ніби з центру, немов описуючи коло, провели межу міста. Заснування Рима римляни святкують, називаючи цей день днем народження вітчизни.

 

Запитання (усно)

 

У чому особливість заснування міста Рим?

 

 

4. Царський період історії Стародавнього Риму

     Найдавнішим Римом управляли цар, сенат та народні збори. Цар був воєначальником, верховним суддею та верховним жерцем. Його обирав увесь римський народ. Сенаторів обирали по одному від кожного роду. Сенат разом із царем затверджував або відхиляв рішення народних зборів, які існували як зібрання по куріях. Кожна курія мала один голос.

   Сенаторів називали «батьками». Їх призначали довічно. Коли цар помирав, то до обрання нового правителя сенат щодня шляхом жеребкування визначав «виконувача обов’язків».

    Царі правили Римом від 753 до 509 р. до н. е. Усього в історії держави було сім царів. Першим з них став Ромул – засновник міста. Інші шість царів звеличили і упорядкували місто. Царі запозичили в етрусків знаки царської влади: золоту корону, що імітувала вінок з дубового листя, скіпетр з орлом, пурпурну туніку, гаптовану золотом. Особливою ознакою влади царя був спеціальний пучок різок, у який встромляли сокиру – символ могутності.

    Останній цар, Тарквіній Гордий, став зловживати владою й чинити утиски знаті. Тоді знать скинула його з престолу.

   Сенат – рада старійшин, яку обирали з патриціїв. У найдавнішому Римі – головна державна рада при цареві.

 

 

 Домашнє завдання

1Прочитати параграф відповідно до теми .

2 Перегляньте відео 


 

Дата: 05.04.2022 

 Тема: Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із теми «Антична грецька цивілізація класичної доби»

Мета: систематизувати, узагальнити та закріпити знання учнів з даної теми, визначити якість засвоєння знань.

Завдання: виконайте контрольну роботу за посиланням join.naurok.ua , код доступу

9031049

Дата: 04.04.2022

Тема:Еллінмізм

Мета: познайомити з історією елліністичних держав, що виникли після розпаду держави Александра Македонського, із внеском народів країн Східного Середземномор’я у світову культуру.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

Після смерті Александра Македонського його держава розпалася на три окремі держави: Македонію, куди ввійшла і Греція, Сирію, і Єгипет. Вони називалися  елліністичними, тобто «схожими на грецькі».

   Протягом всієї доби еллінізму стрімко розвивалися елліністична наука та культура. Сьогодні ми побуваємо в деяких центрах елліністичної культури й познайомимося з архітектурними та скульптурними пам’ятками епохи еллінізму.

    Бажаю вам успішної праці та цікавих відкриттів.

 

1.     Розвиток елліністичних держав

     Найбільшими елліністичними державами були Єгипет та держава Селевкідів.

 

    У Єгипті правив Птолемей Лаг на прізвисько «Спаситель», засновник династії Птолемеїв. Столиця держави Александрія стала найбільшим містом світу, яке сучасники порівнювали із центром Всесвіту. У забудові Александрії було враховано досягнення античного містобудування й архітектури. Рівні широкі вулиці перетиналися під прямим кутом. Близько третини міста займав комплекс царських споруд: окрім власне царського палацу, до нього належали інші споруди й паркові ансамблі. Александрія була великим портом.

   Уже в 3 ст. до н. е. Єгипет постачав продукти харчування всьому античному світу. Знаними у світі були єгипетські вироби з кольорового скла, тканини з вовни та льону, папірус, посуд, вироби із заліза, міді й бронзи.

   Головним суперником Єгипту була держава Селевкідів. Засновником держави був Селевк, один із колишніх охоронців Александра Македонського. Тут також було встановлено монархію. Самому Селевкові належать слова: «Завжди справедливо те, що встановлено царем». Час від часу різні частини держави проголошували незалежність. Наприкінці 3 ст. до н. е. від неї, зокрема, від’єдналася Парфія. У 83 р. до н. е. вірменський цар Тигран II завоював більшу частину держави Селевкідів, і лише невеличке володіння в Сирії проіснувало ще 20 років, після чого було завойоване Римом.

   У самій Греції занепадали всі галузі господарства, особливо землеробство та тваринництво. Водночас з’явилися нові види та центри ремесла. Так, острів Кос уславився своїми прозорими тканинами; на острові Парос видобували славнозвісний мармур. Відбулося небачене зростання кількості античних «банків» (трапезитів – від грецького «трапеза» – стіл) – обмінних пунктів та місць, де можна було віддати та взяти гроші під відсотки або коштовності й покласти гроші на збереження. Греки неодноразово повставали проти македонського панування, адже прагнення до демократії елліни не втрачали ніколи.

 

   

2. Розвиток науки

   

   Александрія зажила слави найбільшого наукового центру елліністичного світу. Тут було створено наукову установу, яка дістала назву мусейон (музей), що в перекладі означає «житло муз». Багато наукових відкриттів цієї доби належить александрійським ученим. При александрійському мусейоні постала й перша в історії людства бібліотека, якою могли користуватися і городяни, і мандрівники. Усередині бібліотеки стояли столи для читання й письма, а біля них – крісла й ложа (греки любили читати лежачи за столом на м’яких ложах). Писали в той час або на папірусі, або на спеціально обробленій шкірі – пергаменті (від назви міста Пергам, де вперше стали виготовляти цей матеріал для письма). Дослідники твердять, що александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. рукописних книг.

    Добу еллінізму вважають добою розквіту науки. Відомими вченими були Евклід з Александрії, автор математичної енциклопедії, та Архімед із Сиракуз – засновник кількох розділів фізики. За доби еллінізму з’являються нові філософські школи. Засновником однієї з них був філософ Зенон з острова Кіпр. Він проповідував життєву активність, закликав дбати про суспільне благо. Свою школу мав також Діоген. Філософи тієї доби зосереджували увагу на окремій людині та її проблемах. Так, філософ Епікур своє завдання вбачав у звільненні людини від страху перед смертю й долею. Він заперечував втручання богів у життя природи та людини.

   

  

3. Архітектура та скульптура доби еллінізму

    Архітектура та скульптура розквітли в усьому елліністичному світі. Небачених масштабів досягло містобудування. В архітектурі найбільше уваги приділяли будівництву театрів, гімнасій, палаців правителів. Найяскравіша риса архітектури еллінізму – прагнення до грандіозності. На Акрополі столиці Пергамського царства в 180 р. до н. е. спорудили вівтар Зевса та Афіни, який мав, за задумом архітекторів, затьмарити велич Афінського Парфенона. Вівтар – величезний мармуровий поміст для жертвоприношень верховному богові греків – було прикрашено величним рельєфом. Сюжет рельєфу – битва богів з гігантами –  символізував перемогу пергамських царів над ворогами. Могутні боги стрімкими рухами атакують і валять додолу гігантів. Пам’яткою культури еллінізму є одне із семи див світу – Колос Родоський – 37-метрова бронзова статуя бога Геліоса на Родосі.

  За доби еллінізму з’являються скульптурні портрети, які передавали індивідуальні риси, статуї старих і дітей. Прикладом таких творів є портрет Александра Македонського роботи Лісіппа, статуя хлопчика з гусаком скульптора Боефа. Скульптори доби еллінізму навчилися втілювати душевні переживання людей. Про це свідчить скульптурна група «Лаокоон та його сини» роботи родоських скульпторів.

  Лаокоон у грецькій міфології – жрець Аполлона в Трої. Під час Троянської війни цей звитяжець застерігав троянців не заносити в місто дерев’яного коня. Переймаючись, що троянці прислухаються до Лаокоона, богиня Афіна наказала двом зміям задушити його разом із синами.

   Багатофігурність, складність композиції, динаміка характеризують й інші елліністичні твори. Зокрема, до нашого часу також збереглася скульптурна група «Фарнезький бик». Чудовими зразками елліністичного мистецтва є статуї Афродіти (Венери) Милосської та Ніки Самофракійської. Довгий час статуя Аполлона Бельведерського вважалася вершиною античного мистецт

На території Греції знаходяться 6 і 7 чудо світу:

                                              Чудо шосте. Колос Родоський

   Ця гігантська статуя була 30 чи 40 метрів заввишки. Споруджений Колос був 281 р. до н. е., а звалився під час землетрусу 225 р. до н. е. Він був заважкий навіть для самої землі. «Навіть лежачи, був Колос Родоський щe чудом світу», – писав Пліній.

    

                     Чудо сьоме. Маяк на острові Фарос (Фароський маяк)

    В 332 р. до н.е. Александр Македонський заснував Александрію Єгипетську. Визначною пам'яткою міста був маяк колосальних розмірів – одне із Семи чудес світу. 120-метрова вежа мала три яруси. Маяк був ще й добре укріпленою форте­цею з великим військовим гарнізоном.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

  1.Прочитати параграф відповідно до теми

   2.Переглянути відео 


 

 

Дата: 29.03.2022

Тема. Імперія Александра Македонського.

Мета: ознайомити учнів з подіями Східного походу; оцінити особу Александра Македонського як людини, як видатного стратега, державного діяча; дати оцінку імперії Александра Македонського; розкрити причини перемог Александра.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО.

Де народився Александр Македонський?

Майбутній правитель з’явився на світ у червні 356 року до н.е. в місті Пелла в сім’ї македонського царя Філіппа II. Він був другою дитиною, але його брат Філіп III був недоумкуватим.

Навчався юнак у своїх родичів в Міезе, відповідно до встановленої тоді традиції. Коли йому виповнилося 13 років, його вчителем став Аристотель. Александра вчили етики, політики, філософії, літератури, медицини та поетики.

У віці 16 років батько вперше довірив йому кермо влади. Філіп ІІ вирушив в цей час завойовувати Візантію. На батьківщині піднялося повстання фракійських племен. Але юному Македонському вдалося його придушити, проявивши себе успішним полководцем. Через 2 роки він уже командував військом в битві при Херонеї. Короля Філіпа ІІ вбили в 336 році до н.е. і Александра проголосили царем.

 

Що відрізняло Александра Македонського від інших правителів?

Він брав вірування і традиції захоплених територій, не насаджував свою культуру завойованим народам. Завдяки такій політиці повстань на підкорених територіях не було, але, разом з тим, серед співвітчизників царя вона викликала бурю невдоволення. Пізніше цю систему будуть застосовувати на практиці давньоримські імператори.

 

Александр Македонський: особисте життя

Офіційних жінок у Македонського було 3. Першою дружиною була Роксана, Бактрійська княжна. Вони одружилися коли їй було всього 14 років (327 рік до н.е.). Вона народила йому законного, єдиного прийнятого сина Александра. Наложниця Барсіно подарувала йому сина Геракла.

 

 

У 330 році до н.е. Александр Македонський одружився відразу на двох перських царівнах – Статире (дочка царя Дарія) і Парісатіда (дочка царя Артаксеркса III). Це були політичні союзи.

 

Коли помер Александр Македонський?

Ще в 323 році до н.е. правитель планував похід на Аравійський півострів з метою завоювання Карфагена. За пару місяців до початку походу Александр Македонський захворів малярією (згідно з іншою версією його отруїли). Він кілька місяців не піднімався з ліжка, перебуваючи вдома в Вавилоні. У червні у нього відібрало мову, почалася лихоманка. Через 10 днів, 10 червня 323 року до н.е. полководець і великий цар Александр Македонський помер у віці 32 років.

 

Риси характеру Александра Македонського

    В особі Александра Македонського дивним чином поєднувались такі якості, як обережність і ризик, розсудливість та інтуїція. Як і у Філіппа ІІ в Александра спостерігали ті самі некеровані вибухи гніву та  пориви ентузіазму. Занурившись у світ міфології, він уявив, що в його жилах тече кров героїв – його предків. Оскільки Александр вважав себе надлюдиною, він і поводився як надлюдина. Його недоліки ніщо порівняно з його перевагами: завзяттям і творчим поривом. Досвідчений вершник, грізний повелитель, найбільш видатний з усіх полководців, він виявляє себе і як геніальний організатор. Александр виявляв цікавість до духовного життя; він тверезо мислив, хоча й довіряв своїй геніальній інтуїції.

1.Початок правління Александра Македонського

    Після загибелі Філіппа II влада перейшла до його сина Александра, двадцятирічного юнака. Довідавшись про це, Демосфен сказав: «На македонському престолі - хлопчисько. Це допоможе нам скинути ярмо і стати знову незалежними». Історія свідчить - щодо «хлопчиська» він помилився.

Правління Александр розпочав з того, що розправився зі своїми ворогами та жорстоко придушив повстання грецьких держав, які хотіли позбутися влади Македонії. Грецькі поліси підтвердили рішення загальногрецького з'їзду в Коринфі і надали Александру вищу владу для ведення війни з Персією.

У 334 р. до н. е. греко-македонське військо на чолі з Александром переправилось у Малу Азію. Розгромивши персів біля річки Гранік, Александр рушив на південь уздовж Середземного моря. Він підкоряв одне за одним грецькі міста Малої Азії, обіцяючи їм цілковите визволення з перської неволі.

Заволодівши Малою Азією, Александр рушив у Сирію. Йому назустріч виступив перський цар Дарій ІІІ із величезною армією. Біля міста Ісса відбулася битва, у якій перські війська зазнали поразки. Дарій ІІІ утік з поля бою. Александр захопив у полон матір, дружину й двох доньок перського царя.

Майже всі фінікійські міста без опору підкорилися македонському царю. Лише місто Тір відмовилося впустити вороже військо. Його правителі розраховували на неприступність міста, яке було розташоване на скелястому острові, за 800 м від берега.

За допомогою флоту фінікійських міст, що йому здалися, Александр оточив Тір довкруж. Одночасно за його наказом від берега до стін міста насипали в морі дамбу. Потім за допомогою таранів, установлених на кораблях, у стінах зробили невеликий пролом. Захисники міста не одразу його помітили.

Александр разом із воїнами вдерся через пробиту стіну в місто. Запеклий бій тривав і на вулицях. Проте сили були нерівні. Греки та македоняни святкували перемогу. Місто віддали армії на пограбування. Вісім тисяч полонених захисників міста Александр наказав стратити, ще тридцять тисяч мешканців продали в рабство.

Дарій III зробив спробу розпочати з Александром мирні переговори. В обмін на свою сім’ю Дарій пропонував македонському правителю всю Азію до Євфрату, величезну суму грошей та віддати за нього одну зі своїх дочок. Проте Александр відмовився від цих пропозицій, вимагаючи від перського царя здатися без будь-яких умов.

З Фінікії Александр рушив у Палестину, а потім у Єгипет. Тут македонського царя зустріли як визволителя від перського поневолення. Жерці проголосили його фараоном і богом, сином великого Амона. Александр заснував у західній частині дельти Нілу місто Александрія, яке згодом стало головним портом і другим за величиною та економічним значенням містом Єгипту.

2. У результаті яких подій впало Перське царство?

З Єгипту Александр з військом рушив углиб Перської держави, а саме у Дворіччя. Без перешкод греко-македонське військо переправилось у верхів’ях Тигру та Євфрату. Назустріч їм повільно рухалось військо перського царя. Восени 331 р. до н. е. поблизу селища Гавгамели відбулась вирішальна битва. Дарій III для бою вибрав широку рівнину, де його слони та колісниці мали простір для дій. Хоча чисельна перевага була в персів, військо Александра було значно боєздатнішим.

Битва розпочалася вранці. Перські колісниці, до яких були прикріплені гострі коси, рушили на греко-македонське військо. Проте македонські лучники перестріляли багатьох візничих, а воїни швидко розступилися і пропустили колісниці між своїми рядами.

У цей час на чолі кінноти Александр пробився до центру перського війська, де був Дарій III. Хоч його оточували охоронці, перський цар так злякався, що втік з поля бою. Його воїни в центрі і на лівому фланзі не витримали натиску греко-македонського війська і так само почали тікати. Александр зі своєю кіннотою завершив розгром перської армії.

Переслідуючи ворога, переможці зайняли Вавилон, Сузи, Персеполь. Захоплена здобич була такою великою, що для її перевезення знадобилося кілька тисяч верблюдів. Александр наказав спалити палац у Персеполі, який прославляв могутність перських царів. Водночас було знищено чудові твори мистецтва Дарій III, який тікав від переслідувачів, був убитий своїми вельможами. Після його загибелі Александр був проголошений царем Азії.

3. Чим завершився похід македонського війська в Середню Азію та Індію?

Хоча Перське царство розпалося, не всі його землі визнавали владу завойовника. Особливо запеклий опір чинили жителі Середньої Азії. За три роки Александру вдалося підкорити лише невелику її частину.

Із Середньої Азії Александр у 327 р. до н. е. повів свої війська в Індію. Він мріяв дійти до «краю землі», який, за уявленнями греків, мав бути за річкою Інд. Грецькі та македонські воїни розгромили армію могутнього правителя Північної Індії Пора. Александр мав намір продовжити похід далі на схід і захопити долину річки Ганг. Але воїни, виснажені тривалими походами, тропічними дощами та хворобами, відмовились іти далі. Вони вимагали повернення на батьківщину. Так, у 326 р. до н. е. Александр завершив свій останній похід. Від початку війни з Персією пройшло 8 років.

Повернення з Індії було дуже важким. У притоці Інду було збудовано флот, і на ньому вирушила частина армії, решта ішла вздовж берегів річки. Діставшись гирла Інду, Александр розділив армію на дві частини: флот досліджував морський шлях до Перської затоки, а сам полководець повів армію сухопутним шляхом уздовж південних морських кордонів своїх володінь.

Військо Александра кілька місяців ішло по спекотній, безводній пустелі. За цей час у його війську зникла будь-яка дисципліна, почалися епідемії. Зв’язок із флотом було втрачено; провідники заблукали, і здавалося, що військо Александра так і не досягне мети. Та нарешті, через три місяці обидві частини армії Александра дісталися Перської затоки. На честь цієї події було влаштовано бучне святкування, розваги і бенкети. Лише на початку 324 р. до н. е. він прибув у Дворіччя. Александр не захотів повертатися в Македонію і зробив своєю столицею Вавилон.

 

4. Якою була система управління в імперії Александра? Унаслідок греко-македонських завоювань утворилася величезна держава, яка простягалася від Балканського півострова до річки Інд. Історики називають її імперією Александра. На її території проживало багато народів, які мали різну культуру і говорили різними мовами. Майже у всіх областях держави Александра управителями були його віддані полководці.

Для укріплення своєї влади Александр у завойованих землях засновував нові міста і розміщував у них загони грецьких та македонських воїнів. Життя таких міст було організоване за грецьким зразком: будувалися театри, храми грецьким богам. Населення поповнювалося за рахунок переселенців із Греції. Багато таких міст було названо на честь македонського полководця - Александріями.

Із часом змінювалися погляди та характер Александра. Він став підозріливим і жорстоким, поводився, як спадкоємець перського царя: носив розкішне перське вбрання, вимагав, щоб полководці падали перед ним на коліна, цілували поли його одягу та поклонялись йому, як богові.

Александр мріяв поєднати народи Європи та Азії і створити єдиний народ єдиного «світового царства», правителем якого буде він сам. Мав плани переселення народів з Азії у Європу і навпаки. У майбутній «світовій державі» за цими планами повинні панувати рівність усіх громадян та їхній добробут, однакова освіта й однаковий одяг для всіх.

У Вавилоні Александр готувався до нових походів, будував величезний флот. Та цим планам не судилося збутися. Влітку 323 р. до н. е. він захворів на лихоманку й помер у віці 32 років.

5. Як і коли розпалася імперія Александра Македонського?

Після смерті Александра Македонського розпочалася тривала й запекла боротьба між полководцями та родичами царя за владу й землі величезної держави. У цій боротьбі загинули мати, дружина, маленький син Александра, чимало його сподвижників. Зрештою держава розпалася на декілька самостійних царств. Головними з них були Македонське, Єгипетське та Сирійське.

Правителями нових держав стали полководці Александра. Їхня влада була спадковою і передавалася від батька до сина. Основною опорою правителів були переселенці з Македонії та Греції. З їх числа при значилися стратеги, управителі областей, судді та чиновники.

Домашнє завдання.

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Виконати онлайн-тести за посиланням: join.naurok.ua , код доступу 9630189

 

Дата: 28.03.2022

Тема: Мистецтво та «Золотий вік» Афін

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

1.Періоди розвитку мистецтва давньої греції.

 

Усе грецьке мистецтво можна поділити на періоди розвитку:

Гомерівський період — XIIVII ст. до н. е.

Архаїчний період — VIIIV ст. до н. е.

Класичний період — IVV ст. до н. е.

                  

2. Гомер. Філософія та історія.

 

       Найвидатнішим поетом давні греки вважали Гомера, якому антична традиція приписує створення поем «Іліада» та «Одіссея». У поемах змальовано героїчне минуле грецького народу.

Намагання пояснити будову світу стали причиною появи такої галузі людських знань, як філософія. Слово «філософія» в перекладі із грецької мови означає «любов до мудрості». Вважають, що першим філософом був Фалес Мілетський. Також до видатних грецьких філософів належать Піфагор, Сократ, Платон та Аристотель. Вони намагалися створити цілісну картину світу й зрозуміти його будову, з’ясувати природу людини, суть її відносин із державою.

Багато інформації про тогочасний світ дійшло до нас завдяки праці «батька історії» Геродота із Галікарнаса, що жив у V ст. до н. е. Геродот відвідав багато країн: Єгипет, Дворіччя, Ханаан, Фінікію, а також грецькі міста-колонії на території сучасної України, північне узбережжя Африки, більшість островів Середземного моря. Всюди він розпитував місцевих жителів про їхнє сьогодення та минуле. На основі цих відомостей та власних спостережень він написав дев’ять книг «Історії».

 

3. Театр

Дуже популярною розвагою в Давній Греції був театр. Він сформувався на основі сценок, які влаштовували під час Діонісій — святкувань на честь бога виноробства Діоніса. Пізніше театральні вистави показували і під час інших свят. Їх проводили на галявинах або площах, але із часом для цього почали зводити спеціальні споруди — театри.

 

У середині V ст. до н. е. афінський театр вміщував до 20 тис. глядачів, що становило 7 % населення Еллади.

У виставі брали участь від одного до трьох акторів, а також хор із 15 осіб. Акторами були лише чоловіки. Вони виконували всі ролі, у тому числі жіночі. Для того щоб глядачам було зрозуміло, кого саме вони зображують, актори надягали великі, яскраво розфарбовані маски. Хор пояснював глядачам, що відбувається на сцені.

Переважна кількість вистав були трагедіями. Вони розповідали про героїв, богів або ж реальні історичні події. Трагедії здебільшого не мали щасливої розв’язки, а головний герой часто помирав у кінці історії. Найвідомішими авторами трагедій були Есхіл та Еврипід, які жили в VIV ст. до н. е.

Комедії з’явилися пізніше за трагедії і вважалися менш почесним жанром, але теж були популярними. У них висміювали нечесних політиків, а також вади пересічних людей: глупоту, жадібність, марнославство тощо. Відомим автором комедій був Аристофан, який жив у V ст. до н. е.

                                

 4. Мистецтво та архітектура.

 

Давньогрецьке мистецтво прагнуло досягти досконалої гармонійної краси. Її вираженням була зовні досконала та наділена високими моральними якостями людина. Гармонія пропорцій людського тіла була взірцем для наслідування у творах мистецтва.

Прагнення досягти цієї гармонії яскраво проявилося в архітектурі. Під час проектування будівель використовували вироблені протягом століть принципи гармонійного розміщення частин цілого. Система цих правил мала назву ордер. Існували три основні ордери: дорійський, іонійський та коринфський. Різницю між ними ілюструють пропорції колон, які були основним елементом давньогрецької архітектури.

Приземкуваті колони дорійського ордера за своїми пропорціями мали нагадувати кремезну фігуру чоловіка-атлета. Їх використовували під час спорудження храмів олімпійським богам. Колона іонійського ордера мала відображати фігуру зрілої жінки, а коринфського, яка була тоншою та багато декорованою, — молодої дівчини.

 

 

Скульптура підпорядковувалася тим самим законам гармонії, що й архітектура. Вона зображувала досконалі чоловічі та жіночі фігури. Виготовляли їх із піщанику, мармуру, дерева або виливали з бронзи і в більшості випадків яскраво розфарбовували. Скульптурами прикрашали громадські будівлі та храми. Одним із найвидатніших грецьких скульпторів та архітекторів був Фідій. Його 17-метрова статуя Зевса в Олімпії вважається одним із семи чудес світу.

 

Давньогрецькі гончарі досягли великої майстерності. У VI ст. до н. е. на червоній глині малювали фігури чорною фарбою (чорнофігурний стиль). У V ст. до н. е. весь фон зафарбовували в чорний колір, а для фігур залишали червоний незафарбований колір глини (червонофігурний стиль).

 

           5. «Золотий вік» Афін.

Після завершення персько-грецьких війн Афіни увійшли в період свого найбільшого розквіту — «золотий вік». Це відбулося завдяки тому, що Афіни стояли на чолі об’єднання полісів-переможців і контролювали спільну скарбницю цього об’єднання. Ці багатства тогочасний правитель Афін Перикл використав на розвиток поліса. За його розпорядженням було повністю перебудовано акрополь. Тут було зведено храм богині Афіни Парфенон; Пропілеї — головні ворота, які вели на акрополь і храм Безкрилої Ніки (Перемоги); храм Ерехтейон.

 

Проте піднесення грецької класичної культури збіглося в часі з політичним занепадом. Спалахнули Пелопоннеські війни — боротьба між Афінами та Спартою за панування в Елладі.

Тривалий час жодна зі сторін не могла здобути вирішальну перемогу.

Зрештою спартанським військам вдалося розгромити сили афінян. Пелопоннеські війни ослабили та роз’єднали грецькі поліси.

«Золотий вік» Афін — час найвищого розвитку Афін, у тому числі мистецтва (V ст. до н. е.); піднесення класичної грецької культури.

 

Висновки

Давньогрецьке мистецтво пройшло кілька етапів розвитку після загибелі Мікенської цивілізації: гомерівський, архаїчний та класичний періоди.

Однією з найбільш популярних розваг у Давній Греції був театр.

У V ст. до н. е. Афіни переживали свій «золотий вік», але їхнє суперництво зі Спартою за панування в Елладі прискорило занепад усієї Греції.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ6

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Переглянути відео: 


 

 

 Дата: 22.03.2022

Тема «Демократія в Афінах»

Мета: сформувати уявлення про зародження демократі в Афінах; засвоїти терміни «аристократія», «демос»; сформувати уявлення про зародження олігархії на прикладі Солона; розглянути історичний портрет Пісістрата та зародження тиранії; формувати історичну свідомість;виховувати  повагу до минулого інших держав.

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.     Афінська демократія.

Античний світ подарував людству не лише блискучі зразки літерату­ри, мистецтва, архітектури, а й політичні інститути, що стали надбанням наступних поколінь.

Прикладом рабовласницької демократії є державний устрій Афін.

Афінська демократія' вважається найбільш розвинутою і довершеною формою демократичного устрою античних рабовласницьких держав. Золо­тим віком античної демократії став час від середини V до середини IV ст. до н. е. Формування системи органів афінської демократії було наслідком тривалого історичного періоду.

Будь-яка політична система, зокрема й афінська демократія, спрямована на врегулювання відносин між класами, соціальними групами, окремими людьми. У грецьких містах основою соціально-економічної та політичної організації був колектив громадян. Досягненням грецької політичної думки була розробка самого поняття "громадянин". У давньосхідних деспотіях такого поняття не існувало.

Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. У такі списки заносились імена юнаків та дівчат з 18 років, які впродовж року проходили спеціальне військово-тренувальне навчання і рік були охоронцями державних кордонів. Тільки в 20 років вони ставали повноправними громадянами.

Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших — право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других — обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо.

Головним органом влади в Афінах були Народні збори, на які збира­лися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни і

 Демократія — форма політичної системи суспільства, побудованої на народовладді, активній участі громадян у житті країни, гарантії права обирати і бути обраним у найвищі органи влади.

Серед органів афінського управління значне місце посідали чисельні колегії, що наглядали за ринковою торгівлею, дотриманням порядку і чис­тоти тощо. Існувала колегія з поліцейськими функціями. Ці колегії, до яких обирали лише на один рік, були не бюрократичними, а надзвичайно ділови­ми і працездатними органами.

Одним із важливих органів афінської демократії був громадський суд геліея. Він обирався в кількості 6 тис. громадян (з ЗО років). Це був найвищий судовий орган, який розглядав як приватні, так і державні спра­ви, контролював діяльність найвищих посадових осіб, затверджував зако­ни, ухвалені на Народних зборах. Судовий процес відбувався за принци­пом змагання: обвинувач наводив докази вини, відповідач їх спростовував.

Крім судових справ на геліею було покладено відповідальність за охо­рону всієї системи афінської демократії. Ще одним засобом охорони де­мократичного устрою було існування системи постійної та суворої звітності практично всіх посадових осіб. Навіть знаменитий Перікл, перший стратег держави, ретельно готувався до звіту перед громадянами.

Демократичний устрій Афін передбачав участь в управлінні держа­вою всіх категорій афінських громадян. Проте, щоб забезпечити реальну участь у суспільному житті середніх і навіть нижчих верств афінського громадянства, було розроблено відповідну соціальну програму, якою перед­бачалися посадова плата, плата за участь у роботі Народних зборів, Раді п'ятисот, геліеї тощо.

Держава стежила за тим, щоб не скорочувалась чисельність землевлас­ників, наглядала за торгівлею, запобігала підвищенню цін і спекуляції.

Афінська держава піклувалася про освіту і виховання громадян, розви­ток мистецтва і театру.

 

 

 

 

2.Реформи Солона. Зародження  олігархії.

 У 594 р. до н. е. першим архонтом Афін був обраний Солон (між 640 і 635 - близько 559 рр. Дон.е.), який, будучи наділеним великими повноваженнями, здійснив економічну, політичну та судову реформи. Вони відзначалися поміркованістю та компромісним характером і стали важливим етапом в утворенні Афінської держави.

В економічній сфері: ліквідовано боргове рабство та скасовано борги селян (проведено, так звану, сисахвію); коштом держави було викуплено та повернено на батьківщину всіх афінян, проданих за межі Аттики в рабство; законодавче визнано приватну власність на землю, допускався її продаж і роздроблення; запроваджувалася монета; було прийнято закон про те, що батьки мають навчити синів якогось ремесла; заборонялося не працювати.

У політичній сфері: скасовано владу родової аристократії (право на зайняття вищих посад і політичне керівництво за привілеєм від народження — геннекратію) та запроваджено привілеї майна та суспільної служби -тимократію (тиме—майновий ценз). За майновим 40

І ценз: усе цивільне населення поділялося на чотири класи. За основу цензу було взято земельний ценз, тобто прибуток, одержуваний від землі.

І клас — пентаксіомедімни — особи, що одержували від землі не менше від 500 медимів сільськогосподарської продукції на рік. Вони повинні були служити у важко озброєній піхоті.

ІІ клас — вершники — одержували не менше за 300 медимів і повинні були служити в кінноті.

III клас - зевгіти - одержували не менше від 200 медимів і служили в піхотному ополченні.

IVклас — фети — одержували до 200 медимів і служили в легкоозброєній піхоті та на флоті.

Державні посади мали право займати лише особи, належні до перших трьох класів, а архонта — тільки до першого. Члени четвертого класу брали участь у прийнятті законів і виборах посадових осіб. .

Реформи Солона були важливим етапом на шляху до формування політичної організації в Афінах.

2.     Тиранія Пісістрата

    Тиранія панувала в Афінах півстоліття (560 – 510). Спочатку правив містом Пісістрат (до 527 р.), потім два його сина, Гіппій та Гиппарх. Після завершення законодавства Солона, в Аттиці сталася боротьба партій, на чолі яких стояли люди із знатних родів. Вождем одного з таких партій, що спиралася на простий народ, був родич Солона, розумний, красномовний і енергійний, але разом з тим дуже честолюбний Пісістрат. Він повторив спробу Кілона, але вже з повним успіхом – домігся у народу дозволу оточити себе охороною і опанував Акрополем. Правда, йому двічі доводилося віддалятися у вигнання, але щоразу він знову повертався до влади, другий раз за допомогою найманого війська (в загальній складності Пісістрат правил Афінами лише 17 років, а 16 років провів у вигнанні). Багато противники Пісістрата втекли з Афін, в інших він взяв в заручники їхніх дітей, але загалом його правління відрізнялося поміркованістю. Він не скасував установлений Солона і, навпаки, навіть намагався їх підтримувати, але всі важливі посади в державі заміщалися лише родичами і друзями тирана. Народні збори теж продовжувало існувати, але втратив усяке дійсне значення, тому що більшість громадян співчувало правління Пісістрата і аж ніяк не бажала йому заважати діяти по-своєму. Справа в тому, що тиран направив всі свої зусилля на поліпшення матеріального побуту населення Аттики. Особливо протегував Пісістрат селянського класу: він заснував особливих сільських суддів, відкрив нужденним кредиту з державної скарбниці, звільнив гектемориев і розподілив між багатьма з них ділянки землі в маєтках. Особливий розвиток отримала і будівельна діяльність держави: споруджувалися залізниці і водопроводи, споруджувалися храми (початок будівництва храму Зевса Олімпійського) і т. п., для чого вперше був введений прибутковий податок. Крім того, Пісістрат поклав початок морського могутності Афін, так як вперше при ньому це держава стала надавати вплив на сусідні Кіклади і заводити колонії (Сигей біля входу в Геллеспонт, а у Фракії місце майбутнього Амфиполя). Міжнародне становище Афін було укріплено союзом з деякими сусідами. Діяльність тирана була спрямована і на духовну сторону життя. Він надав значення державного культу колишньому особливо поширеним серед поселян шанування бога Діоніса і встановив свято великих діонісій, під час яких стали даватися перші драматичні вистави. В Афіни при ньому приїжджали деякі поети, і йому ж приписується перше зібрання воєдино окремих рапсодій Іліади і Одіссеї. Таким чином лише при Писистрате в середині VI ст. Афіни стали перетворюватися на державу, яка могла грати значну роль в економічному, культурному та політичному житті Греції.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Виконати онлайн-тести за посиланням:join.naurok.ua , код доступу 

7933169

       Дата: 21.03.2022

       Тема: «Давня Спарта»

        Мета: сформувати уявлення про природно-географічні умови Лаконіки та її населення, про основні заняття та повсякденне життя жителів; розкрити причини  виникнення  Спартанської  держави  та  державного  устрою.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

1.Географічне  положення  Спарти.  

 

      

 У  X ст. до н. е. з'явилися на Балканському півострові племена дорійців, які зламали опір держав мікенської (ахейської) культури. Племена завойовників поширилися по всьому Пелопоннесу, підкоривши місцевих ахейців. За розвитком дорійці поступалися народам мікенської культури, але володіли зброєю із заліза. Мабуть, саме це відіграло вирішальну роль у війні. На захоплених землях у південному Пелопоннесі дорійці   утворили державу Спарту (Лакедемон).

На південному сході Пелопоннесу розташована область Лаконіка. У центрі її лежить річкова долина. Високі й важко прохідні гори оточують долину з трьох боків. Морські береги Лаконіки обривисті або, навпаки, низькі й болотисті. У долині були родючі землі й добрі пасовиська. Ще більше славилася родючістю сусідня область Мессенія, розташована на південному заході Пелопоннесу.

 

Більшість родючої землі Пелопоннесу знаходилася на території Мессенії. Спартанці прагнули захопити цю країну. У VIII ст. до н. е. розпочалася Перша Мессенська війна. Мессенці не поступалися ворогові ані мужністю, ані стійкістю. Вони понад 18 років боролися за незалежність вітчизни, але врешті Мессенія зазнала поразки. Тепер народ Мессенії віддавав Спарті половину врожаю. Та мессенці не бажали коритися. У другій половині VII ст.. до н. е. вони повстали проти спартанців. Під час Другої Мессенської війни Спарта захопила майже всю Мессенію.

Отже, щоб тримати в покорі підкорені народи, головним заняттям спартанців повинна була бути військова справа.

 

2. Соціальний і політичний устрій. 

Підкорене населення опинилось у становищі державних рабів – ілотів, їх примусово розселили по всій території Лаконіки і закріпили за ділянками орної землі, яка тепер належала родинам спартіатів. Ілоти її обробляли, забезпечуючи завойовників плодами своєї праці.  Ілоти вважалися рабами не окремо громадян, а всієї держави.

Усіх жителів Спарти, які не мали громадянських прав, називали періеками («сусіди»). Вони були вільними, але не могли брати участі в державних справах. Це насамперед вільні ремісники, торговці, землероби, нащадки корінного населення Пелопоннеського п-ва.

Вся влада в державі  була в руках нащадків дорійців – спартіатів. Їх головним завданням була – війна.

 

 

 

 

       Щоб утримувати в покорі величезну кількість поневолених ахейців, спартіатам довелося перетворити своє місто  на щось подібне до військового табору. Найбільше боялись спартіати мессенських ілотів. Тому почали здійснювати криптії – полювання на ілотів. Вночі спартанська молодь вирушала за межі міста й убивала зустрінутих ілотів.

 

 

3. Закони Лікурга

Установлений порядок у спартанській державі міг триматися лише на силі зброї. Лікург, спартанський правитель, жив у IX—VIII ст. до н. е. Про нього немає достовірних відомостей. Спартанці свято шанували пам'ять про нього й ретельно виконували закони, які він заповідав.

Закони Лікурга

1.     Заборона золотих і срібних монет

2.     Земля –власність держави.

3.     Всі  спартанці мали рівні права.

4.     Спільні обіди- сіситії.

5.     Заборона зовнішніх відносин.

 

Політичний устрій Спарти

 В Спарті  не було демократії, тому що головну роль відігравали рада старійшин, а не народні збори. Не було і аритсократії, тому що аристократія – це правління найбагатших, а спартанці вважали себе рівними.

Отже, в Спарті існувала така форма правління як олігархія – влада «небагатьох».

 


 

 

 

4.Побут спартанців

 

У спартанців не були розвинуті ні науки, ні мистецтво. Навіть по зовнішньому вигляду сама столиця місто Спарта була схожа на військовий табір. Тут не було ні ринку, ні ремісничих майстерень. На вулиці були розташовані одноповерхові дерев’яні будинки, що були як краплі води, схожі один на одного. В Спарті не було театру, кам’яних храмів, статуй.

Усі спартанці носили грубий одяг, мали визначені форми зачісок, бороди і вусів.

 

Вся система виховання в Спарті була спрямована на формування безстрашного холоднокровного воїна. Коли в родині народжувалась дитина, батько ніс його на огляд старійшинам. Якщо дитя було кволим і слабким, його кидали в провалля, а якщо здоровий – залишали жити. Хлопчиків з 7 р. забирали у батьків і виховували їх всіх разом. На навчання грамоті відводилось дуже мало часу. Особливу увагу звертали на хоробрість, витривалість і фізичну підготовку. Спали діти на ковдрах з тросика, який ломали голими руками. Хлопці повинні були самі добувати собі їжу. Крадіжки дозволялися, але якщо дитину піймали, то били безщадно. З 16 р. і до старості спартанець зобов’язаний був служити в армії. У 30 р. він вважався повнолітнім і мав право отримати ділянку землі й одружитися. Такий спосіб життя називався спартанським.

 

Лікург вважав, що турботу про дітей треба починати з турботи про матерів. Жінка повинна бути здоровою та веселою. Тільки тоді її діти будуть міцними і сильними. За законами Лікурга, дівчата повинні бігати, боротися, кидати диск, метати списа.

Жінки в Спарті брали участь у змаганнях, в яких вони могли показати свою мужність і придбати славне ім'я. Ось як відповіла спартанська цариця Горго одній іноземці, коли та докоряла спартанок в тому, що жінки у них розпоряджаються своїми чоловіками: «Але ж ми і народжуємо чоловіків».

 

Одного разу спартанський хлопчик вкрав лисеня і сховав його у себе під плащем. Тварина родряпала кігтями і зубами живіт хлопчика, але він стояв мовчки. Він так і впав мертвим, не проронивши ні слова.

                  

Спартанці з дитинства навчалися говорити кратко, чітко, влучно. Таку мову назвали лаконічною, тому що Спарта розташована в області Лаконіка.

Вислови спартанців

Справжній спартанець ніколи не питає «скільки ворогів», а питає «Де вони».

         «Не місце славить людину, а людина – місце».

         Коли спартанки проводжали синів на війну, то казали «Повертайся з щитом, або на щиті». Це означало чи з перемогою або мертвим.

         На війні  кульгавість – не біда. Адже там потрібно не бігати, а стійко стояти на одному місті.

 

      Такі звичаї міцно згуртували спартанське суспільство, але загальмували його культурний розвиток. За всю історію Спарти вона не подарувала людству жодного видатного митця. Загальне економічне та культурне відставання — ось такою була розплата за панування над величезною кількістю підкорених ілотів).

 

                                                                                            

Як підсумок порівняємо дві держави Пелопоннесу:

 

 

Афіни

Спарта

Розташування

Середня Греція (Аттика)

Південна Греція, Пелепонес(Лаконіка)

Заняття

Землеробство, ремісництво, торгівля

Військова справа, землеробство

Суспільний устрій

Аристократи, демос, раби

Спартіати, періеки, ілоти

Форма правління

Демократія

Олігархія

Політичний діяч

Солон, Пісістрат, Клісфен

Лікург

Культура

Храми, стадіони, театри, ораторське мистецтво

Спартанський спосіб життя, лаконічна мова

Висновки

Повна протилежність у всіх сферах

 

 

Домашнє завдання:

 1Прочитати параграф відповідно до теми

 2 Переглянути відео: 


 

 

 

 


Дата: 15.03.2022

Тема уроку: Греко-перські війни.

Мета: сформувати уявлення про греко-перські війни, стратегію й тактику воюючих держав; визначити причини та наслідки греко-перських війн; розглянути перебіг подій.

 

  Вивчення нового матеріалу

 

1.  Початок греко-перських війн

 

   У 522 р. до н. е. Дарій І став правителем Перської держави. Невдовзі перси захопили Лідію й почали збирати данину з грецьких міст Малої Азії. Незабаром Дарій І вирушив у похід проти скіфів й оволодів протоками між Європою та Азією.

У 500 р. до н. е. розпочалося повстання в грецькому місті Мілет проти перського панування. Його вважають початком греко-перських воєн. Мілет підтримали інші міста Малої Азії. Вони звернулися до полісів Греції за підтримкою. На це прохання відгукнулися лише Афіни та місто Еретрія на острові Евбея. Спочатку успіх був на боці повсталих. Але згодом перси взяли гору в битві на морі й штурмом захопили місто Мілет. Місто було зруйноване, а його жителів перетворили на рабів.

    Афіняни розуміли, що перси не залишать без уваги втручання Афін у війну, і почали збирати сили.

 

492 р.

до н. е.

Початок перського

походу проти греків

Внаслідок шторму на морі перська армія вимушена була повернути назад, так і не діставшись материкової Греції

490 р.

до н. е.

Марафонська

битва

Використовуючи сильні фланги, греки затиснули персів з боків, і ті, побоюючись оточення, вимушені були відступити. Втрати: 6400 персів і 192 грецькі гопліти. Блискуча перемога греків

480 р.

до н. е.

Битва при

Фермопілах

Героїчна оборона Фермопільського проходу спартанським царем Леонідом з 300 воїнами засвідчила стійкість грецьких воїнів. Загинули через зраду. Перська армія рушила через Фермопіли, зайняла Беотію та вступила до Аттики. Афіни опинилися під загрозою облоги

480 р.

до н.е.

Саламінська

битва

Морська битва, в якій греки показали перевагу своїх кораблів. Перси повернули назад

479 р.

до н. е.

Битва під Платеями та біля мису Мікале

Уперше елліни об’єдналися перед спільним ворогом і перемогли. Залишки перської армії відступили у Фессалію. Біля мису Мікале перський флот зазнав остаточної поразки

449 р.

до н. е.

Закінчення

греко- перських воєн

Укладення «Калієвого миру». Егейське море стало вільним для грецької торгівлі. Налагодилися торгові зв’язки з колоніями

 

 

2. Перша переможна битва греків проти персів

      У 492 р. до н. е. Дарій І вирушив у похід проти греків, який закінчився невдало. Перський флот, що йшов у Грецію, потрапив у бурю біля мису Афон, і майже 300 кораблів потонуло.

     Через два роки Дарій І висунув містам Греції вимогу визнати його владу: «...Цар царів, великий цар Дарій І, володар усіх людей від сходу до заходу, вимагає від вас землі та води...». Деякі поліси підкорилися. В Афінах послів Дарія скинули в море, а спартанці кинули їх у колодязь зі словами, що там перси знайдуть достатньо і води, і землі.

     Нове військо вирушило на кораблях через Егейське море. Перший бій афінянам довелося прийняти 490 р. до н. е. Він відбувся на Марафонській рівнині за 42 кілометри на захід від Афін. Перська армія мала З0 тисяч воїнів, а ополчення афінян - 10 тисяч та тисячу союзників з фіванського міста Платеї. Ударною силою греків була важко-озброєна піхота, побудована у фалангу. Серед стратегів вирізнявся Мільтіад. Мужність і витримка забезпечили грекам перемогу, а перська армія вперше зазнала поразки. Гонець, який, не зупиняючись, пробіг відстань від Марафона до Афін, щоб сповістити городянам результат, упав мертвим від перенапруження. На його честь до сьогодні проводяться змагання з бігу на марафонську дистанцію (42 км 192 м).

    Фалангащільна лінійна побудова за формою прямокутника з рядів важкої піхоти. Здебільшого греки шикували 8 шеренг по 1000 воїнів у кожній.

   Гопліт – піший грецький воїн з важким озброєнням.

 

3. Походи Ксеркса

     У 480 р. до н. е. Ксеркс, син померлого Дарія І, повів на Грецію величезну армію. На персів уже чекали. Талановитий державний діяч архонт Фемістокл зробив багато, щоб об’єднати грецькі міста. Було збудовано 200 нових військових кораблів-трієр. До союзу для боротьби з персами долучився 31 поліс. Аби заручитися підтримкою Спарти, Фемістокл навіть поступився командуванням і в армії, і на флоті. Греки вирішили затримати персів у вузькій Фермопільській ущелині. Туди попрямували 7 тисяч воїнів на чолі зі спартанським царем Леонідом.

    7 тисяч проти 150 тисяч! Перси не могли здолати греків 4 дні. Проте зрадник з місцевих мешканців показав персам гірську стежку, що вела в обхід ущелини. Дізнавшись про це, Леонід наказав грекам відходити для з’єднання з основними силами. Сам цар і 300 спартанців залишилися - їхні традиції забороняли відступати. Усі вони загинули.

 

     Завдання:   Прочитайте уривок з «Історії» Геродота й поміркуйте, чому битву захисників Фермопіл у світовій історії вважають символом вояцької мужності.(усно)

    «Чотири дні Ксеркс звелів перечекати, усе ще сподіваючись, що спартанці кинуться навтьоки. Нарешті на п’ятий день цар у люті послав проти них мідійців з наказом взяти їх живими й привести перед його очі. Мідійці стрімко кинулися на еллінів; при кожному натиску багато мідійців падало, на місце полеглих ставали інші, але не відступали, незважаючи на важку втрату. Тоді, можна сказати, усім стало ясно, і особливо самому цареві, що людей у персів багато, а мужів серед них мало. Під час цих сутичок цар, як розповідають, спостерігав за ходом бою й, охоплений страхом за своє військо, тричі підхоплювався зі свого трону. Так вони билися в той день, але й наступний день не приніс персам удачі. Більшість спартанців уже зламала свої списи й потім заходилася вражати персів мечами... Спартанці захищалися мечами, у кого вони ще були, а потім руками й зубами, поки варвари не засипали їх градом стріл...».

 

   Одночасно з битвою біля Фермопіл вів бойові дії проти персів грецький флот. Більшість жителів Афін було вивезено на острів Саламін. Шлях на Афіни було відкрито. Проте перси здобули лише безлюдне місто, спаливши більшу його частину.

     Грецький флот стояв у протоці біля острова Саламін. Саме тут 28 вересня 480 р. до н. е. відбулася морська битва з персами. Бій розгорівся в протоці, яка відділяє острів від материка. Невдале розташування перського флоту призвело до того, що їхні кораблі не могли маневрувати. 300 грецьких трієр уміло таранили кораблі персів гострими носами, обкутими міддю, й порівняно легко перемогли.

    Трієра – бойовий корабель з веслами, розташованими в три ряди один над іншим в шаховому порядку.

 

 

4. Наслідки греко-перських війн

    У 449 р. до н. е. між персами і греками нарешті було укладено мир. Персія зобов’язувалася не посилати своїх кораблів у протоки та в Егейське море. Вона мусила тримати свої війська не ближче триденного переходу від берегів Малої Азії.

   Перемога мала велике значення для подальшого розвитку Греції. Під час війни з персами греки вперше об’єдналися для того, щоб захистити від нападників усю Грецію, а не лише своє рідне місто. Водночас посилилося суперництво двох найсильніших держав - Афін і Спарти.

 

   Домашнє завдання

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Виконати онлайн-тести за посиланням( нагадую, у вас лише одна спроба виконання за 45 хв.): join.naurok.ua, код доступу 2919656

             

Дата: 14.03.2022

Тема уроку: Грецькі колонії

Мета: ознайомити з основними причинами, напрямками та особливостями грецької колонізації, заснуванням античних грецьких поселень на території України, взаєминами греків і місцевого населення.

 

  

Вивчення нового матеріалу

 

1. Причини та напрямки Великої грецької колонізації

  

 Колонія - місто, створене переселенцями.

Перша колонія на берегах Середземного моря – заснували фінікійці, м. Карфаген, ІХ ст. до н.е

   

    У 8-6 ст. до н. е. греки колонізували узбережжя Середземного та Чорного морів. Про розмах переселень свідчить і кількість закладених греками поселень (кілька сотень), і кількість переселенців (близько 2 млн осіб). Саме тому вчені називають це переселення Великою грецькою колонізацією.

    До переселення на чужину греків спонукали різні причини.

 

     Настав час, коли земля вже не могла прогодувати всіх, а вільних ділянок у Греції бракувало. Тож багато хто з греків, потерпаючи від злиднів на батьківщині, шукав краї, де міг би зажити багатшим життям. Хтось сподівався закладати міста – своєрідні торговельні бази, використовуючи які прагнув збувати у віддалені землі вироби грецьких майстрів. Хтось сподівався знайти джерела сировини для свого ремесла. Сприяла колонізації й боротьба між аристократами та демосом.

 

   Основні колонії греків .

І   – західний напрямок колонізації;

ІІ  – північно- східний напрямок колонізації;

ІІІ – південний напрямок колонізації.

 

    Грецька колонізація відбувалася в трьох основних напрямках. Найбільше колоній виникло на захід від Еллади: у Південній Італії та на острові Сицилія, а також на узбережжі сучасної Франції та Іспанії. Першою колонією на цих землях стало місто Куми (Італія), закладене в середині 7 ст. до н. е. Невдовзі виникли інші колонії: Сиракузи, Регій, Тарент (єдина колонія Спарти), загалом близько 500.

    Не менш потужним був й інший напрямок колонізації - північно- східний. Спочатку греки опановували узбережжя Фракії та землі біля проток між Середземним і Чорним морями. Потім було заселено північне узбережжя Малої Азії. Після колонізації цих земель елліни почали організовувати поселення в Західному та Північному Причорномор’ї.

    Повільніше відбувалася грецька колонізація в південному напрямку. Фінікійська держава намагалася не допустити появу грецьких колоній на півдні. Проте греки закладали не самостійні колонії, а торговельні поселення, підпорядковані місцевим правителям.

  

 2. Грецькі міста-колонії в Північному Причорномор’ї та Криму

    Появу перших грецьких поселень у Північному Причорномор’ї відносять до середини 7 ст. до н. е.

    У колонізації Північного Причорномор’я велику роль відіграло грецьке місто Мілет, розташоване в західній частині Малої Азії, адже більшість грецьких міст-колоній на північному узбережжі Чорного моря засновано вихідцями саме із цього міста.

 

    Першою грецькою колонією на півдні України вважають поселення на острові (за тих часів – півострові) Березань неподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Мілетяни почали облаштовувати його в середині 7 ст. до н. е. Поселення називалося Борисфенідою (від грецької назви р. Дніпра – Борисфен). Протягом 6-5 ст. до н. е. грецькі переселенці опанували все узбережжя Чорного моря. Їхні міста на північному узбережжі скупчувалися в чотирьох регіонах – у пониззі Південного Бугу та Дністра, на Керченському півострові та на Південно- Західному березі Криму. Так, біля гирла р. Тірас (Дністер) виникла Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), на правому березі Бузького лиману – Ольвія (біля сучасного с. Парутине Миколаївської області). До найважливіших грецьких колоній належить і Херсонес Таврійський (на території сучасного Севастополя). Але постало те місто трохи згодом – наприкінці 5 ст. до н. е.

   На берегах Керченської протоки, яку греки називали Боспором Кімерійським, від 7 ст. до н. е. були засновані Пантикапей (сучасна Керч), Феодосія, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Фанагорія тощо. Близько 480 р. до н. е. там виникло Боспорське царство, об’єднавши понад 20 грецьких міст. Столицею держави був Пантикапей.

 

3. Життя греків у Північному Причорномор’ї та Криму

    Прибувши здалеку, греки прагнули влаштуватися на нових місцях так, щоб їм ніщо не нагадувало про розлуку з рідною Елладою. Отож кожна колонія була ніби копією, двійником грецького міста, з якого прибули колоністи. Не були винятком і грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я. У них майже цілком відтворено особливості державного, господарського та культурного життя Давньої Греції. Освоєння греками північного узбережжя Чорного моря відбувалося мирно, адже колоністи селилися на незайманих землях, на прибережній смузі вздовж моря та лиманів, що не перевищувала завширшки 10 км. Місцеві мешканці не зачіпали прибульців, поступово налагоджуючи з ними торговельні контакти.

  

   

     Кожне грецьке місто на узбережжі Чорного моря забудовувалося за планом і відповідало законам містобудування материкової Греції. Усі великі міста були оточені міцними оборонними мурами з вежами та мали укріплені гавані. Усередині вони поділялися на квартали. У центрі міста розташовувалася головна площа – агора, поряд з нею – священне місце з храмами, капищами, жертовниками. Навколо головної площі споруджували важливі громадські будівлі. У деяких містах їх розташовували на укріпленому пагорбі – акрополі. Будинки зводили з каменю, стіни тинькували, дах накривали черепицею. Місцевою особливістю північночорноморських міст були підвальні житлові приміщення. Вулиці закладали прямими. Вони перетиналися під прямим кутом або розходилися променями. їх забруковували каменем або череп’ям. Уздовж вулиць прокладали каналізаційні труби. Були в грецьких містах і водогони.

    Кожне місто мало сільськогосподарську округу – хору. Хори складалися з невеличких поселень або й містечок, мешканці яких жили з городництва та садівництва, вирощуючи сільськогосподарську продукцію на продаж.

 

   Висновки

    Грецька колонізація була викликана різними причинами: війнами, боротьбою між різними верствами населення, пошуком ринків збуту і джерел сировини. Греки поселялися на узбережжях морів, засновуючи міста-поліси. 

   Для всіх людей Батьківщина – це, перш за все, країна, яка дала їм життя. Тому давайте її берегти і бути вірними їй дочками й синами!

 

Домашнє завдання

   1.Опрацювати відповідний до теми параграф підручника

   2. Заповнити таблицю( письмово у робочих зошитах) «Грецькі міста-колонії в Північному Причорномор`ї»:

№ п/п

Назва міста-колонії

Час заснування

 

 

 

    3. Переглянути відео:




Дата: 08.02.2022

Тема: Мінойська та Ахейська палацові цивілізації.

Мета: сформувати в учнів уявлення про характерні ознаки Мінойської та Ахейської палацової цивілізації, їх основні центри, розквіт та занепад; ознайомитися з цивілізацією острова Крит, з історією Мікенської Греції, дати уявлення про господарське життя і суспільні відносини в Греції в  XI-IX ст. до н. є. розвивати вміння порівнювати грецькі цивілізації та висловлювати власну думку з приводу причин занепаду Мінойської та Ахейської цивілізації.

 

 ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Мінойська цивілізація

Найдавнішим  вогнищем  цивілізації  в  Європі  був  острів Крит.  На  рубежі  III–II  тис.  на  Криті  з’являються  химерні  споруди,  які сучасні  археологи  називають  палацами.  Найперший  з  усіх  палаців  був відкритий А. Евансом у Кноссі (центральна частина Крита). За переказами, тут знаходилася резиденція легендарного володаря Крита - царя Міноса, якому острів був переданий у володіння його батьком Зевсом. Палац  налічував  понад  півтори  тисячі  приміщень.  Греки  називали  палац Міноса «лабіринтом».

На думку істориків, на Криті існувала особлива форма царської влади. Побачити  критського  царя  могли  тільки  люди  з  його  найближчого  оточення. Перш ніж потрапити до тронної зали, вони повинні були обов’язково викупатися в приміщеннях, спеціально відведених для цього.

На  яскравих  розписах  критського  палацу  відтворено  мирні  сцени: походи, релігійні обряди, ігри. В одному з коридорів художники виявили зображення процесії з п’ятисот придворних у натуральний розмір. В іншому місці збереглася двометрова фігура молодого царя жерця: з довгим волоссям, у пишному головному уборі з пташиного пір’я, урочисто прогулюється  він  по  ланах  серед  лілій.  Багато  разів  повторюються  серед критських розписів зображення ігор з биком: спритні хлопці та дівчата виконують на спині тварини акробатичні вправи.

Про рівень культури цих цивілізацій свідчить той факт, що кносські архітектори спроектували і проклали одні з найдавніших водогонів та каналізацію. Добре була продумана також система вентиляції та освітлення. Всю товщу будівлі перерізали зверху до низу спеціальні світлові колодязі,  якими  сонячне  світло  і  повітря  надходили  до  нижніх  поверхів палацу.

Основним  заняттям  населення  Криту  було  землеробство:  тут  вирощували  оливки,  виноград,  ячмінь,  були  поширені  гончарна,  ювелірна справа, різьблення по дереву. Іноді природа грала з критянами злий жарт. Досить часто на острові траплялися шторми й грози. Землетруси руйнували міста, змінювали берегову лінію острова.

На Криті не знайдено жодних укріплень: від ворогів Крит був захищений морем та царським флотом. За переказами, флот царя Міноса панував  у  навколишніх  водах,  збираючи  данину  з  прибережних  міст  для кровожерного Мінотавра, доки він не був убитий знаменитим героєм Тесеєм.

 

1. Археологічне відкриття Мінойської цивілізації, її основні центри.

Учитель повідомляє, що найдавніша цивілізація на території Європи виникла на острові Крит.

Перший із Критських палаців був відкритий Артуром Авансом у Кноссі. За переказами, тут розташовувалась головна резиденція легендарного володаря Криту - царя Міноса.

Сер Артур Еванс народився у 1851 р., здобув освіту в найкращих навчальних закладах Великої Британії. За фахом історик, він найбільше цікавився давніми системами письма. Особливо його зацікавили знаки, знайдені Генріхом Шліманом при розкопках Тірінфу і Мікен. їхнє дослідження привело його на о. Крит, де від теорії археології він перейшов до практики, і в 1900 р. почав розкопки. За два тижні Еванс знайшов славетний Кносський палац. Він уражав своїми розмірами і вишуканістю. Про багатство його мешканців свідчили комори палацу: глеки для зберігання олії, знайдені в них, у сукупнос­тей ємність 75 тис. літрів. Стіни палацу, кераміка були покриті розписом, на якому зображувалося населення Криту. Парадоксально, що в Кносському палаці не було знайдено жодного зображення воїна; люди на фресках грають, займаються гімнастикою, ведуть господарство, полюють, одним словом, насолоджуються мирним і спокійним, життям. Фактом, який уразив Еванса, була наявність у палаці каналізаційної системи (знову каналізація в Європі з'являється лише, через 4000 тис. років).

Головним питанням, яке ставив перед собою Еванс, була причин загибелі цієї цивілізації. Ученим того часу було відомо, що Крито-Мікенська цивілізація загинула в результаті двох навал: ахейської і дорійської. Однак археологічні знахідки свідчили про практично миттєве знищення критської культури. Відповідь Еванс знайшов за­вдяки випадку: 26 червня 1926 р. на Криті стався землетрус, який і наштовхнув Еванса на думку, що саме цей природний катаклізм міг спричинити такі наслідки. І справді, нині вчені вважають, що при­чиною остаточної загибелі Критської цивілізації був землетрус, спри­чинений виверженням вулкана на сусідньому острові Фера, а також хвиля-цунамі, що була спричинена цим катаклізмом. При цьому, острів Фера був зруйнований на дві третини.

 

2. Розквіт і занепад Мінойської палацової цивілізації.

Робота з підручником.

Опрацювати відповідний текст параграфа і дати відповіді на за­питання ( усно).

1)   На який період припадає розквіт Критської цивілізації?

2)   Які факти підтверджують існування розвинутої цивілізації на острові Крит?

3)   Які причини призвели до занепаду цієї цивілізації?

 

Додаткова інформація

Розквіт Мінойської цивілізації припадає на XVI - першу поло­вину XV ст. до н. є. У цей час Крит забудовується неперевершеними палацами. Як уважають учені, у цей час Крит був об'єднаний під владою царів Кносса і став єдиною централізованою державою. Про це свідчить мережа зручних широких доріг, прокладених по всьому острову, а також відсутність укріплень у Кноссі та інших палацах (вони були б потрібні, якби господарі палаців вороже ставилися один до одного). Імовірно, що об'єднання Криту навколо Каносського палацу здійснив відомий за переказами Мінос. Грецькі історики вважали Міноса першим володарем моря. Про нього говорили, що він створив великий військовий флот, викорінив піратство і встановив контроль над усім Егейським морем. Цей переказ має під собою і достовірне підґрунтя, підтверджене археологічними знахідками. Мінойські колонії і торгові факторії виникали на узбережжі Малої Азії, на острові Родос. У цей же час мешканці Криту вели торгівлю з Єгиптом і державами сірійсько-фінікійського узбережжя.

У середині XV ст. до н. є. ситуація різко змінилася. На Криті сталася катастрофа: майже всі палаци і поселення були зруйновані. Причини катастрофи остаточно не з'ясовані. Із того часу занепад Мі­нойської цивілізації стає необоротним процесом.

 

3.   Археологічне відкриття Ахейської цивілізації, її основні центри.

 

До подій, викладених у поемах Гомера, не завжди ставилися як до історично вірогідних фактів. У другій половині XIX ст. сумніви в ре­альному існуванні Гомера переносилися й на відомості, які дійшли до нас у його творах. Але була в ті часи людина, яка свято вірила у правдивість усього, про що писав Гомер. Цю людину звали Генріх Шліман. Коли він був семирічним хлопчиком, то пообіцяв батькові: «Коли я виросту, я знайду Трою і скарби царя».

Із цією вірою мільйонер Генріх Шліман вирушив на сорок шос­тому році життя у свою подорож до царства ахейців. У 1870 р. по­чалися розкопки на пагорбі Гіссарлик у Малій Азії, під час яких археологи знайшли кілька культурних шарів поселень на місці Трої. Шліман уважав, що Троя була в другому знизу культурному шарі. і лише незадовго до його смерті було доведено, що він припустився помилки. Троя була не в другому шарі, а значно вище. Коштовності, які знайшов Шліман під час розкопок, теж належали не цареві Пріаму (як думав археолог), а цареві, який жив за тисячу років до Пріама.

У галузі археології Шліман досяг трьох вершин - відкрив «скар­би царя Пріама», царські поховання в Мікенах, поселення в Тірінфі. Завдяки розкопкам Шлімана, а також тим відкриттям, які зробив на Криті через десять років англійський археолог Артур Еванс, поступово почали вимальовуватися обриси давньої цивілізації, поширеної колись в усьому Середземномор'ї.

5. Розквіт і занепад Ахейської палацової цивілізації.

 




 

На межі XIII-XII ст. до н. є. Мікенська цивілізація зазнала страшного удару - величезні маси варварських племен північнобалканського регіону ринули на південь, у багаті й квітучі області Середньої Греції та Пелопоннесу, а також у Малу Азію. Швидкий розпад найбільших мікенських дер­жав, що настав за цією катастрофою, пояснюється не стільки силою натиску північних варварів, скільки слабкістю внутрішньої структури самого мікенського суспільства.

 

РОЗКВІТ ТА ЗАНЕПАД ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ ЦАРСТВ І ДЕРЖАВ

МІНОЙСЬКЕ ЦАРСТВО

Розквіт

Занепад

1. Форма правління - монархія.

2.  Цар Мінос.

3. Контроль над захопленими територіями, потужний флот, торгівля - талассократія.

4.  Суспільство:

а) вільні общинники, залежні люди, раби;

б) цар і родова знать.

1. Виверження вулкана на о. Фера, загибель флоту.

2. Навала ахейців.

3. Переселення на материк і на острови населення Криту, що вціліло після катастрофи.

МІКЕНСЬКЕ ЦАРСТВО

Розквіт

Занепад

1.  Поділ суспільства на групи:

а) панівні: цар, родова знать (евпатриди), воєнні вожді;

б) безправні: вільні общинники, раби.

2.  Царство.

3.  Господарство:

а) царське - палацове;

б) приватне;

в) ремісниче, общинне.

4. Земельні володіння:

а) царське;

б) общинне - вільних общинників.

5.  Завоювання.

1.  Послаблення від війн із троянцями, єгиптянами тощо.

2.  Сутички між ахейськими царями за багатство.

3. Навала дорійців спричинила загибель мікенської цивілізації.

 

КУЛЬТУРНІ ДОСЯГНЕННЯ ПАЛАЦОВИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Мінойська цивілізація (о. Крит)

Ахейська цивілізація (м. Мікени)

1. Високий рівень архітектури (Кноський царський палац Лабіринт та ін.).

2. Розвинена писемність (ієрогліфи й алфавітне письмо).

3. Розвинене мистецтво (образотворче, хореографічне, скульптура).

1. Царські палаци-фортеці (Мікени, Тіринф та ін.).

2. Писемність, успадкована від критян.

3. Розвиток ремесел.

 

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1)    Опрацювати відповідний параграф  підручника.

2)   Виконати онлайн-тести за посиланням:

 join.naurok.ua, код доступу 5616454

 

 

 



Дата: 23.11.2021

Тема:Писемність і наука у Дворіччі

Вивчення нового матеріалу

1.     Клинопис.

Уперше писемність було винайдено в Шумері приблизно в IV тис. до н. е. Це були записи на табличках із вогкої глини, зроблені загостреними паличками з очерету. Слід від них схожий на маленькі трикутники або клинки. Тому археологи, які відкрили цю писемність, назвали її клинописом.

Перші клинописні символи були пов’язані з обліком (наприклад, знак «три кози»). Потім система запису змінилася, і поєднання рисочок позначало не предмети або поняття, а склади. Це дозволило широко використовувати клинопис, ним навіть записували вірші. Його пристосували до різних мов: аккадської, хетської, ассирійської, перської.

 Клинопис придумали як спосіб вести облік майна й податків. Спочатку виготовляли глиняну фішку. Вона символізувала, наприклад, горщик зерна. Фішки клали до глиняного конверта, на якому позначали, скільки фішок усередині та який товар вони символізують. Згодом люди зрозуміли, що можна обійтися без фішок і конвертів, а просто на глиняних табличках записувати необхідне.

 

2.     Наука.

      Знання про світ у Месопотамії були тісно пов’язані з міфологією та релігією. І те, й інше було спробою пояснити світ. Богів вважали такими ж реальними, як сонце, небо чи вітер. Жерцям Месопотамії (саме вони зберігали і примножували знання) вдалося здійснити чимало відомих відкриттів.

Завдяки тому, що храми розміщувалися на верхівках зикуратів, жерці мали чудову можливість спостерігати за нічним небом. Вони розробили досить точні місячний та сонячний календарі, за якими рік становив 365 діб, 6 годин, 15 хвилин і 41 секунду. За сучасними підрахунками, рік триває 365 діб, 6 годин, 13 хвилин, 52,6 секунди. Створення точного календаря було необхідним для передбачення розливів Тигру і Євфрату та планування сільськогосподарських робіт.

У Месопотамії було створено карту зоряного неба, де позначили сузір’я, планети та зорі. За нею відстежували рух зір і планет, прогнозували сонячні та місячні затемнення.

Також у Вавилоні було запроваджено тиждень, що складався із семи днів, поділ години на 60 хвилин, а хвилини — на 60 секунд. Проте в повсякденному житті використовували інші міри часу: подвійну годину (120 сучасних хвилин), а також два проміжки: один тривалістю 4 хвилини, а інший — 3 секунди.

Значного розвитку набули математичні знання:

·        люди вміли обчислювати площі,

·        коло ділили на 360 градусів,

·        підносили число до ступеня,

·        добували квадратний корінь,

·         вираховували відсотки від числа.

Однак знайти легкий спосіб множення месопотамські мудреці так і не зуміли, а користувалися окремими таблицями для множення на числа від 1 і до принаймні 50. Усі ці та інші відомості (наприклад, медичні довідники, описи тварин і рослин, книги рецептів) записували на глиняних табличках та зберігали в бібліотеках. Таблички були згруповані за темами, а для зручного пошуку існували покажчики.

Висновки

На території Дворіччя було створено першу у світі писемність — клинопис.

Спочатку клинописні знаки позначали цілі слова, а пізніше — склади.

У Месопотамії було винайдено точний календар, запроваджено поділ доби на години, хвилини та секунди, семиденний тиждень.

Запитання та завдання ( усно)

1. Як було винайдено клинопис?

2. Як наука в Месопотамії була пов'язана з релігією?

3. Установіть відповідність між винаходом та сферою його використання.

1 Письмо

2 Календар

3 Геометрія

А Планування сільськогосподарських робіт

Б Будівництво каналів

В Облік майна та податків

 

Домашнє завдання:

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Виконати онлайн-завдання за посиланням:

       join.naurok.ua - код доступу 1422182

 



Дата: 22.11.2021

 

Тема:  Кіммерійці та скіфи на території сучасної України.

Мета: сформувати уявлення в учнів про розселення кіммерійців та скіфів, їхні основні заняття, повсякденне життя та духовний світ; зіставляти хронологічні межі кіммерійської та скіфської історії з історією тогочасних держав Передньої Азії; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; виховувати зацікавленість до історії.

 

Вивчення нового матеріалу

       

 1.Кіммерійці

 

          Наприкінці ІІ тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділилося плем’я кіммерійців. Це перший народ, що проживав на території України, про який згадується у письмових джерелах – «Одіссеї» Гомера. Найбільше і найдостовірніше розповів про кіммерійців грецький історик V ст. до н.е. Геродот.

        Згадки про них знаходимо також в ассирійських джерелах. Ассирійська назва «кімміраї» означає «велетні». За іншою версією з давньоіранської – «рухомий кінний загін».

        Є три версії щодо походження кіммерійців. Перша – це давньоіранський народ, який прийшов на землі України через Кавказ. Друга – кіммерійці з’явилися внаслідок поступового історичного розвитку праіранської степової культури, а прабатьківщиною їхньою було Нижнє Поволжя. Третя – кіммерійці були місцевим населенням.

        Археологи знаходять речові пам’ятки кіммерійців у Північному Причорномор’ї, на Північному Кавказі, у Поволжі, на нижній течії Дністра та Дунаю. Кіммерійці були іраномовними.

       Ранні кіммерійці вели осілий спосіб життя. Пізніше, у зв’язку з настанням посушливого клімату, вони стали кочовим народом і розводили в основному коней, на яких вчилися їздити верхи.

       Племена кіммерійців об’єднувалися у великі союзи племен, які очолював цар-вождь. У них було велике військо. Воно складалося з рухливих загонів вершників, озброєних сталевими і залізними мечами і кинджалами, луками і стрілами, бойовими молотами і булавами. Кіммерійці воювали з царями Лідії, Урарту та Ассирії.

 

2.Скіфи

         

      З VII ст. до III ст. до н.е. жах на племена і держави Східної Європи та Близького Сходу наганяли племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і вторглись у Північне Причорномор’я. Скіфи завоювали величезну для тих часів територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму (територію сучасної Південної і Південно-Східної України), утворивши там державу Скіфію. Найґрунтовніше характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив Геродот. У V ст. до н.е. він особисто відвідав Скіфію і описав її. Скіфи були нащадками індоєвропейських племен. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.

           Геродот виділяв серед скіфів такі групи: царські скіфи, які жили в пониззі Дніпра і Дону і вважалися верхівкою союзу племен; скіфи-орачі, котрі мешкали між Дніпром і Дністром (історики вважають, що це були переможені скіфами нащадки чорноліської культури); скіфи-землероби, що жили в лісостеповій зоні, та скіфи-кочовики, які оселилися в степах Причорномор’я. Серед названих Геродотом племен власне скіфами були племена царських скіфів і скіфів-кочівників. Вони панували над усіма іншими племенами.

         Наприкінці VІ ст. до н.е. в причорноморських степах формується могутнє державне об’єднання на чолі зі скіфами – Велика Скіфія, до складу якого увійшло місцеве населення степових і лісостепових регіонів (сколоти). Велика Скіфія, за Геродотом, поділялася на три царства; одне з них очолював головний цар, а два інших – молодші царі (ймовірно, сини головного).

         Скіфська держава – перше політичне об’єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці (центром Скіфії у V-III ст. до н.е. було Кам’янське городище поблизу м.Нікополя). Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями.

        Найвищого піднесення досягла Скіфія в ІV ст. до н.е. Воно пов’язане з ім’ям царя Атея. Влада Атея поширювалася на величезні території від Дунаю до Дону. Цей цар карбував власну монету. Міць Скіфії не похитнулася навіть після поразки від македонського царя Філіпа ІІ (батька Александра Македонського). Могутньою лишалася держава скіфів і після смерті 90-літнього Атея в 339 р. до н.е. Проте на межі ІV–ІІІ ст. до н.е. Скіфія занепадає. Наприкінці ІІІ ст. до н.е. Велика Скіфія під натиском сарматів припиняє своє існування. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малі Скіфії. Одну, що називалася Скіфське царство (III ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) із столицею у Неаполі Скіфському в Криму, іншу – в нижній течії Дніпра.

         Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і скотарів). Кожна з верств вела своє походження від одного з синів першопредка і мала свій священний атрибут. Для воїнів це була сокира; для жреців – чаша, для общинників – плуг з ярмом. Геродот говорить, що особливою шаною у скіфів користувалися сім богів; саме їх вважали прабатьками людей і творцями всього сущого на Землі.

         Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфського виробництва становило скотарство, оскільки воно давало майже все необхідне для життя – коней, м’ясо, молоко, вовну і повсть для одягу. Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі та ін., причому хліб сіяли не тільки для себе, а й на продаж. Землероби жили в поселеннях (городищах), які розташовувалися на берегах річок і укріплювалися ровами й валами.

        Сучасні дослідники вважають, що перші паростки державності на території України з’явилися саме у скіфські часи. Скіфи створили самобутню культуру. В мистецтві домінував так званий «звіриний» стиль.

        Широко відомі пам’ятники скіфської доби кургани: Солоха й Гайманова Могили на Запоріжжі, Товста Могила та Чортомлик на Дніпропетровщині, Куль-Оба та ін. Знайдено царські прикраси (золота пектораль), зброя тощо.

 

Завдання . Перегляньте відео та дайте відповідь на запитання( письмово в зошиті):

1.     В якому столітті існували кіммерійці на території України?

2.     Хто витіснив кіммерійців з території України?

3.     На які частини ділилося населення Скіфії?

4.     Основне заняття скіфів?

5.     Яку роль відігравали жінки у скіфів?

 


  Домашнє завдання

1.Прочитати відповідний параграф до теми

2. Виконати онлайн-тести за посиланням:

 join.naurok.ua - код доступу 4004535



 Дата. 13.10.2020

Завдання. Виконати контрольну роботу за підручником ст. 34 

( Здати до 22.10.2020)

 

Дата: 16.10.2020

Тема: Месопотамія

1.     Перші цивілізації

Приблизно 8 тис.рр.тому на Близькому Сході деякі неолітичні поселення, які мали багаті ресурси, і вели активну торгівлю переросли у міста. Це свідчило про появу перших цивілізацій.

Ознаки цивілізації:

-      Наявність міст (поселення з адміністративними будівлями, зерносховищами, храмами тощо);

-      Держава;

-      Писемність.

 У межах цивілізацій було винайдено письмо. Тому збереглися пискмні джерела про перші цивілізації.

 

2.     Географічне положення і природа Південного Дворіччя

В горах Вірмени беруть свій початок дві річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка була в давнину розташована на берегах цих двох річок (по середній і нижній течії), називають Дворіччям. Греки називали – Месопотамія, що їх мовою означає Межиріччя. Завдяки річковим наносам за багато віків і тисячоліть південний берег Перської затоки обмілів, сама затока відступила на південь.

Розлиття Євфрату і Тигру не таке, як розлиття Нілу – коротке, бурхливе і часто несподіване. Коли навесні в горах Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять з берегів і заливають околиці. Особливо небезпечна повінь під час припливу, коли вода в Перській затоці піднімається. Тоді води річок заливають усю країну. Саме в Дворіччі виник міф про Всесвітній потоп, який нібито знищив майже все на землі. Тому люди, які жили тут, перебували у постійному страху перед повінню. Коли вода поступово спадала, то залишала товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт дуже родючий.

Влітку в Південному Дворіччі надто жарко: спека сягає 50°С у затінку. Від палючого сонячного проміння на горбах усе вигорало. А в низинах вода застоювалась і утворювались непрохідні болота. Вони кишіли різними комахами, укуси деяких із них могли бути смертельними для людини. Тому тут часто лютувала лихоманка, малярія та інші хвороби.

Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була мало придатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів та натиском ворогів).

Месопотамія = Дворіччя = Межиріччя

3.     Господарство і перші поселення

Основу економічного розвитку тогочасного Півдня Месопотамії становило іригаційне землеробство. Знаряддя обробітку були примітивні — заступ, плуг, сівалка. Жали глиняним серпом із уставленими в нього крем'яними зубчиками, молотили на току ціпом чи спеціальними санками, у полозках яких були вкраплені кремінчики. Вирощували у XI—VIII тис. до н. е. ячмінь, пшеницю, просо, горох, боби, гірчицю тощо, лікарські рослини, культивували фінікові пальми. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім "деревом життя", бо з неї виробляли близько 360 видів різноманітної продукції. Здавна у Південній Месопотамії розвивалися ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструменти, з глини. Велику кількість в'язкої алювіальної (наносної) глини використовували в гончарній справі. Перший на планеті гончарний круг виготовлено в Месопотамії в першій половині V тис. до н. е. Тут уперше стали виробляти глиняну цеглу, яка стала основною серед будівельних матеріалів.

Надлишки сільськогосподарської продукції та нестача сировини для розвитку ремесел спонукали до пожвавлення зовнішньої торгівлі. Усередині країни побутувала торгівля у формі простого обміну без купців та загального торгового еквіваленту.

Усе населення об'єднувалось в іригаційно-землеробські общини (міські та сільські) і спільно володіло не тільки землею, а й водою для її зрошування. Держава підтримувала в належному стані всю іригаційну мережу, а община — окремі її ділянки. Общинна організація була дуже міцною, але в ній не було ні майнової, ні соціальної рівності. Жрецтво й незначна кількість общинників виходили  з неї і влаштовувалися за службовий наділ чи пайок. Поступово поселення ремісників і торговців перетворилися на перші міста.

 (робота зі словником – письмово)

Іригаційне землеробство – вид землеробства, заснований на зведенні споруд і пристосувань для зрошення оброблюваної землі.

Податки  - обов’язкові платежі, які органи влади стягують із  населення в обмін на захист і допомогу.

Місто – держава – держава, яка складається з міста та навколишньої території.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати параграф 10.

2. Завдання 1 – 3 , стр. 38 (письмово).


  Дата: 20.10.2020

Тема. Міста і влада. Держави бронзового віку: Шумер та Вавилон

 

Вивчення нового матеріалу.

1.     Словникова робота.

 

Монарх — людина, яка передає свою владу у спадок до молодших членів своєї родини.

Чиновник — людина, яка здійснює управління від імені держави та отримує від неї платню.

Імперія — держава з єдиним центром, яка керує багатьма завойованими народами.

Зикура́т (аккад. ziqqurrat— вершина, зокрема вершина гори) — східчаста культова споруда в стародавньому Межиріччі. Такі споруди, датовані від 2235 до 1520хрр.дон.е.,були типовимидля вавилонськоїеламськоїассирійської та шумерської культур.

2.     Завдання ( усно) (с. 39 – 40 підручника).

-       Знайдіть у тексті та зачитайте відповіді на запитання.

·        Чому міста Месопотамії називали містами-державами?

·        Чому стіни довкола міста будували широкими та міцними?

·        Яка будівля була в центрі міста?

·        Яке значення для міста відігравав зикурат?

·        Хто та як ставав монархом?

-       Чи можна сучасні міста України назвати містами-державами? Чому?

3.     Робота з ілюстрацією. (усно)

Уважно розгляньте ілюстрацію на с. 39 підручника протягом 30 с.

Закрийте підручник та виконайте завдання.

1)                               1.З чого будували будинки?

2)                                 2. Що для мешканців Месопотамії слугувало додатковими кімнатами?

 

                    3.  Яка частина міста знаходилася в правому нижньому кутку?

 

Опрацюйте матеріал підручника на с. 40 та доповніть схему «Суспільний устрій Месопотамії», відповідаючи на питання «Що робили?». (письмово)




Домашнє завдання.

1.     Опрацювати § 11 підручника.

 

2.Робота з контурними картами.

-       Позначте на контурних картах річки Тигр та Євфрат.

-       Заштрихуйте територію Месопотамії.

    

( Здати до 23.10.2020 )


Дата:23.10.2020

Тема. Держави бронзового віку: Шумер і Вавилон

Завдання: Переглянути презентацію та підготувати повідомлення  за темою: " Хаммурапі та його кодекс"




  Клас: 6