7 ІСТ УКР

Дата: 31.10.2022.

Завдання: перегляньте презентацію та перенесіть інформацію(перепишіть) із слайдів 4,6,7,8,9 у зошити і запам'ятайте, зверніть увагу на домашнє завдання в останньому слайді. 

Дата: 11.10. 2022

Тема:  «Київська Русь за часів княгині Ольги та князя Святослава»

Цілі уроку: продовжити вивчення історії давньоруської держави в період князювання Ольги та Святослава, показавши реформаторську діяльність першої та військово-політичну – другого.

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Княгиня Ольга, її реформи.

Сьогодні ми ознайомимося ще з однією видатною постаттю в історії київської держави.

 •       Княгиня Ольга та її діяльність (945 – 957 рр.)

Саме її всім відомий Нестор-літописець порівнював з яскравою зорею, що передує сходу Сонця. Саме її православна церква канонізувала як Рівноапостольну, прилучивши до лику святих. Саме цій, уславленій в піснях жінці, вдалось навести спокій в 17країні після стількох війн і зміцнити її міжнародне становище.

Пригадайте смерть князя Ігоря. Що, на вашу думку, мала зробити княгиня Ольга після смерті чоловіка?

Ставши повновладною правителькою Київської держави, Ольга суворо помстилась древлянам на смерть свого чоловіка. Вона наказала розправитись з послами деревлян, які прибули до Києва, спалити Іскоростень і знищити частину жителів. Але цим Ольга ще не змогла запобігти повторності збору данини в країні. Цього можна було досягти іншим шляхом. Щоб запобігти новим заворушенням, вона змушена була провести реформи, в результаті яких було введено фіксовані норми повинностей (розмірів данини), порядок і місце її збирання.

За Ольги виріс міжнародний престиж Русі. У 957 р. Ольга здійснила дипломатичну подорож до Константинополя й уклала новий договір з Візантією. Прийом Ольги візантійським імператором Костянтином Багрянородним і почесті руській княгині засвідчували зростаючу роль Києва. Київська Русь підтримувала дипломатичні зв’язки з іншою великою державою середньовічного світу – Німецьким королівством.

Запитання учням(усно)

– Як ви думаєте, яким чином княгиня Ольга зміцнила міжнародне становище Русі?

Перегляньте відео за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=5yAfFvme1L8

2. Князь Святослав.

 Грецький учений Лев Диякон залишив нам такий портрет князя Святослава: «Він був середній на зріст і досить стрункий, широкогрудий, із пласким носом, блакитними очима й довгими кострубатими вусами. Волосся на його голові було вистрижене, за винятком одного пасма (ознака знатного роду); в одному вусі носив золоту сергу, прикрашену рубіном і двома перлинами. Князь зазвичай був похмурим і суворим на вигляд. Білий одяг його був як у інших русів і відрізнявся лише чистотою».

Видатний український історик М. Грушевський про нього писав: «Сміливий і чесний лицар-войовник, що у всім поступає відкрито й сміливо, не шукає здобичі, ні багатства, цінить тільки славу воєнну й для неї одної живе. Це герой княжої дружини, її найвищий ідеал».

«Коли князь виріс і став чоловіком, – говорить літопис, – він почав збирати багато хоробрих вояків, бо і сам був хоробрий і легкий, ходив як пардус і багато воював. Не возив з собою возів, ні казана; не варив м'яса, а тільки порізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину, пік на вугіллях і так їв; не мав ні шатра, а пітник слав і сідло у головах, – такі ж були і вояки його. А як ішов у котрий край, сповіщав наперед: «Іду на ви!».

Цей князь воював протягом усього правління, блискуче проводив тактичні операції й розробляв тривалі військові кампанії, прагнучи силою зброї утвердити Київську державу на світовій арені, забезпечити їй вільну торгівлю із країнами Сходу, Болгарією, Візантією, ліквідувати зовнішню небезпеку на кордонах держави з боку хозарів, печенігів, болгар.

Власне, через свої військові походи, в одному з яких князь загинув, Святослав у «Повісті минулих літ» був охарактеризований так: «Чужого шукаючи, своє втратив».

Діяльність Святослава історики оцінюють по-різному, їхні міркування бувають навіть протилежними.

Перегляньте відео за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=Rymh_4Peg7s

Завдання учням

     Використовуючи матеріал підручника та відео, дайте характеристику діяльності княгині Ольги і князя Святослава, заповніть таблиці 1і 2.

 

Таблиця 1

Князь	Роки правління	Діяльність
Ольга

Таблиця 2

Князь	Роки правління	Діяльність
Святослав

 

Домашнє завдання

1.Прочитайте  параграф 4.

2. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення про Ольгу або Святослава.

 

 

 

 Дата: 31.05.2022

Тема. Особливості суспільного життя Русі-України. Внесок Русі-України у формування європейської цивілізації.

Мета: визначити особливості суспільного та політичного устрою Русі;  показати якими були особливості становища представників різних верств населення;  сутність феодальних відносин на Русі;  стан розвитку господарства і торгівлі.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

         Найважливішим елементом державного правління виступала князівська влада. Саме князь був носієм верховної влади, і ним міг бути член родини Рюриковичів. Монархія на Русі існувала в цей час майже повністю у формі одноосібної влади великого київського князя. Лише деякий час після міжусобної боротьби між синами Володимира князь Ярослав спільно правив державою зі своїм братом Мстиславом. Київський князь став повноправним правителем країни, а не першим серед інших князів, як раніше. Князь став носієм державної влади, представником держави на міжнародній арені.

Учитель: Як ви розумієте термін – держава?

(Учні висловлюють свої думки). Учитель вивішує значення терміну на дошку

Держава — це універсальна політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загально-суспільними правами. (Учитель дає пояснення словам суверенна влада, політичний, публічний характер). (На дошці висить схема «Політичний устрій Київської Русі(Русь – Україна) у кінці Х – у першій половині ХІ ст.)», учитель по ходу розповіді відкриває необхідні комірки схеми)

Князь зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та військову владу. Він встановлював правові норми, що регулювали різні питання суспільного життя. До обсягу прав князя належали також військові справи. Він був головним воєначальником,вирішував питання оборони країни, брав участь у воєнних кампаніях. Князь забезпечував діяльність усіх органів управління і вважався символом державної стабільності. Влада князя була необмеженою й залежала від його авторитету. Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала у васальній залежності від нього. При князі існувала князівська рада. До її складу входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.

За формою державного устрою Київська держава – це федеративна держава, тому що складалася з князівств, куди «саджалися» сини київського князя чи його родичі, вони мали можливість частину питань вирішувати самостійно, а найважливіші питання вирішувалися центральною владою.

Форма державного режиму – це феодальна демократія ( князівська рада, віче).

 

 

 

Розвиток господарства.    С/Г      сільське господарство                                     Напрямок  землеробство Напрямок  скотарство Вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Розводили велику рогату худобу,  свиней, коней, кіз, овець. Займалися також птахівництвом. Овочівництво – садили капусту, огірки, ріпу, часник, цибулю. Садівництво - вирощували вишні, сливи, яблука та груші   Промисли - мисливство, рибальство і бортництво Ремесло – 60 видів, Найбільших успіхів руські майстри досягли в металургійному виробництві та обробці заліза Торгівля - по території Київської Русі  проходило декілька важливих міжнародних торговельних шляхів. «Грецький» шлях («із варягів у греки») поєднував Русь із балтійськими та чорноморськими ринками. «Соляним» шляхом підтримувалися зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи. «Залозним» — із країнами Кавказу та Арабського Сходу. Основними товарами, які руські купці вивозили за кордон, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби, льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії на Русь привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести. Із країн Сходу — прянощі, зброю, тканини, прикраси. Із країн Північної та Західної Європи — напої, зброю, посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно тощо. Місця для торгівлі - торжища Гроші – власна – гривна, використовувалися арабські, візантійські та західноєвропейські монети.

Повсякденне життя різних верств населення. Селянська родина - 12—15 осіб і вела самостійне господарство. Городяни – заможні в дерев’яних будинках, бідні в напівземлянках Одяг – полотняні сорочки, штани, свита, плащ, кожух, взуття – лапті, черевики, чоботи Їжа – дичина, риба, м’ясо свійських тварин, птиці, пили молоко, робили сир, олія, овочі, пили кисіль, мед, пиво.

 

 

Київська Русь була однією з могутніх держав свого часу, що значно вплинула на розвиток європейської цивілізації.

Київська Русь стала першою державою в східних слов'ян, що прискорила переростання останньої стадії розвитку первіснообщинного ладу в більш прогресивний феодальний; цей процес створив сприятливі умови для розвитку господарства та культури;

Утворення Київської Русі сприяло зміцненню обороноздатності східнослов'янського населення, запобігши його фізичному знищенню з боку кочівників (печенігів, половців тощо);

Київська Русь піднесла авторитет східних слов'ян у Європі; міжнародне значення Київської. Русі полягає в тому, що вона впливала на політичні події та міжнародні відносини в Європі й Азії, на Близькому Сході; руські князі підтримували політичні, економічні, династичні зв'язки з Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Візантією;

Київська Русь започаткувала державність не тільки слов'янських, але й неслов'янських народів (угро-фінського населення Півночі та ін.);

Київська Русь виступала східним форпостом європейського християнського світу; вона стримала просування орд степових кочівників, послабила їхній натиск на Візантію та країни Центральної Європи.

Стародавня Русь як одна з найбільших і наймогутніших держав ранньосередньовічної Європи мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені. Народ Київської Русі створив багату, самобутню і на той час високу матеріальну й духовну культуру, що розвинулась на основі попередніх здобутків східних слов'ян.

21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман МС. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі.

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку.

 

        Дорогі діти! Це остання тема з історії в цьому році, сподіваюсь, що 1 вересня ми зустрінемо з вами у стінах рідної школи, гарних канікул!

 

Дата: 24.05.2022 

 Тема: Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із теми «Руські удільні князівства у складі сусідніх держав. Кримське ханство»

Мета: систематизувати, узагальнити та закріпити знання учнів з даної теми, визначити якість засвоєння знань.

Завдання: виконайте контрольну роботу за посиланням join.naurok.ua , код доступу 3319057

 

Практичне заняття

«Етнічний склад населення України. Повсякденне життя населення України в XIV—XV ст.»

Мета: з'ясувати структуру суспільства, етнічний склад на українських землях в XIV—XV ст.; визначити основні риси повсякденного життя.

Обладнання: підручник, атлас.

Пригадайте!!!

1. Що таке стани?

2. Про які народи, що проживали на українських землях, ми вже згадували?

Завдання І :

Аналіз соціальної структури суспільства

СТАНОВИЙ ПОДІЛ СУСПІЛЬСТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XIV—XV СТ.

Стани			Особливості становища
Привілейований стан	Шляхта	Князі	Найзаможніша частина шляхти, титулована знать, до якої належали нащадки удільних князів. Серед них виділялися: • «княжата головні» — не підлягали місцевій адміністрації, входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами; • «княжата-повітовники» — підпорядковувалися місцевій адміністрації, не входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи у складі повітового ополчення
		Пани	Заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але відрізнялася давністю роду, спадковим землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом із князями становили групу магнатів — найбільших землевласників
		Зем'яни	Середня військово-службова шляхта, залежна від князів і панів, яка здобула шляхетство і право спадкового землеволодіння за військову (боярську) службу; виконували особисту кінну службу з певною кількістю озброєних вершників
		Бояри	Дрібні шляхтичі-службовці, що виконували різноманітні доручення, та «панцирні слуги», які особисто відбували військову службу: походили від селян-слуг. Володіли землями за умови виконання своєї служби
	Духовенство	Церковні люди	Окремий стан українського суспільства, що становив майже десяту частину населення. Духовенство не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися в спеціальному суді єпископа. Поділялося на верхівку (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.) і рядових священнослужителів
Непривілейований стан	Міщани	Патриціат	Найзаможніша частина населення міст, яка складалася з найбагатших і впливових купців і ремісників-майстрів
		Бюргерства	Середня за рівнем своєї заможності частина міського населення, до якої належали цехові майстри і більшість купецтва
		Плебс	Міське поспільство, що становило основу соціальної піраміди міста і складалося з дрібних ремісників і торгівців
Непривілейований стан	Селяни	Слуги	Особисто вільні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи і звільняючись від інших повинностей
		Данники	Особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима
		Тяглі	Селяни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам; за користування землею вони були забов'язані виконувати відробіткову повинність зі своїм тяглом (робочою худобою). Були як особисто вільними, так і прикріпленими до своїх наділів

 

Самостійна робота з підручником

Запитання і завдання

1. Які етноси проживали на українських землях в XIV—XV ст.?

2. За картою атласу визначте, у складі яких держав опинились етнічні українські землі на кінець XV ст.

Завдання ІІ :

Висновок відповідно до мети роботи

Дата: 10.05.2022

Тема. Культура українських земель у другій половині XIV — XV ст.

Мета: визначити, як розвивалася культура українських земель і якими були її особливості в другій половині XIV — XV ст.; охарактеризувати видатні пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва тієї доби, що збереглися до теперішнього часу; з'ясувати, чому серед архітектурних споруд тієї доби домінують замки й фортеці.

     

  Слава Україні! Сьогодні ми розглянемо культуру України, яка на сьогоднішній день нищиться окупантами, але у них не вийде зламати нашу волю і славетний козацький дух, НАША КУЛЬТУРА ЖИТИМЕ!!!

 

 ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Особливості розвитку культури українських земель у другій половині XIV—XV ст.

Розвиток культури українських земель у другій половині XIV— XV ст. відбувався у суперечливих умовах. На нього безпосередньо впливали політичні, суспільні та господарські відносини.

Так, українські землі потрапили під владу іноземних держав: Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії, Московської держави. Умови розвитку культури у цих державах були різними. Попри негативність цього процесу, він мав і позитивний момент: культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли ідеї, форми, що сформувалися у Західній Європі,— ідеї гуманізму, Відродження тощо. Проте на українських землях відбувалося не просте копіювання, а поєднання різних елементів культурних впливів на основі давньоруської спадщини, і в результаті поставали справжні шедеври світового рівня, які мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, не маючи власної вищої школи, отримали можливість навчатися у європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку.

У другій половині XIV — XV ст. почалася активна експансія католицької церкви особливо у Галичині та на Поділлі. Це перетворило українські землі на арену протистояння між католиками і православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ, на його творчі сили. Крім того, через Україну проходила межа між християнською і мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси.

Іноді нові правителі вдавалися до відкритого пограбування культурних цінностей. Зокрема, у 1382 р. князь Владислав Опольський вивіз із міста Белз ікону Божої Матері та подарував її монастирю у Ясній Горі під Ченстоховою. Згодом вона стала головною святинею Польщі.

Руйнівними для українських культурних надбань були набіги татар та турків. У полум’ї руйнувань гинули архітектурні пам’ятки, книги, а головне — люди, що їх створювали. Водночас небезпека і завзята боротьба надихали нових митців на творчість. Удосконалювалися оборонні споруди, розвивалося воєнне мистецтво, створювалися літературні твори, народ складав думи і пісні.

В Україну переселялося чимало іноземців — поляків, німців, євреїв, вірмен — окремі з яких внесли вагомий вклад у розвиток культури своєї нової батьківщини.

Таким чином, навіть за загальних несприятливих умов відбувався процес становлення та розвитку української культури, яка дедалі більше набувала самобутніх рис.

 

2. Освіта. Юрій із Дрогобича

У XIV—XV ст. на українських землях продовжувала розвиватися освіта, яка, спираючись на давньоруську традицію, активно запозичувала західноєвропейський досвід. У цей період вчителями залишалося духовенство, яке навчало дітей при церквах, монастирях, єпископських палатах. Заможні люди наймали дяків для домашнього навчання. Богослужебні книги (особливо «Псалтир» — книга релігійних пісень та молитов) використовувалися як підручники. Дітей навчали читання, письма і церковного співу. Подальшу освіту бажаючі здобували самостійно. Насамперед вивчали грецьку та латинську мови. Від XIV ст., за відсутності власних вищих навчальних закладів, українці активно починають здобувати освіту в європейських університетах: Краківському (упродовж XV—XVI ст. його закінчило 800 вихідців з українських земель), Паризькому, Падуанському, Болонському, Гейдельберзькому, Празькому та ін.

У цей період помітно активізувалася діяльність українських вчених на терені європейської культури. Найвизначнішим серед них вважався вчений-астроном (астролог), перший з відомих докторів медицини і філософії, ректор Болонського університету Юрій Котермак (Дрогобич) (бл.1450—1494 рр.). Він був автором першої української друкованої книги «Прогностична оцінка 1483 р.». Крім названої праці перу вченого належать сім трактатів. Ряд віршованих промов і послань до Папи Римського. Всі вони написані латиною, але незмінним залишався підпис: «Юрій з Дрогобича, русин».

«Прогностична оцінка поточного 1483 р.» — це невеличка книжечка обсягом 10 сторінок, що являє собою астрологічний прогноз на 1483 р.

3. Література. Літописання. Початок українського книгодрукування

У XIV—XV ст. продовжує розвиватися світська і церковна література. Книги, як і раніше, були рукописними. Основним центром книгописання залишався Київ.

Із творів світської літератури привертає увагу збірник «Ізмарагд» (XIV—XV ст.), який містить близько ста «слів» (повчань) на різну тематику: книжна мудрість, повага до вчителів, багатство і бідність, доброчинність і гріхи тощо. Досить великого поширення набули перекладні повісті про Троянську війну, Александра Македонського.

Церковна література представлена переробками давніших Євангелій, житій святих, проповідницьких творів. Найвідомішою книгою цього періоду є Київський Псалтир (переписаний у 1397 р. протодияконом Спиридоном на замовлення смоленського єпископа Михаїла), який ілюстрований майже 300 мініатюр. Прикметною рисою книг даного періоду є те, що жива народна мова відіграє значно більшу роль, ніж раніше. Особливо помітні її елементи в Королівському Євангелії 1401 р., переписаному Станіславом «Граматиком многогрішним» у с. Королеве на Закарпатті. Книга оформлена з великим, для свого часу, мистецьким смаком, містить багато виконаних яскравими фарбами заставок і орнаментів. Вплив народної мови досить помітний і в редакції 1489 р. збірки житій святих «Четьї-мінеї», створеної на західноукраїнських землях.

У цей же час продовжуються і традиції літописання. До старих центрів додаються нові: Холм, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Острог, Львів та ін. Найвизначнішими літописами того часу були: Короткий Київський літопис, що оповідає про події 1491 —1515 рр., та «литовські», або «західноруські», літописи, що відомі у багатьох редакціях. Від середини XV ст. після винайдення Гутенбергом друкарського верстата у Європі почало швидко поширюватися книгодрукування. На українські землі стали потрапляти друковані книги латинською мовою з друкарень Лейпцига, Нюрнберга та інших міст.

Наприкінці XV ст. почалося друкування книг церковнослов’янською мовою. Першодрукарем став німець Швайпольт Фіоль, який у 1491 р. надрукував кирилицею у Кракові чотири книги для церковної служби у православних церквах: «Осьмогласник», «Часослов», «Тріодь пісна», «Тріодь цвітна». За це Ш. Фіоль зазнав переслідування з боку католицької церкви і навіть потрапив за ґрати. Після звільнення виїхав із Польщі.

У 1517—1519 рр. білоруський учений Франциск Скорина надрукував кирилицею у Празі Псалтир і Біблію. Вони мали значне поширення на українських землях навіть у рукописних копіях.

 

4. Усна народна творчість

Усна народна творчість продовжувала розвиватися на основі давніх традицій, що сягають часів докиївської і Київської держави, Галицько-Волинського князівства. Найпоширенішою була обрядова поезія, яка була тісно пов’язана з народним побутом, несла в собі магічні культові мотиви. Незважаючи на переслідування з боку церкви, зберігалися давні дохристиянські обряди, наприклад святкування Івана Купала. Особливо життєствердними були обряди новорічного циклу: колядування й щедрування. Крім того популярними були веснянки, русальні пісні та обряди. Проте в давніх сюжетах з’являлися нові герої, відбивалися тогочасні події.

У казках улюбленими героями були богатирі, що билися зі зміями.

У XV ст. зароджується епічна поезія — історичні пісні, балади та думи. Історичні пісні прославляли героїв боротьби з татарськими і турецькими нападами. До наших днів дійшов текст пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», який був записаний у 1571 р. творцем «Граматики чеської» Яном Благославом на Закарпатті.

Новим оригінальним жанром усної народної творчості стали думи. Вони виникли у козацькому середовищі. До найстаріших творів цього жанру належать: «Плач невільників», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з міста Азова» та ін. Головна ідея, що пронизує думи,— любов до Батьківщини, необхідність її захисту від ворогів. Думи виконувалися під музичний супровід на кобзі чи бандурі. Вони мають своєрідну поетичну мову. У текстах часто вживаються метафори, порівняння, нерідко — прийоми гіперболізації, образи-символи. Музичний стиль теж оригінальний: речитативна мелодія завжди підпорядковується тексту. Виконавці дум часто вдавалися до імпровізацій, тобто незмінними залишалися лише тема і головні елементи сюжету, а решту додавали під час виконання твору. Думи є і важливим історичним джерелом історії і культури України, адже інколи вони з документальною точністю і конкретністю відображують події нашого славного минулого.

5. Архітектура і містобудування

Забудова більшості міст на українських землях склалася під впливом традицій Русі. Один із польських мандрівників, що побував у Києві на початку XVI ст., відзначив: «місто забудоване не так, як це в нашій батьківщині Польщі». У той самий час гість стверджував, що Київ був добре забудований, хоча і дерев’яними спорудами. Крім того, він писав: «...йдеш між дерев’яними будівлями і парканами неначе у багатолюдному селі... Кожен двір має великий садок, город і багато будівель для худоби і людей».

Із поширенням магдебурзького права в плануванні українських міст з’являються нові риси, що були типові для міст Західної Європи. У центральній частині міста згідно з нормами магдебурзького права розташовувалась прямокутна торгова (ринкова) площа. У XIV—XV ст. середину ринку щільно забудовували. Тут була ратуша, торгові лавки, міська вага, інколи майстерні ремісників і житлові будинки. У містах, що були засновані або масово забудовувалися згодом, ринкову площу залишали незабудованою. Її облямовували вузькі фасади мурованих будинків, що повинні були мати у ряд лише три вікна. У містах формувалася прямокутна мережа вулиць, головні з яких йшли до ринкової площі. Поряд із площею стояли головні храми.

Упродовж XIV—XV ст. на українських землях триває активне будівництво оборонних споруд. Так, будуються дерев’яні замки у Києві, Житомирі, Вінниці, Черкасах тощо. Київський замок, збудований за князювання Володимира Ольгердовича, витримав облогу військ монгольського хана Едигея у 1416 р. У той самий час зростала кількість мурованих оборонних замків і фортець. Це одна з провідних рис розвитку культури цього періоду. Вогнепальна зброя і нові способи ведення воєнних дій потребували укріплень із каменю або цегли. У цей час будуються такі оборонні споруди у Луцьку, Львові, Хотині, Кременці, Кам’янці-Подільському, Олеську, Білгороді-Дністровському та інших містах. Від початку XV ст. внаслідок постійних татарських нападів оборонне будівництво стає провідним. Найгустіша мережа замків постає на Поділлі та Волині.

6. Малярство і книжкова мініатюра

Образотворче мистецтво цієї доби продовжувало розвиватися на традиціях Київської держави та Галицько-Волинського князівства. Новим явищем у ньому стало те, що малярі стали відходити від традиційних візантійських канонів іконографії, намагаючись передати реальні почуття людини. Загальна тенденція — глибше передати душевний стан людини, надати позам і обличчям виразності та індивідуальності. Майстри стали опановувати техніку світлотіньового моделювання. Це свідчило про вплив західноєвропейського гуманізму. (Слайд 14) Малярство широко представлене фресками та іконописом.

Фрескові розписи були дуже поширені до середини XVI ст. Найбільш відомими є фрескові розписи каплиці в Горянах під Ужгородом (фрески «Благовіщення», «Тайна вечеря», «Втеча до Єгипту», «Св. Катерина»), Вірменської церкви у Львові, Бокатського монастиря на Поділлі. А також розписи українськими майстрами храмів і палаців у Польщі. Так, розписи каплиці святої Трійці в Любліні (1418 р.), які зробила група майстрів на чолі з Андрієм, є великими за обсягом і зроблені у цікавій схемі — у три яруси. Не менш вражаючими є розписи каплиці святого Хреста у Вавельському замку у Кракові (1470 р.). Загалом нам відомо багато, порівняно з попередньою добою, тогочасних майстрів розпису: Гайль та Тимофій Дробиші із Перемишля, Іоанн, Андрій Русин, Максим Воробій зі Львова, Герман із Самбора та ін.

У XIV—XV ст. з розвитком рукописних книг продовжуються традиції книжкової мініатюри. Найбільш яскраво книжкова мініатюра тієї доби представлена у Київському Псалтирі, створеному в 1397 р., де вміщено 301 ілюстрацію. Вони характеризуються сюжетною різноманітністю (від біблійних до побутових), виразністю та індивідуалізованістю облич, свіжістю кольорів. Зображення і колорит надзвичайно вишукані. Крім того, чудові ілюстрації містять Київське Євангеліє (1393 р.), Луцьке Євангеліє (XVI ст.) тощо.

 

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Прочитати параграф відповідно до теми або матеріал на блозі

2. Перегляньте відео за посиланням:https://www.youtube.com/watch?v=yQzYR-KnbGk 

Дата: 03.05.2022

Тема. господарський розвиток українських земель у другій половині ХІV – XV ст.

Мета: дізнатися, якими були основні верстви тогочасного українського суспільства

 

 ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

1. Розвиток сільського господарства. Фільваркове господарство.

         Основою сільського господарства на українських землях було землеробство. Рівень його розвитку в різних місцевостях був неоднаковим. На Галичині, Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово набувають поширення більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою стали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалися в господарствах магнатів і шляхти.

Господарство на українських землях

 

Крім землеробства, у цей період розвивалися тваринництво, городництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.

На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися в основному для власних потреб. Торгівля ними, особливо з іншими країнами, майже не велася.

* Провідна галузь.

Сільське господарство українських земель у складі Польського королівства поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію промислів і сільського господарства. У Західній Європі в XVI ст. внаслідок Великих географічних відкриттів відбувалася «революція цін» (про неї ви дізнаєтесь зі всесвітньої історії). Вона практично не зачепила Центральну й Східну Європу, де ціни на продукти харчування були на порядок нижчими. Це сприяло збільшенню шляхтою виробництва зерна на продаж на українських землях, яка стала створювати фільварки, збільшувати панщину й відбирати землю в селян. Одночасно з цим зростала кількість «непохожих» селян.

Робота з термінами та поняттями

Фільварок — хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок. Був багатопрофільним господарством, у якому вся земля належала панові і який базувався на праці селян, що відробляли тяглову службу або панщину.

     Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставою на волоки» (1557 p.), підписаною польським королем і великим князем литовським Сиґізмундом II Августом. Згідно з документом, усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. За користування волокою тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини повинні були відпрацьовувати два дні панщини у фільварку.

Звернути увагу!

Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу. Селян фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовиська, луки).

У другій половині XVI ст. волочна система землекористування була розповсюджена на землі шляхти і церкви. Фактично відбулось і прикріплення селян до землі й землевласника — запроваджувалося кріпацтво.

Робота з термінами та поняттями

Кріпацтво — це система правових норм, які встановлювали залежність селянина від землевласника й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю.

Проблемне запитання

Поясніть, чи існує зв’язок між відкриттям X. Колумбом Америки і поширенням фільваркової системи на українських землях у XVI ст.?

 

2. Розвиток міст, ремесел і торгівлі.

  У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Найбільше міст було на західноукраїнських землях. На Східному Поділлі та Київщині їх було набагато менше через постійну загрозу татарських набігів. Найбільшим містом був Київ, де жило близько 6 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.

Чимало міст перебувало в залежності від магнатів і церкви. Існували також міста, підпорядковані польським королям і великому князеві литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й захищали від нападів татар. Наприкінці XV — на початку XVI ст. на українські землі стало поширюватися магдебурзьке право.

 

Робота з термінами та поняттями

Магдебурзьке право — німецьке міське право доби Середньовіччя, за яким міста звільнялися від управління й суду приватних власників або державних урядників та створювали власні органи міського самоврядування.

* Для православних міщан вступ до цехів був обмежений.

Міста, що здобували магдебурзьке право, управлялися магістратом — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістер, а лаву — війт.

Магдебурзьке право надавали містам польський король, великий князь литовський, а пізніше й великі магнати. Протягом XV — першої половини XVI ст. таке право мала більшість великих міст України.

Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різноманітних спеціальностей, із них близько 80 були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст також не припиняли займатися сільським господарством.

На українських землях у складі Польського королівства переважна більшість міських ремісників об’єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехових ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали «партачами» (від латин, «осторонь»). Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.

У XVI ст. тривав подальший розвиток торгівлі. Основними формами торгівлі були ярмарки, що відбувалися кілька разів на рік у великих містах, торги, які проходили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об’єднання на зразок ремісничих цехів.

Активно розвивалася міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими східні й московські товари, а також продукти місцевого виробництва везли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозилися одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброя, західноєвропейські тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець-Подільський.

 

 Перевір себе: (усно)

1) Що таке соціальний стан?

2) Якими були основні стани українського суспільства на початку XVI ст.?

3) Які стани на початок XVII ст. були привілейованими?

4) Хто такі магнати?

5) Коли було прийнято Перший та Другий Литовські статути?

6) На які групи за рівнем заможності поділялося міщанство?

7) Представники якого стану складали більшість населення українських земель?

8) На які групи поділялося селянство за виконанням повинностей?

9) Що таке фільварок?

10) Коли було прийнято «Устави на волоки»?

11) Як управлялися міста, що здобули магдебурзьке право?

12) Які форми торгівлі існували в XVI ст. в Україні?

Завдання

XVI ст.».

 

        У XVI ст. населення українських земель поділялося на стани. Кожен стан мав свої права, привілеї та обов’язки.

У першій половині XVI ст. остаточно сформувався правовий статус шляхти.

Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство.

Втягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.

Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1.Прочитати параграф відповідно до теми

2. Складіть таблицю «Становий поділ українського суспільства на початку

Стан	Правове становище

 

Дата: 26.04.2022

Дата: 19.04.2022

Тема:Українські землі у складі Угорщини, Молдавії,

Московії та Османської імперії. Кримське ханство

 

Мета: сформувати уявлення про становище українських земель, які перебували у складі Угорщини, Молдавії, Московії, Османської імперії; сформувати уявлення про становище Кримського ханства та його зв’язок з іншими частинами українських земель.

 

ПРИГАДАЙТЕ!!!

1.            Які особливості становища українських земель у складі Великого князівства Литовського можете назвати?

2.            Де відносно українських земель було розміщене Велике князівство Литовське? (північ, південь, захід, схід, північний схід, північний захід, південний схід, північний захід).

3.            Назвати 3-4 імена литовських правителів.

 

Вивчення нового матеріалу.

1.            Українські землі у складі Угорщини.

За допомогою карти (ст. 156), з’ясуйте, які українські території входили до складу Угорщини.

дайте відповіді на запитання: (за підручником)

1.            За яких умов Закарпаття увійшло до складу Угорщини?

2.            До яких державних утворень воно входило?

3.            Після якої події землі Закарпаття поділили між собою Трансільванія і Священна Римська імперія?

 

2.            Українські землі у складі Молдавії.

За допомогою карти (ст. 156), учні з’ясовують, які українські території входили до складу Молдавії.

Дайте відповіді на запитання(за підручником)

1.            За яких умов Буковина та Бессарабія увійшло до складу Молдавії?

2.            До складу якого державного утворення увійшло Молдовське князівство у 1538 році?

 

3.            Українські землі у складі Московії.

За допомогою карти (ст. 156), учні з’ясовують, які українські території входили до складу Молдавії.

Дайте  відповіді на запитання(за підручником)

1.            Які землі відійшли до Московії?

2.            Який князь очолив українсько-білорусько-литовське військо у боротьбі з московським царем?

3.            Загарбання українських земель московським царем мало добровільний чи насильницький характер?

 

4.            Кримське ханство

За допомогою карти (ст. 156), учні з’ясовують розміщення Кримського ханства.

Пригадайте особливості суспільного та державного устрою Кримського ханства, відповідаючи на запитання:

1.            Які території входили до Кримського ханства?

2.            Як утворилося Кримське ханство?

3.            На які адміністративно-територіальні одиниці поділялося Кримське ханство? Які міста були його столицею?

4.            Хто був на чолі держави, як здійснювалось управління?

 

            Додаткова інформація

           Згідно з дослідженнями Д. Яворницького, орда, котра налічувала від кількох тисяч до кількох десятків тисяч вершників, намагаючись не викрити себе передчасно, підходила до кордонів польсько–литовської держави. Там ординці, переховуючись, кілька днів відпочивали і відгодовували коней, після чого переходили кордон і швидко заглиблювались в Україну на кількасот кілометрів. Під час цієї навали ординці не зупинялись і не вступали в бій з противником, намагаючись оминути фортеці з сильними залогами. Кожен з татар вів з собою кілька коней, що й давало можливість орді пересуватись з максимальною швидкістю — вояки не мали необхідностізупинятись і давати коням перепочити, а просто на ходу перестрибували з одного на іншого. Таким чином орда іноді досягала Галичини, Волині й навіть польської столиці. Далі починалося безпосередньо здобування ясиру, тобто невільників, яких пізніше татари продавали на невільницьких ринках Криму. Цей процес був простим, доволі ефективним і вельми жорстоким. Орда, котра пересувалась, розтягнувшись на кілька десятків кілометрів, ділилася на дві частини. Одна частина ординців залишалася охороняти обоз і рухалась у попередньому напрямку. Інша формувала два крила праворуч і ліворуч від обозу. Такими імпровізованими крилами ординці намагались охопити якнайбільшу відстань у кожен з боків від табору. Ці крила й ставали чималою бідою для будь–якого селища, череди худоби або просто подорожнього, котрому довелося трапитися на шляху у татар. Кримці були безжалісними. Все, що могло згодитися, грабувалося, навіть убогий селянський одяг, посуд та пожитки. Вся людність, котра могла самостійно пересуватися, йшла у полон. Долю старих, немічних й малих, котрі були не в змозі здолати дорогу у Крим до неволі, було наперед вирішено — їх безжально убивали. За татарами лишалися лише попіл згарищ та трупи. Вбивали навіть свиней, гребуючи, згідно з мусульманськими традиціями, брати цих тварин у здобич. Пройшовши таким чином відстань у кілька десятків верст, ординці, що утворювали крила похідної колони, поверталися до табору, замінюючи тих, котрі охороняли обоз. Все повторювалося знову. Такі «відвідини» Україна, Білорусь і Польща переживали мало не щороку. І кожного разу після татар залишались велетенські простори землі, перетвореної на пустку. Ниви, котрі нещодавно оброблялись дбайливими руками хліборобів, заростали й перетворювались на дику місцину. Цілі райони польсько–литовської держави майже повністю спустошувались».

          

Домашнє завдання

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Дайте відповідь на  вищезазначені запитання (письмово, коротко)

 

Дата: 12.04.2022

Тема: Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Польського королівства.

Мета: охарактеризувати політичний та соціально-економічний статус українських земель у складі Великого Князівства Литовського.

 

Вивчення нового матеріалу

1.     Поширення влади Великого князівства литовського на українські землі.

     Приєднання українських земель до складу Великого князівства литовського

Заповніть таблицю значення битви на Синіх Водах для входження руських земель до складу Князвства Литовського.

Учасники	Причини	Наслідки
-обєднані литовсько-руські війська  на чолі з Ольгердом Гедиміновичем	1.     Залежність Руських удільних князівств від Золотоординського ярма 2.     Бажання литовських князів поширити свою владу на руські землі	1. Ольгерд відвоював у татар Київ i Поділля 2. Розширив свої володіння далеко на Південь у напрямку до Чорного моря 3. На новоутвореному    Подільському воєводстві Ольгерд посадив князями своїх племінників

 

2 Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського.

Особливості суспільно-політичного устрою Великого Князівства Литовського.

В Литовсько-Руській державі – 80% території складали східно-слов’янські землі. На них права слов’янського населення визнавалися рівними з правами литовського. Були збережені  звичаї, традиції, культура українського народу.

Українці беруть участь в управлінні державою на всіх щаблях. Православна і католицька церкви оголошені рівними у правах, Литовці пр цьому масово приймають православя. На українських землях, також, був збережений устрій, та система господарювання; характерний для часів Київської Русі.

Сильний культурний та релігійний вплив з боку східно-слов’янського населення позначається на суспільно-політичному устрої, культурі і побуті всього князівства Литовського

Велика Литовсько-Руська держава була багатонаціональною литовсько-українсько-білоруською державою, де литовцям належала провідна політична роль, а українцям і білорусам – культурна та економічна

3.      Кревська унія.

Унія – союз, спілка двох держав. Держави інколи змушені укладати союзи, коли до цього спонукають певні обставини.( Запишіть у словники)

Заповніть  таблицю(письмово).

Кревська унія
Умови Кревської унії	Наслідки Кревської унії

    Запитання (усно)

1.     Які сильні риси можна прослідкувати у політичній діяльності литовських князів?

2.     В чому полягали особливості Литовсько-Руської держави?

3.     Які наслідки для України мала Кревська унія?

Втрата державності та розчленування українських земель мали трагічні наслідки і гальмували політичний, економічний та культурний розвиток країни. І це дає підставу творчо уявити, якою могла б бути доля України.

Домашнє завдання

 

1.      Опрацювати відповідний параграф до теми

2.      Пофантазуйте: якою могла б бути доля України, якби не втратила державність і не була розчленована між різними країнами протягом багатьох століть?

Дата: 05.04.2022

 Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із розділу «Королівство Руське (Галицько-Волинська держава)»

Мета: узагальнити й систематизувати знання за розділом; визначити рівень засвоєння учнями знань за темою.

Завдання: виконайте контрольну роботу за посиланням join.naurok.ua , код доступу 8830700

Дата: 29.03.2022

Тема: Культура Галицько-Волинської держави у другій половині ХІ — ХІІІ ст.

Мета: визначити особливості культури Галицько-Волинського князівства; у чому проявилися особливості галицько-волинського літописання; які визначні пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва Галицько-Волинського князівства збереглися до нашого часу.

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства.

Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі. При цьому вона має власні самобутні риси та оригінальність. Навіть після монгольської навали впродовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в деяких випадках стала батьківщиною творчих здобутків, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру.

Культура Галицько-Волинського князівства була відкритою для впливів західної і східної культур, але при цьому не втрачала своєї східнослов’янської своєрідності.

Великий вплив на культуру регіону мала православна церква, яка, попри політичні негаразди, зберігала основні культурні традиції.

Культура Галицько-Волинського князівства стала однією зі складових частин формування української культури.

Незважаючи на те що риси культури Галицької та Волинської земель мають відмінності, їхній розвиток відбувався одночасно, а процеси були тотожними. Це дає змогу вченим розглядати культуру Галицько-Волинського князівства як цілісне явище.

Освіта. У Галицькій і Волинській землях освіта продовжувала традиції Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й домашнє навчання, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.

У Галицькій і Волинській землях також діяли бібліотеки при монастирях і князівських палатах, де можна було поглибити свої

знання. Існують відомості про велику книгозбірню князя Володимира Васильковича. Знайдені предмети для письма, написи (графіті) на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті), берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.

Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних верств населення Галицько-Волинського князівства, опосередковано свідчать пам’ятки давньоруської писемності ХІІ—ХІІІ ст. У жодному літописі, крім Галицько-Волинського, неможливо знайти такої кількості згадок про писців, князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі тощо.

Література і літописання. Літописання в Галицько-Волинському

князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князів, які згодом були об’єднані в єдиний твір.

Найбільш ранньою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.

Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.

Крім художньої самобутності, літопис вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці, яких, на думку вчених, було щонайменше п’ятеро, уміло передають події тогочасної епохи.

Твір складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літопису Данила Галицького (оповідає про події 1205— 1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис містить окремі повісті, що були об’єднані укладачами у більш пізній час. Центральною темою літопису є життя князя Данила Галицького.

Ця праця дає широку картину подій і сусідніх земель: Угорщини, Польщі, Литви, інших руських князівств, Золотої Орди. Відомості літопису — майже єдине джерело, яке дає змогу відтворити основні події в Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду.

Волинська частина літопису відзначається особливо високими літературними якостями, емоційністю та ліризмом викладу. Тут багато уваги приділено розвитку культури на землях Галичини та Волині.

Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля і прославляв руську зброю і Руську землю.

Літопис також є цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови, адже він містить багато характерних для неї слів, зворотів, прислів’їв.

Архітектура.

Галицькі та волинські міста налічували багато кам’яних споруд: храмів, князівських палаців, замків, укріплених дворів бояр. Спочатку мурованими були лише храми і князівські палати.

 

Перші муровані храми в Галичині та на Волині з’являються досить рано — від кінця ІХ — початку Х ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. На жаль, переважна більшість храмів кінця ІХ—ХІІІ ст. назавжди втрачена.

У ХІІ—ХІІІ ст. сформувалися волинська і галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів.

До нашого часу зберігся Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він був збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславича. Ця шестистовпна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.

Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.), — зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристовпний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько 30 кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.

На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Святого Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також належить до галицької архітектурної школи.

Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.).

Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)

Збудував він церкву Святого Іоанна, гарну й ошатну. Будівля її була влаштована так: чотири склепіння; у кожному куті — арка, що стояла на чотирьох людських головах, вирізьблених якимось майстром. Три вікна були прикрашені римським склом (вітражами — Авт.); при вході до вівтаря стояли два стовпи з цілого каменю, а над ними — склепіння і купол, прикрашений золотими зірками на лазурі. Підлога всередині була відлита з міді й чистого олова, і блищала вона, мов дзеркало... Візерунки, різнобарвні й золоті, зроблені умільцем Овдієм... Скульптурні прикраси були пофарбовані всіма кольорами і золотом. Зовнішні фрески були надзвичайно гарні. Ікони дивовижні. Він (Данило — Авт.) прикрасив ікони, що привіз із Києва, коштовним камінням і золотим бісером. Дзвони він привіз із Києва, а інші були відлиті тут.

У Галичі, Звенигородці, Луцьку та деяких інших містах археологи знайшли руїни князівських палаців. У ХІІІ ст. в Галицько-Волинському князівстві велося активне будівництво міст і фортець. Так, на Волині поряд із Холмом були збудовані укріплені міста Данилів, Кременець, Угровськ, у Галичині — Ярослав, Сянік. Усі вони мали оборонні споруди, які були не в змозі здолати навіть монгольські війська з їхньою облоговою технікою.

Від кінця ХІІІ ст. на Волині під впливом західноєвропейської оборонної архітектури починається будівництво нового типу оборонних споруд — мурованих «веж-стовпів». До сьогодні такі вежі збереглися в околицях міста Холм (село Столп’є) та в місті Біла Вежа (колишній Кам’янець). Ці «стовпи» були вежами-донжонами. У ХIV ст. розгорнулося будівництво кам’яних замків, першим серед яких був замок у Луцьку. Його почали зводити наприкінці ХІІІ ст.

Образотворче мистецтво.

Мистецька культура Галицько-Волинського князівства представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.

Фресковий живопис продовжував київські традиції. Фресками були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — починаючи з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.

Водночас фрески значною мірою поширюються в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були прикрашені палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.

У ХІІІ — на початку ХІV ст. на Волині велось інтенсивне храмове будівництво, що супроводжувалося відновленням традицій створення фресок, але ними вкривають лише вівтарну частину храмів.

До нашого часу майже не збереглося значних фрагментів фресок, за винятком розпису Вірменського собору у Львові, що датується ХІV— ХV ст.

Високий рівень монументального живопису часів Галицько-Волинського князівства засвідчує те, що в ХIV—ХV ст. майстри виконували монументальні розписи в Польщі, які збереглися в Сандомирі (30-ті рр. ХІІІ ст.), Кракові — каплиця Святого Хреста на Вавелі (1470 р.), Вислиці — костьол (ХІV ст.). Фрески замкової капели в Любліні на замовлення короля Ягайла виконувала група живописців, яку очолював майстер Андрій із Волині.

При оформленні храмів у Галичині та на Волині головну роль відводили іконам, які утворювали цілі ансамблі.

Спочатку храми прикрашалися двома великими за розмірами іконами, що нагадували

фресковий розпис. Згодом їхня кількість збільшується. Утворюється іконостас — особлива перегородка, що закриває вівтарну частину і складається з кількох рядів ікон.

Ікони, що були поширені в Галичині та на Волині, мали візантійське або київське походження. Згодом на Волині та в Галичині постали власні школи іконопису. Його розквіт припадає на другу половину ХІІІ — XIV ст. Особливістю іконопису цього періоду є те, що він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно, намагалися відшукати вираження сюжету, іноді порушуючи канони. Зображення на іконах мають легку об’ємність, чим суттєво відрізняються від візантійських зразків.

Найстарішою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони «Менологія» (кінець ХІІ — початок ХІІІ ст.). Вона була знайдена в 1930 р. в церкві Святого Миколая поблизу Старого Самбора, але до науковців потрапила лише в 1983 р. На ній зображені фігури святих підкреслено видовжених пропорцій із малими головами. Одяг святих зображений у темних тонах. Серед них виділяється постать великомученика Георгія (Юрія Змієборця).

До найкращих зразків галицько-волинського іконопису цього періоду належить чудодійна ікона Волинської Богоматері («Богородиця Одигітрія» з Покровської церкви в Луцьку, початок XIV ст.). Вона вражає глядача особливою суворістю образів Богоматері і малого Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду. Свідченням проникнення елементів народного мистецтва є сорочка Ісуса, прикрашена вишитими квітами.

Ще одним шедевром іконопису є шанована в Польщі Ченстоховська ікона Богоматері (XIV ст.), що була написана в Галичині.

У Галицько-Волинських землях у цей період набуває поширення скульптура. Цей вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким прикрашали храми. Яскравим зразком скульптури цієї доби є шиферний рельєф ХІІІ ст., який зображує Святого Дмитрія. Зараз він зберігається в Кам’янець-Подільському музеї. Під час розкопок руїн Успенського собору в Галичі було знайдено рельєфне зображення дракона, із пащі якого виростає пишна гілка. Щедро прикрашені рельєфами також церкви Святого Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі. Їхнім творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене і книжковою мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.), у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.

Виразно виділяються мініатюри Євангелія ХІІІ ст. (невідоме походження). Вони щедро декоровані промальованими дрібними деталями. Проте переважна більшість рукописів, що збереглися, мають значно скромніше оздоблення.

На території Галицько-Волинського князівства археологи виявили багато скарбів з усілякими ювелірними прикрасами. Ці знахідки свідчать про високу майстерність галицько-волинських ювелірів, які добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, карбування, позолоту, інкрустацію тощо.

Висновки.

Культура Галицько-Волинського князівства мала значні здобутки, залишивши після себе зразки, які вражають майстерністю й досконалістю. Як складова культури Русі, вона мала певні відмінності, що були спричинені місцевими умовами й культурними впливами сусідів.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Виконати онлайн-тести за посиланням: join.naurok.ua , код доступу 6014505

Дата: 22.03.2022

Тема:Галицько-Волинська держава за правління наступників 
Данила Галицького

Мета:розкрити основні напрямки діяльності нащадків Данила Галицького та причини занепаду Галицько-Волинської держави. 

 

  Вивчення нового матеріалу

 

1.   Політика наступників Данила Романовича

 

Після смерті Данила Галицького влада перейшла до його брата Василька Романовича.

Василько Романович

Василько Романович — князь володимирський, син волинсько-галицького князя Романа II Мстиславича від його другої дружини Анни. У листі Папи Римського до Данила I Романовича від 26 серпня 1247 р. названий «королем Володимира». Після смерті батька (1205 р.) Василько Романович разом із матір’ю та старшим братом Данилом, рятуючись від міжусобних чвар, утекли до Польщі. Скориставшись міжусобною боротьбою, польський король Лешко I Білий та угорський король Андрій II почали інтервенцію на Галицько-Волинську Русь. У 1207 р. Василько був обраний князем у Бересті; того самого року за підтримки Краківського князя Лешка I Білого отримав від Олександра Всеволодовича Белзьке князівство, поступившись останньому містами Угровеськ, Верещин, Столп’є і Комов. У 1215 р. за допомогою Лешка Білого Данило і Василько повернули собі Володимирське князівство. У 1227 р. Данило Романович із Васильком провів похід на Луцьк проти Ярослава Ігоровича, який завершився здачею міста й полоном Ярослава Ігоровича. Після походу Василько Романович розширив свої володіння, отримавши від брата Луцьк і Пересопницю. 26 березня 1228 р. Данило I Романович разом із Васильком провів успішний похід на Чорторийськ, у якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям міста й полоном пінських князів. У 1228 р. під час облоги Кам’янця армією київсько-пінської коаліції Данило і Василько разом із їх союзником Олександром Белзьким зробили стрімкий масований похід на Київ, який змусив київського та чернігівського князів зняти облогу й піти на примирення з Романовичами. У 1229 р. Данило й Василько допомогли Конраду I Мазовецькому в міжусобній війні та взяли участь у поході на Польщу й облозі Калиша. У 1230 р. Романовичі об’єднали у своїх руках Волинь. Наступні вісім років (1231—1238 рр.) вони вели війну за свою другу «вотчину» Галичину, яка була окупована угорцями. На чолі волинського полку взяв участь у 1245 р. в Ярославській битві, у якій було розгромлено загони угорського та польського королів. У 1248 р., згідно з літописом, Василько Романович відбив грабіжницький набіг ятвягів, наздогнавши та розгромивши їх під Дрогичином. Було знищено 40 ятвязьких «князів». Після смерті в 1264 р. Данила Романовича Галицького фактично правив усім Галицько-Волинським князівством.

Лев Данилович

Лев Данилович — галицько-волинський князь (1264—1269 рр.), король Русі (1269—1301 рр.), великий князь київський (1271—1301 рр.), син короля Данила I Галицького. У 1247 р. (за іншими даними — 1251—1252 рр.) для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV — Констанцією. У 1252 р. допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою. Після смерті короля Данила I (1264 р.) успадкував Перемиське князівство і Львів (місто назване на честь Льва I Даниловича), яке, згідно з хронікою Б. Зиморовича, іншими давніми документами, він заснував, спорудивши тут Високий замок, Низький замок, Княжий палац. Близько 1269 р. — після смерті брата Шварна Даниловича, успадкував Галицьке, Холмське, Белзьке, Дорогичинське князівства, а також королівський титул. У 1272 р. — переніс столицю Руського королівства до Львова. Підтримував жваві дипломатичні зв’язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Після смерті краківського князя Болеслава V Соромливого (1279 р.) у союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовецького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком II Чорним. Приєднав до Королівства Русі частину Закарпаття з Мукачевим (близько 1280 р.) і Люблінську землю (близько 1292 р.). Після 1269 р., здійснивши невдалу спробу стати великим князем литовським замість брата Шварна Даниловича, Лев Данилович підтримував союзні відносини із Золотою Ордою, у його підпорядкуванні перебував і Київ, а сам він мав титул великого князя київського.

Володимир Василькович

Володимир Василькович (1269—1288 рр.) — князь волинський, син Василька Романовича, зять князя Чернігова і Брянська Романа I Старого (дружина — Ольга Романівна). Видатний дипломат та діяч культури. Народився Володимир Василькович орієнтовно в другій половині 40-х рр. ХІІІ ст. Його батьком був волинський князь Василько — син Романа Мстиславича, творця Волинсько-Галицької держави, і рідний брат Данила Галицького. Володимир Василькович із молодих років брав участь у військових походах разом із батьком. Поряд із військовим мистецтвом пізнавав мистецтво дипломатії. І таким чином учився «бути князем». Після смерті свого батька в 1269 р. посів престол у Володимирі (Волинському) та став правити землями Західної Волині. Ймовірно, основна частина Галицько-Волинського літопису укладалася й редагувалася за часів правління Володимира Васильковича. Тому літописець прагнув ідеалізувати цього князя. Спеціально зобразив його як зразкового князя-християнина, який виявляє християнське благочестя: читає Святе письмо, підтримує ченців та священнослужителів. Йому притаманні смирення, відсутність гордості, справедливість, милість до убогих — моральні якості, які цінувалися християнами. Спеціально підкреслюється, що «говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий». При дворі Володимира та за його безпосередньої участі діяв потужний осередок книжності — скрипторій, бібліотека, літературне коло, у якому був упорядкований Південноруський літописний звід (Літопис Руський) та написана його заключна частина — так званий Галицько-Волинський літопис. 10 грудня 1288 (1289 р.) Володимир Василькович помер у Любомлі від раку нижньої щелепи і гортані. Перебіг хвороби докладно описано в Галицько-Волинському літописі. Похований в Успенському соборі у Володимирі-Волинському.

2.   Правління останніх Романовичів

Юрій Львович

Юрій І Львович (1252 або 1257 — 1308 рр.) — князь белзький (1264—1301 рр.), князь галицько-волинський (1301—1308 рр.), Король Руський, син Льва I Даниловича і Костанції Угорської. Спочатку князював на Холмщині і Підляшші, після смерті батька в 1301 р. об’єднав усі землі Галицько-Волинського королівства зі столицею у Володимирі та успадкував від нього королівський титул. За володарювання Юрія I Львовича Польща відвоювала в Руського королівства Люблінську землю в 1302 р., а Угорщина — частину Закарпаття. Проте в стані миру Галицько-Волинська держава зазнала розквіту й економічного добробуту. Юрій Львович титулував себе «королем Руси, князем Лодомерії», його держава користувалася добрими міжнародними зв’язками. Зокрема Юрій I Львович тримав союз із Куявською лінією польських князів, був одружений із Євфимією, сестрою Владислава I Локетека. Його заходами засновано в 1303 р. Галицьку митрополію, до складу якої увійшли єпархії: Галицька, Володимирська, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська. Зі смертю Юрія Львовича закінчився розквіт Галицько-Волинського королівства.

Після смерті Юрія II Болеслава Тройденовича володарем Галицько-Волинської держави, королем Русі бояри проголосили Любарта — зятя Юрія ІІ Болеслава за жіночою лінією. Але польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльську землю, а потім захопив і Львів. Під цього часу Любарт долучився до багаторічної суперечки з польським королем за спадщину галицьких королів.

Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Галицького(короткий огляд)

Імена правителів	Характеристика правління
Лев І Данилович (1264—1301 рр.)	— Правив у Галичині. — Приєднання Закарпатської Русі та Люблінської землі. — Підтримка дипломатичних відносин із Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою. — Перенесення столиці з Холма до Львова. — Збереження васальної залежності від Золотої Орди
Володимир Василькович (1269—1288 рр.)	— Правив у Волині. — Приділення уваги будівництву міст, замків, церков (засновано місто Кам’янець (Литовський), розбудовано Берестя, збудований монастир св. Апостолів у Володимирі, церкви св. Петра в Бересті, св. Юрія в Любомлі; Благовіщення в Кам’янці). — Опікування розвитком культури (літописець розповідав про нього як про великого книжника і філософа: у Володимирі (Волинському) при князівському дворі був скрипторій, де переписувалися й оздоблювалися мініатюрами книги; їх оправи прикрашалися коштовним камінням, перлами; писалися ікони й розписувалися храми; князь подарував Успенському кафедральному собору у Володимирі Євангеліє, окуте сріблом, ікону Спаса, окуту золотом, із коштовним камінням; у єпископію перемишльську — Євангеліє, окуте сріблом із перлами, яке власноруч списав; до Чернігова надіслав «Євангеліє, золотом розписане, а оковане сріблом, з жемчугом, і посеред нього [на оправі зроблено] Спаса, з емаллю» тощо)
Юрій І Львович (1301—1308 рр.)	— Спочатку князював на Холмщині й Підляшші, після смерті батька в 1301 р. об’єднав усі землі Галицько-Волинського князівства зі столицею у Володимирі. — Відвоювання Польщею Люблінської землі, Угорщиною — частини Закарпаття. — Розквіт та економічний добробут князівства. — Прийняття князем титулу «короля Русі». — Відмова від завоювань, надання переваги дипломатії. — Заснування Галицької митрополії (1303 р.), до складу якої увійшли єпархії: Галицька, Володимирська, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська. — Із його смертю завершився розквіт Галицько-Волинського князівства
Лев ІІ та Андрій Юрійовичі (1308—1323 рр.)	— Спільне правління братів Льва ІІ та Андрія Юрійовичів. — Підтримка союзних відносин із Тевтонським орденом і Польщею з метою ослабити залежність князівства від Золотої Орди. — Загибель братів у 1323 р. під час одного з військових походів (на думку одних дослідників — проти литовських військ, на думку інших — проти монголо-татар). — Припинення існування династії Романовичів; запрошення боярством на галицько-волинський престол мазовецького князя Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, сина сестри Льва й Андрія Юрійовичів — Марії
Юрій ІІ Болеслав (1325—1340 рр.)	— Будучи католиком, прийняв православну віру й ім’я Юрій. — Намагання протистояти експансії Польщі та Угорщини, підтримка союзних відносин із Тевтонським орденом і Литвою. — Спроба повернути Люблінщину, яку 1303 р. захопила Польща. — Боротьба проти бояр, у якій спирався на міщан; прагнення зміцнити князівську владу. — Підтримка розселення німецьких колоністів. — Задум запровадження католицтва. — Поступовий занепад князівства: посилення ординського впливу, невдала боротьба з Польщею за Люблінську землю, контроль над містами іноземних купців та ремісників, відхід національної знаті від адміністративної влади, навернення місцевого населення до католицизму тощо. — Масове невдоволення політикою Юрія II, яке призводило до організації змови проти князя (у 1340 р. бояри отруїли князя у Володимирі). — Перехід влади до литовського зятя Юрія ІІ Болеслава — Любарта (таким чином Галицько-Волинське князівство опинилося у складі Великого князівства Литовського)

 

4.   Історичне значення Галицько-Волинської держави

·        Історичне значення Галицько-Волинської держави:

·        Створення великої держави на українських землях, спадкоємиці Київської Русі, що продовжила її культурні традиції.

·        Забезпечення високого рівня економічного та духовно-культурного розвитку українських земель.

·        Захист від загарбання та асиміляції східних слов’ян.

·        Забезпечення безперервності державності на українських землях.

·        Відкриття доступу в українські землі західноєвропейських культурних впливів завдяки орієнтації князівства на захід.

 

 Домашнє завдання

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Переглянути відео: https://www.youtube.com/watch?v=P0JFhJBh4hY

Дата: 15.03.2022

Тема: Галицько-Волинська держава за князя Данила Галицького.

Мета: сформувати уявлення про Галицько-Волинську державу як спадкоємицю традицій Київської Русі, показати роль Данила Галицького в процесі державотворення, висвітлити засади його внутрішньої і зовнішньої політики.

План

1.     Відновлення єдності Галицько-Волинської держави. Боротьба Данила за владу.

2.     Зовнішня політика Данила Галицького.

3.     Внутрішня політика князя.

4.     Історичне значення постаті Данила Галицького.

 

Арабський письменник і філософ писав: «Учень, який вчиться без бажання – це птах без крил». Я бажаю вам, щоб на сьогоднішньому уроці ви відчули себе птахами які високо підносяться в небо на крилах своєї творчості.

 

 

Пригадайте! Ця держава стала першою власне українською державою, була гідною спадкоємицею Русі-України, продовжила її культурні традиції, захистила населення від зовнішніх ворогів, забезпечила високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель.

Галицько-Волинське князівство розташувалось на південному заході русі. Столиця – місто Галич. Утворилось об’єднанням Галицького і Волинського князівств. Галицьке князівство розташоване у східних предгір’ях Карпат, у верхів’ях річок Дністра і Прута; тут містилися великі родовища солі, продаж якої збагачував князівство.

Волинь розташована в басейні південної притоки Прип’яті та верхів’ях західного Бугу.

Держава густо заселена, розташована на перетині важливих торгівельних шляхів із заходу на схід. Межувала на заході з Польщею і Угорщиною; на півночі – з Тевтонським орденом і Литвою.

Після загибелі Романа Мстиславича у 1205 році Галицько-Волинська держава розпадається на окремі князівства.

 

 

 

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ:

 

Житття та діяльність Данила Галицького

 

 «Дитинство. На чужині».

Після загибелі Романа Мстиславича у 1205 році в державі розгорнулася жорстока і тривала внутрішня боротьба. Боярство хотіло посилити свою владу і виступило проти Романових спадкоємців княжого столу – регентші княгині Анни та малолітніх княжичів Данила (4 роки) й Василька (2 роки). Рятуючи життя дітей, княгиня змушена була таємно залишити князівство і тікати до Польщі.

Галицькі бояри були могутніми. Вони володіли значним багатством, що нажили на торгівлі сіллю. Найбагатші бояри утримували власні бойові дружини і в боротьбі проти князя часто зверталися по допомогу до чужинців. Малолітні сини Романа не змогли захистити престол. Довгі роки Данило жив в Угорщині, при королівському дворі, а Василько – у польській столиці Кракові або на невеликій батьківщині на Волині. Данило здобув добру освіту, виріс сміливим та розважливим. Досягнувши повноліття розпочав боротьбу за повернення батьківської спадщини.

 

 «Юність. Битва на річці Калці»

На землях Галичини розгорнулася 40-річна боротьба за владу, якою скористалися угорські та польські королі-загарбники Галицько-Волинських земель. Галичина опинилася в глибокій політичній кризі. Це послаблювало сили князівства. Данило прагнув повернути батьківський престол у 1211-1212 рр. За допомогою угорських і волинських полків, які увійшли в Галич і посадили на князівський стіл малого Данилка. Спокій в державі не запанував тому, що у 1213 році боярин Володислав Кормильчич проголосив себе князем. Це викликало невдоволення Угорщини, її війська зайняли Галич і призначили королем 5- річного угорського королевича Коломана. Від угорської окупації визволив галичан у 1219 році новгородський князь Мстислав Удатний, який зі своїм князем Данилом Романовичем успішно відбив наступ угорського й польського військ. Однак Мстислав передав князювання не Данилу а угорському королевичу Андрію одруженому з другою дочкою Мстислава. У 1221 році Данило утверджується на Волині, і звідти починає наступ на Галичину.

Однак руським землям почала загрожувати нова небезпека – насування невідомого ворога з азійських степів – монголо-татарськими загарбниками. Половецькі хани звернулися за допомогою до руських князів. 31 травня 1223 року неподалік річки Калки русько-половецькі загони вступили у бій з монголо-татарським військом. У складі галицької дружини перебував і 22 - річний Данило. Це було його перше бойове хрещення. У критичний момент битви князь Данило показав себе зваженим та умілим воєначальником.

Дійсно, наприкінці травня 1223 р. русько-половецька рать зустрілася з монголо-татарською кіннотою на річці Калці. Справа йшла до генеральної битви аж коли почалася суперечка поміж руськими князями. Мстислав Удатний, що мав заслужену репутацію першого воїна на Русі, без погодження з іншими князями, спираючись на власні сили й дружину самого лише Данила, кинувся на ворога. Легкоозброєні кіннотники Субудая й Джебе не витримали шаленого удару важкої, рицарської кінноти Мстислава й почали відступати. Щоб якось виправити становище, монгольські воєначальники контратакували половців, і ті побігли. Перелякана орда налетіла на табір, де знаходилися київський, чернігівський, смоленський та інші князі, й зім'яла його. Це призвело до паніки в руському стані. Калкська битва принесла прикру поразку Русі.

Молодий князь виніс повчальні уроки з поразки на Калці, де уперше зіткнувся зі страшним ворогом, який незабаром встановить на Русі на двісті з лишком років тяжке іго, й переконався, що його можна здолати, лише напруживши сили всіх руських князівств і земель. Напевне, в той гіркий день у нього зародилася думка про об'єднання вже не тільки Галичини з Волинню, а й принаймні всіх південноруських земель. Уся наступна діяльність Данила підтверджує це.

 

 «Утвердження. Перемога під Дорогичином»

В наступні роки Данило звертає увагу на посилення своєї влади на Волині, зміцнення позицій та авторитету. У 1228 році, після смерті Мстислава Удатного, він розпочав підготовку до оволодіння Галичем. Князь продовжував цілеспрямовано та наполегливо зміцнювати Волинське князівство, послідовно приєднуючи землі, що відійшли під час розбрату: Луцьку, Пересопницьку, Белзьку. Так настав час повернення Галицького князівства до колишньої держави Романа Великого. Над краєм нависла нова небезпека. З березня 1237 р. Конрад І Мазовецький віддав м. Дорогочин ордену тевтонів – хрестоносців.

На весні 1238 року князь Данило розгромив хрестоносців і до кінця року оволодів Галичем, усунувши з князівського столу чернігівського князя – Ростислава Михайловича. Узявши собі Галицьку землю, Данило віддав братові Василькові в управління Волинь. Попри такий поділ обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого брата Данила.

 

 

 

 «Зрілість. «О лиха, ти, честь татарська»

Данило Романович у 1239 році здобув Київ, доручивши правління Тисяцькому Дмитру, досвідченому і хороброму воєводі. Князь був мудрим державцем, котрий усі свої зусилля спрямовував на зміцнення держави та князівської влади. У часи збирання Данилом батьківських земель монгольська армія під проводом Батия протягом зими 1239 – весни 1241 року спустошила Рязанську землю, Владимир Суздальський спалено Чернігів, розгромлено Київ. Під час походу на захід Батиєве військо пройшло Галичиною та Волинню. Основний удар монголо-татари спрямували на Володимир-Волинський. Данило, тим часом їдучи з Угорщини, дізнався про навалу і змушений був повернутися назад. Ординці не завдали краю таких великих величезних руйнувань, як в інших руських землях. Після відходу монголо-татар, за наказом князя, відбудовувалися зруйновані міста і села, зводилися нові.

У 1245 році Данило Галицький здобув блискучу перемогу в битві з угорськими військами біля міста Ярославля. Ярославська битва зупинила загарбницькі дії Угорського королівства. Данило Романович зламав опір боярської опозиції та остаточно утвердився в Галичі. Зміцнення влади і самостійна політика Данила викликали невдоволення Батия, і він висловив претензії на Галицьку землю. Обговоривши з братом Васильком ситуацію, князь вирішив поїхати на зустріч ханом й у жовтні 1245 року вирушив до Орди по ярлик. Ця поїздка означала визнання залежності від Орди.

 

Ярлик – ханська грамота, що підтверджувала права на володіння Галицькою і Волинською землями.

На перший погляд Данило Романович зобов’язався періодично надавати свої дружини татарам для їхніх походів на Польщу, Литву, Угорщину, сплачувати річну данину, віддавати певну шану ханові. Однак, мудрий політик та грамотний дипломат фактично зберіг незалежність Галицько-Волинського князівства у внутрішній і зовнішній політиці.

Забезпечивши зовнішню безпеку своїх володінь, князь прийнявся вирішувати внутрішні проблеми.

 

 

«Справи державні.»

Повернувшись від Батия, Данило розпочав новий етап державотворчої діяльності. Хоча він визнав себе залежним від татар, але це була вимушена угода, що зародилася в час складних політичних обставин. Данило реформував військо і адміністративний апарат. Його важко озброєна кіннота вперше на Русі вдяглася у звичний для Європи рицарський обладунок, окремо виділялася легкоозброєна кіннота з лучниками.

Він приборкав бунтівне галицьке боярство, забезпечив шляхом переговорів з Батиєм свою землю від татарських намісників і сплати постійної данини Данило Романович зосереджується на зміцненні рубежів князівства, будівництві фортець нового типу, які б стояли на горбах і мали кам'яні стіни. Такі фортеці монголо-татари штурмувати не вміли. Ще в 1237 році князь заснував м. Холм, невдовзі стало столицею князівства. Були перебудовані й укріплені Володимирський і Кременецькі замки, розпочалося будівництво Львова у 1255 році. Усі міста прикрасили унікальні архітектурні пам'ятки.

Данило Галицький проводить активну зовнішню політику. Князь шукає союзників на Русі та за її межами. Він укладає угоду з молодим братом Олександра Невського Андрієм, однак монголо-татари послали каральну експедицію і він втратив престол. Розвивав дружні відносини з Угорщиною, Польщею, Литвою, цікавився справами Центральної Європи (Австрії). Галицько-Волинське князівство стало центром торгівлі і ремесла, осередком перебування іноземних підприємців, ремісників і біженців.

Данило Романович був мудрим та далекоглядним правителем своїх земель. Укріплюючи замки, та зводячи нові фортеці князь активно почав шукати союзників в боротьбі з монголо-татарським іго.

 

 «Проти татар. Коронація»

Основна мета діяльності князя Данила – створення анти ординської коаліції європейських держав. Для досягнення цієї мети він маневрує поміж територіальними домаганнями Золотої Орди й унітарськими устремліннями Папи Римського Інокентія IV. Ще на шляху до Золотої Орди Данило Романович зустрівся з Планом Карпіні, папським послом до Батия. Вони мали переговори про унію католицизму з православ'ям. Князь також листувався з Папою щодо допомоги західних держав у боротьбі проти монголів та об'єднання обох церков. Його насамперед цікавила організація хрестового походу проти Орди. Проте такі сподівання виявилися марними, і це призвело до призупинення переговорів.

Восени, 7 жовтня 1253 року, в місті Дорогочині, що розташоване на річці Західний Буг, відбулася коронація і помазання галицько-волинського князя Данила Романовича королівською короною, надісланою від Папи Римського Іннокентія IV. Коронація Данила папським легатом мала показати і хрестоносцям і литовському королю, що їхній суперник – руський володар – також має високий, визнаний католицьким первосвящеником, авторитет. В урочистій церемонії, крім сина Данилового Лева, узяли участь польські князі Болеслав і Земовіт, союзники Данила, представники руського духовенства.

 

 «Останні дні. Сей же Данило був другим по Соломоні»

Після Дорогочинської коронації ні Папа, ні інші європейські правителі ніякої допомоги проти татар не надіслали. Данилові годі було сподіватися на допомогу ззовні. Незаба­ром після коронації він пориває стосунки з папою, оскільки той не думав про підтримку Русі в боротьбі проти Орди, а намагався насадити католицизм у державі Романовичів. Угорський король та польські князі поринули у власні справи й навіть не думали про поміч сусідові. Тому Данилові нічого не залишалось, як скоритися долі. Він розпрощався з надією вигнати ординців з Руської землі. Те гірке розчарування не минуло марно для князя.

В останні роки свого життя Данило Га­лицький приділяв велику увагу власній державі: будував міста, фортеці, посилю­вав військо, утримував у покорі бунтівне боярство. Так, найголовнішими містами, які збудував Данило, були Львів і Холм.

На схилі життя Данило Романович хворів, майже втратив зір. 1264 р. він помер у збудованому ним улюбленому місті Холмі. З його смертю закінчило існування Галицько-Волинське велике князівство, одне з наймогутніших державних утворень Східної Європи. Галицька і Волинська землі були поділені між його та брата Василька синами. По суті, повернулися часи феодальної роздробленості. Однак до війни не дійшло. Викоренення Данилом галицького боярства позбавило на довгий час ґрунту для усобиць в Галицько-Волинській Русі.

 

Данило найбільша постать в історії Галицько-Волинської держави. Він вів свою діяльність серед надзвичайно важких обставин. Працею свого життя він відбудував державу свого батька Романа і заклав основи її подальшого розвитку. Діяльність князя сприяла створенню і зміцненню національної української держави. Своїми справами князь продовжив традиції українського народу, був прикладом для наступних поколінь. Талановитий полководець – здобув багато перемог над ворогами. Видатний дипломат – за важких умов зберіг цілісність держави. Державний діяч – вивів країну на міжнародний рівень. Розбудовував і укріплював міста, опікувався освітою і культурою.

Не дарма пам’ятники Данилові Галицькому встановлені у містах Галич Івано-Франківської обл. (1998 р.), Львів (2001 р.), Володимир-Волинський Волинської області (2001 р.), Тернопіль (2002 р.).

З 1 липня 1998 року знаходиться в обігу пам'ятна монета номіналом 10 гривень, присвячена галицько-волинському князю і полководцю.

Указом Президента України від 30 липня 2003 року для нагородження військовослужбовців Збройних Сил України встановлено орден Данила Галицького.

 

Домашнє завдання

 

1. Прочитайте параграф відповідно до теми

2. Запишіть таблицю у зошити і запам’ятайте:

 

Внутрішня політика	Зовнішня політика
Розбудова міст. Холм 1237 р. Львів 1256 р.	Організація опору орді
Розвиток ремесел та торгівлі	Підтримка мазовецьких князів у Польщі
Військова реформа (ополчення селян та міщан)	Боротьба з литовськими князями
Реформа державного керівництва - шляхта	Налагодження стосунків з Угорщиною
	Дипломатичні стосунки з Римом, з Австрією.

3.  Виконайте онлайн-тести за посиланням( нагадую, у вас лише одна спроба виконання завдань за 45 хв.):  join.naurok.ua .код доступу 

 3824049

Дата: 08.02.2022

Тема. Урок контролю та корекції навчальних досягнень учнів з розділу «Київська держава (Русь-Україна) у 2-й половині ХІ – 1-й половині ХІІІ ст.».

Мета: оцінити рівень навчальних досягнень учнів під час вивчення теми, дати оцінку навчальних досягнень школярів за результатами ви­вчення теми під час проведення письмової роботи; перевірити вміння застосовувати здобуті знання; систематизувати, узагальнити та закріпити знання учнів з теми, повторити основні терміни й поняття; виділити й активізувати в пам’яті учнів найважливіші явища та процеси; закріпити вміння систематизувати матеріал; продовжити формування переконаності в необхідності оволодіння історич­ними знаннями; виховувати в учнів зацікавленість історією.

 

Виконайте контрольну роботу за посиланням:join.naurok.ua,код доступу 9433735

  Дата: 23.11.2021

Тема: Русь-Україна  за часів правління Ярослава Мудрого.

Мета : охарактеризувати зміни, що стали за правління  Ярослова Мудрого; визначити причини міжусобних війн;розвивати уміння аналізувати, самостійно працювати , створювати схеми, роботи висновки; виховувати цікавість до вивчення минулого,гордість за героїчні часи нашої держави.

 

Вивчення нового матеріалу:

1.Ярослав Мудрий

- Ростовський князь , Новгородський князь , Великий князь Київський

( 1019–1054). Був другим сином хрестителя Русі князя Володимира  Святославича  з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. У хрещенні мав ім'я Георгій. Ярослав розпочав свою політичну кар’єру дуже рано. На десятому році життя він був відірваний від матері й поставлений батьком намісником у Ростово-Суздальській землі. Коли у Новгороді Великому помер найстарший син Володимира Вишеслав, Володимир несподівано для всіх перевів до Новгорода малого Ярослава. В той час Новгород був другим за значенням містом Київської Русі. Це свідчило про те, що мудрий державний діяч Володимир побачив у малому хлопцеві риси майбутнього правителя.

Чверть століття просидів Ярослав на дуже відповідальному новгородському престолі. Однак вже у 1014 році князь Ярослав відмовився сплачувати данину Києву і лише смерть Володимира запобігла відкритій війні сина з батьком. Протягом 1015-1019 рр. Ярослав вів боротьбу за київський престол зі своїм братом Святополком Окаянним. У 1019 р. він остаточно розбив війська Святополка на   р. Альті й став великим київським князем.

Період князювання Ярослава Володимировича позначився піднесенням Давньоруської держави. Недарма він вважається однією iз наймасштабнiших особистостей світової історії. Державний діяч, який зумів розширити територію Давньоруської держави, укріпити її кордони, встановити контакти з багатьма європейськими країнами, князь величезне значення приділяв внутрішньому устрою держави. Насамперед слід відзначити наполегливість князя у поширенні християнства (літописці пізнього Середньовіччя називали його «Богохранимим» та «Богомудрим»). За часів Ярослава Мудрого на Русі було засновано перші монастирі – Св. Юрія, Св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами.

 

2.Внутрішня політика князя

     Впроваджуючи в народні маси християнство, Ярослав дбав про забезпечення народу духовною літературою і його освіченості. Відкривалися школи при церквах. Переводилися іноземні літописи, які послужили основою для підручників. Переводилася як духовна література, так і історична.Адже сам князь був людиною освіченою, грамотною.

Спеціально для навчання церковній справі Ярославом була відкрита школа для хлопчиків в Новгороді.

Розвивалося і містобудування. Чимало було зведено за роки правління князя соборів, храмів, монастирів і інших значущих архітектурних споруд. Крім того, формувався і свій індивідуальний культурний стиль Русі. За красою київські будівлі не поступалися візантійським і навіть перевершували їх.

Засновував Ярослав і нові міста. До їх числа належать:

         Ярославль;

         Юріїв.

                Активно розвивалися:

         живопис;

         зодчиське мистецтво.

 

Доля бібліотеки князя Ярослава Мудрого і сьогодні залишається однією з нерозгаданих таємниць історії. Деякі вважають, що її кількісний склад був  930,950 екземплярів.

Досі її не знайдено. Деякі вчені вважають, що вона збереглася в Софійському Соборі й загинула під час штурму монголами Києва в 1240 році. Проте залишається незрозумілим, чому тоді вцілів сам собор. Історики – аматори та журналісти висували версії, що бібліотека начебто замурована в підземеллях Межигірського монастиря на околицях Києва. Проте підтверджень цього припущення немає. Сучасний український історик М.Котляр припускає, що після смерті князя його книжкове зібрання було поділене між найбільшими церковними і монастирськими бібліотеками Києва.

-Існує думка, що бібліотека згоріла під час набігів печенігів

 

             храмобудівництво, градобудівництва  за Ярослава:

    Перший храм на цьому місці було споруджено Ярославом Мудрим 1037 року. Ця церква була зруйнована під час монголо-татарської навали на Київ 1240 року. Храм багато століть лежав у руїнах, аж поки 1674 року на давніх фундаментах з благословіння Лазаря Барановича було споруджено дерев'яну Георгіївську церкву.Знаходилася на сходженні вулиці Золотоворітської та Георгіївського провулка. 1934 року церкву, як і багато інших київських храмів, було знищено.

Ірининський монастир у місті Ярослава було засновано у 1030-х роках одночасно із Георгіївським храмом. Літопис про цю подію пише так: "У рік 6545 (1037)...[він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини". Названо монастир та головний храм було на честь небесної покровительки дружини Ярослава Мудрого Інгігерди (у хрещенні Ірини)- Святої Ірини. Це був досить великий багатобаневий храм у візантійському стилі.

Головний парадний в’їзд до Києва, зведено за зразком візантійської столиці.Про будівництво їх, водночас із Софійським собором, згадується в літописі під 1037 роком. Із записів мандрівників 16 – 17 століть та малюнків А. ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими.Реконструкція, що її закінчено 1982 року (реставратори — Є. Лопушинська, М. Холостенко, С. Висоцький), відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина — це вежа із зубцями заввишки 14 метрів; із зовнішнього фасаду вежа має додатковий виступ — «малу вежу»; проїзд воріт перекривається з одного боку підйомними дерев’яними воротами, обкутими металом, з другого — стулками воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, що збереглися в пам’ятках Новгорода й Суздаля.

 

 

         Руська Правда

- збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права.

- Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я імайно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності

- колективна робота з документом – ( додатковий дидактичний матеріал – додаток №2 ).

 

3.Зовнішня політика

- Ярослав  Мудрий великої уваги приділяв зміцненню авторитету держави, проводять політику « шлюбної дипломатії».   У міжнародній політиці князь надавав перевагу дипломатичним методам налагодження зв'язків з різними державами. Часто ці зв'язки він зміцнював завдяки шлюбам своїх дітей. Через особливу прихильність до такої політики Ярослава називали «тестем Європи».

 Це засіб здійснення зовнішньої політики держави, що  порівнюють з мистецтвом  ведення переговорів для запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва, що закріплені шлюбом.

- За європейських правителів вийшли заміж також три доньки князя: Анна — за французького короля Генріха I, Анастасія — за угорського короля Андрія I, Єлизавета — за норвезького короля Гаральда ІІІ.

 

Отже,укладання вигідних союзів шляхом шлюбів із членами родин правителів різних країн сприяли зміцненню авторитету Київської Русі й були свідченням далекоглядності Ярослава.

 

Домашнє завдання:

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Виконати онлайн-завдання за посиланням:

join.naurok.ua - код доступу 3284330

 

Контрольна робота

На тему: «Виникнення та становлення Русі-України».

Тестові завдання

 

1.      Центром якого союзу племен був Київ?

А  полян

Б  сіверян

В  деревлян

Г  дулібів

2.      Щорічний похід князя з метою збирання данини з підвладних племен називався:

А  полюддя

Б  урок

В  становище

Г  віче

3.      Кого з названих осіб князі Київської держави вважали родоначальником  своєї династії?

А  Кия

Б  Аскольда

В  Рюрика

Г  Олега

4.      У якому році відбулось об’єднання північних і південних руських земель князем Олегом?

А  860 р.

Б  882 р.

В  911 р.

Г  988 р.

5.      Що стало приводом до повстання деревлян у 945 році?

А   повторне збирання данини київським князем Ігорем.

Б  усунення від влади Святославом княгині Ольги.

В  насильницький збір війська київським князем для походу на  Константинополь.

Г  встановлення у Києві влади династії Рюриковичів

6.      Хто зображений на малюнку

 

 А

Б

В

Г

8.      Розставте їх у відповідності до часу їхнього правління

А_________________рр.

Б__________________рр.

В__________________рр.

Г__________________рр.

 

9.       Позначте на контурній карті сусідів східних слов’ян

1.                 Дайте визначення поняттю

Полюддя – це

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

2.      Установіть відповідність між датою і подією.

1 882 рік             А Початок княжіння Олега в Києві

2 907 рік             Б Похід князя Ігоря на Візантію

3 945 рік             В Похід князя Олега на Візантію

4 964 рік             Г Початок правління Ольги

                            Д Похід Святослава у Волзьку Булгарію

3.      Прочитайте уривок і дайте відповіді на запитання.

«Пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки. І ловища її є по всій землі, і знаки [її], і місця, і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі й до сьогодні. Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала [тут] із ним у любові» [4].

1) Про які події йдеться в уривку? Коли вони відбувалися?

2) Що стало причиною проведення описаних заходів?

3) Яке історичне значення вони мали?

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Дата 23.10.2020

Тема. Володимир Великий

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

      Святослав задля зміцнення держави розділив між трьома синами великі міста Руські: Ярополка посадив у Києві, Олега —на древлянській землі, а Володимира — Новгороді. Після смерті Святослава 972 року між його трьома синами розпочалась міжусобна боротьба за владу.

Старший син Ярополк пішов війною на Олега, захопив древлянськуземлю. Згодом захопивНовгород, де сидів Володимир. Володимир зібрав військо з варягів, відвоював Новгород і пішов наКиїв. А 980 року став єдиновладним князем Русі.

Заручившись підтримкою чужинців, він пообіцяв заплатити  їм грошову винагороду — по два гривні за кожного киянина. Але обіцянку не виконав. Побоюючись за долю Русі, він розпочав військову реформу задля зміцнення свого війська.

Першимзавданням Володимира було об'єднати усі східнослов'янські племена з центром у Києві, тобто зібрати усі землі, завойовані його батьком Святославом.

Після приєднання до Києва усіх східнослов'янських племен було завершено об'єднання Київської Русі. Вона стала найбільшою державою Європи. Загальна її площа досягла 800 тис. км².

Отже, кордони Київської Русі простягались від Дністра, Закарпаття на заході до Оки та Волги — на сході, від Чудського, Ладозького озер — на півночі до Причорномор'я та Приазов'я — на півдні.

Давайте звернемо увагу на портрет князя й послухаємо опис зовнішності Володимира із книги А. Ладинського «Як пав Херсонес».

Князь широко розставив міцні коліна, спираючись підборіддям на тонку, красиву руку. Пальці його були прикрашені перснями. Це була рука людини, вирощеної в холі. Але на князі була проста сорочка, такі ж штани, із зеленими ременями взуття. Один з воїнів тримав над головою знамено блакитного кольору із зображенням, що нагадувало лілею. Князь був людиною доволі високого зросту, стрункий, з широкими плечима, але з тонкою талією. Під сорочкою відчувались міцні мускули. У нього були блакитні очі, над якими нависали дуги густих рижуватих брів. Як і його батько, він голив підборіддя, але лишав довгі вуса. Вони в нього були такі ж світлі, як і у Святослава.

Ви звернули увагу на опис знамена Володимира? Воно блакитного кольору із зображенням, що нагадувало лілею. Як ви гадаєте, що то було за зображення?

Так, це не що інше, як тризуб — нинішній герб нашої держави. Як бачите, він був символом Київської Русі ще з часів Володимира.

Посадив їх Володимир правити — одного в Новгороді, іншого в Полоцьку, а ще інших у Турові, Ростові, на древлянській землі і в Тмуторокані. І сказав Володимир: «Не добре, що мало городів коло Києва». І став будувати міста на Десні, на Острі і на Трубежі, на Сулі і на Стугні. І почав набирати кращих дружинників од слов'ян і од кривичів, од чуді, од в'ятичів і заселяти нові міста, бо тоді була війна з печенігами. І воював з ними Володимир, і перемагав...»

Висновок:

1.Володимир здійснив адміністративну реформу — владу племінних князів, які чинили опір центру, Володимир передав своїм синам і тим самим укріпив великокнязівську владу і державу.

2.Головним завданням зовнішньої політики Володимир вважав боротьбу з печенігами. Він збудував багато міст-фортець і захистив Київ, створив міцну оборонну лінію, укріпив кордони Русі. Прийняти християнську віру Володимир погодився, маючи за приклад свою бабку княгиню Ольгу. Охрестившись у Корсуні, Володимир зміг одружитися з сестрою візантійського імператора — Анною, таким чином заручившись підтримкою цієї могутньої держави.

988 року Володимир запровадив християнство на Русі. Князь наказав усім киянам прийти на річкуПочайну. Знаючи норов князя, люди виконали наказ, а там їх примусово заганяли у воду та хрестили.

      Християнська віра змінила Володимира. Повернувшись до Києва з Корсуня, він велів повалити усіх язичницьких кумирів, яких нещадно рубали і палили. А Перуна наказав прив'язатидо коня і волочити з гори Боричевим узвозом на Ручай. Пройшовши через пороги, Перун виплив на рінь. Тоді й назвали ту рінь Перуновою.

На зміну Володимирові- завойовнику приходить Володимир - будівничий. Він подібний до будівничих візантійського імператора Костянтина (перший християнський володар) і царя Соломона. Володимир почав зводити міста на берегах Десни, Остра, Трубежу, Сули, Стугни. Русь піднімалася. На місцях старих поганських кумирів і капищ за наказом великого князя Володимира зводили християнські храми. Першими постали церква Святого Василія, церква Господнього Преображення у Василеві біля Києва, Десятинна церква у Києві.

Водночас виростали і палаци великого князя, його резиденції. Величний ансамбль споруд князівського центру поставав на київському дитинці. Навпроти Десятинної церкви було збудовано головний палац, де жив Володимир зі своєю родиною. Вісь центрального приміщення у вигляді башти точно збігалася з віссю Десятинної церкви. Ідея гармонії влади і церкви була закладена в архітектурі.

Володимир першим започаткував карбування монет — златників і срібників.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1.Опрацювати § 6підручника.

2. Виконати Робота з таблицею

        То в чому ж полягали відмінності між християнством та язичництвом? Як християнство вплинуло на подальшу долю язичництва? На ці та інші питання ми отримаємо відповідь, розшифрувавши тайнопис. Розв'язати його неважко, якщо підібрати правильний ключ. Словосполучення слід читати справа наліво. Результати слід занести до таблиці. ( Спочатку розшифровуєте слова, потім заносете до нижчезазначеної таблиці у потрібну колонку)

Язичництво	Християнство
АННІМЕЛП	АВОТІВС ЯІГІЛЕР
ЯННІНОЛКОП МОЬТУСДІВ МАГОБ	ЯННІНОЛКОП УГОБ
ЯНТУСДІВ АНЙІГІЛЕР ЯІЦАЗІНАГРО ИФІМ	АНВОКРЕЦ ЯІЦЗІНАГРО ЯІЛБІБ

завдання

 

 

 

 

 

 

	Поширення	Поклоніння	Організація	Джерела віри
Язичницька
Християнство

 

3.Скласти план розповіді «Як хрестили Русь». (За бажанням)

Клас: 7
 
Дата: 15.01.2021
 
ТЕМА: Роздробленість Київської держави.
 
 
Вивчення нового матеріалу:
    
 
          1. Причини роздробленості Київської держави Розповідь учителя
Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули самостійного розвитку.
Уже у XII ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у XII ст. утворилося 12 князівств (земель), то на початку XIII ст. їхня кількість становила 50, а в XIV ст. — 250 князівств.
Роздроблення дістало назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.
Політичну роздробленість Київської держави зумовили декілька чинників.
По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.
На початок XII ст. Русь займала площу майже 800 тис. км², що, з одного боку, було свідченням державної могутності, а з другого, — джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних правителів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. Крім того, вони самі прагнули посісти великокнязівський престол.
По-друге, етнічна неоднорідність населення.
Не сприяло зміцненню держави і те, що на Русі поруч зі слов’янами, які становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.
По-третє, зростання великого землеволодіння.
Із розвитком господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.
Велике землеволодіння утворювалося різними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їхньою купівлею. Наприкінці XI — у XII ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю.
Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, адже майже кожен із нових землевласників, стверджуючись у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Проте опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває її потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.
По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до сина). Паралельне існування цих двох принципів і неврегульованість питання престолонаслідування розхитувало Київську державу. У центрі міжусобного протистояння, як правило, лишався Київ, який на той час був не тільки символом, а й засобом влади.
По-п’яте, зміна ситуації в торгівлі.
Наприкінці XI ст. половецькі полчища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по торгівлі Русі завдали події світового значення: слабіючи, Візантія в 1082 р. за допомогу у війні із Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на Схід, безпосередньо з’єднали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. До того ж у 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою четвертого хрестового походу. Унаслідок цих подій Київ залишився осторонь основних торговельних шляхів. Такий стан речей зумовив певний занепад Києва як центру торгівлі. Починають з’являтися нові центри торгівлі й нові торговельні шляхи.
По-шосте, постійні напади кочівників та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.
За свідченням літописців, лише половці здійснили в 1055— 1236 рр. 12 великих походів на руські землі, хоча, як вважають дослідники, насправді їх було набагато більше. До того ж половці понад 30 разів брали участь у міжкнязівських усобицях.
Період політичної роздробленості в історії Київської держави є закономірним етапом, що відображає не особливості розвитку руського суспільства, а загальноєвропейські тенденції.
У період політичної роздробленості на території України існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виділилося з Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства (останні два в 1199 р. були об’єднані).
Особливістю міжусобної боротьби князів було те, що вона не зводилася до висування територіальних претензій, кордони князівств-земель були, як правило, непорушні. Зміна кордонів відбувалася лише у разі переходу уділу від одного князя до іншого.
2. Київське князівство
Серед земель Південної Русі-України найважливіше місце займало Київське князівство, де розташовувалася столиця Русі. Власне Київське князівство охоплювало територію, що включала колишні землі полян, деревлян, дреговичів і уличів. Князівство належало до найбільш розвинених в економічному відношенні земель Русі, у літописах згадуються 79 її міст. Головне місто — Київ, населення якого тоді складало близько 50 тис. жителів. Міста, як правило, були центрами ремесла і торгівлі. Через Київське князівство проходили Грецький, Соляний і Залозний торговельні шляхи. Основу господарства князівства складало орне землеробство.
Київ залишався релігійним центром Русі, куди прагнули потрапити прочани з усіх куточків держави.
Боротьба за Київ завжди набувала загальнодержавного масштабу. Лише за одне століття (1146—1246 рр.) київський престол 46 разів переходив від одного князя до іншого.
У 40-х рр. XII ст. розгорнулася жорстока боротьба за київський престол між родами Мономаховичів і Ольговичів, а потім між різними гілками Мономаховичів. У цій боротьбі князі брали собі за союзників половців, поляків, литовців та угорців. Усобиця переважно велася між Ізяславом Мстиславичем і Юрієм Долгоруким.
У такій княжій колотнечі фактичними господарями Києва стали бояри. Вони виганяли або вбивали небажаних князів, запрошуючи на престол свого князя.
Так, зокрема, сталося з Володимиро-Суздальським князем Юрієм Долгоруким, який тричі захоплював Київ, але в 1157 р. був отруєний під час бенкету.
Водночас Київ страждав від міжкнязівської боротьби. В історію увійшов страшний погром, заподіяний місту в 1169 р. союзом князів, очолюваним князем Андрієм Боголюбським (син Юрія Долгорукого), який намагався знищити Київ як столицю-суперницю, натомість піднявши роль свого князівства.
Проте місто незабаром відновилося. А повторна спроба Андрія розорити місто в 1174 р. виявилася невдалою.
Зрештою київські бояри погодилися на співправління двох князів із різних княжих родів. Ця система в останній чверті XII ст. забезпечила місту відносний спокій і розвиток. Такими співправителями стали Святослав Всеволодович (належав до роду Ольговичів) (1177—1194 рр.) і Рюрик Ростиславич (належав до роду смоленських Ростиславичів) (1180—1202 рр.). У цьому дуумвіраті першість мав Святослав. Саме він організував вдалі походи проти половців 1183, 1185, 1187 рр., які змусили тих відійти до пониззя Сіверського Дінця. Після смерті Святослава й Рюрика Київське князівство знову захопив вир міжусобної боротьби.
У 1223 р. відбулася битва русичів із монголами на річці Калка, у якій загинув князь Мстислав Романович. Після цього політична роль Києва занепала.
3. Чернігово-Сіверське князівство
Чернігівське князівство разом із Київським та Переяславським складали державне і територіальне ядро Русі, яке сформувалося у IX ст.
Формування Чернігівського князівства завершилося в XI ст., коли Ярослав Мудрий, віддавши Чернігову колишні землі радимичів, в’ятичів, а також Муромську волость і Тмутаракань (сучасна Тамань), посадив там намісником свого сина Святослава. Чернігівське князівство належало до економічно розвинених. Проте в господарському розвитку князівство було неоднорідним. Найбільш розвиненими були землі навколо Чернігова. Більша частина князівства була вкрита лісами. Економічних зв’язків між окремими районами майже не існувало. Серед міст виділявся Чернігів — другий після Києва центр Русі. Загалом у князівстві налічувалося понад 40 міст. Чернігівська земля поділялася на 16 уділів (найбільший — Новгород-Сіверське князівство).
У період свого розквіту в середині XII ст. князівство мало великий вплив на сусідні землі й навіть претендувало на роль об’єднувача земель Русі. Ольговичі були одним із найвпливовіших княжих родів. Певний час вони володіли і Києвом. Саме тоді в Києві було збудовано Кирилівську церкву, яка стала усипальнею чернігівських князів. Проте протягом XII — першої половини XIII ст. князівство не знало спокою. Часті зміни князів, облоги, пожежі стали звичними для Чернігова. Однак усупереч цьому саме в цей час місто швидко зростало і багатіло.
Найвідомішим чернігівським князем був Михайло Всеволодович (1224—1234 рр.). Він намагався захопити галицький і київський престол, вівши боротьбу з Данилом Романовичем, Володимиром Рюриковичем і Ярославом Всеволодовичем. У 1238 р. на короткий час Михайло Всеволодович став київським князем. Однак у 1239 р. під час монгольської навали він втік до Угорщини. Тоді його володіння були захоплені та поділені між князями. У 1246 р. Михайло поїхав до Золотої Орди, сподіваючись отримати ярлик (право на княжіння) на Чернігівське князівство. Однак за відмову поклонитися язичницьким ідолам був страчений татарами. Згодом канонізований православною церквою.
4. «Слово о полку Ігоревім»
Успішна антиполовецька боротьба київського, волинського, галицького, переяславського і смоленського князів на чолі зі Святославом Всеволодовичем викликала заздрість новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, який увесь час ухилявся від спільних походів. Дізнавшись про чергову перемогу Святослава, він звернувся до своїх васалів із закликом здійснити самостійний похід: «Підемо в похід і собі славу здобудемо!» Проте похід 1185 р. мав сумні наслідки. Військо Ігоря загинуло в битві на берегах річки Каяли, а сам він потрапив у полон. Ця трагедія, як пише літописець, відкрила «ворота на Руську землю». Половці стали спустошувати землі Переяславщини, Чернігівщини, Київщини. Лише завдяки значним зусиллям удалося відбити ворога.
Цікаво знати
ЗІ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»
Перестали князі невірних воювати,
Стали один одному казати:
«Се моє, а се теж моє. Брате!»
Стали вони діла дрібні Вважати за великі,
На себе самих підіймати чвари,—
А невірні з усіх сторін находили,
Землю Руську долали.
(Переклад М. Рильського)
Саме цьому невдалому походу Ігоря Святославича і присвячений твір невідомого автора «Слово о полку Ігоревім». «Слово...» написане яскравою поетичною мовою. Незвично виразним і ліричним є «плач Ярославни», пронизаний народною поезією. Улюбленим образом автора є сокіл. У творі автор різко засудив князівські чвари і закликав до єдності.
Цікаво знати
Історики висувають безліч гіпотез стосовно того, хто написав «Слово о полку Ігоревім». Деякі навіть стверджують, що це підробка. Відомо лише, що наприкінці XVIII ст. рукопис знайшов О. Мусін-Пушкін, а сам твір було надруковано 1800 р
 
 
 
Домашнє завдання:
1. Прочитати § 12
2. Заповнити таблицю « Удільні князівства на території Київської Русі (Русі – України).
 

Назва князівства	Територія, розташування	Особливості господарства	Політичне життя

 

 

 

Клас: 7

Дата: 22.01.2021

Тема. Культура Русі-України  в другій половині XI — першій половині XIII ст.

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Освіта. Розвиток наукових знань

У другій половині XI — першій половині ХIIІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. Було звичним не оволодіння письмом, а освоєння тодішніх наукових знань «наука книжна». Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».

У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.

Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат, у той час як у Західній Європі жінки взагалі не здобували освіти. За свідченням літописів, розвинутим було і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в невеличкому містечку Курськ, навчаючись у «єдиного вчителя».

Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисячі), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма.

Робота з термінами і поняттями (запишіть у словники):

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (у Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень.

Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі-Волинському, Переяславі, Ростові та інших містах.

Повсюдна потреба в книгах породила на Русі своєрідну галузь ремесла. Крім книгописців і палітурників були редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.

В XI—XIII ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Напевно, не менш цінною була книга й на Русі.

У давньоруських школах і бібліотеках виховалося багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких дивом збереглися до наших днів. До них належать літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополити Іларіон і Клим Смолятич, єпископ Кирило Туровський, Данило Заточник та ін.

Хоча в Київській державі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука, нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових знань. Як правило, вони передавалися усно від покоління до покоління як професійні секрети спеціалістами з певних ремісничих спеціальностей. Металургія, ковальська і ювелірна справи потребували знань із металознавства. Для виготовлення скла, емалей та інших штучних матеріалів слід було знати їхні хімічні властивості. Щоб здійснити паломництво до святих місць, потрібні були знання з географії. Без знань математики неможливо звести будівлю чи вести торговельні операції. Так, цегла і декоративна керамічна плитка виготовлялися за певними стандартами. Майстри знали і користувалися числом л. Знання з астрономії давали можливість орієнтуватися в просторі, передбачати природні явища, вести літочислення.

Але знання бралися і з книг. Як правило, це були перекладні книги античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. Найпопулярнішими на Русі були: «Хроніка» Георгія Амартола, яка охоплювала опис історичних подій від створення світу до 842 р., «Джерело знань» Іоанна Дамаскіна, «Шестоднев» Іоанна, болгарського екзарха, де подані тлумачення біблійної розповіді про шість днів створення світу Богом, «Фізіолог» невідомого автора, що містив розповіді про реальних і казкових, міфічних (сирени, фенікс) звірів тощо. У творі Козьми Індікоплова «Християнська топографія» розповідалося, що земля — чотирикутник, оточений океаном; центром землі вважався Єрусалим. Поєднання реальних і вигаданих подій було особливістю тогочасних наукових знань.

Важлива і більш-менш достовірна інформація з географії Близького Сходу містить «Ходіння» ігумена Дмитра, який відвідав Палестину близько 1107 р. Він подав детальний опис Єрусалима та його святих місць. «Ходіння» для багатьох поколінь прочан стало справжнім путівником у Святу Землю.

У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».

2. Усна народна творчість

У народній творчості періоду другої половини XI — першої половини XIII ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народної творчості, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити ті зразки, які належать саме до цього періоду, оскільки на зразки попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі по суті колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.

Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром Красне Сонечко вже розуміється Володимир Мономах. Чимало казок присвячується боротьбі героїв зі злими силами — Котигорошка, Вернигори, Вирвидуба, Кирила Кожум’яки тощо.

Цікаво знати

До цієї доби належать казки, де згадується Змій-Горинич. Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розповідаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир Мономах «сокрушив голови зміям». Таким чином, учені вважають Змія-Горинича узагальненим образом половців.

3. Книжні пам'ятки. Літописання 

Як вам уже відомо, книжна культура Русі-України формувалася за візантійськими та болгарськими зразками, але вже скоро породила власну літературу, розквіт якої припадає на другу половину XI — першу половину XIII ст.

До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники» 1073 і 1076 рр., «Мстиславове Євангеліє», «Повість временних літ» та вже згадувані «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик» тощо.

Найдавнішою книгою Київської держави, що збереглася, на теперішній день є «Остромирове Євангеліє», написане в 1056— 1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.

Ця пам’ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.

Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби були «Ізборники» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають та дають настанови. В «Ізборнику» 1076 р. значне місце приділено правилам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який потрібно розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов та всепрощення. «Ізборник» 1073 р. має і велике мистецьке значення.

Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі.

Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою Русі.

Змістовний історичний матеріал міститься в складеному на початку XIII ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Зокрема, у ньому є цікава інформація про будівництво Успенської церкви Печерського монастиря, про живописця Алімпія і взагалі життя Києва тієї доби.

Літописи Київської держави становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони писалися рідною мовою, що робило їх популярними. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священики, ігумени придворних монастирів, наближені до князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість временних літ» (кінець XI — початок XII ст.). Близько середини XII ст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких стали місцеві події.

До «Повісті...», ймовірно, увійшли всі попередні літописні зводи, що не збереглися до нашого часу,— 996, 1039, 1073, 1093—1096 рр., Повість галичанина Василія 1097 р., «Ізборник» Святослава, церковні повчання, усні перекази. Датовані події в літопису доведені до 1110 р. Уважається, що автором зводу був літописець Нестор, хоча деякі дослідники дотримуються думки, що до нього причетний літописець Сильвестр, ігумен Михайлівського Видубицького монастиря.

Своє головне завдання літописець визначив у назві: розповісти наступним поколінням, «звідки пішла Земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла держава Русь».

Літописець сумлінно розповів про героїчну боротьбу наших предків із ворогами, про їхню нелегку історію і важке життя. Літопис має й художню цінність як літературний твір, написаний досконалим стилем і патріотичним пафосом.

Безпосереднім продовженням «Повісті...» є Київський літописний звід кінця XII ст. Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубицькому монастирі, він становить сукупність літописів, написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі знайшли відображення літописні традиції Чернігова, Володимира-Волинського і Галича.

4. Архітектура

За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській державі продовжується розвиток архітектури. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку XII ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.

Із другої половини XI ст. спостерігається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині XI — на початку XII ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.

Новий тип храму започаткував Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за типом Успенського був зведений Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.

Цікаво знати

Унаслідок прийняття християнства Київська держава приєдналася до східноєвропейської християнської цивілізації. Церква стала відігравати провідну роль у розвитку культури й духовного життя Русі. Монастирі були осередками, у стінах яких працювали тогочасні вчені, митці, письменники, діяли лікарі, іконописні майстерні та інші заклади. Значне місце серед інших займала Києво-Печерська лавра (лаврами називали східнохристиянські монастирі), заснована 1051 р. поблизу князівської резиденції Берестове на околиці Києва, яку започаткував чернець Антоній. За часів князювання Володимира Святославича він здійснив паломництво до Греції на гору Афон, щоб поклонитися їхнім святиням. Захоплений побаченим у монастирях Афону, він постригся в ченці й прийняв ім’я Антонія на честь Святого Антонія Великого, який був засновником чернецтва.

Після повернення на батьківщину Антоній обійшов кілька монастирів, але їхнє життя не припало до душі юнакові. Тому, повернувшись до Києва, він оселився окремо в печері на околиці міста. Через деякий час до Антонія стали приходити люди, які бажали разом із ним розділити труднощі чернечого печерного життя. Коли ченців стало п’ятнадцять, вони викопали велику печеру, у якій улаштували церкву й келії для себе. Однак Антоній бажав жити самітником, тому він призначив ченцям ігумена (настоятеля) Варлаама, а сам разом із кількома учнями відійшов на сусідній пагорб, де спорудив собі нову печеру. Із неї в майбутньому постали Ближні печери, а з тієї, що була викопана на початку,— Дальні.

Кількість ченців у Київських печерах постійно зростала. На прохання Антонія київський князь Ізяслав надав у володіння ченцям усю гору, де вони влаштовували печери. На ній збудували дерев’яну церкву й нові келії. Ігуменом монастиря після Варлаама на прохання братії Антоній призначив Феодосія.

Новий настоятель уславив себе тим, що впорядкував життя руського чернецтва на підставі суворого уставу грецького Студитського монастиря. Відтепер києво-печерські ченці не повинні були мати жодної власності, постійно працювали й молилися. Вони власноруч робили речі, продавали їх, а на отримані кошти купували хліб, який ділили порівну. Ігумен завжди працював і молився разом з усіма, пояснюючи при цьому, що старшим може бути лише той, хто працює більше за інших. Складений Феодосієм устав згодом перейняли всі інші монастирі на руських землях.

На кошти, які дарували й заповідали лаврі віруючі, Феодосій вирішив збудувати величний кам’яний храм — Успенський собор. Ігумен першим розпочав його зведення в 1073 р., але до завершення будівництва не дожив.

Християнська церква гідно вшанувала духовний подвиг великих подвижників Антонія й Феодосія, прилучивши їх до лику святих. Заснована ними Києво-Печерська лавра стала однією з найбільших святинь Русі-України й усього християнського світу. Її ченцем був «батько української історії» Нестор-літописець. У стінах лаври працював найвидатніший тогочасний іконописець Алімпій, відомі цілителі Агапіт, Даміан, Прохор Лободник. Ченці монастиря старанно зберігали пам’ять про діяльність своїх духовних братів. Згодом вони об’єднали ці розповіді у великій книзі під назвою «Києво-Печерський патерик».

Києво-Печерська лавра займає значне місце серед монастирів цієї доби. Вироблене в її стінах розуміння суті чернечого життя, його традицій, поєднання служіння Богові й цілому народу стало взірцем для інших. Вихованці лаври займали єпископські кафедри в Київській митрополії й поширювали в суспільстві розуміння християнських моральних ідеалів.

Починаючи з 30-х рр. XII ст. архітектура Русі-України набуває нових рис. Це було пов’язано з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць. Значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Також спрощуються й архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними. Змінюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архітектурні школи, але їх об’єднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144 р.) в Каневі, Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (40-ві рр. XII ст.) храми в Чернігові.

У той же час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури: колони, заглибини в стінах, вітражі тощо.

Наприкінці XII — на початку XIII ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Новий архітектурний стиль найбільш яскраво проявився у вигляді П’ятницької церкви в Чернігові (початок XIII ст.).

5. Мистецтво

З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.

Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у XX ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солонського, Стефана і Фадея. Порівняно із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.

Із початку XII ст. храми починають прикрашатися переважно фресками, мозаїки вже не використовуються. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки. Вони, як правило, прикрашали всі стіни храмів. У фресковому живописі теж прослідковуються зміни: зображення робляться тонкими лініями, постаті стають динамічнішими, фарби яскравішими. Найбільш цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові.

Постать в історії

Видатним живописцем Русі-України був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050—1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, деякі з яких уважаються чудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Визначним здобутком мистецтва Київської держави є іконопис. Ікони були першими творами станкового живопису. Проте ікона — це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богоматері, святим. На іконах зображений, як правило, один образ. Ікон часів Русі-України збереглося дуже мало. Кожна з них є високодуховним витвором мистецтва всесвітнього значення.

Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написані в Києві. Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїку та фрески. Усі вони мають великий розмір, що поєднує їх із монументальним мистецтвом (фресками, мозаїками).

Цікаво знати

Композиція ікони «Благовіщення» (XII ст.) побудована на зіставленні двох фігур — архангела Гавриїла і Діви Марії. Марія, схиливши голову в бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнута до Марії, а пильний погляд його великих очей прикутий до її обличчя. Цей взаємоспрямований рух зосереджує увагу на композиційному й водночас змістовому центрі ікони — руці архангела, витончені пальці якого немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими плавними лініями. Найбільш майстерно на іконі зображений архангел як образ неземної краси. Його золоте волосся підкреслює вишуканість і вроду обличчя. Майстерно промальовані крила наче створюють орнамент навколо його тіла, що вбране у світлий одяг. Архангел зображений фарбами, які свідчать про його неземне походження: ми знаходимо відтінки жовтого, брунатного, червоного, зеленого кольорів. Діва Марія зображена в синіх і пурпурових фарбах, які говорять про її земне походження. їх об’єднує золоте тло, яке підкреслює божественний зміст зображеного.

Особливим видом мистецтва Русі-України була книжкова мініатюра. Це невід’ємна складова мистецтва рукописної книги. Говорячи сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання.

Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас із часів Русі, включені до «Остромирового Євангелія». Тут на окремих аркушах уміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки. Художникові, який дотримувався всіх тогочасних канонів, удалося створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неординарний хист. Усі лінії виконані золотом, а тло заповнене яскравими барвами. Це нагадує перегородчасту емаль ювелірів Русі. Мініатюри облямовані орнаментами, подібними до тих, що можна побачити в Софійському соборі Києва.

Про високу майстерність книжкового письма та ілюстрування свідчить також «Ізборник» 1073 р., створений для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Книга відкривається цікавим розворотом, на лівому боці якого зображений князь Святослав із родиною — перший груповий портрет реальних людей у давньоруському мистецтві, на правому — Спас на престолі. На третьому аркуші зображено орнаментований триверхий храм, далі — чотири портретні мініатюри. У тексті «Ізборника» зустрічаються красиві заставки, ініціали, на берегах книги розміщені знаки зодіаку.

Особливу увагу привертають мініатюри Радзивіллівського літопису початку XV ст., який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініатюр, що ілюструють події часів Русі. Малюнки виконані в довільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Київської держави, одяг, зброю, речі домашнього вжитку. У них відображені події, що відбувалися впродовж трьох століть: похід русичів на Царгород, будівництво Софійського собору, повстання киян у 1068 і 1147 рр., битви з кочовиками і князівські усобиці тощо.

У XIII ст. з’являється в’язь — особливе декоративне письмо, яке використовувалося в рукописах, на фресках, іконах, могильних плитах тощо.

Також було поширеним і різьблення по каменю. Ним прикрашалися храми переважно ззовні. Збереглося декілька різьблених шиферних плит Спаського собору Чернігова, Михайлівського Золотоверхого і Печерського монастирів. На них вирізьблювали орнаменти, «святих воїнів», античні і біблійні сюжети. Визначним досягненням давньоруських різьбярів є невеличкі кам’яні ікони. Найчастіше на них були зображені перші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас, Св. Миколай тощо.

Високого рівня розвитку на Русі досягло прикладне мистецтво. Його особливістю було те, що на виробах співіснували елементи язичницької і християнської символіки. Прикладне мистецтво представлене ювелірними виробами, декоруванням предметів побуту, посуду, зброї, різьбленням по кістці.

В XI—XIII ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів перегородчастої емалі, зерні і черні.

Технологія перегородчастої емалі передбачала напаювання на коштовні речі, виготовлені переважно із золота, спеціальних перегородок, які утворювали порожнини, що заливалися різнокольоровою емаллю. Кольорова гама емалей була яскравою, але не контрастною. Використовувалися емалі синього, жовтого, червоного, білого, зеленого і коричневого кольорів. Емалями вкривали діадеми, колти, сережки, намиста, підвіски, хрести-складні, образи. Є навіть оздоблені емаллю дорогі палітурки книг.

Цікаво знати

Шедевром ювелірів є золота діадема, що була знайдена поблизу скарбу в селі Сахнівка на Черкащині в 1900 р. Діадема була частиною парадного вбрання княгині. Вона складалася з дев’яти золотих пластин. На центральній пластині білою, синьою, зел єною, червоною та жовтою емаллю зображено людину з короною на голові й двох грифонів. За легендою, це Александр Македонський, що піднімається на небо колісницею, запряженою грифонами.

Технологія зерні передбачала напаювання невеликих золотих кульок на виріб, що утворювали відповідний орнамент.

За допомогою техніки черні (спеціальне очорнення срібла і золота) ювеліри виготовляли браслети, колти, персні, хрести та інші різноманітні прикраси.

Кращими виробами, виготовленими в техніці черні у XII—XIII ст., є широкі пластинчасті браслети-наручі зі срібла. На їхніх стулках, поділених на кілька частин, зображалися фантастичні звірі й птахи, квіти, рослинне плетіння, сюжетні композиції з язичницькою символікою тощо. На кожній частині в рамці бачимо двох птахів-собак (Сімаргів), птаха, гусляра в головному уборі й довгій вишитій сорочці, жінку в танці зі спущеними рукавами й чоловіка з мечем і щитом. Сюжетні зображення на браслетах-наручах нагадують сцени башт Софії Київської.

Поширеним видом художнього ремесла на Русі було різьблення по дереву та кістці. Різьбленням прикрашалися дерев’яні оселі, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьблення було плоским, орнамент — геометричним, рідко — рослинно-геометричним.

Різьбленням по кістці давньоруські майстри здобули собі міжнародне визнання. їхні вироби були відомі у всіх країнах Європи. Особливу популярність мали різьблені скриньки, образи, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахи та шашки.

б. Київська держава в історії Європи

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX—XIII ст. Її внесок до середньовічного, політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзвичайно великим. Русь поступово перейшла від воєнних сутичок із сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Київська держава відігравала значну роль у міждержавних відносинах у Східній Європі тієї доби.

Київські князі укладали угоди з Візантією й Священною Римською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх іноді, що було нормою міжнародних відносин Середньовіччя, династичними шлюбами. Руські князі підтримували династичні зв’язки з Францією, Швецією, Англією, Німеччиною, Угорщиною, Норвегією, Візантією.

Великий міжнародний авторитет і військова міць держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли. Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв’язки Русі. Через Русь проходив важливий торговельний шлях «із варягів у греки». Енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Київ залишався центром міжнародної торгівлі. Іноземні купці торгували в руських містах.

На думку дослідників, за рівнем розвитку міст і торгівлі в X— XI ст. Русь-Україна навіть випереджала країни Західної Європи. Недарма варяги називали її «країною міст» (гердерика), а чимало сучасників порівнювали Київ зі «столицею світу» — Константинополем. Доцільно звернути увагу на віротерпимість, яка панувала на Русі. Зокрема, у багатьох руських містах були колонії євреїв, німців, поляків, вірмен, варягів та інших народів.

Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру. Своєрідна і неповторна, вона ввібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу і в той же час відчутно впливала на культурний розвиток країн світу. Далеко за межами своєї батьківщини були відомі київські ювеліри, іконописці, зброярі. Виготовлені руськими майстрами вироби вражали сучасників своєю витонченістю і красою. Тільки в тогочасному Києві працювали майстри 60 спеціальностей.

Могутня держава середньовічної Європи прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян, стала етапом формування східнослов’янських народностей, відстояла свої землі від загарбання ворогами. Завдяки державній єдності руських земель взаємозбагачувалися уклад життя, мова, матеріальна й духовна культура їхнього населення.

Київська держава сприяла економічному й культурному розвитку багатьох неслов’янських народів, які здавна проживали на її території або в сусідніх землях.

Загалом на Подніпров’ї, Галичині й Волині, у Причорномор’ї та Приазов’ї закладалися традиції незалежної державності на території України. Саме в цей час українська народність отримала могутній стимул для свого господарського, політичного й культурного розвитку. На думку видатного українського історика й політичного діяча Михайла Грушевського, «Київська Русь є однією з перших форм української державності». Його багатотомна праця так і називається — «Історія України-Руси».

Монгольська навала завдала непоправної шкоди Русі: держава припинила своє існування, сотні тисяч людей загинули, міста й села, палаци й храми, книги й ікони були знищені у вогні пожеж. Однак руський народ зміг вистояти й відродити життя. Традиції Київської держави виявилися настільки міцними, що збереглися до нашого часу, отримавши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян, білорусів та інших народів.

Хоча із часів Русі до нас дійшла лише незначна частка культурної спадщини, але навіть ті поодинокі витвори мистецтва свідчать про високий рівень розвитку культури. Під впливом християнства на Русі з’явилися нові види мистецтва: зведення мурованих християнських храмів, монументальний живопис — фрески і мозаїки, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мініатюра. Поширилася писемність і «книжна наука». Місцеві майстри за нетривалий історичний час змогли не лише опанувати ці види творчості, а й розвинути їх, створивши самобутнє обличчя мистецтва Київської держави, яке вплинуло на мистецтво сусідніх народів і подальших віків. Зросла самобутня література, яка подарувала нам твори світового значення («Слово о полку Ігоревім» та ін.). Оригінальним і неперевершеним залишалося ювелірне мистецтво. Культура Русі живилася з різних джерел. У ній тісно переплелися християнські та язичницькі традиції.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1. Опрацюйте § 13 підручника.

2. Підготуйте відповідь на завдання і запитання:

1) Опишіть один із пам'ятників культури Київської держави другої половини XI — початку XIII ст.

2) Чим зумовлене те, що за часів Київської держави до лику святих було зараховано багато князів?

26.03.2021

Історія України  7 клас

Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із розділу

«Королівство Руське (Галицько-Волинська держава)»

І рівень (0,5 бала)

1.  Грамота хана Золотої Орди, що видавалась князям на управління землями, мала назву:

А  ясир;                                    Б  ярлик;

В  улус;                                    Г  ясак.

2.  Хто з галицько-волинських правителів заснував місто Львів?

А  Данило Галицький;              Б  Лев Данилович;

В  Юрій I;                                 Г  Юрій II Болеслав.

3.  Ряд монархів, князів з одного і того ж роду, одного і того ж походження — це:

А  плем’я;                                 Б  рід;

В  династія;                               Г  братство.

4.  На яке століття припадає початок політичної роздробленості Київської Русі?

А  X ст.;                                   Б  XI ст.;

В  IX ст.;                                  Г  XII ст.

5.  Якого року відбулось об’єднання Галицького та Волинського князівств в одну державу?

А  1200 р.;                                Б  999 р.;

В  1000 р.;                                Г  1199 р.

6.  Коли відбулась битва на річці Калка?

А  1236 р.;                                Б  1229 р.;

В  1223 р.;                                Г  1240 р.

7. Щодо  якого  галицького  князя  вперше  було  вжито  слово  «самодержець»?

А  Ярослав Осмомисл;

Б  Роман Мстиславович;

В  Ізяслав Мстиславович;

Г  Данило Галицький.

8. Монгольська держава, що  існувала протягом XIIІ–XV ст. на території Середньої Азії та Східної Європи, — це:

А  Монголія;                   

Б  Туреччина;

В  Золота Орда;              

Г  Татарстан.

9. Позначте факт, що стосується життя й діяльності князя Романа Мстиславовича:

А  прийняв королівську корону від папи римського;

Б  заснував місто Львів;

В  об’єднав Галичину і Волинь в єдину державу;

Г  розбив хрестоносців у битві під Дорогочином.

10. Доповніть речення.

Русько-половецьке військо зазнало поразки головним чином через:

А  неузгодженість дій руських князів;

Б  зраду половців;

В  присутність монголо-татар;

Г  значну чисельну перевагу противника.

 

 

ІІ рівень (1 бал)

 

11.  Установіть відповідність, утворивши логічні пари.

А  Князівські усобиці	1  розпад Київської Русі
Б  отримання з рук папи римського королівської корони	2  перехід володінь під юрисдикцію Риму
В  з’їзд монгольських ханів	3  похід монголів на  Русь
Г  підвищення цін на товари, пограбування боярських дворів	4  народний виступ 1113 р.
	5  захоплення Києва у 1240 р.

 

12. Розташуйте події в хронологічній послідовності:

А  Любецький з’їзд князів;

Б  оборона Києва від монгольського війська;

В  битва на р. Калці;

Г  створення Галицько-Волинської держави.

 

ІІІ рівень (2 бала)

13. Вкажіть про кого йде мова?

 

А. «Він був щедрим, милостивим і правосудним, через те безліч іноземців йому служило. Навчений був мов, багато книг читав, у церковному чині багато що виправляв,…. І навчаючи, зловір’я скореняв, а мудрості й правдивої віри навчав і вчити спонукав».

 

Б. «Був він самодержцем усієї Руської землі,…кидався був на поганих, як той лев,… і переходив в землю їх,… як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха».    

IV рівень (3 бали)

14. Дайте відповіді на запитання.

1.     В якому столітті розпалась Галицько-Волинська держава?

2.     За якого князя?

3.     До  складу  яких  держав  увійшла  територія  Галицько-Волинського князівства?

Тема: 16.04.2021

Тема. Українські землі в складі Угорщини, Молдавії, Московії, Кримського ханства та Османської імперії.

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ УГОРЩИНИ

Угорські племена, що переселилися наприкінці IX — на початку X ст. до Паннонії (сучасна Угорщина) — Придунайської низовини, зіткнулися тут із місцевим слов’янським населенням, що мешкало переважно у передгір’ях Карпат.

Цікаво знати

Угорський хроніст початку XII ст. Анонім у своєму творі «Про діяння мадярів» розповідає, що коли угорські племена на чолі з вождем (ханом) Алмошем (Арпадом) пройшли через Верецький перевал і рушили далі на захід, то під містом Гунгом (Ужгород) зустріли опір слов’янського князя Лаборця, що залежав від болгарського царя. Після чотирьохденної облоги міста князь був змушений відступити до фортеці Земплін. Та під час відступу його військо наздогнали угорці. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон і був повішений на березі річки, що згодом стала називатися Лаборець. Образ князя міцно увійшов у народну творчість населення Закарпаття. Він став національним символом, підтвердженням слов’янського характеру населення краю.

Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтягнулася на довгі століття. За часів розквіту Київської держави та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їх складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно увійшло до складу Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо у низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації.

Помітний слід в історії краю залишив по собі подільський князь Федір Коріятович, що був змушений тікати від гніву великого литовського князя Вітовта. Федір отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріятовича з 40 тисячами подільських селян, як стверджують писемні джерела, зміцнив слов’янський елемент у населенні краю. Федір Коріятович виступав проти запровадження кріпацтва і мадяризації. Із його ім’ям пов’язаний бурхливий розвиток краю: значно зросли міста Мукачеве та Берегове, виникло багато нових поселень. Був добудований мукачівський замок, саме місто було обнесене захисним валом, а поряд, на Чернечій горі, був заснований православний монастир святого Миколая, що діє по теперішній час. Згодом у Мукачеві постало православне єпископство. Саме завдяки православній вірі більшість закарпатських українців зберегли рідну мову, культуру, усвідомили національну належність.

2.ДОЛЯ БУКОВИНИ

Буковина як історико-географічний регіон сформувалася у XIV ст. Нині північна частина Буковини входить до складу нашої держави (Чернівецька область), а південна — до складу Румунії. Назву краю дали букові ліси, що густо вкривали його в минулому. За часів Київської держави та Галицько-Волинського князівства Буковина була невід’ємною їх частиною.

Після монгольської навали Буковина потрапила під безпосереднє управління Золотої Орди. Північна частина краю стала називатися Шипинська земля, що управлялася ординцями. Від середини XIV ст. Буковина потрапляє під владу Угорщини, а південна частина краю активно заселяється волохами (румунами).

У середині XIV ст. спалахнула боротьба волоського та молдавського населення за створення власної держави, яка завершилася проголошенням у 1359 р. незалежного Молдавського князівства. Шипинська земля увійшла до складу князівства як автономне утворення, що зберігала свій статус до середини XV ст. Після ліквідації автономії перестала вживатися і назва Шипинська земля. Натомість стала вживатися назва Буковина. Вперше назва Буковина зустрічається у грамоті молдавського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р.

Цікаво знати

Слід наголосити, що вплив української мови та культури на духовне життя молдавського суспільства був значним. До середини XVII ст. офіційною діловою мовою тут була українська, якою писали літописи та літературні твори. Великих землевласників, як і на українських землях, називали боярами.

У XIV—XV ст. Шипинська земля швидко розвивається у господарському плані, зростає кількість населення. Міста Хотин і Чернівці стали важливими осередками ремесла і торгівлі. У Хотині відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки.

3.УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Остаточна ліквідація на українських землях удільних князівств у складі Великого князівства Литовського та наступ католицької церкви у часі збіглися з піднесенням Московської держави, яка звільнилася від монгольського ярма і була єдиною незалежною православною державою після падіння під ударами турків Константинополя (1453 р.). Ці обставини дали можливість московським великим князям вступити у боротьбу з ВКЛ за давньоруську спадщину, заявляючи, що саме Москва є спадкоємницею Київської держави. Великий князь московський Іван III почав титулуватися «Государем і великим князем усієї Русі», а у 1489 р. він уперше зауважив великому князю литовському і королю польському: «Наші города, і волості, і землі, і води король за собою держить».

Такі претензії московського правителя вкрай загострили відносини між Москвою і Литвою і вилилися у майже безперервну низку війн початку XVI ст. (1500—1503, 1507—1509, 1512—1522 рр.), які були продовженням протистояння попереднього століття. У результаті, спираючись на підтримку удільних чернігово-сіверських князів, що були переважно нащадками Рюриковичів, Московія збільшила свої володіння за рахунок Чернігово-Стародубського і Новгород-Сіверського князівств. А тих, хто були невдоволені приєднанням, московські воєводи «людей багатьох вогню і мечу піддали, а інших повели до полону». Новоприєднані землі були поділені на повіти на чолі з воєводами. Удільні князі, що перейшли до Московії, отримали службу і володіння від великого московського князя. У 1523 р. Новгород-Сіверське князівство було скасоване.

4. Кримське ханство

Розповідь учителя (коментоване читання відповідного пункту параграфа)

Монгольська навала та опанування степових просторів Причорномор’я та Криму монголами суттєво змінили склад населення цих земель. Панівною етнічною групою стали монголи, що змішалися з половцями та іншими місцевими етнічними групами, до яких стали переважно застосовувати назву татари.

Північне Причорномор’я та Крим у складі Золотої Орди утворювали окремий улус (область). Від кінця XIII ст. монгольські хани все частіше обирали Крим для постійного проживання. Одним із таких місць було місто Солхаті (Крим, тепер Старий Крим). У перекладі з татарської «Кирим» означає «рів», «укріплення». Згодом ця назва поширилася на весь півострів.

Утвердження монголів на цих землях призвело згодом і до поширення ісламу на цих теренах. Започаткував поширення ісламу брат Батия золотоординський хан Берке (1209—1266 рр.), який прийняв іслам особисто і всіляко поширював його серед підданих. Поширення ісламу мало неоднозначні наслідки. З одного боку, південноукраїнські землі на тривалий час долучилися до території поширення ісламської цивілізації. А Україна, розділена навпіл, стала пограниччям християнської і мусульманської цивілізацій. Із другого боку, поширення ісламу сприяло утворенню з народів, що населяли Крим і Причорномор’я, кримськотатарського народу, формування якого завершилося у XVI ст.

У другій чверті XV ст. Золота Орда розпадається і на її теренах виникає кілька самостійних держав: Велика Орда, Астраханське, Казанське, Сибірське ханства, Ногай і Кримське ханство.

Виникнення Кримського ханства пов’язане з ім’ям хана Хаджі-Гірея (1428—1466 рр.).

Постать в історії

Походження Хаджі-Гірея остаточно не з’ясовано. На думку одних істориків, справжнє ім’я Хаджі-Гірея Даулет-Бірди. Він був сином кримського хана Таш-Тімура (кінець XIV ст.). Інші стверджують, що він був представником двох могутніх кримських родів Ширинів і Баринів. У юні роки жив при дворі литовського князя Вітовта, який і допоміг утвердитися на престолі.

Хаджі-Гірей зумів, спираючись на Литву, відстояти незалежність свого ханства від зазіхань хана Великої Орди. Це сталося, за різними джерелами, у 1449 р. або 1455 р. По смерті Хаджі-Гірея після міжусобиці його владу успадкував син Менглі-Гірей (1468—1514 рр.).

Кримські хани зберігали формальну зверхність над українськими землями у складі ВКЛ та видавали великому князю ярлик на княжіння на цих землях. Останній був виданий у 1472 р.

Проте його влада була непевною. На ханський стіл претендували представники інших знатних родів. Менглі-Гірей був позбавлений влади і ув’язнений. Бундівний бей Емінех звернувся по допомогу до турецького султана. Останній, скориставшись із цього, оволодів у 1475 р. всім південним узбережжям Криму та фортецею Азов у гирлі р. Дон.

Менглі-Гірей, що опинився на волі, був змушений визнати зверхність султана, а Кримське ханство стало васалом Османської імперії (1478 р.).

У Кримському ханстві склалася своєрідна система управління, яка була запозичена частково з ісламських країн. На чолі держави стояв хан — «Великий хан Великої Орди та престолу Криму і Степів Кіпчаку». Хан як спадкоємець Магомета користувався правом верховного володіння землею. Частина землі була у безпосередній власності хана, яку він міг передати у спадок. Крім того, хану належали всі соляні озера, а також необроблені землі. Основну частину прибутку хана складали надходження від торгівлі трофеями та людьми, що були захоплені у полон під час походів.

ДЕРЖАВНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

Другим та третім за значенням після хана були: офіційно оголошений спадкоємець — калга-султан та нураддін-султан. Вони обидва мали значні володіння, а їх влада відрізнялася від ханської лише тим, що вони не мали права карбувати власну монету.

Особливе місце в управлінні ханством посідав великий бей — «очі та вуха хана». Він командував особистою гвардією, стежив за порядком у столиці — Бахчисараї, затверджував усі судові справи.

За зовнішню безпеку ханства і відносини з ордами, що кочували за межами Криму, відповідав ор-бек.

Всі найважливіші питання у житті ханства (війни та миру, витрати на утримання ханського двору тощо) вирішувалися на державній раді — дивані — до якого входили найвищі посадовці ханства.

Важливу роль в управлінні ханством відігравав релігійний лідер — муфтій, який відав судами, церковними володіннями, освітою.

Основу господарства ханства становило скотарство (коні, велика рогата худоба, вівці). У гірській частині Криму було розвинуте й землеробство. Тут вирощувалися злакові, городні культури; процвітали виноградарство й садівництво. Стрімко розвивалось і ремесло: гончарство, килимарство, виготовлення мідного й олов’яного посуду, зброї тощо.

Важливим джерелом доходу звичайної людини був продаж у невільники полонених. Згодом торгівля невільниками, які захоплювалися під час грабіжницьких набігів, стала для ханства ледь не головним доходом.

Становлення ханства збіглося з періодом становлення самобутньої кримськотатарської культури. На її розвиток великий вплив справила спадщина народів, що населяли півострів до приходу татар, та ісламська культура. Центрами формування культури стали резиденції ханів.

Спочатку це був Солхан, згодом — Кирк-Ор, а на початку XVI ст. стає Бахчисарай.

До найдавніших архітектурних пам’яток ханства належать купольні усипальні правителів, впливових людей і духовних лідерів — дюрбе. Вони будувалися з тесаного каменю, скріпленого міцним вапняним розчином. Найдавніше з дюрбе, що дійшли до наших днів, розташоване у Чуфут-Кале. Найвідоміше дюрбе XV ст. Ескі-дюрбе перебуває в межах сучасного Бахчисарая.

Значне місце в архітектурі ханства займають мечеті. Однією з перших була велика мечеть — шестистовпна базиліка під двосхилим дахом, закладена 1314 р. в Солхаті на честь хана Узбека. Її дерев’яне перекриття підтримується зсередини двома білокам’яними аркадами, що поділяють мечеть на три нефи. Головний вхід із півночі виділений порталом, прикрашеним чудовим різьбленням по каменю. Цікаво й яскраво розписано різьблення всередині будівлі. Храм добре зберігся до наших днів.

Поєднуючи архітектурні форми Візантії та Сходу, використовуючи місцеві будівельні матеріали, зодчий створив у Криму архітектурну споруду, що є винятковою за витонченістю і простотою, гармонійністю і раціональністю.

Ранні мечеті будувалися без мінаретів, але всередині вже був «мембер» — трибуна зі сходами і майданчиком для імама.

Важливими архітектурними й інженерними спорудами були колодязі, які забезпечували постачання мешканців півострова водою в умовах посушливого клімату. Один із таких колодязів зберігся в Чуфут-Кале.

У XVI ст. починається розбудова Бахчисарайського палацу, який став перлиною культури кримських татар.

Для культури Кримського ханства характерне широке використання різьблення по каменю і дереву, які становили головну окрасу споруди.

5 Татарсько-турецькі набіги на українські землі. Дике Поле

Після розпаду Золотої Орди, яку литовські князі вважали одним із головних ворогів, вони втратили інтерес до союзу з Кримом. Цим відразу скористалася Москва. Іван III після наполегливих домагань зумів схилити Менглі-Гірея до союзу, який був спрямований як проти Великої Орди, так і проти Великого князівства Литовського. Завдяки цьому союзу Менглі-Гірей завдав остаточної поразки Великій Орді, захопивши і знищивши у 1502 р. місто Сарай, а також майже безкарно став нападати на українські землі. Цей московсько-татарський союз трагічно позначився на долі українського народу, на плечі якого випали важкі випробування. Для українських земель Кримське ханство виявилося дуже небезпечним сусідом. Протягом наступних десятиліть вони перетворилися на головне джерело постачання кримськими татарами рабів на невільничі ринки чорноморського узбережжя.

Перший великий напад кримських татар на українські землі стався 1474 р. Під час цього нападу були сильно пограбовані Поділля і Галичина. Через декілька років нового спустошливого нападу зазнало Східне Поділля.

Особливо спустошливим був похід татар 1482 р. на Київ. Київський воєвода Іван Ходкевич довідався про наближення татар занадто пізно і не зміг організувати оборону міста. Київ було пограбовано і спалено. Крім того Менглі-Гірей «полон безчисленно взяв», до якого потрапив і сам воєвода, і ігумен Києво-Печерської лаври. Також під час цього походу було пограбовано Київську землю, знищено 11 прикордонних міст. На знак дотримання своїх союзницьких зобов’язань кримський хан надіслав Івану III золоту чашу і таріль із пограбованого Софійського собору.

У цей же період на кордоні українських земель з’явилися і турки, які у 1476 р. спустошили Буковину, а в 1498 р. — Галичину, де взяли у полон близько 100 тис. осіб.

За цими першими походами відбулися й інші. Один із найбільших трапився у 1500 р., який зібрав 50-тисячний ясир.

Робота з термінами та поняттями( запишіть визначення у словник)

Ясир (від турецького е$іг — бранець) — бранці, полонені, яких захоплювали турки й татари під час нападів на Велике князівство Литовське, Польщу, Московську державу.

Від часу утворення Кримського ханства до кінця XV ст. на українські землі було вчинено не менше ніж 41 напад, у тому числі 31 — на Поділля, 9 — на Руське воєводство, 7 — на Волинь, 4 — на Київщину, 2 — на Белзьке воєводство. Внаслідок цих нападів, окремі з яких мали характер великих військових походів, було частково або повністю спустошено окремі міста та регіони, захоплено у полон 220 тис. осіб (при загальній кількості населення українських земель близько 3,7 млн). У XVI ст. зафіксовано 69 нападів протягом 63 років: на Поділля 32, Волинь — 18, Руське і Белзьке воєводства — 17, решта припала на Лівобережну Україну. Демографічні втрати становили 353 тис. осіб. Загалом протягом другої половини XV—XVI ст. здійснено близько 110 великих татаро-турецьких набігів. У результаті таких набігів було майже знелюднені і спустошені українські землі на південь від Києва. Ці території отримали назву Дике Поле або просто Поле.

Спустошливі набіги зробили нагальним питання захисту південних кордонів володінь Литви та Польщі. Та Вільно і Краків виявилися неготовими вдатися до всіх рішучих заходів для припинення набігів. Населенню українських земель довелося майже самотужки вирішувати це складне завдання. Опір українського населення став одним з важливих чинників формування українського козацтва.

6. Генуезькі колонії. Князівство Феодоро

У той час як монголи опановували степову частину Криму, у гірських районах і на південному узбережжі відбувалися бурхливі події.

За Німфейським договором між Візантією і Генуєю (1261 р.) генуезці отримали виключне право на торгівлю в Чорному морі. Генуезці на місці стародавньої Феодосії засновують свою торговельну факторію Кафу, яке стає важливим пунктом у торгівлі між Сходом і Заходом. Також вони змогли витіснити з Криму своїх суперників — венеціанців.

У генуезців складалися непрості стосунки з монголами, а згодом і з кримськими татарами: то спалахували війни, то укладалися союзи. Поступово на початок XV ст. генуезці оволоділи всім південним узбережжям Криму від Кафи до Херсонеса. У Судаку та Чембало (Балаклава) вони збудували першокласні фортеці. Укріплення Судака збереглися й до сьогодні.

Від XIV ст. Кафа стає центром торгівлі невільниками, яких кочовики захоплювали, здійснюючи свої грабіжницькі набіги. На середину XV ст. місто стало одним із найбільших у світі, тут проживали 70 тис. осіб.

Поряд із генуезькими факторіями від кінця XII ст. в гірських районах Криму розвивалося князівство Феодоро.

Столицею князівства було місто Феодоро, відоме також під назвою Мангуп. Це місто розташоване на гірському плато. Із монголами феодорити змогли знайти спільну мову і мирно співіснувати. Розквіт князівства припадає на XV ст., на період княжіння Олексія та його сина Олексія Молодшого (1420—1456 рр.). Князівство мало розвинуте сільське господарство, ремесло, населення складало 200 тис. осіб.

У 30-ті рр. XV ст. розгорілася боротьба з генуезцями за вихід князівства до морського узбережжя. Війна тривала з перемінним успіхом аж до підкорення і Кафи, і Мангупа турками в 1475 р. Оборона Мангупа тривала майже півроку. Захисникам міста допомагав загін молдавського володаря Стефана III Великого. При захопленні Мангупа турки втратили майже всіх яничар. Після його падіння всіх мешканців — 15 тис. — було вбито або продано в рабство. Останній князь Олександр був захоплений і страчений турками в Константинополі (Стамбулі).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте § 20 підручника.

2. Опрацювавши відповідний матеріал, заповніть таблицю «Доля історичних земель».

Українські землі	Закарпаття	Буковина	Чернігівщина
Країни, які оволоділи цими землями
Рік або століття загарбання
Статус земель, адміністративний устрій
Політика держав щодо українського населення цих земель

 

 Дата:23.04.2021

Тема. Соціальна структура українського суспільства та економічне життя.

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

         Соціальна структура населення українських земель.

У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер.

Робота з термінами та поняттями ( ЗАПИШІТЬ У СЛОВНИКИ)

Соціальні стани — великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Привілей — пільга, право, надане володарем окремим особам, групам людей, станам.

Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.

Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.

Коментар до схеми

Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, та «княжат-повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.

До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.

Робота з термінами та поняттями (ЗАПИШІТЬ У СЛОВНИКИ)

Шляхта — привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському чи Речі Посполитій.

До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем’янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, втратили права на привілеї і злилися із селянством.

Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князеві й мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.

Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало дії світського суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.

До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.

Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або середньої за рівнем заможності частини міщанства, належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «похожих» (або «вільних») селян і«непохожих» (або «отчичів»). Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.

Цікаво знати

За наполяганням магнатів і шляхти влада встановлювала різноманітні обмеження на перехід селян. Зокрема, у Галичині перейти від одного пана до іншого селянин міг лише в дні Різдва за умови сплати викупу — копи грошей, міри пшениці, чотирьох «руських» сирів тощо. Пізніше було встановлено, що селянин може залишити маєток пана, лише посадивши на землю замість себе іншого господаря.

За характером виконуваних повинностей селяни поділялися на три групи. Слуги були особисто вільними селянами, які за службу своєму володарю отримували землю і звільнялися від інших повинностей. Від селян-слуг походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили данники. Це були вільні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима. Тяглими селянами називали тих, які не мали власної землі й за користування землею відбували відробітком повинності на користь держави або землевласників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1.Опрацювати § 21

2. Складіть таблицю «Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.».

Стан	Правове становище

 

   Дата: 23.11.2021

Тема: Русь-Україна  за часів правління Ярослава Мудрого.

Мета : охарактеризувати зміни, що стали за правління  Ярослова Мудрого; визначити причини міжусобних війн;розвивати уміння аналізувати, самостійно працювати , створювати схеми, роботи висновки; виховувати цікавість до вивчення минулого,гордість за героїчні часи нашої держави.

 

Вивчення нового матеріалу:

1.Ярослав Мудрий

- Ростовський князь , Новгородський князь , Великий князь Київський

( 1019–1054). Був другим сином хрестителя Русі князя Володимира  Святославича  з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. У хрещенні мав ім'я Георгій. Ярослав розпочав свою політичну кар’єру дуже рано. На десятому році життя він був відірваний від матері й поставлений батьком намісником у Ростово-Суздальській землі. Коли у Новгороді Великому помер найстарший син Володимира Вишеслав, Володимир несподівано для всіх перевів до Новгорода малого Ярослава. В той час Новгород був другим за значенням містом Київської Русі. Це свідчило про те, що мудрий державний діяч Володимир побачив у малому хлопцеві риси майбутнього правителя.

Чверть століття просидів Ярослав на дуже відповідальному новгородському престолі. Однак вже у 1014 році князь Ярослав відмовився сплачувати данину Києву і лише смерть Володимира запобігла відкритій війні сина з батьком. Протягом 1015-1019 рр. Ярослав вів боротьбу за київський престол зі своїм братом Святополком Окаянним. У 1019 р. він остаточно розбив війська Святополка на   р. Альті й став великим київським князем.

Період князювання Ярослава Володимировича позначився піднесенням Давньоруської держави. Недарма він вважається однією iз наймасштабнiших особистостей світової історії. Державний діяч, який зумів розширити територію Давньоруської держави, укріпити її кордони, встановити контакти з багатьма європейськими країнами, князь величезне значення приділяв внутрішньому устрою держави. Насамперед слід відзначити наполегливість князя у поширенні християнства (літописці пізнього Середньовіччя називали його «Богохранимим» та «Богомудрим»). За часів Ярослава Мудрого на Русі було засновано перші монастирі – Св. Юрія, Св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами.

 

2.Внутрішня політика князя

     Впроваджуючи в народні маси християнство, Ярослав дбав про забезпечення народу духовною літературою і його освіченості. Відкривалися школи при церквах. Переводилися іноземні літописи, які послужили основою для підручників. Переводилася як духовна література, так і історична.Адже сам князь був людиною освіченою, грамотною.

Спеціально для навчання церковній справі Ярославом була відкрита школа для хлопчиків в Новгороді.

Розвивалося і містобудування. Чимало було зведено за роки правління князя соборів, храмів, монастирів і інших значущих архітектурних споруд. Крім того, формувався і свій індивідуальний культурний стиль Русі. За красою київські будівлі не поступалися візантійським і навіть перевершували їх.

Засновував Ярослав і нові міста. До їх числа належать:

         Ярославль;

         Юріїв.

                Активно розвивалися:

         живопис;

         зодчиське мистецтво.

 

Доля бібліотеки князя Ярослава Мудрого і сьогодні залишається однією з нерозгаданих таємниць історії. Деякі вважають, що її кількісний склад був  930,950 екземплярів.

Досі її не знайдено. Деякі вчені вважають, що вона збереглася в Софійському Соборі й загинула під час штурму монголами Києва в 1240 році. Проте залишається незрозумілим, чому тоді вцілів сам собор. Історики – аматори та журналісти висували версії, що бібліотека начебто замурована в підземеллях Межигірського монастиря на околицях Києва. Проте підтверджень цього припущення немає. Сучасний український історик М.Котляр припускає, що після смерті князя його книжкове зібрання було поділене між найбільшими церковними і монастирськими бібліотеками Києва.

-Існує думка, що бібліотека згоріла під час набігів печенігів

 

             храмобудівництво, градобудівництва  за Ярослава:

    Перший храм на цьому місці було споруджено Ярославом Мудрим 1037 року. Ця церква була зруйнована під час монголо-татарської навали на Київ 1240 року. Храм багато століть лежав у руїнах, аж поки 1674 року на давніх фундаментах з благословіння Лазаря Барановича було споруджено дерев'яну Георгіївську церкву.Знаходилася на сходженні вулиці Золотоворітської та Георгіївського провулка. 1934 року церкву, як і багато інших київських храмів, було знищено.

Ірининський монастир у місті Ярослава було засновано у 1030-х роках одночасно із Георгіївським храмом. Літопис про цю подію пише так: "У рік 6545 (1037)...[він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини". Названо монастир та головний храм було на честь небесної покровительки дружини Ярослава Мудрого Інгігерди (у хрещенні Ірини)- Святої Ірини. Це був досить великий багатобаневий храм у візантійському стилі.

Головний парадний в’їзд до Києва, зведено за зразком візантійської столиці.Про будівництво їх, водночас із Софійським собором, згадується в літописі під 1037 роком. Із записів мандрівників 16 – 17 століть та малюнків А. ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими.Реконструкція, що її закінчено 1982 року (реставратори — Є. Лопушинська, М. Холостенко, С. Висоцький), відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина — це вежа із зубцями заввишки 14 метрів; із зовнішнього фасаду вежа має додатковий виступ — «малу вежу»; проїзд воріт перекривається з одного боку підйомними дерев’яними воротами, обкутими металом, з другого — стулками воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, що збереглися в пам’ятках Новгорода й Суздаля.

 

 

         Руська Правда

- збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права.

- Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я імайно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності

- колективна робота з документом – ( додатковий дидактичний матеріал – додаток №2 ).

 

3.Зовнішня політика

- Ярослав  Мудрий великої уваги приділяв зміцненню авторитету держави, проводять політику « шлюбної дипломатії».   У міжнародній політиці князь надавав перевагу дипломатичним методам налагодження зв'язків з різними державами. Часто ці зв'язки він зміцнював завдяки шлюбам своїх дітей. Через особливу прихильність до такої політики Ярослава називали «тестем Європи».

 Це засіб здійснення зовнішньої політики держави, що  порівнюють з мистецтвом  ведення переговорів для запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва, що закріплені шлюбом.

- За європейських правителів вийшли заміж також три доньки князя: Анна — за французького короля Генріха I, Анастасія — за угорського короля Андрія I, Єлизавета — за норвезького короля Гаральда ІІІ.

 

Отже,укладання вигідних союзів шляхом шлюбів із членами родин правителів різних країн сприяли зміцненню авторитету Київської Русі й були свідченням далекоглядності Ярослава.

 

Домашнє завдання:

1.     Прочитати параграф відповідно до теми

2.     Виконати онлайн-завдання за посиланням:

join.naurok.ua - код доступу 3284330