9 ПРАВОЗН

Дата: 03.06.2022

Тематичне оцінювання за розділом «Якщо право – це професія»

Завдання виконайте за посиланням:join.naurok.ua , код доступу 

 9277523

Завдання виконайте до 31.05.2022

Дата: 27.05.2022

Практичне заняття. ІГРОВИЙ СУД.

Мета:

v охарактеризувати способи захисту прав сторонами цивільного процесу.

v  навчити застосовувати законодавство на практиці.

v ознайомити з видами судових справ

«Вказівки права такі: жити чесно, не кривдити іншого, кожному віддавати належне». Латинський вислів

 Судовий розгляд цивільних справ

Практичне завдання

Ознайомтесь із положеннями Цивільного процесуального кодексу України щодо порядку організації судочинства в цивільних справах. Виконайте завдання( 2 юридичні задачі).

Цивільний процесуальний Кодекс України (2004 р., за редакцією від 19.10.2016) визначає, що учасниками цивільного процесу, які беруть участь у справі, є сторони (позивач і відповідач), треті особи, представники сторін і третіх осіб. Сторони в цивільному процесі мають рівні процесуальні права та обов’язки. Позов може бути пред’явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Іншими учасниками цивільного процесу є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу. Суд розглядає справи не більше двох місяців із дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця.

Особа, яка бере участь у справі, має бути обов’язково повідомлена про це, вона має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, а також може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Мова цивільного судочинства — державна.

Під час одноособового розгляду справи в суді першої інстанції головує суддя, який розглядає справу. Учасники процесу звертаються до суду словами «Ваша честь». Особи, присутні в залі судового засідання, мають встати, коли входить і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі дають пояснення, показання, висновки, консультації тощо стоячи.

Особи, присутні в залі судового засідання, зобов’язані беззаперечно виконувати розпорядження голови та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності. Особи, які беруть участь у справі, передають документи та інші матеріали голові через судового розпорядника. Судовий розпорядник також вживає заходів щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав. Голова оголошує склад суду, роз’яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки.

У призначений для розгляду справи час голова відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься.

Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з’ясовується, чи підтверджує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. У такому разі суд закриває провадження у справі чи ухвалює рішення про задоволення позову. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд закриває провадження у справі. Якщо умови мирової угоди суперечать законові чи порушують права інших осіб, суд відмовляє у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді — «так» чи «ні». Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити запитання один одному.

Додаткова інформація

Судовий розгляд (за змістом глави 4 розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України)

— Відкриття судового засідання

— Роз’яснення перекладачеві його прав та обов’язків. Присяга перекладача

— Видалення свідків із зали судового засідання

— Оголошення складу суду і роз’яснення права відводу

— Роз’яснення особам, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов’язків

— Розгляд судом заяв і клопотань осіб, які беруть участь у справі

— Роз’яснення прав та обов’язків експерта. Присяга експерта

— Роз’яснення спеціалістові його прав та обов’язків

— Початок розгляду справи по суті

— Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем

— Мирова угода сторін

— Пояснення осіб, які беруть участь у справі

— Дослідження доказів

— Допит свідків (дозволяється використання свідком письмових записів)

— Оголошення показань свідків

— Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків

— Дослідження письмових доказів

— Оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції

— Дослідження речових доказів

— Відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису і їх дослідження

— Дослідження висновку експерта

— Консультації та роз’яснення спеціаліста

— Відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді

— Закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами

— Судові дебати

— Вихід суду для ухвалення рішення в нарадчу кімнату

— Оголошення рішення суду

Порядок допиту свідків. Кожного свідка допитують окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи. Перед допитом свідка голова встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і взаємини зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз’яснює його права і з’ясовує, чи не відмовляється свідок із установлених законом підстав від давання показань. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, голова під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги.

Суд має право ставити запитання свідкові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Голова має знімати запитання, поставлені свідкові, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін. Свідок може бути допитаний повторно. Суд може одночасно допитати свідків для з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз’ясненнями (висновками) спеціалістів.

Суд може відкласти розгляд справи, а у справі про розірвання шлюбу — зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Після закінчення з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд переходить до судових дебатів.

У судових дебатах виступають із промовами особи, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Першим надається слово позивачеві та його представникові. Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові. Під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог.

Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

Судові рішення викладаються у формах ухвали, рішення, постанови. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Цивільний процесуальний кодекс України (2004, редакція від 19.10.2016, витяг)

Глава 3

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО НАДАННЯ НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ

Стаття 242. Підсудність

1. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання. Стаття 243. Зміст заяви

1. У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

Стаття 244. Розгляд справи

1. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь представників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов’язковою.

Стаття 245. Рішення суду

1. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.

2. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили.

3. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.

Розв'яжіть юридичну ситуацію 1

Дайте юридичну оцінку запропонованої ситуації згідно з Цивільним кодексом України

Андрій та Алла зустрічалися кілька років і планували одружитися. Андрієві випала нагода поїхати на цілий рік навчатися в Англію за програмою обміну студентами. Алла залишилася в Україні, оскільки була студенткою університету. Андрій повернувся з Англії на початку червня. У липні Алла повідомила, що чекає від нього дитину, а вже у серпні вони одружилися. У січні, переживши хвилювання під час зимових іспитів, Алла народила дівчинку. У медичній довідці з пологового будинку було зазначено, що дівчинка народилася передчасно, але є здоровою. Мама Андрія зауважила, що внучка виглядає на здорову доношену дитину, але цьому факту не надали значення, молода сім’я жила щасливо кілька років. Потім стосунки погіршилися, і Алла під час суперечки заявила, що це не Андрієва дитина і він не має права її виховувати.

Вони стали проживати окремо, але через півроку жінка подала в суд заяву про стягнення аліментів. Андрій із цим не погодився і почав шукати докази того, що він не є біологічним батьком дівчинки, щоб оспорити факт батьківства та розірвати шлюб. Його адвокат порадив дослідити медичні документи. У поліклініці, де Алла перебувала на обліку, вдалося встановити, що факт початку її вагітності було зафіксовано у травні, тобто до приїзду Андрія з навчання. У пологовому будинку на вимогу адвоката повідомили, що коли Алла народила в належний термін здорову дівчинку, просила медиків офіційно вказати, що дитина народилася передчасно, щоб зберегти сім’ю і щоб у дитини був батько. Медики пішли назустріч, але зафіксували у лікарняних документах цей факт належно.

1. Сформулюйте суть позовних вимог для заяви від імені Андрія.

2. Визначте відповідача та позивача, інших учасників процесу, які мають бути запрошені до участі в розгляді справи.

3. Розгляньте цю справу в уявному суді.

4. Яке рішення ухвалить суд?

Судочинство у кримінальних справах

Практичне завдання

Ознайомтесь із вимогами Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку організації судочинства в кримінальних справах. Дайте відповіді на запитання:

1. Хто є учасниками кримінального провадження?

2. Як називаються судові рішення в кримінальному провадженні?

Сторону обвинувачення у кримінальному провадженні представляє прокурор. Він звертається до суду з обвинувальним актом, підтримує державне обвинувачення в суді, оскаржує судові рішення у встановленому порядку. Досудове слідство та дізнання здійснюють слідчі підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, органів державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, підрозділи внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Сторона захисту в кримінальному провадженні — це підозрюваний, обвинувачений (вони по закінченні судового провадження можуть називатись інакше — «виправданий» чи «засуджений»); законний представник підозрюваного, обвинуваченого; захисник (адвокат).

Потерпілий — фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. У кримінальному процесі може брати участь представник потерпілого — особа, яка у цьому провадженні має право бути захисником. Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом із нею залучається її законний представник.

Іншими учасниками кримінального провадження є заявник, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, свідок, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації (складає і подає до суду досудову доповідь), секретар судового засідання, судовий розпорядник.

Право, виражене в тексті закону

Кримінальний процесуальний кодекс України (2012, редакція від 05.01.2017, витяг)

Стаття 368. Питання, що вирішуються судом при ухваленні вироку

1. Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа;

2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;

3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;

4) чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме;

6) яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, які обов’язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням;

7) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, у якому розмірі та в якому порядку;

7-1) чи є підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру;

8) чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності;

9) чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою статті 94 Кримінального кодексу України;

10) чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування;

11) чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя;

12) що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами;

13) на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі;

14) як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Ухвалюючи вирок, суд бере до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Додаткова інформація

Процедура судового розгляду (за змістом § 3 глави 28 розділу IV Кримінального процесуального кодексу України)

— Відкриття судового засідання

— Повідомлення про повне фіксування судового розгляду технічними засобами

— Оголошення складу суду і роз’яснення права відводу

— Повідомлення про права і обов’язки

— Заборона присутності свідків у залі судового засідання

— Початок судового розгляду

— Роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення

— Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження

— Розгляд судом клопотань учасників судового провадження

— Допит обвинуваченого

— Допит свідка

— Допит потерпілого

— Пред’явлення для впізнання

— Допит експерта в суді

— Дослідження речових доказів, документів, звуко- і відеозаписів

— Консультації та роз’яснення спеціаліста, огляд на місці

— Закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами

— Судові дебати

— Останнє слово обвинуваченого

— Вихід суду для ухвалення вироку

— Ухвалення судового рішення і окрема думка судді

— Проголошення судового рішення

Судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку, а рішення, у якому суд вирішує інші питання, — у формі ухвали.

Розв'яжіть юридичну ситуацію 2

Дайте юридичну оцінку запропонованої ситуації згідно з Кримінальним кодексом України та інсценізуйте розгляд справи в суді

Оксана (15 років), її брат Роман (12 років) і однокласник Тарас (15 років) після тренування стояли неподалік стадіону, розмовляли. До них підбігла жінка, попросила телефон, щоб викликати поліцію. Її куртка була розірвана, на обличчі — слід від удару. Роман побіг додому, щоб зателефонувати зі стаціонарного телефону. В цей час до дітей і потерпілої підійшли двоє чоловіків, один із них грубо наказав жінці не панікувати, а дітям пригрозив, щоб вони не сміли нікуди повідомляти. Коли чоловіки пішли, жінка сказала, що недалеко у непритомному стані її друг, Олександр, якому нападники розбили голову, і що обох їх пограбували — забрали телефони, значну суму грошей, платіжні картки, два квитки на літак і дві путівки на відпочинок за кордоном, які вони з Олександром щойно придбали. Тоді Тарас вийняв свій мобільний телефон і сам повідомив у поліцію про те, що трапилося, а потім ще викликав швидку допомогу. Діти залишилися чекати приїзду поліції, вказали прикмети нападників і напрямок їх руху. Злочинців швидко затримали, а згодом з’ясувалося, що ці особи вже відбували покарання за грабіж, а також причетні до двох нещодавніх подібних нападів. Дітей згодом допитали як свідків у встановленому законом порядку та повідомили, що їх можуть викликати для участі у розгляді справи в залі суду.

1. Чи потрібна заява Олександра або його знайомої для відкриття кримінальної справи і розгляду її на судовому засіданні?

2. Що треба зробити потерпілим, щоб повернути втрачене майно, зокрема компенсувати витрати на втрачений відпочинок та витрати на лікування?

3. Визначте учасників судового процесу.

4. Чи можуть Оксана і Тарас брати участь у цьому процесі? Якою буде їх роль?

5. Чи будуть взяті до уваги показання Романа? Чому?

6. Інсценізуйте судове засідання.

7. Якими будуть рішення суду у розгляді кримінальної справи і за цивільним позовом?

Право, виражене в тексті закону

Кримінальний процесуальний кодекс України (2012, редакція від 05.01.2017, витяг)

Стаття 354. Особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого

1. Допит малолітнього свідка і, за розсудом суду, неповнолітнього свідка проводиться в присутності законного представника, педагога чи психолога, а за необхідності — лікаря.

2. Свідку, який не досяг шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

3. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми під час допиту, а також право протестувати проти запитань та ставити запитання. Головуючий має право відвести поставлене запитання.

4. У випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за ухвалою суду він може бути допитаний поза залою судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судове провадження).

5. Допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених цією статтею.

Дата: 20.05.2022

Тема. Нова українська поліція

 

Мета: ознайомити з діяльністю нової української поліції, визначити їх голові повноваження.

 

Сьогодні ми з вами дізнаємося більше про Національну поліцію України, її завдання та повноваження, познайомимося з її підрозділами.

 

Вивчення нового матеріалу.

1.      

Національна поліція — молодий правоохоронний орган. Він був створений у 2015 р. на зміну старій міліції. Проте відмінність полягає не лише в назві органу, але й у філософії його функціонування. Зокрема, Закон України «Про Національну поліцію» визначає основним її завданням надання сервісних послуг.

Завдання поліції

(ст.2 ЗУ «Про національну поліцію)

 

v  Забезпечення публічної безпеки та порядку

v  Охорона прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави

v  Протидія злочинності

v  Надання, в межах визначених законом послуг, з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

 

 

 

 

2.     Попрацюйтез правовим документом.

·        Зачитайте статті 31, 32, 34, 38, 41 та 42 ЗУ «Про Національну поліцію».

·        Наведіть приклад ситуації, у якій може бути застосовано той чи інший правовий захід.

4.     Попрацюйте зі схемою.

·        Розгляньте схему.

·        З яких підрозділів складається Національна поліція України?

·        З якими з них вам доводилося зустрічатися?

Система національної поліції:

                                   

§  Кримінальна поліція

§  Органи досудового  рослідування

§   Поліція охорони

§  Патрульна поліція

§  Поліція особливого призначення

§  Спеціальна поліція

 

 

 

Найчастіше ми можемо зустріти патрульних поліцейських. Їхнім завданням є цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення належної охорони публічної безпеки й порядку та контролю за дотриманням правил дорожнього руху, його безпеки. При цьому патрульний здійснює перше реагування на повідомлення про правопорушення та надання невідкладної допомоги, припиняє виявлені правопорушення, надає необхідну допомогу громадянам, які її потребують.

За певною адміністративною одиницею закріплюється дільничний офіцер поліції. Його завданням є профілактика серед жителів адміністративної дільниці, взаємодія з населенням та громадськими формуваннями щодо дотримання публічної безпеки та порядку, профілактики правопорушень

 

Домашнє завдання.

1)    Опрацювати відповідний параграф підручника або використайте інтернет-ресурси.

 

2)    Творче завдання: користуючись різними джерелами інформації (ЗМІ, мережа Інтернет), з’ясуйте, якою є реакція суспільства на діяльність нової поліції. У чому громадяни вбачають переваги нової поліції над міліцією? За що критикують нових поліцейських? Яких відгуків більше: позитивних чи негативних? Як ви вважаєте, чому?

 

Дата: 13.05.2022

Тема.Юристи в нашому житті (продовження попередньої теми)

 

ПРИГАДАЙТЕ!

1. На яких засадах здійснюється державна влада в Україні?

2. Яка з гілок влади має своїм головним завданням застосування норм права до конкретних подій, випадків, розв'язання суперечок, які при цьому виникають?

1. Кого називають юристами

Людей, які пов’язали свою професійну діяльність із правом, називають юристами. Це достатньо широке поняття. Юристом є і науковець, що проводить дослідження у сфері правознавства, і викладач юридичних дисциплін, і практичний діяч у сфері права (наприклад суддя, адвокат, нотаріус тощо).

Юридичні професії надзвичайно різноманітні. Це цілком природно, адже правом урегульовані різні сторони суспільних відносин. До найбільш важливих і поширених юридичних професій належать професії судді, прокурора, адвоката, слідчого, нотаріуса та юрисконсульта.

Новий поштовх до розвитку професія юриста отримала в Давніх Афінах. Демократичний устрій, що формувався в місті-державі, визначив особливий характер здійснення правосуддя. Сторони судового спору мали переконати присяжних у своїй правоті, використовуючи факти та логічні аргументи. Саме тому прообразом сучасних юристів можна вважати афінських ораторів. В Афінах навіть виникли особливі професії — логограф, професійний автор промов на суді, у яких викладалися аргументи сторони, та синегор — професійний оратор, який виголошував судову промову замість позивача або відповідача. Багато творів відомих афінських ораторів — Антифона, Демосфена, Ісократа — є саме судовими промовами. Не дивно, що й сьогодні ораторське мистецтво є обов'язковим предметом для майбутніх юристів. Проте афінські логографи та синегори ще не були юристами в повному розумінні цього слова. Справа в тому, що афінське право не було систематизоване, і його норми часто мали характер звичаїв.

Наступний важливий етап розвитку професії юриста проходив у Давньому Римі. Римляни успадкували ораторське мистецтво давніх греків. Разом із цим вони додали до юридичної професії інший важливий елемент — упорядковане законодавство, яке було відсутнім в Афінах. На початку існування Риму тлумаченням законів займалася колегія

жерців-понтифіків. Крім цього, вони вели запис судових прецедентів (випадків), надавали поради в суперечливих ситуаціях тощо. Тим не менш до складу колегії входили лише патриції — привілейований прошарок римського суспільства, тому значна частина населення Риму була позбавлена доступу до законів, що ставило її в невигідне становище. Укладення законів 12 таблиць дало поштовх до зміни цієї ситуації, адже письмова фіксація законів дала можливість позбавити понтифіків виключного права їх тлумачити. Почав формуватися прошарок людей, які вивчали та тлумачили закони. Одним із най-відоміших юристів цієї доби стали Аппій Клавдій Цек (IV ст. до н. е.), який уклав збірку коментарів до римського права, відому як «Цивільне право Флавія» — перше роз'яснення римських законів, доступне широкому загалу, а не лише патриціям. Саме поява таких дослідників права відрізняла Давній Рим від Давніх Афін, де в судових процесах сторони часто спиралися лише на ораторські якості. Однак традиція виступів ораторів на судах існувала й тут. Відомим римським оратором є Марк Туллій Цицерон.

Значно зросла роль юристів після встановлення в Римі імператорської влади. Досвідчені, відомі юристи приймалися на державну службу, до їх точки зору дослухалися при вирішенні судових справ. Коментарі та думки найбільш авторитетних юристів щодо застосування законодавства навіть мали обов'язкову юридичну силу. Не дивно, що професія юриста була надзвичайно почесною.

 

Традиції римських юристів після падіння імперії на Заході продовжилися у Візантії. Там під керівництвом видатного юриста Трибоніана був укладений звід цивільного права (відомий також як Кодекс Юстиніана), який, крім власне законів, виданих імператорами, містив і уривки із творів найвидатніших римських юристів, таких як Сабін, Ульпіан, Павел, Модестін та ін.

Багато в чому саме римські правники заклали основу сучасних юридичних професій. Не дивно, що такі слова, як прокурор, адвокат, нотаріус, юрисконсульт, та й саме слово юрист, мають латинське коріння.

2. Хто такі судді

Професія судді в багатьох відношеннях є центральною юридичною професією. Основним призначенням суддів в Україні є здійснення правосуддя.

Судді наділені значною владою для вирішення судових справ. Рішення суддів виноситься іменем України. Відповідно, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129¹ Конституції України).

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють статус суддів в Україні, є Конституція України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а також процесуальні кодекси: Кримінальний процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства.

Із метою забезпечення діяльності суддів Конституцією та законами України гарантуються незалежність та недоторканність суддів. Це, зокрема, забезпечується неможливістю затримання судді без згоди Вищої ради

 

правосуддя (за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), неможливості притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Конституція України містить пряму заборону впливу на суддю в будь-який спосіб. Крім цього, держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї.

 

З іншого боку, для забезпечення доброчесності суддів у здійсненні правосуддя на них накладається низка обмежень. Так, на суддів поширюються вимоги щодо несумісності. Суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької або творчої (частина 2 статті 127 Конституції України).

Крім цього, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» містить низку механізмів підзвітності суддів суспільству. Так, судді подають передбачену Законом України «Про запобігання корупції» декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у якій розкриваються дані про майно та доходи судді та членів його родини. Також для суддів додатково передбачені моніторинг (перевірка) способу їхнього життя, а також подання декларації родинних зв’язків, декларації доброчесності (статті 59, 61 та 62 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Як уже зазначалося, основне завдання суддів — здійснення правосуддя. Здійснюючи його, судді є незалежними та керуються верховенством права. Разом із цим вони зобов’язані дотримуватися засад судочинства, визначених статтею 129 Конституції України.

Вимоги до суддів також викладені в Конституції України.

Для суддів спеціалізованих судів відповідно до закону можуть бути встановлені інші вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності.

У 2016 р. із реформуванням системи правосуддя в Україні змінився порядок призначення суддів на посади. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя (стаття 128 Конституції України). Для цього проводиться спеціальний конкурс, який має на меті відбір кращих кандидатів на посади суддів.

Окрім формальних вимог, що висуваються перед суддями, для успішного виконання покладених на них обов’язків їм потрібні такі якості, як порядність, уважність, чуйність, емоційна стійкість, почуття справедливості. Суддям необхідні також високорозвинені навички спілкування: уміння слухати співрозмовника, давати вичерпні й прямі відповіді, ставити логічні й зрозумілі запитання.

3. Які повноваження мають прокурори

Іншою важливою професією у сфері правосуддя є професія прокурора.

Найбільш загально роль прокурорів визначається Конституцією України.

Підтримання публічного обвинувачення прокурором полягає в тому, що саме він представляє сторону обвинувачення в кримінальному процесі.

Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях є формою нагляду за дотриманням законів під час його проведення. Для цього прокурору Кримінальним процесуальним кодексом України надані широкі повноваження. Зокрема, він починає розслідування за наявності відповідних підстав, дає доручення слідчим, скасовує їх незаконні та необґрунтовані постанови, повідомляє особу про підозру тощо.

До системи прокуратури в Україні входять:

1) Генеральна прокуратура України;

2) регіональні прокуратури (прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя);

3) місцеві прокуратури;

4) військові прокуратури;

5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура (стаття 7 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокуратуру очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Він призначається на шість років. Одна й та сама особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль (частини 2 і 3 статті 131¹ Конституції України).

На прокурорів поширюються вимоги несумісності. Це означає, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах. Прокурорам заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю. Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках (стаття 18 Закону України «Про прокуратуру»).

Залежно від рівня прокуратури, вимоги до кандидатів на посаду прокурора дещо відрізняються.

• Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою.

• Прокурором регіональної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років.

• Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначений громадянин України, який має стаж роботи в галузі права не менше п’яти років.

• Військовими прокурорами призначаються громадяни із числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту.

• Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути призначена особа, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п’яти років та володіє державною мовою (стаття 27 Закону України «Про прокуратуру»).

Як і у випадку суддів, добір кандидатів на посади прокурорів здійснюється на конкурсних засадах.

Крім формальних вимог, що висуваються законодавством, для ефективного виконання прокурором своїх обов’язків має значення також наявність низки інших якостей. Важливим для прокурора є ораторське мистецтво, уміння чітко викласти свою позицію, аргументувати її, адже виконання обов’язків прокурора потребує участі в судових дебатах. Прокурору необхід

не розвинене логічне мислення, уміння знаходити рішення нестандартних проблем, швидко й відповідально приймати рішення. Як і для судді, для прокурорів важливі порядність та почуття справедливості.

4. Коли ми звертаємося до адвоката

Досить часто в судовому процесі опонентами (супротивником) прокурора виступають представники ще однієї надзвичайно важливої юридичної професії — адвокати.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність адвокатів в Україні, є Конституція України та Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Незалежність адвокатури гарантується.

Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Більш детально сутність адвокатської діяльності розкривається в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до нього, адвокатська діяльність — незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення:

• захисту;

• представництва;

• надання інших видів правової допомоги клієнту.

Захист — це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта. Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, особа, щодо якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особа, щодо якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особа, яка притягується до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Представництво — це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта (особа, яка звернулася по адвокатську допомогу) в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги — це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень із правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Як уже зазначалося, за загальним правилом виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Адвокатом в Україні може бути особа, яка:

• має повну вищу юридичну освіту;

• володіє державною мовою;

• має стаж роботи в галузі права не менше двох років;

• склала кваліфікаційний іспит;

• пройшла стажування (крім випадків, установлених законом);

• склала присягу адвоката України;

отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (частина 1 статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для адвокатів важливі ораторські навички, уміння логічно та творчо мислити, вислуховувати співрозмовника. Необхідною для професії адвоката є також емоційна стійкість, адже ця робота пов’язана з постійними стресами.

Сутність принципу дотримання законності в діяльності адвоката полягає в тому, що він зобов’язаний не порушувати чинного законодавства України, сприяти утвердженню й практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення вчинення правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх вчиненню.

Значною мірою за станом адвокатури й ставленням до неї держави говорять про демократичність самої держави. Авторитет адвоката та ефективність його діяльності безпосередньо залежать від становища людини в суспільстві й державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії, законності, верховенства права. У будь-якому правовому суспільстві адво-

кату належить особлива роль. Він має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому.

5. Які завдання покладаються на слідчих

Для того щоб кримінальне провадження потрапило до суду, необхідна копітка робота ще одного представника юридичних професій — слідчого.

Слідчі — це службові особи органів досудового слідства, які здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Органами досудового слідства є правоохоронні органи, до повноважень яких, відповідно до Кримінального процесуального кодексу, належить розслідування кримінальних правопорушень (кримінальних проступків та злочинів). До органів, які мають у своєму складі слідчі органи, належать:

• Національна поліція;

• Служба безпеки України;

• Державна фіскальна служба;

• Державне бюро розслідувань;

• Національне антикорупційне бюро України (стаття 3 Кримінального

процесуального кодексу України).

Раніше власні слідчі органи мала у своєму складі й прокуратура, однак зараз її слідчі функції передаються новоствореному Державному бюро розслідувань.

Отже, основним завданням слідчого є здійснення досудового розслідування. Воно є стадією кримінального провадження до передачі його до суду (наприклад направлення до суду обвинувального акта). Для злочинів досудове розслідування здійснюється у формі досудового слідства. Розслідування включає низку регламентованих кримінально-процесуальним законодавством заходів, спрямованих на розкриття злочинів (такі як обшук, допит тощо).

Конкретні вимоги до кваліфікації слідчих можуть відрізнятися залежно від органу, у якому вони працюють. При цьому слідчому, крім юридичної освіти, необхідно знати специфіку роботи системи правоохоронних органів, процесуальне законодавство та мати навички його застосування, уміти застосовувати закони логіки, мати розвинений інтелект, високий рівень комуніка-тивності, моральної культури тощо.

6. Які послуги надають нотаріуси

Нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, основним завданням якої є посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення (стаття 1 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:

1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);

2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;

5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;

7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;

8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;

9) накладають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації;

10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок із них;

11) засвідчують справжність підпису на документах;

12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови іншою;

13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;

14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;

15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;

16) посвідчують час пред’явлення документів;

17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;

18) приймають на зберігання грошові суми та цінні папери;

19) вчиняють виконавчі написи (розпорядження про стягнення боргу);

20) вчиняють протести векселів (скасовують відстрочку платежу, яку надає вексель);

21) вчиняють морські протести (посвідчують факти аварії суден та псування вантажу);

22) приймають на зберігання документи.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріус перевіряє відповідність дій та документів вимогам закону. Власне, у цьому й полягає основне призначення нотаріуса. Підтверджуючи документи, дії або права особи, вони підтверджують дотримання законодавства та від імені держави надають їм обов’язкового характеру. Відповідно до Цивільного кодексу України, низка договорів підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (наприклад договори щодо нерухомості). Саме тому важливими якостями нотаріусів є уважність та ґрунтовне знання законодавства.

В Україні діють як державні, так і приватні нотаріуси. При цьому документи, оформлені державними й приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Нотаріусом може бути громадянин України, який:

• має повну вищу юридичну освіту;

• володіє державною мовою;

• має стаж роботи у сфері права щонайменше шість років, із них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори — не менш ніж три роки;

• склав кваліфікаційний іспит;

• отримав свідоцтво про право займатися нотаріальною діяльністю.

Нотаріуси вчиняють певні юридичні дії щодо незаперечних прав. У разі виникнення спору про цивільне право нотаріус зобов’язаний зупинити вчинення нотаріальної дії до розв’язання спірного питання судом.

7. У чому полягає завдання юрисконсультів

Навички та знання юриста потрібні не лише у сфері державного управління, але й у сфері приватного підприємництва. У зв’язку із цим важливе значення має професія юрисконсульта.

До завдань юрисконсульта належать усі дії, що пов’язані із застосуванням закону в господарській діяльності підприємства. Саме його зазвичай залучають до складання тексту договорів, які укладаються його роботодавцем, він бере участь у вирішенні юридичних суперечок із партнерами та конкурентами, надає керівництву підприємства консультації з правових питань тощо. Конкретні ж обов’язки юрисконсульта багато в чому залежать від характеру діяльності підприємства, де він працює.

У кожному разі, крім юридичної освіти та глибоких юридичних знань, важливими якостями для юрисконсульта є комунікативність, логічне мислення, уміння чітко аргументувати свою позицію, а також розуміння бізнесу, що веде підприємство, на якому він працює.

8. Яку роль у суспільстві відіграють правозахисники

Професія правозахисника є найменш визначеною з усіх юридичних професій. І сьогодні вчені-юристи не можуть дійти остаточного висновку, що саме вважати правозахисною діяльністю. Однак найчастіше вона визначається як діяльність, спрямована на надання особі правової допомоги щодо припинення порушень права, притягнення винних до юридичної відповідальності, відновлення права й відшкодування спричинених порушенням права збитків. Правозахисні організації, які займаються цією діяльністю, можуть бути як державними, так і недержавними. Так, достатньо часто до правозахисників відносять і адвокатуру, яку ми вже розглянули.

Серед державних правозахисних організацій у першу чергу слід виділити Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини й громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції (стаття 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). Із метою забезпечення дотримання прав дитини в Україні діє Уповноважений Президента України з прав дитини.

Правозахисну діяльність здійснюють також органи Міністерства юстиції, передусім мережа центрів із надання безоплатної вторинної правової допомоги. Їх основним призначенням є надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини й громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення в разі порушення (стаття 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).

Існують і державні органи, які займаються правозахисною діяльністю лише щодо реалізації певних груп прав людини. Такими можна вважати, наприклад, уже розглянуті нами органи захисту прав споживачів.

Недержавні правозахисні організації представлені громадськими організаціями, основною метою яких є надання правової допомоги фізичним та юридичним особам. Недержавні правозахисні організації є важливим елементом громадянського суспільства, оскільки вони забезпечують самоорганізацію громадян із метою відстоювання своїх прав. Прикладами недержавних правозахисних організацій є Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група тощо.

Висновки

• Основу судової влади в Україні становлять судові органи, які мають різні компетенції та юрисдикцію, але одне призначення — захист прав і свобод громадян, конституційного ладу, національної безпеки, територіальної цілісності, дотримання законності в суспільстві.

• Правоохоронні органи є важливою складовою державного механізму, на які покладається захист життя й здоров'я, прав і свобод громадян, інтересів держави й суспільства.

• Окремою ланкою системи правоохоронних органів є адвокатура. Адвокатура — це добровільне професійне громадське об'єднання, яке забезпечує право на захист від обвинувачення, правову допомогу при розгляді справ у судах та інших державних органах.

• У системі правозахисних органів важливе місце належить нотаріату. Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок засвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії.

• Значна роль у реалізації, захисті та поновленні прав громадян відводиться державним і недержавним правозахисним організаціям.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1.     Прочитати матеріал на блозі

2.     Переглянути відео за посиланням:https://www.youtube.com/watch?v=8Ai81z0o2lU

Дата: 06.05.2022

 Тема: Професія «Юрист».

Мета: сприяти засвоєнню знань про окремі юридичні професії, повноваження слідчого, прокурора та представників інших юридичних професій, основні вимоги до осіб, що бажають працювати за юридичним фахом, навчальні заклади, що надають юридичну освіту.

 

►   

У сучасному суспільстві існують понад 40 тис. різних професій, однією з найбільш шанованих серед них вважають юридичну. Це пов'язане з тим, що фахівці в галузі права потрібні практично в усіх сферах життя.

Юрист багато в чому схожий на лікаря. До представників цих про­фесій звертаються за допомогою: якщо в людини виникають проблеми зі здоров'ям — вона йде до лікаря, якщо із суспільними правовідносина­ми — до юриста. Іноді саме своєчасна бесіда з юристом допомагає уник­нути можливих проблем у майбутньому або розв'язати конфліктну ситуа­цію, що вже має місце. Разом із тим як і лікар, так і юрист дуже часто відповідальні за долю людини. Сьогодні на уроці ми розглянемо деякі з юридичних професій.    

 

ВИКЛАДЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Які юридичні професії існують?

Експерти-криміналісти – спеціалісти різних галузей науки, досліджують відбитки пальців, сліди гальмування автомобіля, пошкоджені відмичкою чи сокирою двері, кулі та гільзи, знайдені на місці злочину, записки чи документи (дослідження почерку), бухгалтерські документи.

Оперативні працівники – розшукують злочинців, затримують їх.

Юрисконсульти – повинні не лише добре знати право, а й розумітися на тому бізнесі, у тій справі, якою займається фірма.

Де здобути юридичну освіту?

1) Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого (м. Харків);

2) Юридичний факультет Національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ);

3) Національна юридична академія (м. Одеса);

4) Юридичний факультет Львівського національного університету імені І.Франка (м. Львів);

5) Юридичний факультет Національного університету «Києво-Могилянська академія» (м. Київ);

6) Національна академія Служби безпеки України (м. Київ);

7) Національний університет внутрішніх справ (м. Київ);

8) Університет внутрішніх справ (м. Харків); Університет внутрішніх справ (м. Луганськ);

9) Академія податкової служби (м. Ірпінь Київської обл.).

Хто такі слідчий і прокурор?

Слідчі

Проводять досудове розслідування кримінальної справи, збирають інформацію про скоєний злочин, установлюють винуватця злочину. Проводять допити, очні ставки, вивчають документи.

Із дозволу суду проводять обшук в помешканні підозрюваного, на місці його роботи. Шукають та аналізують докази злочину, намагаються визначити, хто його скоїв.

Обов’язки Працівників прокуратури

1) Розслідують найтяжчі злочини.

2) Наглядають як проводиться досудове слідство.

3) Контролюють правомірність дій правоохоронців.

4) Виконують роль державних обвинувачів в суді під час слухання кримінальних справ.

5) Наглядають за дотриманням прав людини в усіх організаціях, установах, на підприємствах.

Як стати суддею, адвокатом, нотаріусом?

Нотаріуси

1) Завіряють копії важливих документів.

2) Засвідчують заповіти, довіреності.

3) Перевіряють відповідність документів вимогам закону, пояснює, чи розуміє особа зміст документів, які підписує, розтлумачує їх зміст.

4) Якщо виникає сумнів щодо законності документа або в тому, що він підписаний за власного волею, має право і навіть зобов’язаний відмовити в його засвідченні.

5) Державні і приватні.

Адвокатура – добровільне недержавне професійне об’єднання, яке забезпечує захист законних, прав та інтересів людей, організацій і надає їм юридичну допомогу.

Адвокати

1) Надають допомогу у складанні заяви, договору, іншого юридичного документу.

2) Захищають людей у разі кримінального переслідування – як під час досудового слідства, так і в суді.

Обов’язки  і статус судді який розглядає справи в суді.

1) Має бути неупередженим, підкорятися тільки закону.

2) Приймає рішення від імені законів України.

3) Гарантовано недоторканність – може бути заарештований лише за згодою Верховної Ради, до якої повинен звернутися з обґрунтованим поданням Генеральний прокурор України.

4) Повинен володіти високою професійною підготовкою, знаннями і моральними якостями.

Коли і як ми звертаємося до правника?

Ви повинні зрозуміти, коли доцільно звертатися до юриста, з якої галузі той чи інший юрист є професіоналом і  як він зможе вам допомогти.

 

                                                                                 

Практична робота

Визначте, до якого саме представника юридичної професії треба звернутися в наведеній ситуації.

1) Батьки 18-річного Петра вирішили купити автомобіль і подарувати його синові.

2) Телевізор, який купила М. в магазині побутової техніки, через місяць вийшов з ладу. Жінка спробувала повернути телевізор. Але в магазині їй відмовили, аргументуючи це тим, що термін подачі заяв у такому випадку, становить лише 2 тижні.

3) У подружжя Іванових під час розлучення виникла суперечка щодо того, з ким буде проживати їхня 14-річна донька.

4) Подружжя бажає створити дитбудинок сімейного типу, але не знає, яким чином це зробити.

5) Підприємець бажає орендувати приміщення, щоб розмістити в ньому офіс своєї фірми.

6) 16-річний Ігор був безпідставно затриманий міліцією.

7) Громадянка Г. була безпідставно звільнена з роботи. Вона вважає, що незаконно.

8) Громадянин П. пізно ввечері повертався з роботи. На зупинці двоє молодиків, погрожуючи ножем, відібрали у нього гроші.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1Прочитати параграф відповідно до теми.

2.Виконати практичну роботу( розв’язок юридичних задач, вищезазначені).

 

ДОДАТОК

►  

1.   Юридичні професії

Термін «юрист» найчастіше вживається у трьох значеннях:

фахівець з юридичною освітою;

практичний діяч у галузі права;

студент юридичного навчального закладу.

Юрист (від латин. jus— «право»)— це фахівець, який має юридичну освіту (вищу чи середню професійну) і професійно розбирається у праві, що знає закони й уміє їх правильно застосовувати.

2. Здобуття юридичної освіти

Наявність спеціальних знань і навичок — дві найважливіші риси, що відрізняють професійного юриста від людини, яка просто цікавиться законодавством.

Спеціальні знання з юриспруденції юрист одержує як під час навчання (у коледжі або вузі), так і шляхом самоосвіти протягом усього життя. На­буття професійних навичок починається в навчальному закладі — на за­няттях, під час навчальної практики й потім триває у процесі професійної діяльності вже на робочому місці.

На сьогодні у країні налічується близько 190 державних і приватних вищих навчальних закладів, що готують юристів різних рівнів — молод­ших фахівців, бакалаврів, спеціалістів.

Найбільш фундаментальні знання в галузі права дають у Київсько­му національному університеті ім. Тараса Шевченка, Львівському націо­нальному університеті ім. Івана Франка, Харківському національному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди, Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого (Харків), Одеській національній юридичній академії. Високий рівень освіти забезпечують навчальні заклади спеціаль­них органів управління: митної та податкової служб, зовнішньої торгівлі, дипломатичної та державної служби.

3.   Професії на варті закону. Як їх здобути?

Як правило, одержавши спеціальність юриста, фахівець у галузі юри­спруденції обирає для себе одну з багатьох юридичних професій. Він може стати адвокатом, слідчим, прокурором, оперативним працівником міліції чи інших правоохоронних органів, суддею, нотаріусом, юрисконсультом, Що займається супроводом комерційної діяльності, та ін.

Адвокат (від латин. odvocare— «кликати на допомогу»)— це людина, що обрала своєю професією надання юридичної допомоги. Основ­не завдання адвоката — усіма законними способами максималь­но ефективно захищати права й законні інтереси довірителя (клієнта). Ефективний захист і представництво прав є метою й необхідним результатом професійної діяльності адвоката. Для того щоб стати адвокатом, людині потрібно мати вищу юридичну освіту, скласти спеціальний іспит, прийняти присягу адвоката, отримати ліцензію (дозвіл) на заняття адвокатською діяльністю.

Крім того, щоб стати висококваліфікованим адвокатом, треба мати постійну практику, багато читати спеціальної літератури і юридичної періодики, вивчати досвід колег, опановувати основи ораторської майстерності, уміти переконувати інших людей у правильності своєї позиції.

Майбутньому адвокатові дуже важливо навчитися працювати з юридичними джерелами — знати систему законодавств і вміти знаходити відповіді на запитання, що виникають у процесі професійної діяльності.

Прокурор (від латин. procurare — «наглядати, відати чим-небудь,піклуватися»)— це головний представник обвинувачення у вчи­ненні злочину.

У судовому процесі прокурор протистоїть адвокатові. Він також повинен мати універсальну підготовку в галузі юриспруденції й мати всі навички, якими володіє адвокат. Крім цього, до окремих співробітників прокуратури можуть висуватися додаткові вимоги, пов'язані зі специфікою їхньої діяльності. Наприклад, прокурор-криміналіст також повинен бути гарним слідчим.

Професійний прокурор повинен добре розбиратися в людях, уміти слу­хати інших і обстоювати свою думку, бути завзятим і наполегливим у до­сягненні своєї мети.

Людина, яка обрала професію прокурора, повинна мати високі мо­ральні якості та виконувати свої професійні обов'язки, не мати судимості, у тому числі погашеної. Остання обставина визначається тим, що прокурор має моральне право жадати від інших виконання закону тільки в тому ви­падку, якщо сам має бездоганну репутацію.

Щоб стати прокурором, необхідно одержати вищу освіту у вузі, що має державну акредитацію. Прокурором району (міста) можна стати, якщо отримати необхідний практичний досвід (зокрема, працювати на посаді помічника прокурора або слідчого 3—5 років).

У прокурора багато обов'язків і багато прав. Обов'язки: підтримка дер­жавного обвинувачення в суді, представництво громадян у судах, нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законодавства України всіма підприємствами, організаціями і установами, нагляд за органами, які ви­конують покарання (в'язниці, СІЗО), та ін.

Прокурорів міст, районів, областей призначає Генеральний прокурор України. Генерального прокурора України призначає Президент України за згодою Верховної Ради України на 5 років.

Слідчий — це посадова особа органів внутрішніх справ, Служби Без­пеки України, прокуратури. Він провадить попереднє слідство, тобто здійснює дії, зміст яких полягає в з'ясуванні обставин здійснення злочину, у пошуку винного й пред'явленні йому обвинувачення.

Вирішальними в професійній діяльності слідчого є ті якості, які ха­рактеризують творчий початок його особистості: розвинене уявлення; самостійність; гнучкість (уміння змінювати свою діяльність і змінювати ухвалені рішення відповідно до нової інформації, здатність відмовитися від шаблонних рішень); об'єктивність мислення (повинен уміти дивитися на свої дії очима сторонньої, критично налаштованої людини); оперативність (уміння вирішувати завдання в стислий строк); інтелектуальний рівень (насамперед, загальна ерудиція), гарна пам'ять, інтуїція. До того ж у роботі слідчого необхідно дуже тонко відчувати натуру людини, насам­перед злочинця (відрізняти, коли він говорить правду, а коли бреше), ро­зуміти, які мотиви злочину й за яким сценарієм він розвивався.

Слідчим може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, необхідний рівень знань, достатній для здійснення досудового слід­ства, який успішно склав кваліфікаційні іспити та прийняв Присягу слід­чого України.

Суддя— це професійний юрист, який наділений у встановленому порядку відповідними повноваженнями і здійснює від імені держави пра­восуддя, виносить рішення й вироки, визначає покарання осо­бам, що скоїли злочин. Професія судді є однією із найдавніших і особливо відповідальних юридичних спеціальностей.

У процесі здійснення правосуддя суддя:

¨     вивчає матеріали конкретних справ;

¨     аналізує законодавство й судову практику;

¨     вислуховує пояснення громадян, готуючи справу до розгляду;

¨     слухає справи й виносить щодо них відповідне рішення (або вирок).

Діяльність судді багатогранна, охоплює всі сфери спілкування між людьми, і тому набір принципів, норм, що стосується професійної етики судді, досить умовний, як і саме поняття професійної етики. Однак є пев­на специфіка в діяльності судді, що пов'язана з моральними ситуаціями, що не зустрічаються в інших професіях, але є звичайними для правосуддя (наприклад, обов'язок не розголошувати таємницю наради, як і те, що від­бувалося у закритому судовому засіданні).

Суддею може стати громадянин України, який проживає на території України не менше десяти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж три роки, який досягнув віку 25 років. Упер­ше суддів призначає на посаду Президент України строком на п'ять років. Після закінчення цього терміну Верховна Рада України призначає суддів безстроково.

Нотаріус (від латин. noyarius— «переписувач, секретар») — професій­ний юрист, основною функцією якого є виконання нотаріальних дій. Нотаріальні дії полягають у засвідченні в установленому порядку різних фактів, подій і явищ. Нотаріальні дії в Україні засвідчують нотаріуси, що працюють у державних нотаріаль­них конторах, або ті, які займаються приватною нотаріальною практикою. Державні й приватні нотаріуси виконують, в основному, однакові но­таріальні дії: засвідчують угоди, для яких законодавством установлена обов'язкова нотаріальна форма (договори, заповіти, доручення); видають свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя; за­свідчують правильність копії документів і виписок з них, дійсність підпису й вірність перекладу; засвідчують різні факти (перебування громадянина в певному місці та ін.).

Окрім означеного, державні нотаріуси виконують низку додаткових нотаріальних дій, пов'язаних зі спадкуванням: засвідчують заповіти, вій дають свідоцтва про право на спадщину й уживають заходів щодо охорони спадкоємного майна.

Нотаріусом може стати громадянин України, який здобув вищу юри­дичну освіту і пройшов стажування протягом  6 місяців у державній нота­ріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Юрисконсульт (від латин. jurisconsultus— «радник права») — це фахівець, що професійно знається на законодавстві та здійснює правовий супровід комерційної діяльності (будівельної, видав­ничої, транспортної, фармацевтичної, торговельної та ін.) на певному підприємстві. На відміну від співробітників юридичних фірм, юрисконсульт захищає інтереси й вирішує проблеми тіль­ки одного клієнта — свого роботодавця. Основне завдання юрисконсульта — забезпечити виконання закону на підприємстві й самим підприємством. Юрисконсульт складає і візує до­говори, накази, листи, претензії, заяви, стягує борги з несумлінних контр­агентів, представляє і відстоює інтереси підприємства в судах, різних ор­ганізаціях, документально оформляє всі укладені підприємством угоди. Юрисконсульт контролює прийом на роботу і звільнення співробітників, консультує бухгалтерію із приводу застосування різних норм Податкового кодексу, створює процедури прийняття рішень, супроводжує нові інвести­ційні проекти та ін.

Щоб стати юрисконсультом, достатньо мати вищу юридичну осві­ту. Оскільки юрисконсульт часто виступає як офіційний представник компанії, мають значення презентабельна зовнішність, приємний голос, правильна мова, уміння наполягти на своєму, залишаючись стриманим, увічливим і тактовним.

(Завдання виконайте до 30.05.2022)

Дата: 29.04.2022

Узагальнення вивченого матеріалу з розділу: «Неповнолітні як суб’єкти цивільних, сімейних, трудових, адміністративних і кримінальних правовідносин»

Мета: узагальнити та перевірити засвоєння матеріалу теми.

 Завдання виконайте за посиланням:join.naurok.ua , код доступу 2355655

Дата: 22.04.2022

Практична робота. Особливості адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх

Мета: узагальнити знання учнів з теми, навчити використовувати отримані знання на практиці.

Суперництво - їжа для генія.

Вольтер

·        Як ви розумієте слова французького філософа?

 

Сьогодні на уроці ви теж будете суперниками в інтелектуальному квесті. Ви  маєте  виконати певні завдання, які заховані у нашій практичній роботі.

Основна частина.

1 станція «Заховані слова» 

·        Знайдіть та запишіть слова.

б	п	р	а	в	о	п	о	р	у
е	з	д	і	я	е	р	а	е	ш
р	о	с	т	л	ш	я	н	н	а
п	з	к	у	ь	т	т	ь	о	д
о	л	о	п	н	і	с	ш	к	к
ч	и	н	а	к	с	і	ф	н	о
п	я	і	ц	ш	т	р	а	ф	я
о	п	е	р	е	д	ж	е	н	н

Підказка: 9 слів

2 станція «Правова арифметика» 

a + b – c + d = e + f + g

a – № статті «Кодексу України про адміністративні правопорушення», що містить види адміністративних стягнень

b – максимальний термін адміністративного арешту

c – вік, з якого настає адміністративна відповідальність

d – максимальний термін перебування неповнолітнього у спеціальному навчально-виховному закладі

e – максимальний термін арешту з перебуванням на гауптвахті

f – найменший строк позбавлення волі

g – максимальний термін позбавлення волі

 

3 станція  «Правопорушення у мультфільмах» 

·        Назвіть мультфільми в яких скоєно:

(Хуліганство) 

(Незаконне заволодіння транспортним засобом)

 (Куріння у недозволеному місці)

 (Безквитковий проїзд)

 (Незаконне позбавлення волі або викрадення)

 

4 станція «Юні юристи»

·        Проаналізуйте  нижчеподані ситуації за планом:

1)    Який учинено злочин? Відповідь обґрунтуйте.

2)    Назвіть об’єкт цього злочину.

3)    Визначте предмет учиненого злочину.

4)    Схарактеризуйте об’єктивну сторону цього злочину.

5)    Чи є вчинений злочин закінченим? Відповідь обґрунтуйте.

6)    Схарактеризуйте суб’єктивну сторону вчиненого злочину.

7)    Назвіть ознаку суб’єкта цього злочину.

17-річний одинадцятикласник П. вирішив викрасти автомобіль. Обравши автомобіль для викрадення, він з’ясував розпорядок дня його власника. Його одноліток Т., який працює на заводі слюсарем, на прохання П. зробив спеціальну відмикачку. П., не маючи достатнього досвіду водія, умовив свого приятеля (водія таксі) відігнати машину на дачу своїх батьків. Операція пройшла успішно, але невдовзі поліція затримала всю групу.

 

Група хлопців — 16-рiчнi Андрій, Євген, Дмитро, 14-рiчний Віктор і 12-рiчнi Руслан і Павло — майже щодня збиралися біля школи, уживали алкоголь, а часом і наркотичні речовини. Одного разу, перебуваючи в стані наркотичного сп’яніння та скориставшись відсутністю охоронця, який захворів, вони розбили камінням вікна школи та кількох кіосків неподалік, розкидали товари з цих кіосків, розлили молоко та сік із пакетів. Коли двоє перехожих спробували їх зупинити, старші хлопці накинулися на них, намагаючись збити з ніг. Лише поліцейський наряд зупинив їхні дії.

 

На сімейне свято до громадянина К. завітали кілька друзів із сім’ями. Невдовзі діти господаря та гостей зайшли в одну з кімнат, де син господаря демонстрував їм колекцію старовинної вогнепальної зброї батька. Гості розглядали колекцію, дехто навіть пробував натискати на спускові гачки. Раптом з однієї з рушниць, яку тримав у руках 13-річний хлопчик і яка здавалася небоєздатною, пролунав постріл. Куля влучила в 9-річну доньку одного з гостей, яка стояла поруч. Вона отримала тяжке поранення, але завдяки вчасній допомозі залишилася живою.

 

Двоє пасажирів без квитків — 14 та 16 років — відмовилися сплатити штраф контролеру. Коли контролери запропонували залишити салон тролейбуса, пасажири зробили це, але й виштовхали контролера. На зупинці порушники накинулися на контролера й почали його бити. Поліцейський, який опинився поруч, затримав порушників, котрі виявилися нетверезими.

 

Домашнє завдання.

1)    Виконати завдання практичної роботи.

Дата: 15.04.2022

Тема.«Кримінальна відповідальність неповнолітніх»

Мета:  оперувати поняттям «кримінальна відповідальність» і називати її підстави, пояснювати, що таке покарання; називати види покарань, що застосовуються щодо неповнолітньої особи, яка скоїла злочин.

 

 

ВИВЧЕННЯ  НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Що таке кримінальна відповідальність і кримінальне покарання?

     За злочин настає відповідальність. Держава створює для злочинця певні незручності, позбавляє його певних прав і свобод.

Невідворотність покарання є одним з принципів кримінального права. Це найкращий засіб запобігання скоєнню злочинів.

Правова задача

Нероба Іван мріє про красиве життя. Він лежить вдома на дивані й розмірковує: у якому з місцевих магазинів наприкінці робочого дня може бути найбільша виручка, щоб задарма не ризикувати і здійснити напад з максимальною результативністю? Чи підлягає Іван кримінальній відповідальності?

Відповідь. Ні. Людину не можна карати за її думки чи настрої. Поведінка Івана є нейтральною щодо закону, доки не буде мати місце перша стадія вчинення злочину – підготовка конкретних знарядь .

Мета покарання

1) Кара за скоєне;

2) перевиховання злочинця;

3) попередження нових злочинів: самим злочинцем (спеціальна превенція); іншими особами (загальна превенція).

Поміркуйте!

1) Якою є мета покарання?

2) Чи може покарання мати на меті приниження честі і гідності злочинця?

Підстави притягнення до кримінальної відповідальності

1) Має бути наявним склад злочину;

2) кримінальна відповідальність настає тільки відповідно до рішення суду.

2. Які покарання передбачені Кримінальним кодексом України?

Довічне позбавлення волі – за. вчинення особливо тяжких злочинів.

Не може бути застосоване до:

1) неповнолітніх осіб;

2) осіб, віком понад 65 років;

3) жінок, які є вагітними під час вчинення злочину або на час постановлення вироку.

Покарання:

1. Позбавлення волі на певний строк (від 1 до 15 років).

2. Обмеження волі строком від 1 до 5 років. Засудженого не ізолюють від суспільства, але він перебуває в спеціальній установі під постійним наглядом і обов’язково залучається до праці.

3. Виправні роботи строком від 6 місяців до 2 років. Засуджений працює на своєму робочому місці, але з його заробітної плати державі відраховують від 10 до 20 % заробітку.

Додаткове покарання – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 1 до 5 років, якщо злочинні дії були пов’язані з певною діяльністю, посадою.

Штраф, конфіскація майна. Конфіскація майна – це його безоплатне вилучення за рішенням суду. Суд може вилучити все майно або лише його частину. При цьому закон визначає той перелік майна, необхідного для існування засудженого та його сім’ї, яке не може бути конфісковано в будь- якому випадку.

Громадські роботи – виконання засудженим у вільний від роботи або навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, які визначають органи місцевого самоврядування.  Роботи призначаються на строк від 60 до 240 годин не більше ніж по 4 години на день.

Позбавлення військового або спеціального звання, кваліфікаційного чину чи рангу (для військовослужбовців, співробітників міліції, суддів, прокурорів, державних службовців).

Завдання

Доповніть та узагальніть логічний ланцюжок. Штраф, громадські роботи,виправні роботи…

Цифровий диктант (ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!!!)

1. 60 годин (мінімальний строк громадських робіт.

2. 15 років (максимальний строк обмеження волі).

3. 4 години (максимальна тривалість громадських робіт на день).

4. 14 років (знижений вік кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини).

5. 16 років (загальний вік кримінальної відповідальності).

6. 240 годин (максимальний строк громадських робіт).

7. 65 років (граничний вік-злочинця, до якого може бути застосоване довічне позбавлення волі).

8. 6 місяців (мінімальний строк виправних робіт).

9. 10 % (мінімальний розмір відрахувань у дохід держави із заробітку засудженого до виправних робіт).

10. 20 % (максимальний розмір відрахувань у дохід держави із заробітку засудженого до виправних робіт).

3. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Робота з джерелом

Кримінальний кодекс України Стаття. 22. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

Із 14 років наступає кримінальна відповідальність за умисне убивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, захисника, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство».

Запитання

1) Із якого віку настає кримінальна відповідальність?

2) Чому за окремі злочини відповідальність настає в 14 років?

Завдання

Чи настає кримінальна відповідальність, якщо:

1) 16-річний підліток, хворий на шизофренію, викрав у супермаркеті декілька пакетів з цукерками;

2) 14-річний підліток викрав у супермаркеті блок цигарок;

3) 15-річний Микола та 16-річний Іван поверталися з дня народження. Перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння почали чіпляти зустрічних перехожих, а потім побили чоловіка, який зробив їм зауваження?

       

 До неповнолітніх застосовуються не всі види кримінальних покарань. Лише громадські роботи, позбавлення волі на певний строк, виправні роботи, штраф, арешт.

Максимальний строк позбавлення волі 10 років (крім покарання за навмисне вбивство, коли строк позбавлення волі може становити до 15 років).

Максимальна тривалість громадських робіт – 120 годин, в день неповнолітній може працювати лише 2 години.

Види покарань до неповнолітнього

1) Арешт може тривати від 15 до 45 діб.

2) Виправні роботи – від 2 місяців до 1 року.

3) Арешти, громадські роботи та виправні роботи можуть застосовуватися до неповнолітніх, які досягли 16 років.

4) Винного, який не досяг 14 або 16 років, піддають примусовим заходам виховного характеру, направленню до спеціального навчально-виховного закладу на строк до 3 років. До такого закладу направляють       незважаючи на незгоду батьків і самої дитини.

5) До тих, хто вперше вчинив нетяжкі злочини, можуть бути застосовані умовне засудження або відстрочка виконання вироку.

Відтермінування виконання вироку – це коли призначене покарання відкладається на певний визначений судом строк, протягом якого засуджений перебуває під наглядом органів внутрішніх справ. Якщо він виправдовує довіру, не порушує громадський порядок і закон, суд звільняє його від відбування покарання. В іншому випадку суд направляє винуватця для відбування призначеного покарання, тобто скасовує відтермінування.

Виправте допущені помилки

Суд застосував до неповнолітнього покарання – громадські роботи. Він сумлінно почав їх виконувати, замість того, щоб відвідувати заняття в ПТУ.

Цифровий диктант (ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!!!)

1) Вік, з якого неповнолітньому можуть бути призначені громадські роботи? (16 років)

2) Максимальний строк громадських робіт.(120 годин)

3) Максимальна тривалість громадських робіт. (2 години)

4) Мінімальний строк виправних робіт. (2 місяці)

5) Максимальний строк виправних робіт. (1 рік)

6) Максимальний строк арешту. (45 діб)

7) Максимальний строк позбавлення волі. (15 років)

 

 

Як ви вважаєте, можливо, молоді властива неправомірна поведінка і нічого змінити не можна?

   ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Розв'язання правових ситуацій

Перша ситуація

Неповнолітні Олег (14 років), Сергій (16 років) та повнолітній Анатолій (21 рік) здійснили розбійний напад на приватного підприємця. Кого буде притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо ст. 67 Кримінального кодексу України визначає це правопорушення як «вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою», що є обставиною, .яка обтяжує кримінальну відповідальність? Батьки неповнолітніх наполягають на їх звільненні від покарання, бо чули, що ст. 22 Кримінального кодексу, яка розкриває особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх, вже у першій фразі наголошує, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років?

Відповідь. Притягнуто до кримінальної відповідальності буде усіх трьох. Ст. 22 Кримінального кодексу України, на яку посилаються батьки, також містить перелік дев’ятнадцяти злочинів, за які передбачено кримінальну відповідальність особи., що вчинила злочин у віці від 14 до 16 років, серед інших в даному переліку є й розбій.

Друга ситуація

Федьків у стані алкогольного сп’яніння з хуліганських мотивів вчинив на вулиці сварку з Іванчуком, під час якої завдав останньому кулаком два удари в голову, які спричинили легкі тілесні пошкодження без розладу здоров’я. Від одного третього удару Іванчук упав і вибив у магазині вітрину вартістю 200 гривень. Дайте юридичну оцінку діям Федькова.

Відповідь. Федьків у стані алкогольного сп’яніння, що є обтяжувальною обставиною при скоєнні злочину, завдав легких тілесних ушкоджень Іванчуку. За це передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік. Та разом з цим він завдав матеріальних збитків у сумі 200 гривень магазину, що тягне за собою цивільну відповідальність. Якщо справа дійде до суду, то потерпілі можуть вимагати також відшкодування моральних збитків.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Прочитати § 25 підручника.

2. Написати твір-роздум «Чи завжди суворість покарання сприяє  зниженню рівня злочинності?»

Дата: 08.03.2022

Тема: Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Мета: ознайомитись з поняттям адміністративного права, адміністративного правопорушення та стягнень, що застосовуються за їх вчинення; визначити особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх; розкривати особливості відповідальності за порушення адміністративного законодавства; правомірно діяти і захищати свої права, використовуючи правові можливості і механізми адміністративного права.

 

   ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

 

1. Які правопорушення називають адміністративними

Будь-яке правопорушення - це соціальний антипод правомірної поведінки. Поведінка є й буде завжди однією з важливих соціальних характеристик особи. Правомірна поведінка визнається єдино правильною людською поведінкою, яка регулюється правовими нормами. Ця поведінка відповідає правовим приписам, не суперечить нормам права, не заборонена нормами права. Правопорушення взагалі та адміністративні проступки зокрема, виступають як наслідок нездатності особи знайти цивілізовані форми розв’язання життєвих протиріч.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 9. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Основні ознаки адміністративного правопорушення	Характеристика
Суспільна шкідливість	Порушення громадського порядку, засмічення довкілля тощо
Протиправність	Порушення норм не лише адміністративного законодавства, але й інших галузей права - земельного, фінансового, екологічного, трудового права.
Діяння (дія або бездіяльність)	Активні дії (наприклад, перевищення водіями встановленої швидкості тощо). Бездіяльність (наприклад, порушення посадовими особами встановлених строків виплати заробітної плати)
Винність	Вина у формі умислу (наприклад, неправдивий виклик спеціальних служб тощо) або необережності (перехід вулиці в недозволеному місці)
Адміністративна караність	Законодавством передбачено види покарань (наприклад, попередження, штраф, виправні роботи)

 

2. Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, яка застосовується за вчинення адміністративного правопорушення і полягає в покладанні на винну особу обмежень матеріального і морального характеру.

Для того щоб за вчинення певного діяння притягнути особу до адміністративної відповідальності, потрібно, щоб були підстави для застосування заходів адміністративного впливу.

За вчинення адміністративного правопорушення законом передбачено відповідальність у вигляді адміністративного стягнення, що накладається компетентним органом відповідно до чинного законодавства України.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання Законів України, поваги до правил співжиття в суспільстві, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення:

• попередження;

• штраф, штрафні бали;

• оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

• конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних унаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

• позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

• громадські роботи;

• виправні роботи;

• адміністративний арешт.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 12. Вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент учинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

До осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються не стягнення, а заходи впливу. Але за вчинення деяких видів правопорушень неповнолітні (у віці від 16 до 18 років) підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах, а саме:

• незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах;

• дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати;

• керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред’явила їх для перевірки;

• порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами та особами, які керують гужовим транспортом, і погоничами тварин;

• пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху;

• дрібне хуліганство;

• поширення неправдивих чуток;

• стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї;

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця;

• інші адміністративні правопорушення.

Одним з найпоширеніших серед неповнолітніх адміністративних правопорушень є дрібне хуліганство.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 173. Дрібне хуліганство

Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Як свідчить досвід та статистика, неповнолітні найчастіше здійснюють такі правопорушення:

• незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах;

• дрібне викрадання чужого майна;

• засмічення лісів відходами;

• порушення вимог пожежної безпеки в лісах;

• порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини;

• порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, водіями та іншими особами;

• безквитковий проїзд;

• дрібне хуліганство;

• куріння тютюнових виробів у заборонених місцях;

• розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п’яному вигляді;

• азартні ігри, ворожіння в громадських місцях;

• завідомо неправдивий виклик спеціальних служб;

• неявка на виклик у військовий комісаріат.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Стаття 24-1. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Застосування таких заходів впливу є правом, а не обов’язком суду. Суд застосовує адміністративні стягнення або заходи впливу з урахуванням особи неповнолітнього.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1.    Прочитайте параграф відповідно до теми

2.    Виконайте онлайн-тести за посиланням: join.naurok.ua  , код доступу 9825196

Дата: 01.04.2022

Практичне заняття. Працевлаштування неповнолітніх.

Мета: на практиці  вміти застосовувати отриманні знання; розвивати вміння аналізувати та імітувати ситуації, навички роботи в групах, творчі здібності учнів, увагу та логічне мислення; виховувати почуття колективізму та розуміння необхідності знати свої права.

 

Завдання.

Виконати практичну роботу за підручником §24

Дата: 25.03.2022

Тема. Неповнолітні як учасники трудових правовідносин

Мета:характеризувати робочий час і час відпочинку неповнолітніх, описувати особливості розірвання трудового договору з неповнолітніми, розглянути особливості правового регулювання праці неповнолітніх. 

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Як неповнолітньому влаштуватися на роботу

Держава піклуюється про стан фізичного і психологічного здоров’я дітей, ураховуючи, що робота задля отримання заробітку вимагає значних додаткових зусиль, а також те, що найважливішим для молодого покоління є навчання. Тому в статті 188 Кодексу законів про працю України було визначено загальну норму, згідно з якою прийом на роботу осіб віком до 16 років не допускається. Проте за виняткових обставин на роботу можуть прийматися особи, які досягли 15 років, але тільки за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці існує можливість прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи. Вона не повинна завдавати шкоди здоров’ю та порушувати процес навчання, а проходити у вільний від навчання час після досягнення ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

За загальним правилом при прийомі на роботу особи подають такі документи: заява, паспорт або свідоцтво про народження (для неповнолітніх), військовий квиток чи приписне свідоцтво (для військовозобов’язаних), трудова книжка (за її наявності). Якщо для виконання трудової функції обов’язково потрібні спеціальні знання, працівник при укладанні договору зобов’язаний подати документ про професійну підготовку або освіту (лікар, учитель тощо).

Згідно зі статтею 25 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган не мають права вимагати від працівника, який влаштовується на роботу, даних про його партійну, національну належність, походження. Забороняється вимагати і будь-які інші документи, крім перелічених вище.

Прийом на роботу осіб, які не досягли 18 років, здійснюється після обов’язкового попереднього медичного огляду, і в подальшому до досягнення ними 21 року вони підлягають щорічному обов’язковому медичному огляду.

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження.

Трудовий договір із неповнолітнім обов’язково укладається в письмовій формі.

2. Який робочий час і час відпочинку встановлено для неповнолітніх

Стаття 45 Конституції України гарантує кожному право на відпочинок. Тому питання, які стосуються робочого часу й часу відпочинку, досить чітко врегульовані чинним трудовим законодавством.

Робочий час — це час, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов’язки згідно із чинним законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку й колективним і трудовим договорами.

Відповідно до статті 50 Кодексу законів про працю України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ЧАСУ НЕПОВНОЛІТНІХ

Категорія неповнолітніх	Для працівників віком від 16 до 18 років	Для осіб віком від 15 до 16 років	Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул
Тривалість робочого часу	36 годин на тиждень	24 години на тиждень	24 години на тиждень
	Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку

 

Часом відпочинку є встановлений законодавством час, протягом якого працівники звільняються від виконання своїх трудових обов’язків і який можуть використовувати на власний розсуд.

Протягом робочого дня працівникам має надаватися перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин (обідня перерва). Перерва для відпочинку й харчування надається, як правило, через чотири години після початку роботи. Перерви в робочий час не включаються. Крім цього, для окремих категорій працівників установлюються додаткові, визначеної тривалості перерви (наприклад перерви для обігрівання в холодну пору року для працівників, які працюють на свіжому повітрі).

Тривалість відпочинку між робочими днями залежить від тривалості робочого дня та режиму роботи. Він повинен бути не меншим за тривалість робочого часу.

Мінімальна тривалість щорічної відпустки складає 24 календарні дні. Порядок вирахування тривалості щорічної відпустки визначається законодавством. Для окремих категорій працівників можуть установлюватися відпустки, тривалість яких є більшою. Зокрема, неповнолітнім щорічна відпустка надається тривалістю 31 календарний день у зручний для них час.

Щорічна основна відпустка неповнолітнім може надаватися також у перший рік роботи за їхньою заявою до настання шестимісячного строку безперервної роботи на певному підприємстві, в організації, установі.

Ненадання щорічної відпустки особам віком до 18 років протягом робочого року забороняється. Заміна неповнолітнім усіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

Працівники, що поєднують роботу з навчанням, мають право на додаткову відпустку за місцем роботи.

3. Як оплачується праця неповнолітніх

Кодекс законів про працю України

Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

4. У чому полягають особливості розірвання трудового договору з неповнолітніми

Законодавство України встановлює вичерпний перелік умов, за яких працівник може бути звільнений. У такий спосіб закон захищає його права.

Припинення трудового договору — це закінчення дії трудового договору незалежно від причин та підстав.

Кодекс законів про працю України наводить такий перелік підстав припинення трудового договору:

1) угода сторін;

2) закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають, і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;

5) переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу до іншої місцевості разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;

7) набуття законної сили вироку суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження виконуваної роботи;

8) підстави, передбачені контрактом.

Кодекс законів про працю України встановлює певний порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Працівник, який уклав трудовий договір на невизначений строк (безстроковий), має право розірвати трудовий договір у будь-який час, але зобов’язаний попередити про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Працівник, попередивши адміністрацію про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, має право до закінчення строку попередження відізвати свою заяву. Звільнення в такому випадку не відбувається, якщо тільки на його місце не був запрошений інший працівник і якому, згідно із законом, не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Дострокове розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника допускається у випадках його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору, а також з інших поважних причин, що пов’язані з неможливістю продовжувати роботу.

Власник або уповноважений ним орган мають право розірвати трудовий договір зі своєї ініціативи лише за наявності таких підстав:

1) змін в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення кількості або штату працівників;

2) виявленої невідповідності працівника посаді, яку він обіймає, або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а також у разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

4) прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше ніж три години протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез’явлення на роботу протягом більш ніж чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи відпустки з вагітності і пологів, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (у тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набув законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Звільнення працівників, молодших за 18 років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім дотримання загального порядку звільнення, тільки за згодою служби у справах дітей.

Роботодавець зобов’язаний здійснювати працевлаштування неповнолітніх працівників у випадках їх звільнення:

• у разі виявленої невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи;

• у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

• за умов зміни в організації виробництва й праці, у тому числі ліквідації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення кількості або штату працівників, банкрутства.

Якщо продовження роботи неповнолітнього працівника загрожує його здоров’ю або порушує його законні інтереси, батьки, усиновлювачі й піклувальник неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім.

5. Як закон охороняє працю неповнолітніх

 

Закон України «Про охорону праці»

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Як уже зазначалося, праця неповнолітніх, які не досягли 16 років, є скоріше винятком, ніж загальним правилом, тому до організації виробничого процесу з участю молоді держава ставиться особливо уважно. Участь неповнолітніх у трудових правовідносинах жодним чином не має негативно відбитися на стані їхнього здоров’я.

Роботодавець не має права застосовувати працю неповнолітніх на:

• важких роботах та роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці;

• підземних роботах;

• роботах, що передбачають підіймання й переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для неповнолітніх граничні норми;

• нічних, надурочних роботах і роботах у вихідні дні.

Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов’язані тільки з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей.

До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідною медичною довідкою. До тривалої роботи з підіймання та переміщення важких речей підлітки до 15 років узагалі не допускаються.

Роботодавець має забезпечити обов’язкове проходження підлітками, які в нього працюють, попереднього та наступних періодичних медичних оглядів.

Обов’язковим має бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п’яти- або шестиденного робочого тижня. Робота підлітків із вантажами не повинна становити більше ніж 1/3 робочого часу. Вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який мають підіймати та переміщувати підлітки, не може перевищувати граничних норм.

Держава уважно ставиться до організації виробничого процесу з участю молоді

Висновок

• Неповнолітні в трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а у сфері охорони праці, робочого часу та ряду інших умов праці мають пільги, які встановлюються законодавством України. Такі пільги обумовлені особливостями фізичного і психічного здоров’я неповнолітніх, необхідністю забезпечення їхнього всебічного розвитку.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1.    Прочитати параграф відповідно до теми

2.    Переглянути відео :

Дата: 18.03.2022

Тема: Сім’я. Шлюб. Взаємні права та обов’язки батьків і дітей

 

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ:

1. Сім’я

Сім’я - це найголовніший соціальний інститут суспільства. Вона посідає головне місце в житті людини порівняно з іншими формами людської спільності. Ні коло друзів, ні трудовий колектив не зможуть створити такий затишок й атмосферу любові, захищеності та підтримки, яку може дати людині сім’я. Сім’я - це маленька святиня для кожного з нас. Вона об’єднує в собі не лише біологічні аспекти продовження роду, але й духовні, матеріальні аспекти. З іншого боку, сім’я як цілісна система сама спроможна творити суспільство.

Сімейний кодекс України

Стаття 3. Сім’я

1. Сім’я є первинним та основним осередком суспільства.

2. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення. Сімейний кодекс встановлює такий перелік суб’єктів сімейних правовідносин:

• подружжя;

• батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

• баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

• рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

При цьому усі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, установленими законами.

2. Шлюб

Сімейний кодекс України

Стаття 21. Поняття шлюбу

1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

2. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Сьогодні в Україні правові наслідки має лише зареєстрований в органах РАЦС шлюб, але так було не завжди. До початку XX століття існував релігійний обряд шлюбу, тобто обов’язковою умовою законного шлюбу була його церковна реєстрація. На підставі Декрету Раднаркому України, виданого 20 лютого 1919 року, законним почав визнаватися лише шлюб, зареєстрований у державних органах, а церковний шлюб не мав юридичних наслідків. Звідси виникло поняття «цивільний шлюб». Але на побутовому рівні цей термін вживається зі зміненим значенням, тобто такий, що не був зареєстрованим у державних органах реєстрації актів цивільного стану. З набуттям чинності в Україні Сімейного кодексу держава визнала існування такого шлюбу, адже стаття 3 пункту 2 цього Кодексу встановлює, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки. Щоб не виникало термінологічної плутанини потрібно законодавцю визначити поняття проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без офіційної реєстрації, наприклад «фактичний шлюб».

За допомогою права утворена сім’я офіційно заявляє про своє існування й отримує визнання своєї законності з боку суспільства та держави. Лише офіційна реєстрація союзу між жінкою та чоловіком породжує права й обов’язки подружжя.

У вступі до шлюбу існують певні умови і перешкоди. Умови (позитивні) вступу до шлюбу - це обставини, потрібні для того, щоб шлюб міг бути зареєстрований і був визначений дійсним. Перешкоди (негативні умови) - це обставини, за наявності яких реєстрація шлюбу не допускається.

Сімейний кодекс України

Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою

1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення.

2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька.

3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Перелік перешкод для реєстрації шлюбу є вичерпним. Відмова в реєстрації шлюбу за будь-якими іншими підставами: у зв’язку з расовими, національними, релігійними, соціальними та іншими відмінностями - заборонена і розглядається як грубе порушення прав людини.

Шлюб реєструється після одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза життю нареченої або нареченого, шлюб реєструється в день подання відповідної заяви. Реєстрація відбувається, як правило, у приміщенні державного органу РАЦС, але за заявою наречених в урочистій обстановці може бути проведена в іншому місці:

• за місцем проживання;

• за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

• в іншому місці, якщо наречені не можуть з поважних причин прибути до державного органу РАЦС.

Шлюб може бути визнано недійсним, якщо він був зареєстрований з порушенням сімейного законодавства. Рішення про недійсність шлюбу приймає відповідний орган РАЦС або суд.

Недійсність шлюбу - це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акта, виражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судочинства у зв’язку з порушенням установлених законом умов укладання шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту.

До кола осіб, які мають право пред’являти до суду позов про визнання шлюбу недійсним, належать: жінка або чоловік, інші особи, права яких порушено у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, орган опіки чи піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, визнаної недієздатною, чи особи, дієздатність якої обмежена, прокурор. Визнання шлюбу недійсним означає, що права та обов’язки подружжя з моменту реєстрації шлюбу не виникали.

Сімейний кодекс України

Стаття 104. Підстави припинення шлюбу

1. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови, якщо ж розірвання шлюбу відбувається в судовому порядку, то шлюб припиняється в день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Засвідчується воно Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

3. Взаємні права й обов’язки батьків і дітей

Прочитайте притчу. Подумайте, як слова доньки вплинули на поведінку матері, і закінчіть притчу.(Усно)

В одній сім’ї, у якій жили мати, її дочка і онука, занедужала якось найстарша з жінок. Від тяжкої хвороби не могла старенька навіть підвестися з ліжка. Донька спочатку приділяла хворій багато уваги, а потім, коли хвороба продовжувалася вже більше року, відмовлялася від обов’язку доглядати за матір’ю. У кімнаті, де лежала немічна бабуся, усе покрилося пилом і стояв неприємний запах, що розповсюджувався на весь дім. Мати запропонувала своїй дочці принести із сараю стару драбину, щоб, поклавши на неї бабусю, віднести хвору до комори. Поклали вони стареньку й винесли з хати. Після цього онука взяла драбину й обережно поставила в сарай. Мати їй і каже: «Навіщо, доню, ти поставила драбину на місце, вона дуже стара і її потрібно викинути». А дочка їй і відповідає: «Нехай, мамо, вона ще постоїть, а то коли ти зістаришся, не буде на чому тебе винести до комори...»

 

У бабусі була онучка. Спочатку онучка була маленька та все спала, а бабуся сама пекла хліб, мела хату, мила, шила, пряла й ткала на онуку.

 

А після бабуся стала стара...

• Подумайте, як письменник закінчив цю повчальну історію.

• Чим схожі і чим різняться ці історії?

• Наведіть приклади життєвих ситуацій, що можуть проілюструвати, як проявляються взаємні права та обов’язки батьків і дітей.

Батьки та діти зобов’язані надавати взаємну моральну підтримку та матеріальну допомогу одне одному. Цю норму зафіксовано те тільки в сімейному праві, але й в конституційному.

Конституція України

Стаття 51. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Обов’язки батьків та дітей називають взаємними. Коли діти стануть дорослими, вони зобов’язані надавати допомогу своїм батькам та піклуватися про них.

Окремою статтею в Сімейному кодексі України окреслюються обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Держава дбає про забезпечення права дитини на належне батьківське виховання через систему державного контролю. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї. Вона має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Також дитина має право звернутися за захистом безпосередньо до суду, якщо вона досягла 14 років.

4. Державні органи з охорони прав дітей

Питання охорони дитинства регулюється Законом України «Про охорону дитинства». Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.

Усі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи.

Широкі повноваження щодо охорони дитинства мають місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Вони забезпечують:

• розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей;

• розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей;

• вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування та мають інші повноваження.

Згідно із Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на такі органи і служби:

У здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.

Під соціальним захистом дітей слід розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1.    Прочитати параграф відповідно до теми

2.    Виконати онлайн-тести за посиланням: join.naurok.ua, код доступу 7914709

Дата: 12.02.2022

Тема. Неповнолітні як учасники цивільних правовідносин

 Вивчення нового матеріалу:

Для цивільно-правових відносин характерними є специфічні ознаки, що вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин: рівність учасників, певна свобода діяльності учасників цивільно-правових відносин, вольовий характер відносин (для участі в них у більшості випадків потрібна воля, бажання учасників).

Цивільне право — це одна з провідних галузей права України, що регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держав у цілому.

Цивільне право регулює майнові відносини та особисті немайнові відносини цивільно-правовими нормами. Наприклад, відносини, що стосуються власності, у тому числі інтелектуальної, спадкування, величезної кількості цивільно-правових угод, тощо. Основні засади цивільно-правового регулювання визначаються Конституцією України, а основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, який набув чинності 1 січня 2004 р.

Актами цивільного законодавства є закони України, що спрямовані на регулювання й розвиток цивільно-правових відносин: «Про власність», «Про заставу» тощо.

Серед інших нормативних актів можна назвати Укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти[6].

 

Для участі у правовідносинах особа повинна мати правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – здатність особи мати юридичні права й обов’язки. Відповідно до законодавства України, правоздатність наступає з моменту народження й припиняється в момент смерті.

Правоздатність невід’ємна від особи, не залежить від віку, професії, статі й інших обставин. Вона не вимагає ніяких дій. Людина користується нею пасивно.

Дієздатність – можливість особи своїми діями набувати юридичних прав і обов’язків.

Дієздатність вимагає від особи цілеспрямованих дій. Коли людина щось купує, вона цілеспрямовано обирає певний товар. При цьому вона оцінює наслідки своїх дій, намагається передбачити можливі наслідки. Для цього необхідні певні знання та рівень досвіду. Тому рівень дієздатності змінюється з віком. Цивільна правоздатність та дієздатність  становлять правосуб’єктність особи.

Деліктоздатність – здатність особи нести юридичну відповідальність.

1.     Робота з таблицею (запишіть у зошити таблицю):

Дієздатність	Вік	Дії, які особа може здійснювати самостійно	Інші права	Відповідальність за завдану шкоді
Часткова	До 14 років	Виключно дрібні побутові правочини	Усі інші угоди укладають батьки або особи, які їх замінюють, від імені дитини	Відповідальність несуть батьки, або особи, які їх замінюють
Неповна	14 – 18 років	Дрібні побутові правочини, розпоряджатися власною зарплатою, стипендією, іншими доходами, відкривати банківський рахунок і розпоряджатися ним	Мають право укладати будь-які угоди за згодою батьків, або осіб, які їх замінюють	Відповідальність несуть самостійно, або власною працею, якщо коштів недостатньо – відповідають батьки або особи, які їх замінюють
Повна	З 18 років, або достроково у випадках, передбачених законом	Будь-які дії		Відповідальність несуть самостійно

 

У законодавстві передбачено можливість обмеження дієздатності особи й навіть визнання особи недієздатною. Таке рішення приймає суд.

Власність – все те, чим володіє людина.

Цивільний кодекс України

 

Стаття 24. Поняття фізичної особи

1.     Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

1.     Здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

2.     Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

3.     У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4.     Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи 1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки.

5.     Фізична особа здатна мати обов’язки як учасник цивільних відносин.

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов’язки

1.     Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним.

Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи

1.     Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

2.     Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 34. Повна цивільна дієздатність

1.     Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

2.     У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності

1.     Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.

2.     Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

4.     Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.

5.     У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1.     Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2.     Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.[6]

 

Висновки

• Цивільні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного права особисті немайнові та майнові відносини юридично рівних, взаємно відокремлених у майновому й організаційному відношенні суб'єктів, які є носіями прав і обов'язків.

• Права учасників цивільних правовідносин забезпечені можливістю застосування до їх порушників заходів державного примусу — притягнення до цивільно-правової відповідальності.

• Неповнолітні особи не мають достатнього рівня фізичного й психічного розвитку, тому чинне цивільне законодавство України не надає їм повного обсягу дієздатності. Це відбивається і на їхній цивільно-правовій відповідальності.

 

Домашнє завдання.

 1.Прочитати відповідний параграф за темою

 2. Виконати онлайн-тести за посиланням:join.naurok.ua, код доступу    

 9981100

Дата: 27.11.2021

Тема уроку: «Юридична відповідальність»

Мета: розкрити поняття і види відповідальності, висвітлити обставини, що виключають юридичну відповідальність; ознайомити з видами юридичної відповідальності;   розвивати вміння аналізувати та розв`язувати правові ситуації, вирішувати проблемні ситуації, які пов’язані з адміністративним і кримінальним законодавством; виховувати активну життєву позицію,  повагу до Законів України та любов до Батьківщини; виховувати вміння захищати свої права цивілізованим шляхом, виховувати розуміння юридичної відповідальності в разі скоєння правопорушення.  

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

       Люди у своєму житті переважно діють відповідно до норм закону, але іноді все ж таки скоюють негідні вчинки. Історія свідчить, що правопорушення скоюють в усіх країнах, незалежно від їх державного або суспільного устрою, і повністю зупинити їх ще нікому не вдалося. Невід’ємною частиною життя кожної людини є відповідальність. На сьогоднішньому уроці ми з вами розглянемо юридичну відповідальність знання про яку, допоможуть вам у майбутньому орієнтуватися у сфері суспільних відносин.

Перед тим як розглянемо тему «Юридична відповідальність», розглянемо  причини правопорушень.

1.Соціальні причини (недоліки виховної та освітньої роботи)

2. Причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу або легальний заробіток)

3.Причини особистого характеру 

4. Обставин сімейного характеру

   5.  Особливості оточення

6.Недосконалість чинного законодавства (надмірні ставки оподаткування)

·       Так, насправді усунути всі причини правопорушень неможливо, навіть якщо відкинути всі об’єктивні причини (економічні кризи, безробіття, низькі з/п,) все одно будуть знаходитися такі люди, які будуть вчиняти правопорушення і керує такими людьми в основному заздрість, жадібність, жага до швидкого збагачення.  Тому що всі ми є різними, з різними темпераментами, амбіціями та поглядами на життя.  Хтось розуміє, що благополуччя і достаток є результатом довгої та наполегливої праці і тихенько крокує до своєї мети, а хтось цього не розуміє і хоче саме в цю мить все і відразу, хтось вважає себе вищим за інших, а хтось просто вважає, що весь світ йому щось винен  - саме такі люди  найчастіше і вчиняють правопорушення.

У цих ситуаціях держава має вжити адекватні заходи для того, щоб припинити протиправні дії, відновити порушені права і змусити правопорушника діяти в межах закону. Дієвим засобом впливу держави на правопорушника є юридична відповідальність.  І тому реальна задача держави, полягає у тому, щоб звести  і самі причини і зухвалі правопорушення до гранично низького рівня.І тому темою сьогоднішнього нашого уроку є «Юридична відповідальність»

 

1.     Поняття і види відповідальності.

Відповідальність це обов’язок особи зазнати негативних наслідків за вчинку, які суперечать соціальним нормам, встановлених суспільством.

ВИДИ  ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Моральна

Політична

Юридична

Юридична відповідальність – це застосування до правопорушника  передбачених санкцією юридичної норми примусових заходів , що виражаються у формі  позбавлень особистого,  організаційного або майнового характеру.

      Ознаки юридичної відповідальності:

1)    Припускає державний примус.

2)    Випливає з правопорушення.

3)    Спричиняє негативні наслідки для правопорушника.

4)    Має чіткий обсяг і характер.

5)    Має певну процесуальну форму реалізації.

 Тобто, метою юридичної відповідальності – охорона існуючого суспільного порядку.

 

1.     Поняття, ознаки, принципи і підстави юридичної відповідальності.

Основні принципи притягнення громадян до відповідальності закріплені в Конституції України. Опираючись на статті 58,61,62 КУ.

1)    закон не має зворотної сили (притягнути людину до відповідальності можна лише на підставі закону, який діяв на час скоєння правопорушення);

2)    за одне і те саме правопорушення особа може бути притягнута до відповідальності лише один раз;

3)    особа не несе відповідальності за відмову від виконання явно злочинного наказу

4)    не несе відповідальності громадянин, який відмовився давати свідчення проти членів своєї сім’ї чи близьких родичів

5)    незнання законів не звільняє від відповідальності

6)    презумпція невинності.

2.     Обставини, що виключають юридичну відповідальність.

Кримінальний кодекс України (ККУ) визначає, які діяння є злочинами. Але  існують діяння, які за своїми зовнішніми ознаками схожі на злочини, хоча ними не є. Статті 36-43 ККУ визначають конкретний перелік обставин, що виключають злочинність діянь і ознаки, за якими ці діяння слід відокремлювати від злочинів. 

ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЮРИДИЧНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: 

Необхідна оборона

Крайня необхідність

Казус

Неосудність

Непереборна сила

1.   4.  Види юридичної відповідальності.

Вид юридичної відповідальності	У яких випадках настає	Вік, з якого можливе притягнення до відповідальності
Кримінальна	За скоєння злочинів	За всі злочини з  – 16 років За найтяжчі злочини – з14 років
Адміністративна	За адміністративне правопорушення	з- 16 років
Цивільно-правова	За порушення норм цивільного права	з 14 до 18 років – несе самостійно, у разі нестачі коштів – відповідають батьки, з 18 років – несе самостійно
Дисциплінарна     Матеріальна	За порушення трудової, навчальної, службової дисципліни За матеріальну шкоду	З часу вступу на роботу

 Підсумок

 

Дуже часто показником успіху  в житті є не тільки кінцевий результат, а й процес його досягнення. Уміннія аналізувати є дуже важливим у наш насичений інформацією час. Людиною, що вміє аналізувати, практично неможливо маніпулювати, вона завжди знайде вихід з будь-якої ситуації.

 

Домашнє завдання.

1Прочитати параграф відповідно до теми

2.Виконати онлайн-тести за посиланням:

join.naurok.ua - код доступу 3724588

Дата: 26.11.2021

 Тема уроку:  правопорушення. Види правопорушень. Склад правопорушення

     

Епіграф уроку « Поведінка – це дзеркало, в якому кожен показує своє обличчя»

                                                                                                                                Й. Гете

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ     

1. Поняття та ознаки правопорушення.

Поведінка людини може або узгоджуватися з положеннями чинного законодавства, або порушувати його. У першому випадку перед нами правомірна поведінка, у другому — правопорушення.

 Правопорушення — ця дія або бездіяльність, якими порушуються норми права; це винна поведінка деліктоздатної особи, яка суперечить нормам права, заподіює шкоду іншим особам чи суспільству і має наслідком юридичну відповідальність

Правопорушення – це протиправне , винне діяння (або бездіяльність) , що завдає шкоди людям, суспільству, державі й спричиняє юридичну діяльність.

ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Серед причин і умов, які можуть визначати скоєння правопорушень або сприяти їм, характерними є:

дефекти сімейного виховання (жорстокість, від­сутність моральних принципів, будь-яких ідеа­лів);

безробіття і майнова нерівність у суспільстві;

пияцтво і наркоманія;

вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяри­зуються жорстокість, аморальність);

низький рівень правосвідомості й правової куль­тури, правовий нігілізм.

Сприяти скоєнню правопорушень можуть і певні суб'­єктивні причини, соціально-психологічні особливості (наяв­ність психічних відхилень, темперамент, вік, риси харак­теру, фізичні вади тощо).

Впливають на скоєння правопорушень і факти недос­коналості чинного законодавства (непомірно високі подат­ки на суб'єктів господарської діяльності, відсутність ліцен­зування певних видів діяльності, відсутність прогресивного податку на власність та ін.).

Правопорушення, як правило, зумовлюються не якоюсь однією причиною, а відразу багатьма.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності всі пра­вопорушення підрозділяють на злочини і проступки (про­вини). Злочинами визнаються правопорушення передбачені Кримінальним кодексом. З ними пов'язана найбільша не­безпека для суспільства та особи.

 

Вина — психічне ставлення особи до вчиненого правопорушення та його наслідків.

Умисел — одна з форм вини, що полягає в усвідомленні правопорушником протиправного характеру та наслідків свого діяння та у бажанні або свідомому допущенні їх виникнення.

Необережність — правопорушник не усвідомлював наслідків діяння. Хоча мусів би це зробити.   Приклад умислу : зловмисник наніс удар палицею по голові потерпілого, попередньо вибравши з двох наявних(палиць) важчу. Приклад необережності: водій  не вибрав безпечної дистанції при русі в потоці машин, в результаті різкого гальмування пошкодив автомобіль, який рухався попереду.

Соціальна суть правопорушення (провини або злочину) полягає у спричиненні шкоди особистим, груповим або загальносоціальним інтересам, які юридичне захищені державою.

 

2. Складові правопорушення

Правопорушення має чотири складових частини:

·         суб’єкт, правопорушення;

·         об’єкт правопорушення;

·         суб’єктивна сторона правопорушення;

·         об’єктивна сторона правопорушення

3. Види правопорушень

Види правопорушень:

1.        дисциплінарні — порушення навчальної або виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку підприємства, організації, установи;

2.        майнові (цивільно-правові) — нанесення матеріального збитку, порушення інших майнових або особистих немайнових прав і інтересів людей, які захищені законом;

3.        адміністративні — порушення правопорядку в громадських місцях, порядку управління всіма сторонами суспільного життя, що передбачені законодавством про адміністративні правопорушення;

4.        кримінальні – злочини — це суспільна небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, за яке передбачено кримінальне покарання.

ДОДАТОК

1.Вирішення  правових задач. ( усно)

Використовуючи схеми складені під час уроку, матеріал конспекту та підручника:

 1. Укажіть склад та вид правопорушення: Громадянин П. під час бійки завдав громадянину Д. легких тілесних ушкоджень.

 2. Укажіть склад та вид правопорушення:  Керівництво підприємства протягом трьох місяців не сплачувало робітникам заробітну платню.

 3. Укажіть склад та вид правопорушення: Студенти одного з навчальних закладів вирішили провести несанкціонований мітинг.

 4. Укажіть склад та вид правопорушення: 16-річні підлітки спробували вживати спиртні напої під час шкільної дискотеки.

5. Укажіть склад та вид правопорушення: Учні, намагаючись зірвати контрольну роботу, зателефонували до школи і повідомили, що школа замінована.

 Висновок.

        Діти, сьогодні  ми розглянули тему «Правопорушення». Звичайно, що за кожне правопорушення наступає відповідальність. Коли люди притягуються до відповідальності за правопорушення, то з їх життя випадає великий відрізок часу, коли вони могли б навчатися, працювати, створити сім’ю, виховувати дітей. Так от, щоб з вами такого не сталося перед тим як здійснити негарний вчинок – проступок – подумайте, які від цього будуть наслідки.

Домашнє завдання

  1. Прочитати параграф відповідно до теми

  2.   Виконати онлайн-тести за посиланням:

join.naurok.ua - код доступу 3547281

 

 Клас: 9

Дата: 18.01.2021

Тема. Неповнолітні як учасники цивільних правовідносин

 

Вивчення нового матеріалу:

Для цивільно-правових відносин характерними є специфічні ознаки, що вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин: рівність учасників, певна свобода діяльності учасників цивільно-правових відносин, вольовий характер відносин (для участі в них у більшості випадків потрібна воля, бажання учасників).

Цивільне право — це одна з провідних галузей права України, що регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держав у цілому.

Цивільне право регулює майнові відносини та особисті немайнові відносини цивільно-правовими нормами. Наприклад, відносини, що стосуються власності, у тому числі інтелектуальної, спадкування, величезної кількості цивільно-правових угод, тощо. Основні засади цивільно-правового регулювання визначаються Конституцією України, а основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, який набув чинності 1 січня 2004 р.

Актами цивільного законодавства є закони України, що спрямовані на регулювання й розвиток цивільно-правових відносин: «Про власність», «Про заставу» тощо.

Серед інших нормативних актів можна назвати Укази Президента України, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти[6].

 

Для участі у правовідносинах особа повинна мати правоздатність і дієздатність.

Правоздатність – здатність особи мати юридичні права й обов’язки. Відповідно до законодавства України, правоздатність наступає з моменту народження й припиняється в момент смерті.

Правоздатність невід’ємна від особи, не залежить від віку, професії, статі й інших обставин. Вона не вимагає ніяких дій. Людина користується нею пасивно.

Дієздатність – можливість особи своїми діями набувати юридичних прав і обов’язків.

Дієздатність вимагає від особи цілеспрямованих дій. Коли людина щось купує, вона цілеспрямовано обирає певний товар. При цьому вона оцінює наслідки своїх дій, намагається передбачити можливі наслідки. Для цього необхідні певні знання та рівень досвіду. Тому рівень дієздатності змінюється з віком. Цивільна правоздатність та дієздатність  становлять правосуб’єктність особи.

Деліктоздатність – здатність особи нести юридичну відповідальність.

1.     Робота з таблицею (запишіть у зошити таблицю):

Дієздатність	Вік	Дії, які особа може здійснювати самостійно	Інші права	Відповідальність за завдану шкоді
Часткова	До 14 років	Виключно дрібні побутові правочини	Усі інші угоди укладають батьки або особи, які їх замінюють, від імені дитини	Відповідальність несуть батьки, або особи, які їх замінюють
Неповна	14 – 18 років	Дрібні побутові правочини, розпоряджатися власною зарплатою, стипендією, іншими доходами, відкривати банківський рахунок і розпоряджатися ним	Мають право укладати будь-які угоди за згодою батьків, або осіб, які їх замінюють	Відповідальність несуть самостійно, або власною працею, якщо коштів недостатньо – відповідають батьки або особи, які їх замінюють
Повна	З 18 років, або достроково у випадках, передбачених законом	Будь-які дії		Відповідальність несуть самостійно

 

У законодавстві передбачено можливість обмеження дієздатності особи й навіть визнання особи недієздатною. Таке рішення приймає суд.

Власність – все те, чим володіє людина.

Цивільний кодекс України

 

Стаття 24. Поняття фізичної особи

1.     Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

1.     Здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

2.     Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

3.     У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4.     Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи 1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки.

5.     Фізична особа здатна мати обов’язки як учасник цивільних відносин.

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов’язки

1.     Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним.

Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи

1.     Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

2.     Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 34. Повна цивільна дієздатність

1.     Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

2.     У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності

1.     Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.

2.     Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

4.     Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.

5.     У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1.     Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2.     Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.[6]

 

Висновки

• Цивільні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного права особисті немайнові та майнові відносини юридично рівних, взаємно відокремлених у майновому й організаційному відношенні суб'єктів, які є носіями прав і обов'язків.

• Права учасників цивільних правовідносин забезпечені можливістю застосування до їх порушників заходів державного примусу — притягнення до цивільно-правової відповідальності.

• Неповнолітні особи не мають достатнього рівня фізичного й психічного розвитку, тому чинне цивільне законодавство України не надає їм повного обсягу дієздатності. Це відбивається і на їхній цивільно-правовій відповідальності.

 

 

Домашнє завдання.

 

1.Прочитати відповідний параграф за темою

           2. Заповніть таблицю «Цивільна дієздатність неповнолітніх».

Правочини, які неповнолітні вчиняють самостійно

Правочини, які неповнолітні вчиняють за згодою батьків

Правочини, на вчинення яких необхідна обов'язкова письмова нотаріально посвідчена згода батьків

 

Дата: 12.04.2021

Тема. Практична робота. Особливості адміністративної та кримінальної відповідальності неповнолітніх

 

Завдання 1:

·        Знайдіть та запишіть слова.

б	п	р	а	в	о	п	о	р	у
е	з	д	і	я	е	р	а	е	ш
р	о	с	т	л	ш	я	н	н	а
п	з	к	у	ь	т	т	ь	о	д
о	л	о	п	н	і	с	ш	к	к
ч	и	н	а	к	с	і	ф	н	о
п	я	і	ц	ш	т	р	а	ф	я
о	п	е	р	е	д	ж	е	н	н

Підказка: 9 слів

 

Завдання 2:  «Правопорушення у мультфільмах» 

·        Назвіть мультфільми в яких скоєно:

(Хуліганство) 

(Незаконне заволодіння транспортним засобом)

 (Куріння у недозволеному місці)

 (Безквитковий проїзд)

 (Незаконне позбавлення волі або викрадення)

 

Завдання 3:

·        Проаналізуйте ситуацію.

1)    Який учинено злочин? Відповідь обґрунтуйте.

2)    Назвіть об’єкт цього злочину.

3)    Визначте предмет учиненого злочину.

4)    Схарактеризуйте об’єктивну сторону цього злочину.

5)    Чи є вчинений злочин закінченим? Відповідь обґрунтуйте.

6)    Схарактеризуйте суб’єктивну сторону вчиненого злочину.

 

Група хлопців — 16-рiчнi Андрій, Євген, Дмитро, 14-рiчний Віктор і 12-рiчнi Руслан і Павло — майже щодня збиралися біля школи, уживали алкоголь, а часом і наркотичні речовини. Одного разу, перебуваючи в стані наркотичного сп’яніння та скориставшись відсутністю охоронця, який захворів, вони розбили камінням вікна школи та кількох кіосків неподалік, розкидали товари з цих кіосків, розлили молоко та сік із пакетів. Коли двоє перехожих спробували їх зупинити, старші хлопці накинулися на них, намагаючись збити з ніг. Лише поліцейський наряд зупинив їхні дії.

 

Завдання 4: Зробіть висновок щодо особливостей адміністративноі та кримінальноі відповідальності неповнолітніх.

 

 

Домашнє завдання.

1)    Підготуватися до тематичного оцінювання з теми.

 Дата: 19.04.2021

Тема:Професія «юрист». Юристи в нашому житті

Вивчення нового матеріалу:

1. Які юридичні професії (спеціальності) існують

Після завершення навчання у школі абсолютна більшість із вас продовжить навчання у вищих навчальних закладах. Там ви здобудете вищу освіту й професію. Хтось буде інженером, а хтось — програмістом, одні стануть бухгалтерами, а інші — менеджерами. А хтось захоче стати юристом.

Юрист — це спеціаліст, який має юридичні знання фундаментальні (глибокі) і спеціалізовані.

Спеціалізовані знання потрібні для певного виду юридичної діяльності (діяльність адвоката, слідчого).

Юрист — це спеціаліст, який використовує свої правові знання на практиці, тобто він вміє вчиняти певні юридичні дії, складати юридичні документи.Види юридичної діяльності різняться за змістом, функціями, професійними якостями.

Основними юридичними професіями (спеціальностями) є:

• суддя;

• слідчий;

• прокурор;

• адвокат;

• нотаріус;

• юрисконсульт...

Людина, яка здобула юридичну освіту, може працювати в:

• суді;

• прокуратурі;

• поліції;

• нотаріаті;

• фіскальній службі;

• органах державної влади та місцевого самоврядування;

• юстиції;

• органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС);

• юрисконсультом на підприємствах, в установах та організаціях;

• адвокатурі і т. ін.

2. Хто такі слідчий і прокурор

Слідчий — це службова особа, яка здійснює слідство.

У нашій державі слідчі є в поліції, податковій поліції, прокуратурі, Службі безпеки України, Національному Антикорупційному Бюро, Державному бюро розслідувань.

Головне завдання будь-якого слідчого — якісне, всебічне, повне та об’єктивне розслідування кримінальних справ з дотриманням законодавства.

Основними завданнями та обов’язками слідчого є:

• організація роботи з розслідування злочинів за кримінальною справою;

• розробка слідчих версій, що забезпечують своєчасне розкриття злочинів і встановлення винних осіб;

• створення та керування слідчими та слідчо-оперативними групами;

• зібрання у кримінальній справі фактичних даних (доказів);

• проведення слідчих дій, тактичних операцій та комбінацій;

• виявлення індивідуально-психологічних особливостей людей з метою встановлення психологічного контакту, вибору засобів психологічного впливу в процесі розслідування злочинів тощо.

Основні повноваження слідчого:

• виконує слідчі дії;

• викликає для участі у проведенні слідчих дій свідків, потерпілих, обвинувачених та інших учасників кримінального судочинства, всіх без винятку громадян, у тому числі посадових осіб, незалежно від їх службового стану та статусу;

• отримує від установ, підприємств, організацій, незалежно від форм власності, та об’єднань громадян безперешкодно та безкоштовно відомості на письмовий запит (у тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні для кримінальних справ, що знаходяться у провадженні;

• дає органам дізнання доручення і вказівки про проведення розшукових та слідчих дій, вимагає від органів дізнання сприяння у провадженні окремих слідчих дій;

• у межах, необхідних для розслідування кримінальної справи, збирає відомості про особу без її попередньої згоди.

Для того, щоб стати слідчим, потрібно закінчити вищий юридичний навчальний заклад факультет підготовки слідчих.

Прокурор (лат. procurare — «розпоряджатися, піклуватися») — посадова особа, що відповідає за виклад доказів проти особи, підозрюваної у здійсненні правопорушення, в ході судового розгляду у кримінальній справі.

Прокурори зазвичай є державними службовцями, які мають вищу освіту за спеціальністю (юриспруденція) і пройшли додаткову підготовку у сфері виконання правосуддя.

Прокурор здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів.

Основними повноваженнями прокурора є:

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласною діяльністю органів правопорядку;

• представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом;

• прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, — до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.

При здійсненні своїх повноважень прокурор має право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, що знаходяться у цих суб’єктів; отримувати усні або письмові пояснення від посадових осіб. Закон України «Про прокуратуру».

3. Як стати суддею, адвокатом, нотаріусом

Суддя — це державний посадовець, представник судової влади, який здійснює правосуддя та виносить рішення в судовій справі.

Призначення на посаду професійного судді здійснює Президент України за поданням Вищої ради правосуддя на конкурсній основі.

На посаду судді може бути рекомендований громадянин України після досягнення ним 30 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як 5 років, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою. Особа, яка відповідає зазначеним вимогам, має право звернутися із заявою до територіального управління державної судової адміністрації щодо рекомендації її для призначення чи обрання професійним суддею. Відбір проводиться на конкурсній основі.

Суддя веде судове засідання і приймає рішення у формі постанови суду, ухвали, вироку тощо.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокат (лат. advocatus, той хто допомагає, особливо на суді) — особа, що надає юридичну допомогу, здійснює правовий захист, провадить справу у суді.

Адвокатом може бути особа, яка:

• має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни;

• стаж роботи у галузі права не менш ніж 2 роки;

• володіє державною мовою;

• склала кваліфікаційні іспити;

• одержала в Україні свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю;

• прийняла Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Основними видами адвокатської діяльності є:

• консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства;

• складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;

• посвідчення копій документів у справах, які вони ведуть;

• здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

• надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям;

• здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконання своїх обов’язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

Нотаріат — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріус — законодавчо уповноважена особа, в компетенцію якої входить вчинення нотаріальних дій.

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав кваліфікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість/

  Права нотаріуса:

• складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру;

• посвідчувати договори, заповіти;

• видавати свідоцтва на право власності та спадщину;

• посвідчувати копії документів тощо.

Обов’язки нотаріуса:

• здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до законодавства і принесеної присяги;

• сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права й обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

• зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України «Про адвокатуру».

Закон України «Про нотаріат».

26.4. Правозахисники

Особливим видом діяльності із захисту прав людини є правозахисна діяльність недержавних організацій і осіб.

Правозахисні організації — це особливий вид недержавних неприбуткових організацій, діяльність яких спрямована на утвердження й захист прав і свобод людини, ефективний контроль за їхнім дотриманням державою, її органами і посадовими особами.

Правозахисні організації сприяють зменшенню організованого насильства, здійснюваного державою. Для цього вони працюють одночасно у трьох напрямках:

• захист прав людини в конкретних випадках (ця допомога повинна бути безкоштовною для заявника), громадські розслідування фактів порушень прав людини державними органами;

• поширення інформації про права людини, правове виховання;

• аналіз стану дотримання прав людини.

Станом на сьогодні в Україні функціонує широка мережа правозахисних організацій, які здійснюють свою діяльність, спрямовану на захист прав і свобод молоді, осіб, що перебувають під вартою, національних меншин, переселенців, осіб з інвалідністю, захист прав жінок тощо.

Найбільш відомими і дієвими серед таких організацій є:

• Українська Гельсинська спілка з прав людини,

• Харківська правозахисна група,

• міжнародна організація Amnesty International,

• Міжнародний комітет захисту прав людини.

                                                                                                                                 Характеристика юридичної професії

Це гуманна професія, тобто спрямована насамперед на забезпечення прав і свобод людини: створення організаційних умов для їх реалізації; охорону прав і свобод від їх порушень; захист прав і свобод у разі їх порушення; відновлення порушених прав і свобод.

Це соціально значуща професія, тому що пов’язана з державою і правом, важливими соціальними явищами; при цьому часто юристи мають великі владні повноваження.

Це високоінтелектуальна професія, оскільки повинна охоплювати всі сфери життя суспільства з урахуванням складних заплутаних юридичних проблем.

Це творча професія, позаяк пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій; при цьому «творчість» не повинна виходити за межі права, що потребує від юриста ще більшого мистецтва щодо розв’язання юридичних проблем.

Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному дотриманні законодавства для досягнення конкретного результату.

Ця професія має організований характер, тому що завдання юриста полягає в організації дотримання юридичних заборон, виконання обов’язків, використання прав.

Ця професія має велику свободу і самостійність, адже без них неможливо вирішити складні нестандартні ситуації, які виникають у діяльності юриста, але ця свобода повинна перебувати в межах закону.

Це відповідальна робота, оскільки завжди пов’язана з долею людей, і помилок не повинно бути.

Домашнє завдання:

1.     Прочитайте відповідний параграф

2.     Дайте письмову відповідь на запитання.

1. Хто такий юрист?

2. Вкажіть основні повноваження судді, прокурора, адвоката, слідчого, нотаріуса.

3. Наведіть приклади, де і ким можуть працювати особи, які закінчили юридичні навчальні заклади.

4. Проаналізуйте вимоги до судді, адвоката, нотаріуса.

5. Вкажіть, що є спільним у діяльності слідчого, прокурора, адвоката.

6. Чому, на вашу думку, юридичні професії популярні у світі та Україні?